Вирок від 21.11.2025 по справі 331/4426/23

Справа № 331/4426/23

Провадження № 1-кп/331/172/2025

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2025 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя об`єднане кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022081370000277 від 09 червня 2022 року, відносно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Андріївка Бердянського району Запорізької області, громадянина України, начальник служби перевезень - експедитор відділення матеріального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , у званні старший сержант, зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 408 КК України та ч. 7 ст. 111-1 КК України

за участі

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника

ОСОБА_22 І. Формулювання обвинувачення, яке пред`явлено особі і визнане Судом доведеним.

Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №394-ос від 29.05.2019, ОСОБА_3 , з яким укладено контракт про проходження громадянином військової служби в Державній прикордонній службі України, було прийнято на військову службу за контрактом та зараховано до списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №690-ос від 18.11.2021, ОСОБА_3 було призначено на посаду начальника служби перевезень - експедитора відділення матеріального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 .

11 березня 2022 року відповідно до бойового розпорядження командувача ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » підрозділам НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України було визначено зосередитись (прибути) в районі міжнародного аеропорту «Запоріжжя» та приступити до охорони та оборони визначеного об`єкту.

Після цього, 02 квітня 2022 року, інструктор їдальні відділення матеріального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , старший сержант ОСОБА_6 особисто довів до відома ОСОБА_3 наказ командира ІНФОРМАЦІЯ_2 про переведення особового складу та необхідність прибуття до нового місця служби у м. Запоріжжя, а саме: в район міжнародного аеропорту «Запоріжжя».

Разом з тим, достовірно знаючи про тимчасове захоплення російською федерацією АДРЕСА_2 , будучи військовослужбовцем, перебуваючи на посаді начальника служби перевезень - експедитора відділення матеріального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , упродовж квітня 2022 року, в порушення вимог Конституції, ст.ст. 9, 11, 14, 16, 37, 40, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ст.ст. 1, 3, ст. 23, ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від проходження військової служби, без поважних причин не з`явився на службу у зв`язку з переведенням, до розташування міжнародного аеропорту «Запоріжжя» та залишився на території захопленого російською федерацією м. Бердянська Запорізької області, тим самим ОСОБА_3 вчинив умисні дії направленні на ухилення від військової служби у лавах Державної прикордонної служби України.

Продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на ухилення від військової служби у лавах Державної прикордонної служби України, ОСОБА_3 , приблизно на початку травня 2022 року, з метою підтримання окупаційної влади, встановленої збройними формуваннями державою-агресором російської федерації, добровільно прийняв пропозицію від невстановлених під час досудового розслідування осіб, із числа представників збройних формувань держави-агресора російської федерації та добровільно зайняв посаду, пов`язану із виконанням правоохоронних функцій, в незаконному правоохоронному органі «УВД по г. Бердянску и Бердянскому району», створеному на тимчасово окупованій території м. Бердянська Запорізької області.

ІІ. Формулювання обвинувачення, яке пред`явлено особі і визнане Судом не доведеним.

Досудовим розслідуванням встановлено, що згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №394-ос від 29.05.2019, ОСОБА_3 , з яким укладено контракт про проходження громадянином військової служби в Державній прикордонній службі України, було прийнято на військову службу за контрактом та зараховано до списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №690-ос від 18.11.2021, ОСОБА_3 було призначено на посаду начальника служби перевезень - експедитора відділення матеріального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Статтею 2 Закону України «Про державний захист працівників суду та працівників правоохоронних органів» також визначено, що органи охорони державного кордону є правоохоронними органами.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» - Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення.

Відповідно до займаної посади начальника служби перевезень - експедитора відділення матеріального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 є представником влади, оскільки, перебуваючи на службі в державному правоохоронному органі, виконуючи покладені на нього службові обов`язки, діє від його імені, у межах своєї компетенції здійснює функції цього органу, має владні повноваження та наділений правом висувати вимоги, а також приймати рішення, обов`язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх підлеглості або відомчої належності.

Крім того, ОСОБА_3 обіймаючи посаду начальника служби перевезень - експедитора відділення матеріального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до примітки ч. 1 ст. 364 КК України являється службовою особою правоохоронного органу, оскільки виконує функції представника влади.

Отже, ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді начальника служби перевезень - експедитора відділення матеріального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , є службовою особою правоохоронного органу, відповідно до вимог статей 3, 19, 29, 29 Конституції України, статей 2,3 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», ст.ст. 9, 11, 14, 16, 37, 40, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ст.ст. 1, 3, ст. 23, ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Проте, діючи всупереч наведеним вимогам законодавства ОСОБА_3 вчинив злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин.

В той же час, приблизно на початку травня 2022 року, більш точного часу в ході проведення досудового розслідування встановити не надалось за можливе, громадянин України ОСОБА_3 , будучи співробітником правоохоронного органу, перебуваючи на посаді начальника служби перевезень - експедитора відділення матеріального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходячись у АДРЕСА_2 , діючи умисно, з метою підтримання окупаційної влади, встановленої збройними формуваннями державою-агресором російської федерації, добровільно прийняв пропозицію від невстановлених під час досудового розслідування осіб, із числа представників збройних формувань держави-агресора російської федерації та добровільно зайняв посаду, пов`язану із виконанням правоохоронних функцій, в незаконному правоохоронному органі «УВД по г. Бердянску и Бердянскому району», створеному на тимчасово окупованій території м. Бердянська Запорізької області.

Після цього, ОСОБА_3 , приблизно з початку травня 2022 року, більш точного часу в ході проведення досудового розслідування встановити не надалось за можливе, діючи умисно, підтримуючи діяльність окупаційної адміністрації держави-агресора у м. Бердянську, Запорізької області, усвідомлюючи та передбачаючи невідворотне настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, будучи співробітником незаконно створеного правоохоронного органу «УВД по г. Бердянску и Бердянскому району», на виконання наданих йому владних повноважень у незаконно створеному правоохоронному органі, здійснював правоохоронні функції на території м. Бердянська та Бердянського району Запорізької області.

Так, на виконання наданих йому владних повноважень, ОСОБА_3 , приблизно з початку травня 2022 року, безпосередньо приймав участь у проведенні незаконних обшуків домоволодінь та нежитлових приміщень громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території Бердянського району Запорізької області, з метою виявлення та вилучення вогнепальної зброї, автотранспорту та іншого майна, а також вчиняв інші дії з метою встановлення та підтримання окупаційної влади, встановленої збройними формуваннями державою-агресором російської федерації.

Таким чином, ОСОБА_3 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність свого діяння та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, по теперішній час продовжує займати посаду в незаконно створеному правоохоронному органі «УВД по г. Бердянску и Бердянскому району» та здійснювати правоохоронні функції на тимчасово окупованій території м. Бердянська та Бердянського району Запорізької області.

Дії ОСОБА_3 органом стороною обвинувачення кваліфіковані за ч. 7 ст. 111-1 КК України як добровільне заняття громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.

ІІІ. Підстави для здійснення судового розгляду у кримінальному провадженні за відсутності обвинуваченого (in absentia)

Судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_3 здійснювався у порядку спеціального судового провадження у кримінальному провадженні, у на підставі ухвали суду від 20.12. 2023 за відсутності обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_3 , неодноразово викликався до суду за місцем свого проживання, яке розташоване на тимчасово окупованій території України (м. Бердянськ Запорізької області) однак під час формування рекомендованого поштового відправлення на офіційному веб-сайті оператора зв`язку АТ «Укрпошта», зазначено про неможливість формування потового відправлення, оскільки поштові відділення на території м. Енергодар тимчасово не працюють. Також обвинувачений викликався через засоби масової інформації шляхом опублікування повісток про виклик у газеті «Урядовий кур`єр» № 200 (7598) від 05.10.2023; № 221 (7619) від 03.11.2023, № 234 (7632) від 22.11.2023, №262 (7660) від 30.1.2023, №70 (7730) від 05.04.2024, №187 (7847) від 14.09.2024, № 231 (7891) від 14.11.2024, №255 (7915) від 18.12.2024, №109 (3034) від 30.05.2025, у газеті «Голос України» №140 (392) від 18.07.2025, №193 (445) від 02.10.2025, №220 (472) від 13.11.2025, а також шляхом розміщення оголошення про його виклик на офіційному веб-сайті Олександрівського (Жовтневого) районного суду м. Запоріжжя. Крім того, повістка про виклик обвинуваченого вручалась особисто його захиснику ОСОБА_5 .

Даних, які б свідчили про бажання обвинуваченого брати участь у засіданнях під час розгляду справи не встановлено, також не повідомляла обвинувачена про наявність перешкод у здійсненні процесуальних прав та обов`язків.

Жодного разу обвинувачений ОСОБА_3 , до суду не прибув, заяв про неможливість взяти участь у судовому розгляді суду не подала, письмових пояснень із повідомленням поважності причин своєї неявки до суду не надіслала, що свідчить про її небажання скористатися передбаченим діючим КПК України правами обвинуваченого.

Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника ОСОБА_3 яка реально була забезпечена державою.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Також під час вирішення питання про здійснення судового розгляду in absentia враховані наступні письмові докази:

-Постанова слідчого у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені 09.06.2022 до ЄРДР за №42022081370000227, ОСОБА_3 оголошено у розшук

-Ухвала слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.06.2023 року (провадження № 1-кс/333/1869/23), якою надано дозвіл на затримання ОСОБА_3 з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою в межах кримінального провадження №42022081370000224 від 09.06.2022 за ч. 7 ст. 111-1, ч. 4 ст. 408 КК України;

-Ухвала слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16.06.2023 провадження № 1-кс/333/1870/23), якою надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_3 за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 7 ст. 111-1, ч. 4 ст. 408 КК України;

-Рапорт слідчого ТУ ДБР, 23, 26, 27 червня 2023 року ОСОБА_3 за викликом до Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону не з`явився, про причини неявки не повідомив. Крім того, під час проведення досудового розслідування встановлено, що підозрюваний ОСОБА_3 умисно переховується від слідства та суду на тимчасово окупованій території м. Бердянська Запорізька область, яка на даний час контролюється та утримується окупаційними військами РФ, з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений особливо тяжкий злочин;

-Повідомлення про підозру ОСОБА_3 в межах кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за №42022081370000224 від 09.06.2022 за ч. 7 ст. 111-1, ч. 4 ст. 408 КК України;

-Рапорту слідчогоТУ ДБР, 25, 26, 27 травня 2023 року ОСОБА_3 за викликом до Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону не з`явився, про причини неявки не повідомив. Крім того, встановлено, що ОСОБА_3 на час складання рапорту продовжує проходити службу в підпорядкуванні окупаційної адміністрації РФ, виконує їх вказівки і розпорядження на території м. Бердянськ Запорізької області, яке до теперішнього часу контролюється та утримується окупаційними військами РФ;

-На виконання доручення слідчого начальник відділу внутрішнього та власної безпеки по 8 прикордонному загону Головного відділу внутрішньої та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_5 » Державної прикордонної служби України ОСОБА_7 повідомив, що під час проведення комплексу заходів отримано дані, що ОСОБА_3 станом на 10.06.2023 року перебуває на тимчасово окупованій території України, а саме у м. Бердянськ Запорізької області, де продовжує виконувати завдання окупаційної влади РФ, у лавах так званої «народної поліції м. Бердянськ»;

Разом з тим, положення закону щодо здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження не визнані неконституційними і є такими, що узгоджуються зі стандартами, визначеними в Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого.

ІV. Позиція сторони захисту.

У судових дебатах захисник вказував на відсутність доказів вчинення його підзахисним кримінальних правопорушень, описаних у обвинувальному акті.

Щодо обвинувачення у вчиненні колабораційної діяльності зазначив, що у обвинувальному акті не вказано, яку саме посаду у якому саме органі обійняв обвинувачений, так само і не здобуто такої інформації під час дослідження доказів у судовому засіданні. Підкреслив, що допитані у судовому засіданні свідки не бачили ОСОБА_3 у форменому одязі поліції, не бачили службового посвідчення, більш того, деякі свідки бачили його у військовому однострої, що виключає службу у поліції.

Щодо обвинувачення у вчиненні дезертирства, то захисник звернув увагу на те, що показами свідків було встановлено, що обвинувачений під час евакуації підрозділу за наказом керівництва був залишений у м. Бердянськ, виконував накази командування. Підкреслив, що дослідженими доказами у справі та показами свідків не підтверджено, що до ОСОБА_3 був доведений наказ про необхідність виходу із м. Бердянськ.

Просив виправдати обвинуваченого у вчиненні інкримінованих злочинів у зв`язку із відсутністю у його діях складу кримінальних правопорушень.

V. Докази досліджені на підтвердження встановлених судом обставин.

5.1. У судовому засіданні дослідженні письмові докази, надані стороною обвинувачення.

Так досліджені документи, щодо початку досудового розслідування кримінального провадження (витяг із ЄРДР, Повідомлення начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по НОМЕР_1 прикордонному загону Головного відділу внутрішньої та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_5 » Державної прикордонної служби від 02.06.2022 та матеріали службового розслідування, затверджені наказом наказ №67-АТ від 10.06.2022, чисельні рапорти співробітників внутрішньої безпеки Державної прикордонної служби та правоохоронних органів), а також відповідні процесуальні рішення щодо визначення групи слідчих та групи прокурорів у кримінальному провадженні, та визначення органу, який буде здійснювати досудове розслідування, зміни правової кваліфікації.

Учасники судового провадження не ставили під сумнів наявність відповідних повноважень слідчим та прокурорів, не встановлені такі факти і судом. Орган досудового розслідування визначений згідно вимог ст. 216 КПК України. Слідчі і процесуальні дії проведені особами із відповідними повноваженнями.

Постановою прокурора Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_8 від 04.05.2023 року про об`єднання матеріалів кримінального провадження №42022081370000227 від 09.06.2022 за ч. 4 ст. 409 КК України та №62022080010000195 від 17.11.2022 за ч. 2 ст. 111 КК України та надано об`єднаному провадженню №42022081370000227;

У судовому засіданні досліджений протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22.04.2023, свідок ОСОБА_9 на фотознімку №2 свідок впізнав ОСОБА_3 за зовнішнім виглядом, а саме типом і формою обличчя, підборіддя, розріз очей і сукупністю інших ознак, як особу, яку бачив у форменому одязіполіції РФ на території м. Бердянська. В останнє свідок бачив особу восени 2022 року у м. Бердянськ.

Також досліджений протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22.04.2023, свідок ОСОБА_10 на фотознімку №3 свідок впізнав ОСОБА_3 за зовнішнім виглядом, а саме типом і формою обличчя, сукупністю інших ознак. Свідок зазначив, що саме вказаний чоловік у серпні 2022 року, одягнений у формений одяг РФ разом із військовими РФ приймав участь у відкритті гаражів в кооперативі « ІНФОРМАЦІЯ_6 » у м. Бердянськ.;

Згідно протокол огляду від 04.04.2023 року, відкритого телеграм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_7 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8 , встановлено наявність наступної публікації: «Інформація від підписника на ОСОБА_11 », публікація від 10.03.2023, яка була опублікована о 12-07годин. Під час огляду публікації виявлено фотознімок, на якому встановлено діючого військовослужбовця НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , а також в даній статті надрукований текст наступного змісту: « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . Проходив службу в державній прикордонній службі м. Бердянськ. Після окупації міста військами РФ, пішов на співпрацю з орками. Має звичку приходити до місцевих жителів та проводити обшуки у патріотично налаштованих громадян. Там і батько з руснею співпрацює. Від обвинувачень у держраді, конкретно цьому зраднику відпетлять не вдасться»;

Відповідно до довідки, виданої начальником відділу кадрів військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України ОСОБА_12 , старший сержант ОСОБА_3 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України з 29.05.2019 року, наказом №231-ос від 09.06.2022 знятий з усіх видів забезпечення та зарахований у розпорядження начальника;

ОСОБА_3 на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_13 №394-ОС від 29.05.2019 прийнятий на військову службу за контрактом строком на 3 роки, з 29.05.2019 року, присвоєно військове звання «молодший сержант» та призначено на посаду начальника складу відділення продовольчого забезпечення відділу забезпечення;

На підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_13 №690-ОС від 18.11.2021 року ОСОБА_3 призначено начальником служби перевезень-експедитором відділення матеріального забезпечення, звільнивши з посади начальника служби перевезень відділення матеріального забезпечення;

5.2. Також у судовому засіданні були допитані свідки обвинувачення, а саме:

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , вказав, що є корінним берлінцем, тривалий час був підприємцем, у власності мав великий готель.

Свідок пояснив, що у зв`язку із своєю діяльністю був знайомий із силовими органами міста Бердянськ - поліцейськими, співробітниками СБУ, прикордонниками , тощо. Також знав багато чиновників та працівників державних контролюючих органів. ОСОБА_3 свідок знав як прикордонника, які ще називалися «Камишові», та відповідали за патрулювання Бердянської коси.

Під час окупації свідок знаходився у м. Бердянськ, в окупації прожив приблизно девять місяців. Готель свідка знаходився навпроти колишньої будівлі митниці, у якій знаходилася військова комендатура міста Бердянськ, та частина будівлі використовувалася новою бердянською поліцією. У перші тижні окупації до військової комендатури приходило багато співробітників поліції, виконкому, податкових органів - усі ці люди приходили туди з метою зайняти посаду у новостворених окупаційних органах. Свідок бачив, як туди приходив і ОСОБА_3 (у цивільному одязі та у військовій формі без знаків розрізнення. Через деякий час свідок бачив ОСОБА_3 у військовій формі (зеленій), із шевронами «РОССИЯ» та гербом РФ, коли той на автомобілі заїжджав до колишнього розташування прикордонного загону. Також свідок бачив ОСОБА_3 у військовій формі (зеленій) із знаками розрізнення, коли той патрулював прибережну зону.

У судовому засіданні допитаний сідок ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , проходить службу у в/ч НОМЕР_2 , на посаді начальника відділення матеріального забезпечення, капітан

Свідок вказав, до ОСОБА_3 знаходився у його безпосередньому підпорядкуванні, охарактеризувати його може як особу, яка знаходилася під впливом батьків, проросійську позицію ніколи не висловлював. 8 прикордонний загін базувався у АДРЕСА_3 . 24.02.2022 усі військовослужбовці прибули до місця базування військової частини, і близько 19-00 свідок отримав наказ від начальника тилу ОСОБА_15 висуватися у запасний пункт дислокації у бік міста Запоріжжя, та про необхідність залишити декількох військовослужбовців для охорони майна. ОСОБА_3 само війно виявив бажання залишитися, також були залишені ще до десяти військовослужбовців.

Свідок безпосередньо тримав зв`язок із ОСОБА_3 до середини березня 2022, після чого телефон обвинуваченого був вимкнений. Після цього зв`язок тримали через іншого військовослужбовця, який залишився у Бердянську ОСОБА_23 . (уточнив, що ці військовослужбовці не перебували у відносинах підпорядкування . Від особистих знайомих свідку стало відомо, що батьки обвинуваченого та його брат пішли на співпрацю із окупаційними військами. Після того, як у середині квітні було передано наказ виїжджати із міста Бердянськ, свідку від ОСОБА_6 , стало відомо, що батьки обвинуваченого його ховають, та він виїжджати не буде.

У вересні 2022 року, військовослужбовець ОСОБА_6 доповів свідку про обшук за місцем мешкання ОСОБА_6 у Бердянську, до якого він вважає причетним обвинуваченого.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_12 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_2 на посаді інструктора їдальні.

Свідок пояснив, що вони разом із обвинуваченим проходили військову службу та проживали поруч. 24.02.2022 він, обвинувачений та декілька інших військовослужбовців із інших підрозділів залишилися у м. Бердянськ для охорони майна, після того як весь особовий склад виїхав у бік м. Запоріжжя. Старшим серед військовослужбовців, які залишилися був призначений ОСОБА_17 , який отримував накази від командира частини та доводив їх до інших військовослужбовців. У Бердянську свідок та обвинувачений займалися вивозом майна (у його випадку продуктів харчування) у місця, на які вказувала адміністрація міста, також доповідали про ситуацію у місті. Приблизно через місяць свідок отримав через ОСОБА_18 наказ виїжджати на підконтрольну територію. Свідок особисто довів цей наказ ОСОБА_3 , який відповів, що виїжджати не буде, залишиться у Бердянську. Наступного дня свідок разом із іншим військовослужбовцем виїхали на підконтрольну території

Також свідок пояснив, що піл час перебування у м. Бердянськ, разом із обвинуваченим, перевезли речі командира частини до будинку родича ОСОБА_6 . Про місцезнаходження речей знали лише він та ОСОБА_3 . Після виїзду йому стало відомо, що у будинку проводився обшук співробітниками ФСБ та військовослужбовцями, які точно знали де були ці речі. Про обшук також повідомлялося у телеграм каналах. Про обшук свідок доповідав командирам.

Також сідок вказав, що від далеких знайомих чув, що ОСОБА_3 бачили на блокпостах у м. Бердянськ та у автомобілі RENAULT DUSTER (які раніше використовувалися поліцейськими)

У судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , проходить військову службу у в/ч НОМЕР_2 на посаді начальника їдальні - відділу матеріального забезпечення НОМЕР_1 прикордонного загону

Свідок вказав, що був із обвинуваченим у приятельських відносинах. Спочатку ОСОБА_3 працював комірником (на цивільній посаді) і лише у 2019 році вступив на військову службу. Також пояснив, що обвинувачений був не одружений, знаходився під впливом батьків.

ОСОБА_19 сказав, що залишив місто Бердянськ 24.02.2022 року, після того, як отримав відповідну команду. Йому відомо, що ОСОБА_3 ,. залишився у місті. Через декілька тижнів свідок ініціативно телефонував обвинуваченому і переконував виїжджати, роз`яснював про відповідальність, однак ОСОБА_3 сказав йому, що вирішив залишитися.

Про співпрацю ОСОБА_3 із окупаційною владою йому стало відомо восени 2022 року або навесні 2023 року. Також пояснив, що за місцем його проживання, у його матері та у його тещі були проведені обшуки, однак чи причетних до них ОСОБА_3 свідку не відомо. Також сідок підтвердив, що ОСОБА_6 доповідав йому по те, що у місці, куди ОСОБА_6 та ОСОБА_3 перевезли речі командира частини був проведений обшук. Крім того, із чуток у військовій частині йому стало відомо про те що начебто ОСОБА_3 , бачили на блок постах та на автомобілі, які раніше використовувалися управління Національної поліції.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , пояснив, що на початку повномасштабного вторгнення знаходився у м. Бердянськ. У середині травня до будинку, у якому він проживав (спільне домоволодіння із братом та батьками) на автомобілі, який раніше належав патрульній поліції (із знятими розпізнавальними знаками) прийшли чотири особи чоловічої статі, озброєні пістолетами, у медичних масках, які назвалися «поліція Росії». Документів та посвідчень не показували, на прохання показати документи почали погрожувати катівнями ФСБ у ВК №77. Одного із чоловіків свідок пізніше під час допиту у правоохоронних органах України упізнав як ОСОБА_3 . Під час подій ОСОБА_3 сказав, що вони будуть проводити огляд відповідно до кримінального процесуального кодексу РФ. Під час цієї дії на аркуші паперу від руки ОСОБА_3 щось записував, ручкою була написана шапка «Бердянська поліція РФ». Жодних прізвищ чи посад цих осіб на аркуші паперу не було, і вони його забрали із собою. Вилучили особисті речі брата свідка, якого саме і шукали.

Також сідок пояснив, що після цього декілька разів бачив як ОСОБА_3 заїжджав на території «Маяку», де раніше розташовувався причал. Туди група людей під керівництвом ОСОБА_21 звозила відібрані у мешканців Бердянську автомобілі та човни. Також сідок зазначив, що бачив обвинуваченого лише у цивільному одязі, а дії цієї групи були сході на звичайний рекет.

VІ. Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.

Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України, згідно якого територія України є неподільною та недоторканою.

Незалежність України визнано значною кількістю держав світу, у тому числі 05.12.1991 російською федерацією.

31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН, учасницею якою є держава Україна і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі укладено Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та федеральним законом російської федерації від 02.03.1999 № 42-ФЗ).

Відповідно до ст.ст. 2, 3 зазначеного Договору російська федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих кордонів між Україною та російською федерацією та розбудову відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, незастосування сили або загрози силою, невтручання у внутрішні справи.

Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканою.

При цьому, ст. 69 Конституції України визначено, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Відповідно до ст. 71 Конституції України вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення. Водночас ст. 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміну території України.

Всупереч вказаним нормам президент російської федерації володимир путін та інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади рф, діючи також всупереч вимогам п.п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, та віддали відповідні накази на вторгнення підрозділів зс рф на територію України з метою її незаконного збройного захоплення та подальшої військової окупації.

Так, президент російської федерації 22 лютого 2022 року направив до ради федерації звернення про використання збройних сил російської федерації за межами російської федерації, яке було задоволено.

Приблизно о 5 годині 00 хвилин 24 лютого 2022 року президент російської федерації оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України та віддав відповідний наказ підрозділам збройних сил рф про вторгнення на територію суверенної України.

З метою відсічі військовій агресії рф 24.02.2022 Указами Президента України у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено відповідними Указами Президента України затверджених Верховною радою України, зокрема Указом Президента України по теперішній час.

24.02.2022, на виконання вищевказаних наказів, військовослужбовці зс рф, та інші представники держави-агресора рф, шляхом збройної агресії із застосуванням зброї, військової техніки та артилерії, з нанесенням ракетних та авіаційно-бомбових ударів по військовій та цивільній інфраструктурі, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Донецькій, Запорізькій, Житомирській, Київській, Луганській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській областях, та здійснили збройний напад на державні органи влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти військової та цивільної інфраструктури, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, після чого здійснили військову окупацію частини території України, в тому числі м. Бердянська, Запорізької області, територія якого була фактично захоплена та окупована 27.02.2022.

Так, відповідно до положень ч. 1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 (в редакції від 21.04.2022, далі за текстом - Закон №1207-VII), тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.

За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст.1-1 Закону №1207-VII тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації

Починаючи з 27.02.2022 територія м. Бердянська Запорізької області і на час повідомлення про підозру є тимчасово окупованою територією представниками збройних формувань держави-агресора рф та включена до переліку територій відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією».

Після остаточної військової окупації території м. Бердянська Запорізької області, представниками збройних формувань держави-агресора рф фактично було узурповано всі владні повноваження на тимчасово окупованій ними території громади шляхом збройного захоплення адміністративних будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, створення та функціонування на території м. Бердянська системи органів державної влади російської федерації, у тому числі правоохоронних, запровадження тотального контролю та жорсткого управління у всіх сферах життєдіяльності громади, фактичної ліквідації приватної власності, свободи слова, пересування та волевиявлення, а також шляхом повсякденного залякування населення, застосування фізичного і психологічного впливу до окремих категорій суспільства та верств населення, в тому числі шляхом незаконного позбавлення волі патріотично налаштованих громадян України, діючих представників органів державної влади України та місцевого самоврядування, які відмовлялися співпрацювати з окупаційною владою.

Разом з тим, у період з кінця квітня 2022 року представниками збройних формувань держави-агресора рф всупереч порядку установленого Конституцією за Законами України, а також іншими діючими нормативно-правовим актами, за підтримки місцевих колаборантів, а також колишніх та діючих співробітників правоохоронних органів, лояльних до держави-агресора було створено незаконний правоохоронний орган, «УВД по г. Бердянску и Бердянскому району» (мовою оригіналу), який було підпорядковано окупаційній адміністрації рф та на який, в порушення Закону України «Про Національну поліцію», було покладено здійснення правоохоронних функцій на території м. Бердянська та Бердянського району Запорізької області, з метою встановлення і зміцнення окупаційної влади, недопущення контролю Української влади, а також утримання адміністративно-політичного контролю на захопленій військовим шляхом території України.

Відповідно до положень п. 6 ч.1 ст.1-1 Закону № 1207-VII, окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.

VІI. Кваліфікація дій обвинуваченого за законом України про кримінальну відповідальність

Спеціальні ознаки суб`єкта військових злочинів визначено в ст. 401 ККУ та законах України, які регулюють порядок несення або проходження військової служби. Згідно із ч. 2 ст. 401 ККУ суб`єктами військових злочинів є військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, а також військовозобов`язані під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів (ч. 1 ст. 401 ККУ), інші особи, визначені законом.

Письмовими матеріалами провадження та допитами свідків встановлено, що обвинувачений був військовослужбовцем, проходив службу за контрактом, прийнятий на посаду згідно із наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №394-ОС від 29.05.2019 (відповідні накази досліджені під час судового розгляду, підтвердження проходження служби також надане показами свідків).

З огляду на викладене, обвинувачений є суб`єктом злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.

Статтею 2 Закону України «Про державний захист працівників суду та працівників правоохоронних органів» також визначено, що органи охорони державного кордону є правоохоронними органами.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» -Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення.

Відповідно до займаної посади начальника служби перевезень - експедитора відділення матеріального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 є представником влади, оскільки, перебуваючи на службі в державному правоохоронному органі, виконуючи покладені на нього службові обов`язки, діє від його імені, у межах своєї компетенції здійснює функції цього органу, має владні повноваження та наділений правом висувати вимоги, а також приймати рішення, обов`язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх підлеглості або відомчої належності.

Крім того, ОСОБА_3 обіймаючи посаду начальника служби перевезень - експедитора відділення матеріального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до примітки ч. 1 ст. 364 КК України являється службовою особою правоохоронного органу, оскільки виконує функції представника влади.

Отже, ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді начальника служби перевезень - експедитора відділення матеріального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , є службовою особою правоохоронного органу, відповідно до вимог статей 3, 19, 29, 29 Конституції України, статей 2,3 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», ст.ст. 9, 11, 16, 37, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ст.ст. 1, 3, ст. 23, ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Об`єктивна сторона дезертирства являє собою зовнішній вияв суспільно небезпечного посягання військовослужбовців на встановлений правовими нормами у ЗСУ та інших військових формуваннях, що створені відповідно до законодавства, порядок проходження військової служби. Це кримінальне правопорушення може бути вчинене шляхом як дії (самовільне залишення військової частини або місця служби), так і бездіяльності (нез`явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу). Пунктом 4. ст. 24 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», визначено, коли військовослужбовці виконують обов`язки військової служби.

Під розташуванням військової частини розуміється територія, на якій знаходяться підрозділи та служби частини. Місце служби - це будь-яке місце, яке співпадає з розташуванням військової частини та визначене військовослужбовцю для виконання обов`язків з військової служби протягом встановленого часу або місце, де він повинен знаходитися за наказом або за розпорядженням командування.

У обвинувальному акті органом досудового розслідування та прокурором зазначено про те, що обвинувачений вчинила дезертирство шляхом нез`явлення на службу у разі переведення.

Суд зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не визначено, що таке переведення військовослужбовця. Крім того, згідно встановлених фактичних обставин, посада, військова частина та підрозділ, де проходив службу ОСОБА_3 не змінилися. Згідно встановлених обставин, наказом керівника було визначене інше місце служби. Більш того, місце розташування військової частини також не змінилося.

Таким чином, з огляду на досліджені письмові докази та пояснення свідків, суд приходить до висновку, що обвинуваченим вчинене дезертирство шляхом самовільного залишення місця служби

Крім того Верховним Судом України у постанові від 1 грудня 2022 р. констатовано, що «для наявності складу дезертирства немає значення, у який момент в особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії повинні кваліфікуватись як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів» (ВС ККС, справа № 297/2178/21 від 1 грудня 2022 р.)

Оцінюючи наявність у діях обвинуваченого суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, у розрізі пояснень захисника про відсутність можливості виїхати, та наявність особистих причин для невиконання наказу щодо зміни місця служби на місто Запоріжжя, суд враховує наступні обставини.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру. Чинними нормативними актами, що регулюють порядок проходження військової служби та поведінку військовослужбовців встановлюються особливі вимоги до такої категорії осіб. Виконання обов`язків військової служби не перебуває у залежності із наявністю сприятливих особистих обставин для їх виконання.

Поясненнями свідків встановлено, що ОСОБА_3 через іншого військовослужбовця, який також залишався на окупованій території був доведений наказ про необхідність виїзду на підконтрольну Україні територію. Показами свідка ОСОБА_6 також встановлено, що обвинувачений знав про наказ виїжджати, однак сказав свідку, що виїжджати не буде.

Більш того, показами свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_9 підтверджено факти здійснення підривної діяльності обвинуваченого, співпрацю військовими РФ, свідок ОСОБА_9 також вказав, що бачив обвинуваченого у військовій формі із знаками розрізнення «Россия» і гербом РФ. Ці покази свідчать про те, що обвинувачений не збирається повертатися на військову службу, співпраця із військовими країни агресора свідчить про наявність у його діях спеціальної мети, визначеної диспозицією статті (ухилитися від військової служби).

З огляду на викладене, суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 408 КК України як дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби.

VІІІ Мотиви виправдання обвинуваченого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.

8.1. Матеріалами справи підтверджено, що обвинувачений є громадянином України (у матеріалах кримінального провадження наявний паспорт громадянина України НОМЕР_3

Відповідно до ч.4 ст.110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Правилами частини першої статті 2 КК України, визначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч.2 ст.291 КПК України обвинувальний акт має містити, серед іншого, такі відомості:

п.5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

Формулювання обвинувачення має містити посилання на обставини, які у відповідності до положень ст. 91 КПК України входять до предмету доказування, зокрема, це подія злочину, форма вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої правопорушенням.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 р. № 8 суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Вказаний принцип закріплений у ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні криміналь-ного правопорушення має бути негайно й детально проінформований, зрозумілою для нього мовою, про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Постановою Верховного суду України від 24 листопада 2016 року у справі №5-328кс16 були визначені критерії за якими необхідно здійснювати оцінку конкретності формулювання обвинувачення. Зокрема, у постанові сформовані наступні висновки.

У міжнародних джерелах права, зокрема в Конвенції, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року, що відображає послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.

В доктрині вітчизняного кримінального процесу під належною правовою процедурою розуміється такий порядок здійснення юридично значущих дій, який втілює на практиці верховенство права шляхом застосування до кожної особи тих норм права, що цілком відповідають усім важливим об`єктивно існуючим обставинам та дозволяють недвозначно та заздалегідь спрогнозувати таке застосування і його результати.

Отже, значення обвинувального акта як процесуального рішення сторони обвинувачення, полягає у тому, що він формалізує правову позицію обвинувачення, ініціює судовий розгляд і тим самим відкриває доступ особи до правосуддя.

Обвинувальний акт, у частині обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України цих вимогам не відповідає. Стороною обвинувачення зазначено, що ОСОБА_3 зайняв посаду, пов`язану із виконанням правоохоронних функцій в «УВД по г. Бердянску и Бердянскому району». Назви посади, або функціональних обов`язків такої посади у обвинувальному акті не зазначено. Не отримано цієї інформації також і під час дослідження доказів у кримінальному провадженні.

8.2. Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як вказують положення ч.2 ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. За положеннями ч. 4 цієї статті, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь цієї особи.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст.91 КПК України, покладається на прокурора.

Приписами ч. 1 ст. 337 КПК України визначено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту.

Отже, зважаючи на вищевказані приписи кримінального процесуального закону, доказуванню у цьому кримінальному провадженні підлягають усі елементи формулювання обвинувачення, викладені у обвинувальному акті.

Однак, під час судового розгляду переконливих доказів заняття обвинуваченим посади в «УВД по г. Бердянску и Бердянскому району» не здобуто.

Так, допитані у судовому засіданні військовослужбовці ОСОБА_6 , ОСОБА_14 і ОСОБА_19 лише від знайомих чули про те, що ОСОБА_3 користувався автомобілем, який раніше використовувався поліцейськими України та бачили його на блок постах. Про те, що обвинуваченого бачили у поліцейському однострої, або бачили якісь документи про призначення на посаду у цьому органі свідки не зазначали.

Згідно протоколу впізнання із свідком ОСОБА_9 зазначено, що він бачив ОСОБА_3 у поліцейському однострої. Однак, під час допиту у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 неодноразово підкреслив, що ОСОБА_3 був одягнутий у військову (зелену, оливкову) форму, спочатку без знаків розрізнення, а потім із гербом РФ та написом «РОССИЯ». Розрізнювальних знаків чи шевронів поліції на обвинуваченому не бачив.

Більш того, показами свідка ОСОБА_9 встановлено, що на початку окупації ОСОБА_3 відвідував ІНФОРМАЦІЯ_15 , як і багато інші державних службовців та правоохоронців, які вирішили співпрацювати із окупаційною адміністрацією. А через деяких час бачив його уже у місці, де раніше розміщувалися відповідні територіальні підрозділі Державної прикордонної служби.

Згідно протоколу впізнання із свідком ОСОБА_10 , останній зазначав, що бачив обвинуваченого у формному одязі РФ із військовослужбовцями РФ під час відкриття гаражів у кооперативі «Маяк»

Також, показами свідка ОСОБА_20 не підтверджується заняття обвинуваченим посади в «УВД по г. Бердянску и Бердянскому району». Свідок вказав, що люди, які прийшли до нього із обшуком були у цивільному одязі, жодних документів не демонстрували, як і не залишили жодних процесуальних рішень та протоколів. Сам свідок підвередив, що це було більше схоже на звичайний рекет.

Також, не може вважатися доказом вчинення злочину,передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України і прокол огляду відкритого телеграм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_7 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8 , оскільки там міститься думка автора публікації про те, що ОСОБА_3 співпрацює із окупаційними військами. Іншої інформації, яка могла би бути використана як доказ у цій публікації відсутня.

Суд звертає увагу, що співпраця із військовими РФ, вилучення матеріальних цінностей на користь окупаційної влади, надання інформації про місце проживання військовослужбовців України, патрулювання території м. Бердянськ у військовій формі із розпізнавальними знаками РФ, може бути кваліфікована як вчинення державної зради, у формі проведення підривної діяльності.

Однак, у обвинуваченому акті дії ОСОБА_3 не були кваліфіковані стороною обвинувачення як вчинення державної зради саме у такий спосіб, що позбавляє суд можливості розширити висунуте обвинувачення шляхом зміни об`єктивної сторони злочину, оскільки це буде порушенням ст. 337 КПК України.

У зв`язку із чим, обвинуваченого слід виправдати у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України, у зв`язку із відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення.

ІХ. Призначення покарання.

Призначаючи вид і міру покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує характер і ступінь небезпечності вчинених ним злочинів, сукупність всіх обставин його вчинення, дані про особу обвинуваченого.

Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Обставини, що пом`якшують покарання, відповідно до положень ст. 66 КК України : не встановлені.

Обставини, що обтяжують покарання, передбачені ст. 67 КК України у обвинувальному акті не зазначені, та про їх наявність прокурором у судових дебатах не вказано.

Санкцією частини 4 статті 408 Кримінального кодексу України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від шести до дванадцяти років. З огляду на відсутність обставин які пом`якшують та обтяжують покарання, суд вважає за можливе призначити покарання у цих межах

Зокрема, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 скоїв кримінальне правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України, відносяться до особливо тяжких злочинів, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, мешкає на тимчасово окупованій території України.

Підстав для застосування ст. 69 КК України судом не вбачається.

Згідно приписів ст. 54 КК України, суд вважає за необхідне позбавити обвинуваченого військового звання.

Суд вважає, що призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року і зважує на вимоги ст. 65 КК України щодо законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Х. Інші рішення, щодо питань, які вирішуються Судом при ухваленні вироку.

Речових доказів у кримінальному провадженні немає.

Доказів щодо понесених процесуальних витрат сторонами кримінально провадження не надано.

Під час досудового розслідування та судового розгляду заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися. Клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження учасниками провадження заявлено не було .

Керуючись статтями 373 та 374 КПК України, суд,

у х в а л и в :

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, і призначити йому покарання у вигляді 9 (дев`яти) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_3 .

Відповідно до норми 54 КК України позбавити військового звання «старший сержант».

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не обирати.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, та виправдати у зв`язку із відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні

Вирок набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Запорізького апеляційного суду через Олександрівський районний суд міста Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення підлягає врученню обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в Олександрівському районному суді міста Запоріжжя.

Інформацію про ухвалення вироку розмістити на сайті Олександрівського районного суду міста Запоріжжя та у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суддя ОСОБА_1