Рішення від 09.12.2025 по справі 13/5025/2136/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Хмельницький

"09" грудня 2025 р. Справа № 13/5025/2136/11 (924/980/25)

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Вибодовського О.Д., при секретарі судового засідання Ковальчук А.С., розглянувши матеріали справи

за заявою ліквідатора Закритого акціонерного товариства "Агромаш" арбітражного керуючого Побережного В.Т. м. Хмельницький

до:

1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

3. ОСОБА_3

4. ОСОБА_4

5. ОСОБА_5

6. ОСОБА_6

про покладення субсидіарної відповідальності на керівника та засновників боржника у справі

за заявою Закритого акціонерного товариства "Агромаш" м. Хмельницький

про визнання банкрутом

(в межах справи №13/5025/2136/11 за заявою Закритого акціонерного товариства "Агромаш" м. Хмельницький про визнання банкрутом)

Представники сторін:

Від ліквідатора: Побережний В.Т.;

Від відповідача 1: не з`явився;

Від відповідача 2: не з`явився;

Від відповідача 3: не з`явився;

Від відповідача 4: не з`явився;

Від відповідача 5: не з`явився;

Від відповідача 6: не з`явився.

09.12.2025р. в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Постановою суду від 29.05.2012р., окрім іншого, припинено процедуру розпорядження майном, відкрито ліквідаційну процедуру у даній справі строком на шість місяців з дати прийняття даної постанови та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Іващук Валентина Анатолійовича.

Ухвалою суду від 20.10.2015р., окрім іншого, припинено повноваження арбітражного керуючого - ліквідатора Іващука В.А., звільнено його від виконання обов`язків ліквідатора закритого акціонерного товариства "Агромаш" м. Хмельницький та призначено ліквідатором закритого акціонерного товариства "Агромаш" м. Хмельницький арбітражного керуючого Побережного В.Т.

22.09.2025р. до Господарського суду Хмельницької області надійшла заява ліквідатора арбітражного керуючого Побережного В.Т. про покладення на засновників та керівника боржника Закритого акціонерного товариства "Агромаш", а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, у зв`язку із доведенням до банкрутства.

В обґрунтування поданої заяви ліквідатор зазначає про те, що у результаті вивчення матеріалів фінансово-господарської діяльності підприємства ним встановлено, що засновниками ЗАТ "Агромаш" здійснювалось неефективне управління підприємством, за результатами якого навмисно створено умови для стійкої неплатоспроможності та банкрутства товариства. Тому у зв`язку з наведеним, з метою вчинення вичерпних заходів у справі про банкрутство та можливості погашення вимог кредиторів у спосіб, визначений чинним законодавством, ліквідатором подано заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на керівника та засновників.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.09.2025р., справу №13/5025/2136/11 (924/980/25) передано для розгляду судді Вибодовському О.Д. (підстава здійснення автоматизованого розподілу: п. 5.1.4 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду).

Ухвалою суду від 29.09.2025р. позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків, шляхом надання суду доказів направлення відповідачам копії позовної заяви та усіх документів, що додані до позовної заяви (з чітким переліком) та зазначення точного переліку документів та інших доказів, що додаються до заяви.

06.10.2025р. до канцелярії суду ліквідатором Закритого акціонерного товариства "Агромаш" арбітражним керуючим Побережним В.Т. було подано заяву (вх.№05-22/7767/25), в межах встановленого судом строку, про усунення недоліків. До заяви додано докази направлення відповідачам копії позовної заяви та усіх документів, що додані до позовної заяви (з чітким переліком).

Ухвалою суду від 10.10.2025р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №13/5025/2136/11 (924/980/25) за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено підготовче засідання у справі на 10:40год. 28.10.2025р.

28.10.2025р. в судовому засіданні судом оголошено перерву до 10:00год. 11.11.2025р., про що постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання.

11.11.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від кредитора у справі №13/5025/2136/11, а саме ГУ ДПС у Хмельницькій області, надійшла заява (вх.№05-22/8726/25), у якій кредитор повідомляє, що підтримує в повному обсязі заяву арбітражного керуючого Побережного В.Т. про покладення субсидіарної відповідальності на керівника та засновників ЗАТ "Агромаш".

