Ухвала від 11.12.2025 по справі 916/2347/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"11" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2347/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" (код ЄДРПОУ 42129888, 54017, м. Миколаїв, вул. Погранична, буд. 39/1)

до відповідача: Виконавчого комітету "Кочубеївської сільської ради об`єднаної територіальної громади" Херсонської області (код ЄДРПОУ 40241800, 74012, Херсонська обл., Бериславський р-н, с. Кочубеївка, вул. Менонітська, буд. 80)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Акціонерного товариства "Херсонобленерго" (код ЄДРПОУ 05396638, 73000, м. Херсон, вул. Пестеля, буд. 5)

про стягнення 71830,08 грн.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

в с т а н о в и в:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача виконавчого комітету "Кочубеївської сільської ради об`єднаної територіальної громади" Херсонської області про стягнення 71830,08 грн. заборгованості.

Підставою позову позивач визначив обставину неналежного виконання відповідачем взятих на себе за умовами укладеного договору постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2022 № 100/228 зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати вартості за спожиту активну електричну енергію за період березень-квітень 2022 року.

Ухвалою від 05.06.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.07.2023 постановлено здійснити перехід від розгляду справи №916/2347/23 в порядку спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження; залучено Акціонерне товариство "Херсонобленерго" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; призначено підготовче засідання; вирішено інші процесуальні питання.

Ухвалою від 13.09.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні.

Ухвалою суду від 01.05.2024 зупинено провадження у справі №916/2347/23 до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23.

03.10.2025 Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 908/1162/23.

Ухвалою суду від 24.10.2025 провадження по справі №916/2347/23 поновлено; призначено судове засідання по справі на 27.11.2025.

20.11.2025 від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23.

У зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги судове засідання, призначене на 27.11.2025, не відбулося.

Ухвалою суду від 27.11.2025 призначено судове засідання на 11.12.2025.

Учасники провадження в судове засідання не з`явились.

08.12.2025 від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання 11.12.2025 без участі уповноваженого представника.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про необхідність зупинення провадження у даній справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23, з огляду на наступне.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають обирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі "Воловік проти України" від 06.12.2007).

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11.04.2013).

Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення у справі "Бентем проти Нідерландів" від 23.10.1985), при цьому очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики виступають причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Аксіс та інші проти Туреччини").

Пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

Згідно статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

В силу частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав`язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абз.3 п.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 11.10.2005 №8-рп/2005 та абз.1 пп.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 31.03.2015 №1-рп/2015).

Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин передбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (Рішення КСУ від 05.06.2019 №3-р(І)/2019).

Принцип правової визначеності вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (п.61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumrrescu v. Romania), заява №28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (п. 123 рішення ЄСПЛ у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії" (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), заява №76943/11).

Як встановлено судом, 05.11.2025 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи №280/5808/23.

Підставою передачі вказаної справи є необхідність відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 (до закінчення перегляду якої вже зупинялося провадження у цій справі) та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, щодо можливості поширення положень статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, що виникли на територіях, які були фактично окуповані, але щодо яких Кабінетом Міністрів України не приймалося окреме рішення про застосування обмежень.

Так, в ухвалі від 05.11.2025 колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначила про те, що: 1) рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; 2) загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень; 3) правовідносини у справі №280/5808/23 є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду в справах №910/9680/23 і №908/1162/23, оскільки у них вирішувалося питання можливості застосування обмежень, передбачених статтями 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, що виникли на територіях, які були фактично окуповані, але щодо яких Кабінетом Міністрів України не приймалося окреме рішення про застосування обмежень. Спільним для цих справ є також правова природа спору, що пов`язана з визначенням умов, за яких факт окупації може бути підставою для застосування економічних обмежень, установлених зазначеними статтями Закону, а відтак - і з необхідністю наявності офіційного рішення Кабінету Міністрів України як передумови для поширення дії обмежень на відповідну територію; 4) законодавство (як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час постановлення ухвали) в умовах воєнного стану передбачає обов`язкову наявність рішення Кабінету Міністрів України про поширення норм статей 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

Господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (схожий висновок викладено постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, від 16.08.2024 у справі №925/80/23, від 17.01.2025 у справі №916/4954/23).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/8358/19 наголосив, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Так, предметом позову у справі №916/2347/23 є грошові кошти у розмірі 71830,78 грн., які позивач просить стягнути на його користь внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе за умовами договору постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2022 №100/228 зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати вартості за спожиту активну електричну енергію за період березень-квітень 2022 року. Електроенергія поставлялася на тимчасово окуповану на той час територію.

Судом встановлено, що правовідносини у справах №916/2347/23 та №280/5808/23 є подібними, оскільки стосуються питання можливості застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, що виникли на територіях, які були фактично окуповані, але щодо яких Кабінетом Міністрів України не приймалося окреме рішення про застосування обмежень, що в свою чергу зумовлює необхідність врахування висновку, який буде сформульований під час розгляду справи №280/5808/23 Великою Палатою Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, з метою дотримання єдності судової практики та зважаючи на предмет та підстави позову, а також з урахуванням того, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №280/5808/23 сприятиме забезпеченню єдності судової практики, дотриманню принципу верховенства права, складовою якого є юридична визначеність, та принципу пропорційності, суд дійшов висновку про зупинення провадження у справі №916/2347/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

Також судом враховано, що питання про зупинення провадження у справі до перегляду справи №280/5808/23 за відсутності ухвали Великої Палати Верховного Суду про прийняття справи до свого провадження було вирішено Верховним Судом в ухвалах від 10.11.2025 у справі №908/2241/23, від 11.11.2025 у справі №910/3831/22, від 13.11.2025 у справі №910/1896/23, від 18.11.2025 у справі №916/1946/23, від 19.11.2025 у справі №916/1218/23 та ін.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу, до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Суд враховує, що наразі провадження у цій справі перебуває на стадії розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 3 ст. 195 ГПК України, провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Таким чином, у разі виникнення обставин, визначених п. 7 ч. 1 статті 228 ГПК України, зупинення провадження у справі можливо лише на стадії підготовчого провадження.

Отже, оскільки зупинення провадження у справі можливе лише на стадії підготовчого провадження, суд, з урахуванням наведених обставин справи, вважає за доцільне повернутися до стадії підготовчого провадження.

При цьому суд зауважує, що ГПК України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття, зокрема, зі стадії розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, господарський суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21 зроблено висновок, що: відповідно до практики Верховного Суду, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.

Разом з тим, такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21) зроблено висновок, що: при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 30 постанови Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №902/271/18 сформульовано такий правовий висновок: "Також Верховний Суд звертається до власної практики, зокрема, постанови від 02.10.2019 у справі № 916/2421/18, у якій Верховний Суд погодився з судами першої та апеляційної інстанцій у питанні можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття у випадку, якщо судом встановлено замовчування відповідачем важливого питання, яке мало б бути вирішено саме на стадії підготовчого провадження. На думку Верховного Суду, стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя".

Також, близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №204/6085/20 від 05.10.2022.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи. Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

Відтак, з урахуванням вище викладеного, задля справедливого та неупередженого вирішення спору у справі, ефективного захисту порушених прав і законних інтересів, забезпечення додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, що мають значення для розгляду цієї справи, господарський суд вважає за можливе повернутись до стадії підготовчого провадження у справі №916/2347/23

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 13, 177, 181, 195, п.7 ч.1 ст.228, ст.229, ст.234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

1. Повернутися до стадії підготовчого провадження у справі №916/2347/23 та замінити судове засідання щодо розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

2. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" про зупинення провадження у справі №916/2347/23 задовольнити.

3. Зупинити провадження у справі №916/2347/23 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23.

Суддя М.Б. Сулімовська

Ухвала господарського суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.235 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржена у строки та порядку, визначені ст.ст.254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу складено та підписано 11.12.2025.