Постанова від 03.12.2025 по справі 376/3464/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи 376/3464/24 Головуючий у суді першої інстанції - Коваленко О.М. Номер провадження № 22-ц/824/18071/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Русан А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Черепин» на ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 23 січня 2025 року, постановлену під головуванням судді Коваленка О.М., у місті Сквира, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

В ході розгляду справи сторони дійшли до мирової угоди та подали до суду спільну заяву, в якій просили затвердити укладену між ними мирову угоду, провадження у справі закрити.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 23 січня 2025 року затверджено мирову угоду, між позивачем та відповідачем у справі за умовами якої: визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 2,4865 га, кадастровий номер 3224688200:06:010:0015, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Тетіївської міської об`єднаної територіальної громади (бувша Черепинська сільська рада) в рахунок погашення боргу в сумі 250 000 грн. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням особа, яка не брала участі у справі, проте яка вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки - СТОВ «Черепин» подало апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що між СТОВ «Черепин», в особі генерального директора Рудюка В.Ф., та ОСОБА_2 28 січня 2020 року було укладено договір оренди землі № 719.

Відповідно до вказаного договору ОСОБА_2 надав, а СТОВ «Черепин» прийняло в строкове до 28 січня 2030 року платне користування земельну ділянку із кадастровим номером 3224688200:06:010:0015, загальною площею 2, 4865 га, що належить відповідачу у справі державного акту на землю №073761.

На підставі вказаного СТОВ «Черепин» вважає, що воно як орендар має першочергове право на придбання вказаної земельної ділянки.

Товариство при розгляді справи в суді першої інстанції залучено не було, тому суд першої інстанції, без врахування його переважного права передав у власність іншій особі земельну ділянку, що вважає, є порушенням чинного законодавства.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, повідомлені про місце, час і дату розгляду справи належним чином (а.с. 73, 77, 78).

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, затверджуючи мирову угоду встановив, що укладена сторонами мирова угода не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, вчинена в інтересах всіх сторін.

Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції про затвердження мирової угоди між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.

Згідно з п.8 ч.3 ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

З аналізу наведеної статті вбачається, що особи, які не брали участь у справі, мають право на апеляційне оскарження лише за умови, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 на праві власності належала земельна ділянка площею 2,4865 га, кадастровий номер 3224688200:06:010:0015, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Тетіївської міської об`єднаної територіальної громади (бувша Черепинська сільська рада), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 151386332246, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 вересня 2013 року, виданим реєстраційною службою Тетіївського районного управління юстиції Київської області (а.с. 7), а також Державним актом на право власності на земельну ділянку серії КВ № 073761 (а.с. 8).

01 квітня 2024 року ОСОБА_2 склав розписку про те, що він позичив у ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 250 000, 00 грн, яку зобов`язувався повернути 25 червня 2024 року. В разі неповернення боргу в грошовій формі зобов`язався віддати земельну ділянку площею 2,4865 га, кадастровий номер 3224688200:06:010:0015.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що в обумовлений у розписці строк до 25 червня 2024 року ОСОБА_2 кошти не повернув, а відтак відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, СТОВ «Черепин» посилалося на те, що оскаржувана ухвала порушує права товариства, як орендаря земельної ділянки з кадастровим номером 3224688200:06:010:0015, адже фактично суд без врахування переважного права орендаря передав у власність іншій особі земельну ділянку, що є порушенням чинного законодавства.

На підтвердження доводів апеляційної скарги до неї було долучено копії договору оренди землі №719 від 28 січня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 (орендодавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Черепин» (орендар), відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, що належить йому на підставі державного акту від 12 лютого 2004 року з кадастровим номером 3224688200:06:010:0015, площею 2,4865 га.

Згідно з п.6 договору, він укладений на 10 років (а.с. 44-46).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 лютого 2020 року вбачається, що земельна ділянка площею 2,2891 га, кадастровий номер 3224688200:06:010:0015 перебуває в оренді у СТОВ «Черепин» (орендар) (а.с. 49).

Відповідно до п. 26 укладеного договору оренди, орендар - ТОВ «Черепин» має першочергове право на купівлю орендованої земельної ділянки в разі її продажу.

З викладеного вбачається, що оскаржуваною ухвалою зачіпаються права СТОВ «Черепин», зокрема в частині першочергового права на набуття у власність вказаної земельної ділянки при її відчуженні орендодавцем, тому товариство має право апеляційного оскарження вищевказаної ухвали.

Згідно з ч.7 ст.49 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

Мирова угода - це досягнута між сторонами в ході судового розгляду і під контролем суду заснована на взаємних поступках угода, яка по новому визначає їх суб`єктивні права та обов`язки.

Метою такої угоди є врегулювання спору між самими сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов`язків сторін та предмету спору. Не може визнаватися судом мирова угода, в якій нічого не вирішено про долю заявлених позивачем вимог і умови якої не пов`язані зі спірними правовідносинами, так як така угода не приведе до усунення конфлікту.