11.11.2025р. в судовому засіданні судом оголошено перерву до 11:10год. 26.11.2025р., про що постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання.

26.11.2025р. до канцелярії суду ліквідатором Побережним В.Т. було подано клопотання (вх.№05-22/9121/25) про оголошення перерви в судовому засіданні та призначення судового засідання на іншу дату.

Ухвалою суду від 26.11.2025р. оголошено перерву в судовому засіданні до 11:30год. 09.12.2025р.

Ліквідатор у судовому засіданні 09.12.2025р. позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити заяву про покладення субсидіарної відповідальності на засновників та керівника боржника у повному обсязі.

Відповідачі 1-6 не скористалися правом участі в судових засіданнях, письмових відзивів на заяву ліквідатора про покладення на них субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ЗАТ "Агромаш" не подали, причин неявки в судові засідання не повідомили.

Суд зауважує, що відповідачі 1-6 були належним чином повідомлені про дати, час та місце розгляду справи шляхом надіслання ухвал суду поштовими відправленнями за адресами місця проживання, зареєстрованими в установленому законом порядку.

Ухвали суду про оголошення перерви від 26.11.2025р., які направлялись на адресу відповідачів, зокрема, ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , повернулись до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", що з огляду на приписи п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається вручено. Водночас, ухвала суду про оголошення перерви від 26.11.2025р., яка була надіслана на адресу ОСОБА_4 , повернулась на адресу суду з відміткою "вручено" 28.11.2025р.

Суд враховує положення пунктів 3, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідно до яких днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Таким чином, зважаючи на належне повідомлення усіх учасників провадження про дати, час та місце розгляду справи, вимоги розумності строку судового розгляду, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Дослідивши наявні в справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Банкрутство є окремою судовою процедурою, яка здійснюється господарськими судами з переважним застосуванням норм матеріального та процесуального права, визначених Кодексом України з процедур банкрутства (далі КУзПБ).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення (ч. 2 ст. 7 КУзПБ).

Суд зазначає, що одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Постановою суду від 29.05.2012р., окрім іншого, припинено процедуру розпорядження майном, відкрито ліквідаційну процедуру у справі №13/5025/2136/11 строком на шість місяців з дати прийняття даної постанови та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Іващука Валентина Анатолійовича.

Ухвалою суду від 20.10.2015р., окрім іншого, припинено повноваження арбітражного керуючого - ліквідатора Іващука В.А., звільнено його від виконання обов`язків ліквідатора закритого акціонерного товариства "Агромаш" м. Хмельницький та призначено ліквідатором закритого акціонерного товариства "Агромаш" м. Хмельницький арбітражного керуючого Побережного В.Т.

У справі, що розглядається, предметом заяви ліквідатора є покладення субсидіарної відповідальності на засновників та керівника банкрута, зокрема, ліквідатором у позовній заяві зазначено, що у результаті вивчення матеріалів фінансово-господарської діяльності ЗАТ "Агромаш" встановлено, що засновниками та керівником боржника здійснювалось неефективне управління підприємством, що як наслідок, на думку ліквідатора, призвело до стійкої неплатоспроможності та банкрутства юридичної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Водночас, частиною першою статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 19.03.2024 у справі №911/2999/21 (911/2021/22) субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.

Метою субсидіарної відповідальності як інституту є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.

Юридичним механізмом досягнення такої мети та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок є притягнення винних осіб у доведенні боржника до банкрутства, які використовували таку особу як прикриття ("вуаль") для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, зокрема через зловживання правом тощо), до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.

Також у вищенаведеній постанові Верховного Суду вказано, що одним із юридичних механізмів досягнення гарантій захисту прав кредиторів та унеможливлення застосовування процедури банкрутства як інструменту виключно списання боргів є, зокрема, застосування доктрини "пронизування корпоративної вуалі" (piercing the veil of incorporation), згідно якої суд може покласти відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи на органи управління юридичної особи.

У КУзПБ доктрина "пронизування корпоративної вуалі" знайшла своє втілення в інституті субсидіарної відповідальності керівників, засновників (учасників, акціонерів) боржника, інших осіб (ч. 2 ст. 61 КУзПБ), яку можливо реалізувати в межах справ про банкрутство юридичних осіб.

Тобто, визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).

Також Верховний Суд у постанові від 19.06.2024р. у справі №906/1155/20 (906/1113/21) виснував:

- у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства. Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру;

- визначене нормами частини другої статті 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності. Такими елементами є об`єкт та суб`єкт правопорушення, а також об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення;

- об`єктом правопорушення є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв`язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини другої статті 61 КУзПБ;

- суб`єкт (суб`єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника;

- об`єктивну сторону правопорушення становлять дії/бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства;

- щодо змісту правопорушення з доведення до банкрутства, то окрім вже визначеного, слід виходити зі змісту, визначеного частиною третьою статті 215 Господарського кодексу України. Водночас, такий зміст не обмежується вичерпним переліком дій/бездіяльності суб`єктів правопорушення, а їх характер саме як протиправний оцінюється за відповідними правовими та економічними показниками. Зокрема, доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому. Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії/бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам. За змістом частини другої статті 61 КУзПБ вказані умисні дії/бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов`язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв`язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів;

- щодо суб`єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб`єкта правопорушення).

Відтак, визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статей 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов`язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.03.2024р. у справі №911/2999/21 (911/2021/22), від 18.04.2024р. у справі №5006/1/23б/2012).

З огляду на наведене, зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії/бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.

Виходячи з положень ст. 73 та ч. 1 ст. 74 ГПК України щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд наголошує, що обставини існування або відсутності будь-якого із елементів/складових об`єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних: вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку належними та допустимими доказами.

Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства) та, відповідно, не надає можливості визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на таких суб`єктів (правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 15.02.2022р. у справі №927/219/20).

У разі, якщо після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи - боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, то такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника поки такі особи не доведуть протилежного (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.07.2021р. у справі №917/1500/18 (917/1932/20), від 07.04.2021р. у справі №911/1815/17, від 24.02.2021р. у справі №Б8/191-10, від 24.02.2021р. у справі №902/1129/15 (902/579/20).

Суд враховує, що статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

Зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності, має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.

Особа вправі протиставити будь-які аргументи на користь відсутності умислу або й необережності при покладенні на неї субсидіарної відповідальності. Ненадання контраргументів свідчить про усвідомлення особою статусу та наслідків та відсутність критеріїв, які б могли впливати на оцінку обставин справи.

Якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника, викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, які стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. У силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої своєї поведінки.

Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.

Об`єктом оцінки суду в цьому випадку є надані ліквідатором докази на підтвердження доведення діями чи бездіяльністю третіх осіб боржника до банкрутства, до яких належить, зокрема, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності.

Саме детальний аналіз фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, щодо доведення до банкрутства юридичної особи (висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 02.09.2020р. у справі №923/1494/15).

Суд зауважує, що для виявлення ознак доведення до банкрутства підприємства боржника передбачено застосування Методичних рекомендацій з виявлення ознак неплатоспроможності підприємств та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, що затверджені наказом Міністерства економіки за з питань Європейської інтеграції України від 19.01.2006р. №14 із змінами та доповненнями, внесеними наказом Міністерства економіки України від 26.10.2010р. №1361 (далі - Методичні рекомендації Мінекономіки).

Поточною неплатоспроможністю характеризується фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент у зв`язку із збігом обставин, суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що згідно із законодавчим визначенням розглядається як неспроможність суб`єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов`язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, (у тому числі із заробітної плати, страхових внесків, податків, зборів і обов`язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Доведення до банкрутства відповідно до Методичних рекомендацій Мінекономіки це умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином-засновником (учасником) або службовою особою суб`єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Ознаками доведення до банкрутства є наявність дій відповідальних осіб боржника, які призвели до погіршення платоспроможності підприємства, визначення яких може бути здійснено у разі, коли будуть встановленні ознаки неправомірних дій відповідальних осіб боржника, або ознаки будь-яких інших невиправданих чи нераціональних дій.

