Рішення від 03.12.2025 по справі 914/3708/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2025 Справа № 914/3708/23(441/1872/20)

Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря судового засідання Цурак У.Ю., розглянувши матеріали справи за позовом: ОСОБА_1 , Львівська область, смт. Великий Любінь

до відповідача-1: Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Львів

до відповідача-2: Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Київ

третя особа: Великолюбінська селищна рада Городоцького району Львівської області, Львівська область, смт. Великий Любінь

про визнання права на користування житловим приміщенням

за зустрічним позовом: ДП «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Львів

до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Львівська область, смт. Великий Любінь

третя особа: Великолюбінська селищна рада Городоцького району Львівської області, Львівська область, смт. Великий Любінь

про визнання фізичної особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням

в межах провадження у справі №914/3708/23

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Статусінвестгруп», м. Вінниця

про банкрутство: Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981)

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом: Ковальчук І.О.

від відповідача-1 за первісним позовом: не з`явився

від відповідача-2 за первісним позовом: Жирна Я.В.

від третьої особи за первісним позовом: не з`явився

від позивача за зустрічним позовом: не з`явився

від відповідачів за зустрічним позовом: Ковальчук І.О. - адвокат ОСОБА_1

від третьої особи за зустрічним позовом: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Городоцького районного суду Львівської області перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до відповідача Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», третя особа - Великолюбінська селищна рада Городоцького району Львівської області про визнання права на користування житловим приміщенням та інше та зустрічним позовом ДП «Львівський облавтодор» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Великолюбінська селищна рада Городоцького району Львівської області про визнання фізичної особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Представником Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» Риковою Н.В. 02.04.2024 подано заяву про передачу вищеозначеної справи до Господарського суду Львівської області до спільного розгляду зі справою №914/3708/23 за заявою ТОВ «Статусінвестгруп» про відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України». Клопотання мотивоване тим, що в провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/3708/23 за заявою ТОВ «Статусінвестгруп», м. Вінниця про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

Ухвалою суду від 16.04.2024 Городоцьким районним судом Львівської області цивільну справу №441/1872/20 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» за участю третьої особи Великолюбінської селищної ради Городоцького району Львівської області про визнання права на користування житловим приміщенням за зустрічним позовом ДП «Львівський облавтодор» до відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи Великолюбінської селищної ради Городоцького району Львівської області про визнання фізичної особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням передано для розгляду в межах справи № 914/3708/23 про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України». Супровідним листом Городоцького районного суду Львівської області від 03.05.2024 справа № 441/1872/20 направлена на адресу Господарського суду Львівської області.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.05.2024, справу № 441/1872/20 передано судді Чорній Л.З. в провадженні якої перебуває справа №914/3708/23 про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

20.11.2023 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Статусінвестгруп» про відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981).

Ухвалою суду від 22.12.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Статусінвестгруп» про відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» прийнято до розгляду. Підготовче засідання суду призначено на 17.01.2024.

Рух справи викладено у відповідних ухвалах суду.

Ухвалою від 20.03.2024 серед іншого відкрито провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Босака Олега Євгеновича, попереднє засідання суду призначено на 08.05.2024.

Офіційно оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) у встановленому законодавством порядку.

Підстави відкладення попереднього засідання суду викладено в ухвалі суду від 08.05.2024, попереднє засідання суду відкладено на 05.06.2024.

Ухвалою суду від 11.06.2024 справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», за участю третьої особи Великолюбінської селищної ради Городоцького району Львівської області про визнання права на користування житловим приміщенням за зустрічним позовом ДП «Львівський облавтодор» до відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи Великолюбінської селищної ради Городоцького району Львівської області про визнання фізичної особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням прийнято до розгляду в межах провадження справи у справі №914/3708/23 про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України». Розгляд справи призначено на 12.06.2024.

В судове засідання від 12.06.2024 сторони з`явилися. Адвокат позивачки повідомив суд, що 18.07.2023 року було подано заяву про зміну предмета позову з метою врегулювання спору у добровільному порядку, однак сторонам врегулювати спір не вдалося. Просив відкласти розгляд справи з метою чіткого визначення вимог позивачки.

Ухвалою суду від 12.06.2024 розгляд справи відкладено на 14.08.2024.

В судове засідання від 14.08.2024 сторони з`явилися.