За змістом ч.1 ст.207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу (ч.2 ст.207 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст.207 ЦПК України до ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі (ч.4 ст.207 ЦПК України).

Затвердженням мирової угоди суд засвідчує відповідність умов цієї угоди вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів сторін, дотримання вимог (принципу) справедливості судового рішення у спосіб, визначений в умовах мирової угоди (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2024 року в справі № 569/6725/22 (провадження № 61-16199св23)).

Відповідно до ч.5 ст.22 ЗК України, яка діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали, набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 130 ЗК України визначено, що набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: а) громадяни України; б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; в) територіальні громади; г) держава.

Згідно з ч.4 статті 130 ЗК України порядок здійснення перевірки відповідності набувача або власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення вимогам, визначеним цією статтею, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Передбачена цією частиною перевірка здійснюється, зокрема, в автоматизованому порядку, у тому числі шляхом інформаційної взаємодії між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, Державним земельним кадастром, Державним реєстром актів цивільного стану громадян, Державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Перевірка не здійснюється при набутті у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення площею:

для ведення садівництва - не більше 0,25 гектара;

для ведення особистого селянського господарства, розташованих у межах населених пунктів, - не більше 2 гектарів.

При набутті у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення без здійснення перевірки, передбаченої цією частиною, набувач до вчинення правочину про перехід права власності подає нотаріусу, який посвідчує відповідний правочин, або нотаріусу, який його заміщує, заяву про дотримання вимог цієї статті, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально. Копії такої заяви, засвідчені нотаріусом, який посвідчує відповідний правочин, надаються сторонам правочину про перехід права власності на земельну ділянку. Недотримання набувачем права власності на земельну ділянку вимог цієї статті, у тому числі зазначення недостовірних відомостей у заяві, є підставою для визнання правочину про перехід права власності на земельну ділянку недійсним.

Наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання (частина другої статті 777 ЦК України). Орендар має переважне право на придбання у власність земельної ділянки у разі її продажу, за умови що він сплатить ціну, за якою продається така земельна ділянка. Якщо відповідно до закону орендар не може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, він може в порядку, визначеному Земельним кодексом України, передати своє переважне право купівлі такої земельної ділянки іншій особі, яка відповідно до закону може набувати у власність таку земельну ділянку. У разі продажу земельної ділянки на земельних торгах реалізація переважного права купівлі земельної ділянки на земельних торгах здійснюється на умовах та в порядку, визначених статтями 135-139 ЗК України (частина перша статті 9 Закону України "Про оренду землі").

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту з метою "обходу" переважного права купівлі, передбаченого частиною другою статті 777 ЦК України, частиною першою статті 9 Закону України "Про оренду землі". Якщо учасники цивільного обороту використовують правомірний цивільно-правовий інструментарій (зокрема, конструкцію мирової угоди) для "обходу" переважного права купівлі, передбаченого частиною другою статті 777 ЦК України, частиною першою статті 9 Закону України "Про оренду землі", то в такому разі відбувається використання конструкції мирової угоди не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів суб`єкта переважного права.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у справі № 376/2362/24 від 06 жовтня 2025 року.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що мирова угода про визнання права власності на земельну ділянку, площею 2,4865 га, кадастровий номер 3224688200:06:010:0015, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Тетіївської міської об`єднаної територіальної громади (бувша Черепинська сільська рада) порушує права та охоронювані законом інтереси СТОВ «Черепин», оскільки суд першої інстанції не перевірив чи не порушують умови мирової угоди прав третіх осіб (орендаря), а також порядку набуття у власність земельної ділянки з урахуванням вимог ст.ст.22, 130 ЗК України.

Суд першої інстанції не зверну увагу на те, що умови мирової угоди суперечать чинному законодавству України, оскільки громадянин України без перевірки може набути у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованих у межах населених пунктів не більше 2 гектарів.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка має площу 2,4865 га.

Таким чином, суд першої інстанції не перевірив чи не суперечать закону умови мирової угоди та чи не порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, та дійшов суперечливого висновку про затвердження мирової угоди щодо визнання права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3224688200:06:010:0015 за позивачем.

Колегія суддів залишає без задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про закриття провадження у справі, з огляду на наступне.

Предметом апеляційного перегляду у даній справі є ухвала Сквирського районного суду Київської області від 23 січня 2025 року про затвердження мирової угоди між сторонами. Таким чином, апеляційним судом перевіряється законність вказаної ухвали.

Оскільки позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу не був розглянутий судом першої інстанції по суті, то підстави для закриття провадження у вказаній справі - відсутні.

Відповідно до п.1 ч.5 ст.207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є не виконуваними.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Черепин» задовольнити.

Ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 23 січня 2025 року, скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Текст постанови складено 04 грудня 2025 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв