Рішення

від 21.12.2010 по справі 11/2342

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/2342

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

    РІШЕННЯ

     ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 21 грудня 2010 року                                                            Справа №11/2342

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого –судді Довганя К.І., при секретарі –Олексенко Т.В., за участю представників сторін: не з'явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу  за позовом приватного підприємства  „Валмак-2002” до товариства з обмеженою відповідальністю „Трейтлі-РФЗ-Інтелект” про визнання недійсним договору, повернення коштів в розмірі 330000 грн.  та повернення нерухомого майна.

                                                                 ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, у якому просить визнати недійсним, укладений ними договір купівлі продажу нежитлового приміщення, повернення коштів в розмірі 330000 грн. та повернення нерухомого майна. Позов вмотивовано тим, що спірний договір з боку позивача  було укладено в результаті помилки, оскільки позивачу не було відомо, про те, що придбане за умовами договору приміщення меншої площі, ніж вказано у договорі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання своїх представників для участі у ньому не направили, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою суду від 07.12.2010 р. позивач зобов'язувався подати суду докази, укладення спірного договору у результаті помилки. Однак позивач до дня судового засідання витребовувані докази суду не подав.

За таких обставин суд вважає можливим здійснювати розгляд справи в порядку ст.. 75 ГПК України за наявними матеріалами.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні у справі докази встановив наступне.

07.12.2006 р. сторонами було укладено договір, відповідно до умов якого відповідач продав а позивач придбав нежитлове приміщення столової, що розташована в м. Городище по вул. Робочій, 2. Вказаний договір посвідчено нотаріально та внесено до державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до умов договору площа придбаного майна становить 1202.2 кв.м.

З матеріалів справи вбачається, що на час укладення спірного договору відповідач був власником цього майна.

Ст.ст. 173, 174, 181, 193 ГК України, ст.ст. 203, 204, 215, 655, 657, 658  ЦК України містять такі положення:

„Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну  дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта ( виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати:

-          з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання  замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення  ЦК

України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Виходячи з фактичних обставин справи та приписів наведеного вище законодавства суд приходить до наступних висновків.

Господарські зобов'язання між сторонами виникли з моменту укладення договору купівлі продажу нерухомого майна.

Вказаний договір містить всі істотні умови для такого виду правочинів, посвідчений нотаріально та внесений до державного реєстру. На час укладення договору відповідач був належним власником предмету договору.

Таким чином позивачем не подано суду жодного доказу на підтвердження того, що спірний договір вчинено у результаті помилки а тому його вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49,82-84 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського  апеляційного господарського суду.

Суддя                                                                                               К.І.Довгань