Адвокатом позивача за первісним позовом на адресу суду направлено заяву про повернення без розгляду заяви від 28.07.2023 позивача за первісним позовом про зміну предмета позову, а саме про визнання права власності у порядку спадкування за законом на спірну квартиру, оскільки сторонами не досягнуто компромісу щодо мирного врегулювання спору.

Суд, заслухавши позивача в порядку п.3 ч.5 ст.174 ГПК України дійшов висновку повернути заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 без розгляду.

В судове засідання від 18.09.2024 представник позивачки з`явився. Через канцелярію суду ОСОБА_1 подано заяву від 28.08.2024, якою уточнює позовні вимоги в частині найменування адреси спірної житлової площі. Мотивує заяву тим, що відповідно до пп.13 п.1 постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807- IX "Про утворення та ліквідацію районів" на території Львівської області утворено зокрема Львівський район (з адміністративним центом у місті Львів) у складі територій Бібрської міської, Великолюбінської селищної та інших міських, селищних та сільських рад. Межі районів встановлено по зовнішній території сільських, селищних, міських територіальних громад, які входять до складу відповідного району. Натомість, постановою ліквідованою в тому числі Городоцький район Львівської області (пп.13 п.3 постанови).

Крім того, згідно з чинним починаючи з 26.01.2024 Законом України "Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України" від 28.07.2-23 № 3285-ІХ на території України перестали існувати такі населені пункти, як селища міського типу. Населені пункти, які до дня набрання чинності цим Законом були віднесені до категорії селищ міського типу, з дня набрання чинності цим Законом відносяться до категорії селищ (див. п.5 Розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону- №3285 від 28.07.2023).

Ураховуючи викладені обставини та не змінюючи предмет і (або) підставу заявленого позову, позивач у справі за первісним позовом уточнює вимоги в частині правильного найменування адреси спірного майна, а саме: житлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача-1 проти задоволення позовних вимог заперечила. Представник відповідача-2 за первісним позовом проти позовних вимог заперечила повністю.

Судове засідання від 13.11.2024 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Чорній Л.З. у відпустці. У зв`язку із виходом на роботу судді Чорній Л.З., справу призначено до розгляду.

В судове засідання від 18.12.2024 представники сторін з`явилися. Адвокат позивача просив усно відкласти розгляд справи з метою ознайомлення з матеріалами справи.

На електронну адресу суду відповідачем-1 подано пояснення щодо правових позицій Верховного Суду при вирішенні аналогічних справ.

Через підсистему «Електронний суд» відповідачем-2 подано письмові пояснення по суті спору з врахуванням судової практики.

В судове засідання від 26.02.2025 сторони не з`явилися. Через канцелярію суду адвокатом Бардином Р.І. подано клопотання від 12.02.2025 за вх.№3729/25 про розгляд справи без його участі, оскільки між позивачем та адвокатом не укладено договір про надання правничої допомоги. Ухвалою суду від 26.02.2025 розгляд справи було відкладено на 09.04.2025.

В судове засідання від 09.04.2025 сторони з`явилися. Через систему «Електронний суд» представник відповідача-1 подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Враховуючи наведене, з метою повного та всестороннього вирішення спору по суті, суд дійшов висновку відкласти розгляд справи. Представниця відповідача-1 усно просила забезпечити проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції. Суд усне клопотання сторони задовольнив.

В судове засідання від 21.05.225 сторони не з`явилися. Представником відповідача-1 та 2 подано через систему «Електронний суд» клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання від 18.06.25 сторони з`явилися. Представником позивача через систему «Електронний суд» подано додаткові пояснення по суті спору. Представником відповідача-1 подано через систему «Електронний суд» клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням у відпустці. Представник відповідача-2 усно просила відкласти розгляд справи з метою подання додаткових пояснень.

В судове засідання від 03.09.25 сторони з`явилися. Представником позивача через систему «Електронний суд»03.09.2025 подано додаткові пояснення по суті спору. Представники відповідачів 1 та 2 усно просили розгляд справи відкласти з метою подання письмових пояснень.

В судове засідання від 15.10.2025 року з`явилася представник відповідача-1- Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», усно просила розгляд справи відкласти.

Підстави відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 16.10.2025, розгляд справи відкладено на 03.12.2025.

У судове засідання 03.12.2025 представники сторін з`явилися.

Адвокат позивача за первісним позовом позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позовній заяві, поясненнях наданих у судовому засіданні. У задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Представник відповідача-1 за первісним позовом у судове засідання не з`явився, заперечив щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача-2 за первісним позовом у судове засідання з`явився, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених в відзиві на позов, поясненнях наданих у судовому засіданні.

Представник третьої особи за первісним позовом у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про місце, дату та час судового засідання.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У судовому засіданні 03.12.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиції сторін.

Позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовані тим, що в 1997 році сім`я позивачки вселилася в квартиру за адресою АДРЕСА_1 на підставі ордера на житлове приміщення, виданого виконавчим комітетом Великолюбінської селищної ради на ім`я ОСОБА_4 (батько позивачки). Вказане житло виділене ОСОБА_4 із державного (відомчого) житлового фонду за Спільним рішенням комітету профспілки та адміністрації Дорожньо-експлуатаційної дільниці - 897. Позивачка за первісним позовом посилається на те, що її батько намагався приватизувати надану йому в користування квартиру, однак ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» у 2007 році відмовило йому у приватизації з тих підстав, що квартира начебто відноситься до службового житлового фонду. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. З метою належного оформлення своїх речових прав на квартиру позивачка зверталася до відповідачів за наданням інформації про правовий статус житлового приміщення та просила укласти з нею договір найму у відповідності до чинного житлового законодавства, однак в укладенні договору найму відповідачі позивачці відмовили.

Відповідач-1 за первісним позовом заперечив проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що позивач більше трьох років практично не проживає в спірному будинку, не доглядає за будинком, не вкладала жодних коштів для збереження даної будівлі в цілісності, будинок потребує капітального ремонту, тому укладання договору найму є не можливим. Крім, цього будинок знаходиться на балансі Пустомитівської Дорожньо-експлуатаційної дільниці та призначений для тимчасового розміщення працівників Пустомитівського ДЕД, позивач в трудових відносинах Пустомитівська ДЕД не перебуває та ніколи не перебувала. Батько позивачки працював менше 10 років, що не надає позивачці права на постійне проживання в даному будинку.

Відповідач-2 вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають визнанню враховуючи таке. Згідно з наказом Укравтодору від 05.03.2002 № 93 в Городоцькому районному дорожньому державному підприємстві проведено інвентаризацію основних засобів, про що складено Інвентаризаційний опис основних засобів № 1 від 31.03.2002. Актом передачі майна і фінансових ресурсів основні засоби «Городоцького райавтодору» передано до статутного фонду АТ «ДАК «Автомобільні дороги України», який затверджено головою Державної служби автомобільних доріг України 27.05.2002. Відповідно до акта передачі майна і фінансових ресурсів «Городоцького райавтодору» до АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» передано до статутного фонду і нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення нерухомого майна: будинок шляхового майстра та виробничі приміщення в смт. Люботин. На думку, відповідача-2 вказане майно за цільовим призначенням не може бути використано для постійного проживання громадян, оскільки не відноситься до житлового фонду.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що будинок номер АДРЕСА_2 є будинком шляхового майстра, який перебуває на балансі філії Пустомитівська ДЕД» ДП «Львівський облавтодор» ДАК «Автомобільні дороги України». В будинку номер АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на підставі рішення №34 виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради народних депутатів, яке прийнято на підставі виписки з протоколу № 10 спільного засідання комітету профспілки та адміністрації Дорожньо-експлуатаційної дільниці(ДЕД) 897 від 12.06.1996 і заяви ОСОБА_4 . Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що в будинку номер АДРЕСА_2 зареєстровані громадяни ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та, ОСОБА_3 , проте там не проживають, догляд за будинком не здійснюють, комунальні платежі не сплачують, їхні особисті речі в будинку відсутні. Відповідно до актів результатів періодичного огляду будівель, споруд та інженерних мереж будинку майстра за адресою АДРЕСА_2 філії Пустомитівська ДЕД від 01.11.2018, 01.11.2019, 01.10.2020 будинок не використовується вже протягом декількох років. Будинок від`єднаний від комунікацій, внаслідок чого є не придатним для проживання, а саме для тимчасово розміщення осіб, відповідальних за експлуатаційне утримання автомобільних доріг. У зв`язку з відсутністю опалення його стан не задовільний, стіни частково уражені грибком. Перекриття кімнат пошкоджене, покрівля протікає. Підлога пошкоджена потребує заміни. Вікна та двері сильно пошкоджені у віконних рамах відсутнє скло. Приміщення закрите шляхом блокування - забите дошками.

ДП «Львівський облавтодор» у зустрічній позовній заяві також зазначає, що ОСОБА_4 розірвав трудові відносини з відповідачем-1 ще у 2005 році, втративши право на користування житловим приміщенням, члени сім`ї, які зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 також втратили таке право. ДП «Львівський облавтодор» мотивує позовні вимоги тим, що для усунення порушення права власника виникла необхідність зняття даних осіб з реєстрації у вказаному будинку.

Представник відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 у відзиві на зустрічну позовну заяву просить відмовити у задоволенні позову. У відзиві на зустрічну позовну заяву зазначає, що реєстрація особи у житловому приміщенні на підставі ордера, передбачена чинним законодавством як один із способів конституційного права громадян на житло, а тому цей факт не може порушувати прав ДП «Львівський облавтодор», який не надав доказів, що саме він є власником спірного житлового приміщення. Відповідач посилається на те, що на позивача за зустрічним позовом покладено обов`язок забезпечити належний технічний стан спірного будинку, позивач вказаний обов`язок не виконує, доводячи житло до стану непридатного для проживання. У листі від 27.01.2021 ПрАТ «Львівобленерго» повідомило ОСОБА_1 , що в останнього наявні договірні відносини з надання послуг розподілу електричної енергії Львівською філією Пустомитівської ДЕП. Енергоживлення до об`єкту за адресою: АДРЕСА_2 припинене за заявою споживача.

Також, представник ОСОБА_1 вказує на те, що долучені до зустрічної позовної заяви акти загального огляду не містять ні вихідного ні порядкового номеру, складені виключно ДП «Львівський облавтодор», без залучення будь-яких незалежних осіб, представників органів місцевої влади, а тому не можуть вважатися належними доказами для підтвердження обставин предмету доказування. Доказів того, що спірне житлове, приміщення було визнане непридатним проживання у відповідності до процедури визначеної ст. 7 ЖК України та Положення про порядок обстеження стану жилих будинків матеріали справи не містять.

Представник ОСОБА_1 посилається на те, що нею вживаються заходи щодо належного утримання житлового приміщення, проводиться систематичне прибирання прибудинкової території, відремонтувано дах, встановлені євровікна, оплачено послуги розподілу газу, що підтверджується доказами, долученими до матеріалів справи. ОСОБА_1 і члени її сім`ї не є тимчасово відсутніми особами, значна кількість часу ними проводиться у спірному житловому приміщенні, однак вони не можуть повноцінно реалізувати свої права як користувачі з огляду на протиправні дії зустрічного позивача, який відключив електропостачання і не утримує в належному стані свою частину приміщення.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали клопотання, в яких зазначили, що вважають їх залучення співвідповідачами у справі безпідставним, оскільки не були учасниками справи за первісним позовом, просять відмовити у задоволенні зустрічного позову та подальший розгляд судової справи просять проводити за їх відсутності.

Обставини справи.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 5 цього Кодексу визначає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частина друга статті 16 ЦК України визначає основні способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких, зокрема, належать визнання права, підставою для застосування якого є невизнання чи оспорення належного особі права іншою особою або відсутність у особи документів, що засвідчують приналежність їй права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 31.01.1997 ОСОБА_4 з сім`єю отримав ордер, виданий Виконавчим комітетом Великолюбінської селищної ради, на житлове приміщення АДРЕСА_3 на підставі рішення виконкому Великолюбінської селищної ради. У складі сім`ї ОСОБА_4 вказано ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_1 (донька) та ОСОБА_3 (донька).

Вказане житло було виділене ОСОБА_4 із державного (відомчого) житлового фонду за Спільним рішенням комітету профспілки та адміністрації ДЕД - 897.

До матеріалів справи долучено копію виписки з протоколу №10 спільного засідання комітету профспілки та адміністрації ДЕД-897, на якому прийнято рішення виділити житло в ОСОБА_6 і зняти його з черги.

