Рішення

від 04.12.2007 по справі 16279-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

16279-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 102

РІШЕННЯ

Іменем України

04.12.2007Справа №2-7/16279-2007

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Октябрське АТП» (97060, Красногвардійський район, смт. Октябрське, вул. Карла Маркса, 58, ідентифікаційний код 34458930)

До відповідача  Амурської сільської ради (Красногвардійський район, с. Амурське, вул. Амурська, 33, ідентифікаційний код 04368754)

Про розірвання договору та стягнення 43112,02 грн.

Суддя Дворний І. І.

                                        представники:

Від позивача – Абросимова М. В., предст., дов. від 30.10.2007 р.

Від відповідача  - не з'явився.

         Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Октябрське АТП» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до Амурської сільської ради, в якому просить розірвати укладений між сторонами договір №1 від 03.01.2007 р. та стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 35774,10 грн. та штрафні санкції у сумі 7337,92 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем належним чином прийнятих на себе за договором №1 від 03.01.2007 р. обов'язків по повній та своєчасній оплаті наданих позивачем послуг з перевезення, через що заборгованість Амурської сільської ради перед ТОВ «Октябрське АТП» складає 35774,10 грн. та до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

        Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

03.01.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Октябрське АТП» (Перевізник) та Амурською сільською радою (Замовник) був укладений договір №1 про надання послуг з підвозу учнів до Амурської загальноосвітньої школи, п. 1.1 якого передбачено, що Перевізник приймає на себе зобов'язання за своєчасну оплату, за замовленням здійснити підвіз учнів до шкіл із сіл ради та назад автобусом, згідно програми «організація підвозу учнів до місць навчання та проведення заходів з допризовного підготовлення юнаків до військової служби», а Замовник здійснює своєчасну оплату за надані послуги.

Відповідно до п. 3.1 Договору оплата за надані послуги з перевезення учнів загальноосвітніх шкіл на навчання та реалізації програми «шкільний автобус» за даним договором здійснюється Замовником шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Перевізника протягом 10 банківських днів з моменту отримання рахунку та акту виконаних робіт.

П. 5.1 Договору передбачено, що цей договір вступає в силу після його підписання сторонами та діє до 30 червня 2007 року.

Додатковою угодою №1 від 30.07.2007 р. строк дії договору був продовжений до 31 грудня 2007 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем належним чином виконувалися свої обов'язки за договором та надавалися послуги з перевезення, про що свідчать акти виконаних робіт, підписані обома сторонами (а. с. 12-22). На оплату наданих послуг позивачем виставлялися відповідні рахунки-фактури.

Проте, вартість наданих послуг відповідачем оплачувалася несвоєчасно та не в повному обсязі, через що заборгованість Амурської сільської ради перед ТОВ «Октябрське АТП» складає 35774,10 грн. та підтверджується наявним в матеріалах справи актом звірки взаємних розрахунків, підписаним обома сторонами та скріпленим їхніми печатями.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не представив суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у розмірі 35774,10 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів. Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем умов договору №1 від 03.01.2007 р. в частини повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг, через що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Октябрське АТП» відносно стягнення з Амурської сільської ради заборгованості у сумі 35774,10 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з Амурської сільської ради штрафних санкцій у сумі 7337,92 грн. суд вважає за необхідне повідомити наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, умовою для застосування штрафних санкції, передбачених  ч. 2 ст. 231 ГК України, є віднесення хоча б однієї із сторін зобов'язання до суб'єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки, або пов'язаність порушення з виконанням державного контракту, або фінансування виконання зобов'язання за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Згідно з п. 1 Методики визначення питомої ваги державного сектору в економіці, затвердженої Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету статистики України, Фонду державного майна України №307/375/1963 від 04.11.2003 р., до суб'єктів господарювання державного сектору економіки належать:

суб'єкти, які діють на основі виключно державної власності;

суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50 відсотків;

суб'єкти, діяльність яких з питань, що належать до компетенції загальних зборів, безпосередньо або опосередковано контролюється державою.

Відповідно до приписів статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ст. 142 Конституції України).

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції (ч. 1 ст. 143 Конституції України).

Згідно з положеннями статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню (ч. 7 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з ч. 1 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад; видатки, пов'язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, - відповідними районними та обласними бюджетами.

Отже, наведені вище положення чинного законодавства України свідчать про те, що органи місцевого самоврядування не належать до суб'єктів державного сектора економіки, а витрати, пов'язані з виконанням договору, фінансувалися з місцевого бюджету Амурської сільської ради.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з Амурської сільської ради штрафних санкцій у сумі 7337,92 грн., розрахованих на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, не відповідають положенням чинного законодавства України, через що не підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем також заявлена вимога про розірвання укладеного між сторонами договору №1 від 03.01.2007 р.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за  згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір  може  бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у  разі  істотного  порушення  договору другою стороною та в інших випадках,  встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору,  коли  внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим ч. 2 ст. 651 ЦК України. Оціночне поняття істотності порушення договору розрите за допомогою іншого оціночного поняття – «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Суд зазначає, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склались у сторони, яка вимагає зміни договору.

Проте, всупереч положенням статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України та вимога суду, викладеним в ухвалі від 12.11.2007 р., позивач взагалі не обґрунтував вимогу про розірвання договору, зокрема, не довів суду, що неповна та несвоєчасна оплата наданих послуг є істотним порушенням, яке, в свою чергу, в значній мірі позбавило позивача того, на що він розраховував при укладанні договору. Так, на думку суду, лише наявність заборгованості не є достатньою підставою для розірвання укладеного між сторонами договору, позаяк позивач не позбавлений права стягнути з відповідача заборгованість в примусовому порядку.

Суд також звертає увагу на те, що ст. 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин,  якими сторони  керувалися при укладенні договору,  договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін,  якщо  інше  не  встановлено  договором  або  не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити,  вони не уклали б  договір  або уклали б його на інших умовах.

              Якщо  сторони  не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами,  які істотно змінились, або щодо його розірвання,   договір   може   бути   розірваний,   а  з  підстав, встановлених  частиною  четвертою  цієї  статті,  -  змінений   за рішенням  суду  на  вимогу  заінтересованої  сторони  за наявності одночасно таких умов:

              1) в момент укладення договору сторони виходили  з  того,  що така зміна обставин не настане;

              2) зміна  обставин  зумовлена  причинами,  які заінтересована сторона  не  могла  усунути   після   їх   виникнення   при   всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

             3) виконання  договору  порушило  б  співвідношення  майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того,  на що вона розраховувала при укладенні договору;

             4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

          Ч. 2 ст. 652 ЦК України встановлює, що у разі недосягнення між сторонами договорі згоди щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду. Це можливе за наявності одночасно всіх умов, що встановлені п. 1 - 4 ч. 2 ст. 652 ЦК України. Сторона, яка вимагає розірвання або зміни договору, повинна довести, що момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна не настане. Ця ж сторона повинна довести, що її вина в неусуненні причин, які привели до зміни обставин, відсутня. В п. 2 ч. 2 ст. 652 ЦК України передбачено поняття вини як непроявлення всієї турботливості та обачності, які вимагались від сторони. Суд звертає увагу на те, що про турботливість та обачність сторони йдеться тільки стосовно усунення причин після їх виникнення. Непроявленню стороною турботливості та обачності стосовно запобіганні настанню цих причин правового значення не надається.

          У той же час, всупереч вимогам ст. ст. 33, 34 ГПК України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Октябрське АТП» не надало суду доказів того, що обставини, які виникли при виконанні договору №1 від 03.01.2007 р., змінилися істотно настільки, що потребують його розірвання. Виникнення ж  відповідача заборгованості не є істотною зміною обставин.

          Таким чином, всебічно та в повному обсязі дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи документи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Октябрське АТП» підлягають частковому задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що при подачі позову до суду ТОВ «Октябрське АТП» не було сплачено державне мито в розмірі 85,00 грн. за вимогу про розірвання договору. Так, відповідно до п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” №7-93 від 21.01.1993 р. ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з п. б) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” ставка державного мита із заяв немайнового характеру складає 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до п. 36 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. N 15, позовні заяви по спорах, які виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів, що носять одночасно майновий характер, до яких включено вимоги про стягнення штрафу тощо, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, що виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів. У такому ж порядку оплачуються державним митом позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер. Згідно з п. 4.5 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №02-5/78 від 04.03.1998 р. (з наступними змінами та доповненнями) у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру державне мито згідно з пунктом 36 Інструкції підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру. В позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Октябрське АТП» просило розірвати договір №1 від 03.01.2007 р., стягнути з відповідача заборгованість сумі 35774,10 грн. та 7337,92 грн. штрафних санкцій. Отже, позивачем було об'єднано вимоги майнового та немайнового характеру, через що ТОВ «Октябрське АТП» повинно було сплатити при подачі позову державне мито у розмірі 516,12 грн. (85,00 грн. + 431,12 грн.), у той час як фактично сплачено держмито у розмірі 431,12 грн., про що свідчить платіжне доручення №212 від 08.11.2007 р. За таких обставин, з позивача підлягає стягненню в доход бюджету сума недоплаченого державного мита у розмірі 85,00 грн.

          З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Амурської сільської ради (Красногвардійський район, с. Амурське, вул. Амурська, 33, ідентифікаційний код 04368754) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Октябрське АТП» (97060, Красногвардійський район, смт. Октябрське, вул. Карла Маркса, 58, ідентифікаційний код 34458930) заборгованість у розмірі 35774,10 грн., 357,74 грн. державного мита та 97,92 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Октябрське АТП» (97060, Красногвардійський район, смт. Октябрське, вул. Карла Маркса, 58, ідентифікаційний код 34458930) в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: Управління держказначейства в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 37440405)  державне мито в сумі 85,00 грн.

5.          Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.