Також, долучено копію рішення виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради про видачу ордера на житлове приміщення в АДРЕСА_2 площею 26,53 м.кв.

Позивач зазначає, що ОСОБА_4 намагався приватизувати надану йому в користування квартиру, однак ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» у 2007 році відмовило йому у приватизації з тих підстав, що квартира відноситься до службового житлового фонду, про що зазначило у листі від 26.12.2007 за вх. №1/15-10/2424.

Відповідно до свідоцтва про народження від 02.11.1991, виданого Великолюбінською селищною радою Городоцького району Львівської області, ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_1 , актовий запис №68. Батьками зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу від 01.07.2020, Серія НОМЕР_1 , ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_7 , та змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».

Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Великолюбінською селищною радою Городоцького району Львівської області, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №15.

Таким чином, ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З метою належного оформлення своїх речових прав на квартиру позивачка зверталася до відповідачів за наданням інформації про правовий статус житлового приміщення та просила укласти з нею договір найму у відповідності до чинного житлового законодавства. Відповідачами надано відповіді, в яких зазначено, що будинок шляхового майстра в АДРЕСА_1 передано у господарське відання АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» при її створенні на підставі наказу Державної служби автомобільних доріг України від 05.03.2002 № 93. АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» створила дочірнє підприємство «Львіський облавтодор» та внесла до його статутного фонду вищевказаний будинок. Зокрема, згідно листа АТ ДАК «Автомобільні дороги України» № 1/1/22-10/1931 будинок знаходиться на балансовому обліку ДП «Львівський облавтодор». Безпосереднім балансоутримувачем будинку є філія «Пустомитівська ДЕД» ДП «Львівський облавтодор» (лист ДП «Львівський облавтодор» від 01.10.19 № 14-08/1775). В укладенні договору найму відповідачі позивачці відмовили. Зокрема, АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» послалася на те, що жодних договорів щодо найму об`єкту нерухомості за вищевказаною адресою не укладалося, а відтак, Компанія не могла і не може здійснювати будь-яких дій на перешкоджання позивачці у реалізації її Конституційного права на отримання житла (лист № 2/16-10/1560 від 09.07.2020). ДП «Львівський облавтодор» послалося на те, що для укладення із позивачкою договору оренди, їй необхідно одержати ще один ордер на це приміщення. Крім того, ДП «Львівський облавтодор» повідомив, що все нерухоме майно, яке перебуває на його балансі є власністю АТ «ДАК «Автомобільні дороги України», яка має приймати будь-яке рішення стосовно речового права на нерухоме майно.

Позивач посилається на те, що 17.08.2020 додатково звернувся до ДП «Львівський облавтодор» із пропозицією укласти Договір найму та надіслав проект Договору в двох примірниках. Однак ця пропозиція була залишена без відповіді та реагування.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 була вселена в житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на законних підставах. Доказом законного вселення позивачки у квартиру є ордер, який за своєю суттю є формалізованим підтвердженням наявності рішення про надання житлового фонду у користування (рішенням є спільне рішення профспілкового комітету та адміністрації ДЕД - 897). Доказів на підтвердження порушення порядку реєстрації місця проживання позивача за вказаною адресою сторонами не надано.

Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог відповідачі посилалися на те, що приміщення за адресою: АДРЕСА_1 є службовим, проте в оредері, протоколі №10 спільного засідання комітету профспілки та адміністрації ДЕД-897, рішенні виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради про видачу ордера вказано про видачу ордеру на житлове приміщення.

При вселенні сім`ї ОСОБА_4 до квартири на підставі виданого ордеру, із ним мав бути укладений відповідний договір найму у відповідності до діючого тоді законодавства. Позивач зазначає, що примірник договору найму укладеного з її батьком не зберігся та не відомі фактичні обставини його укладання.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 15 постанови від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 01 вересня 2023 року по справі № 712/11721/21; від 25 травня 2023 року по справі № 367/8239/20; від 30 травня 2022 року по справі № 366/1285/20; від 14 квітня 2021 року по справі № 645/7796/19 тощо.

Статтею 64 ЖК України визначено, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Член сім`ї наймача в розумінні Житлового кодексу - це особа яка перебуває з наймачем жилого приміщення у правовідносинах, природа яких визначається: кровними (родинними зв`язками/стосунками), або шлюбними відносинами; постійним проживанням з наймачем та членами його сім`ї; ведення з ним спільного господарства. Такі ознаки (вимоги) застосовуються диференційовано при розгляді конкретної справи в суді щодо визначенні членом сім`ї та визнання наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача, у зв`язку з його смертю (Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі № 1-8/99 щодо офіційного тлумачення поняття «член сім`ї»).

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 25 травня 2023 року у справі № 367/8239/20; від 29 вересня 2021 року у справі № 759/9229/19.

Згідно з частиною першою статті 58 ЖК Української РСР, чинної станом на час виникнення правовідносин, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного житлового фонду виконавчий комітет районної в місті ради, видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Пунктом 1 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила) встановлено, що ці правила регулюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання. Надалі іменується «квартирний облік». Згідно з п. 66 Правил у надане жиле приміщення переселяються члени сім`ї, які включені в ордер і дали письмове зобов`язання про переселення в це приміщення. Відповідно до п. 69 на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер (додаток № 7), який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів. Додатком № 7 до Правил встановлено, що при вселенні ордер здається до відповідної житлово-експлуатаційної організації. Згідно з п. 70 Правил ордер вручається громадянинові, на ім`я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред`являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім`ї, включених до ордера. Відповідно до п. 72 Правил при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

Відповідно до ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і прибудинкової території затверджуються Кабінетом Міністрів України. Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім`ї порівняно з умовами, передбаченими цим Кодексом, Типовим договором найму жилого приміщення та іншими актами законодавства України, є недійсними.

Згідно із частиною першою статті 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.

Частиною першою статті 63 ЖК України визначено, що предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Відповідно до статті 812 ЦК України предметом договору найму житла можуть бути помешкання придатні для постійного проживання у ньому, зокрема квартира.

Згідно із частиною третьою статті 810 ЦК України до договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 62 ЖК Української РСР до відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також норми Цивільного кодексу України.

Для визнання наймачем на підставі статті 106 ЖК Української РСР іншого члена сім`ї необхідно щоб попередній член сім`ї мав правовий статус «наймача» (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року по справі № 682/933/16-ц).

До матеріалів справи долучено копію акта обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 від 28.12.2021, складений Великолюбінською селещною радою, в якому вказано, що за результатами обстеження встановлено, що у житловому будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_4 , власником якого є ОСОБА_2 проживають без реєстрації ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 . Позивач посилається на те, що відповідачі перешкоджають позивачці у користуванні житлом за адресою АДРЕСА_1 шляхом припинення надання житлово-комунальних послуг до будинку, тому позивач змушена проживати без реєстрації у будинку по АДРЕСА_5. Позивач не має на праві приватної власності будь-якого іншого житла, що підтверджується інформаційною довідкою №293801192 від 05.01.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з встановленими обставинами у цих справах, спірна квартира є житлом позивача у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2023 року по справі № 199/736/22; від 28 червня 2022 року по справі № 754/14628/17; від 21 травня 2021 року по справі № 643/6850/17; від 14 квітня 2021 року по справі № 645/7796/19; від 16 грудня 2019 року по справі № 750/8351/15-ц; від 21 травня 2020 року в справі № 199/9418/16-ц; від 12 грудня 2019 року по справі № 335/9212/16-ц.

Виходячи з положень Конституції України про гарантування громадянам свободи пересування і вільного вибору місця проживання, сама по собі наявність чи відсутність прописки не може бути підставою як для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка вселилася до наймача, так і для відмови в цьому.

За приписами статті 47 Конституції України, статті 1, частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, а також ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 48 Конституції України встановлено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Частиною першою статті 270 ЦК України визначено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 311 ЦК України житло фізичної особи є недоторканним. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно.

Статтею 310 ЦК України визначено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну.

Абзацом п`ятим статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що місце проживання це житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає.

Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Статтею 103 ЖК України передбачено, що договір найму жилого приміщення може бути змінено відповідно до вимог законодавства України.

Відповідно до частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 64 ЖК Української РСР до членів сім`ї наймача належать їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Частинами першою, другою статті 106 ЖК Української РСР встановлено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Відповідно до статті 824 ЦК України на вимогу наймача та інших осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця наймач у договорі найму житла може бути замінений однією з повнолітніх осіб, яка постійно проживає разом з наймачем. У разі смерті наймача наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.

Частиною четвертою статті 816 ЦК України визначено, що порядок користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду.

Згідно із частинами першою, третьою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили.

Таким чином, закріплене в частині першій статті 9 ЖК Української РСР право безстрокового користування жилими приміщеннями в будинках державного та комунального житлового фонду, що виникає на підставі ордеру та договору найму, не свідчить про те, що договір не може змінюватись. З часом стосунки між наймачем та членами його сім`ї змінюються; виникають інші фактори, у відповідності до яких договір найму жилого приміщення потребує змін.

Частини перша, друга статті 106 ЖК Української РСР передбачає право будь-якого члена сім`ї наймача, що має повну цивільну дієздатність, у разі смерті наймача, на зміну договору найму жилого приміщення, що був раніше укладеним, визнання його наймачем за договором найму, а у разі відмови наймодавця спір може бути вирішено в судовому порядку. Отже, у цьому випадку член сім`ї наймача має право вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення, у разі смерті попереднього наймача, та має право вимагати визнання за ним права користування жилим приміщення.

Інший член сім`ї, що залишився проживати у жилому приміщенні та звертається до суду за захистом своїх прав, заміщує попереднього наймача в договірних правовідносинах найму за раніше укладеним договором, що узгоджується із принципом рівності прав та обов`язків наймача та членів його сім`ї згідно зі статтею 64 ЖК Української РСР.

Отже, судовому розгляду підлягають спори у випадку, якщо наймодавець не визнає в якості члена сім`ї наймача особу, яка поставила питання про визнання її наймачем за договором згідно з частиною другою статті 64 та частиною першою статті 106 ЖК Української РСР.

Таким чином, договір найму жилого приміщення може бути змінено у разі смерті наймача та визнання в судовому порядку іншої особи членом сім`ї померлого наймача, а також визнання за ним права користування жилим приміщенням. Визнання в судовому порядку за ним права користування жилим приміщенням є у подальшому підставою для укладення договору найму жилого приміщення, в якому і буде зазначено наймачем іншого члена сім`ї, який постійно проживав разом з попереднім наймачем в неприватизованій квартирі і вів з ним спільне господарство.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи. Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. (Рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року по справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»); (Рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, п. 47).

В контексті Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (пункт 44 Рішення від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03); (Рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36); (Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63); (Рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Отже, право на житло, зокрема право користування житлом, підпадає під сферу охорони статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому, закріплені зазначеними статтями умови втручання у це право підлягають застосуванню судом при вирішенні спору про визнання права користування жилим приміщенням.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, що їх регулюють, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що первісний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо зустрічного позову суд зазначає таке.

Позивач за зустрічним позовом просить визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування житловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 та зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги за зустрічним позовом позивач обґрунтовує таким. Будинок номер АДРЕСА_2 є будинком шляхового майстра, який перебуває на балансі філії Пустомитівська ДЕД» ДП «Львівський облавтодор» ДАК «Автомобільні дороги України». У будинку номер АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на підставі рішення № 34 виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради народних депутатів, яке було прийнято на підставі виписки з протоколу № 10 спільного засідання комітету спілки та адміністрації Дорожньо-експлуатаційної дільниці (ДЕД) 897 від 12.06.1996 і заяви ОСОБА_4 .

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що зареєстровані громадяни ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - в будинку номер АДРЕСА_2 не проживають, догляд за будинком не здійснюють, комунальні послуги не сплачують, їхні особисті речі в будинку відсутні.

Відповідно до актів результатів періодичного огляду будівель, споруд та інженерних мереж складених комісією філії «Пустомитівська ДЕД» щодо будинку майстра за адресою АДРЕСА_2 від 01.11.2018, 01.11.2019, 01.10.2020 виявлено, що будинок не використовується вже протягом декількох років, будинок від`єднаний від комунікацій, внаслідок чого є непридатним для проживання, а саме: для тимчасово розміщення осіб, відповідальних за експлуатаційне утримання автомобільних доріг. У зв`язку з відсутністю опалення загальний стан незадовільний, стіни частково уражені грибком. Перекриття кімнат пошкоджене, покрівля протікає. Підлога пошкоджена потребує заміни. Вікна та двері сильно пошкоджені у віконних рамах відсутнє скло. Приміщення закрите шляхом блокування - забите дошками.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що відповідачі більше трьох років фактично не проживають в спірному будинку, не за будинком, не вкладали жодних коштів для збереження даної будівлі, будинок потребує капітального ремонту. Дана обставина унеможливлює, проживання в даному будинку будь-яких осіб. Крім, цього будинок знаходиться на балансі ІІустомитівська ДЕД та призначений для тимчасового працівників Пустомитівського ДЕД.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що 31.01.1997 ОСОБА_4 з сім`єю отримав ордер, виданий Виконавчим комітетом Великолюбінської селищної ради, на житлове приміщення №2 за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Великолюбінської селищної ради. У складі сім`ї ОСОБА_4 вказано ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_1 (донька) та ОСОБА_3 (донька).

Вказане житло було виділене ОСОБА_4 із державного (відомчого) житлового фонду за Спільним рішенням комітету профспілки та адміністрації ДЕД - 897.

До матеріалів справи долучено копію виписки з протоколу №10 спільного засідання комітету профспілки та адміністрації ДЕД-897, на якому прийнято рішення виділити житло в с. В. Любінь ОСОБА_4 і зняти його з черги. Також, долучено копію рішення виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради про видачу ордера на житлове приміщення в АДРЕСА_1 площею 26,53 м.кв.

Відповідно до ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України).

Позивач за зустрічним позовом стверджує, що відповідачі у спірній квартирі не проживають, а їх реєстрація у помешканні носить формальний характер, оскільки відповідачі не беруть участі в утриманні житла.

Відповідно статті 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших осіб або прав державних і громадських організацій.

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом (частини перша та друга статті 71 ЖК України).

Згідно зі статтею 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Частиною 4 статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2021 року у справі № 521/5887/17 (провадження № 61-7894св20) зроблено висновок про те, що: «аналіз норм статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: не проживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Вичерпного переліку поважних причин не проживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів».

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України, строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності (постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року в справі №203/1665/19-ц (провадження №61-11593св21).

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20) вказано, що «у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР). Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи. Зазначені правила статей 71 та 107 ЖК Української РСР є різними за своєю правовою природою й кожна з них є окремою підставою для пред`явлення позову, оскільки перше з них регулює збереження житла за тимчасово відсутніми громадянами, а правило другої статті передбачає втрату членом сім`ї наймача права користування цим житловим приміщенням у разі його вибуття на постійне проживання в інше житлове приміщення».

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36).

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», щоб спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

У постанові від 31 березня 2021 року у справі №753/72/17 (провадження № 61-18178св20) Верховний Суд зазначив, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, виселення їх.

Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у право на житло.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine"), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло, а відтак визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, буде порушенням принципу пропорційності, що у свою чергу спричинить порушення балансу інтересів сторін у спірних правовідносинах.

Верховний Суд у своїй постанові № 755/13349/16-ц від 24.11.2021 зауважує, що зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ втручання держави становитиме порушення статті 8 Конвенції у випадку, якщо воно не переслідує законну мету і не є необхідним у демократичному суспільстві. Особа, якій загрожує виселення, має право на оцінку пропорційності цього заходу судом та оцінку її аргументів у зв`язку з цим.

На підтвердження позовних вимог за зустрічним позовом позивачем надано копії актів про не проживання відповідачів за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані докази не надають можливості зробити висновок про остаточну втрату зв`язку із спірною квартирою відповідачами.

Позивач за зустрічним позовом не надав суду належних та переконливих доказів на підтвердження своїх позовних вимог щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщення, які б достеменно підтверджували не проживання відповідачів у квартирі без поважних причин та причини їх відсутності.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 86 ГПК України).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за зустрічним позовом не підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача-1 за первісним позовом повністю.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 216, 234, 235 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісні позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права на користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.

2. Визнати право ОСОБА_1 на користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Зобов`язати Дочірнє підприємство «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» укласти з ОСОБА_1 договір найму житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

4. Стягнути з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) на користь ОСОБА_1 840,80 грн судового збору.

5. У задоволенні зустрічного позову ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» про визнання фізичних осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - відмовити повністю.

6. Наказ видати згідно з ст. 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складений 08.12.2025.

Суддя Чорній Л.З.