Економічними ознаками дій щодо доведення до банкрутства може вважатися таке фінансове становище боржника, якщо підприємство не мало ознак надкритичної неплатоспроможності напередодні виконання угод, укладених з корисливих мотивів, або здійснення інших дій, які відповідно до Кримінального кодексу України кваліфікуються умисними, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта підприємницької діяльності.

У разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника з доведення до банкрутства, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв`язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов`язкові платежі, такі посадові особи або власник (засновник) мають нести відповідальність визначену законодавством.

Відповідно до п. 5 розділу І Методичних рекомендацій Мінекономіки під час проведення аналізу визначаються: стан фінансово-господарської діяльності підприємства, структура його балансу (задовільна чи незадовільна) та обґрунтованість визнання підприємства неплатоспроможним; тенденції щодо динаміки основних показників ефективності діяльності підприємства; можливість використання санаційних процедур для поліпшення фінансово-господарського стану підприємства та виведення його з неплатоспроможного стану; наявність економічних ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

Відповідно до п. 3.2 розділу ІІІ Методичних рекомендацій Мінекономіки, визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, але даний період може бути довшим.

У ході визначення ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неплатоспроможності, у зв`язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов`язкові платежі, тобто дій з доведення до банкрутства, аналізується рівень забезпечення зобов`язань кредиторів за період проведення аналізу.

Рівень забезпечення зобов`язань перед кредиторами характеризується такими показниками:

- Забезпечення зобов`язань боржника усіма його активами (відношення суми активів боржника до суми його зобов`язань);

- Забезпечення зобов`язань боржника його оборотними активами (відношення оборотних активів до суми зобов`язань боржника);

- Розмір чистих активів (різниця між сумою активів підприємства та його зобов`язанням).

У заяві про покладення субсидіарної відповідальності, ліквідатор зазначає, про те що ним було вивчено фінансово-господарську діяльність боржника, у результаті чого, ліквідатором було виявлено, що ЗАТ "Агромаш" знаходиться у складному фінансово-господарському стані, що підтверджується відповідними показниками, при цьому, ліквідатором зазначено, що ознак фіктивного банкрутства не встановлено, але й фінансових можливостей щодо продовження діяльності юридичної особи без залучення зовнішніх інвестиційних джерел наразі не виявлено.

Зі змісту заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на засновників та керівника ЗАТ "Агромаш", вбачається, що основним обґрунтуванням заявника є посилання на бездіяльність керівника та засновників боржника, умисне доведення товариства до банкрутства, приховування фактичного (реального) фінансового стану товариства, виведення активів та грошових коштів засновниками ЗАТ "Агромаш" з ознаками доведення до банкрутства, тобто, ліквідатор вважає, що засновниками (учасниками) та керівником товариства вчинялись умисні і цілеспрямовані дії/бездіяльність, які в результаті призвели до банкрутства юридичної особи. Окрім цього, ліквідатор зазначає, що розмір кредиторської заборгованості має тенденцію до зросту, при цьому, таке погашення, з огляду на фінансове становище товариства, можливе лише за кошти засновників ЗАТ "Агромаш".

Також ліквідатор у заяві зазначає про те, що обставини бездіяльності засновників та керівника боржника, які призвели до банкрутства ЗАТ "Агромаш", підтверджуються звітом за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, який складено відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності та долучено ліквідатором до матеріалів заяви про покладення субсидіарної відповідальності.

Суд зауважує, що відповідно до п. 4 розділу ІІ Методичних рекомендацій Мінекономіки, за результатами проведення аналізу складається звіт за формою згідно з додатком 3, зазначеним у вказаних методичних рекомендаціях.

Зокрема, у додатку 3 Методичних рекомендацій Мінекономіки визначено, що звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства повинен містити наступні складові: загальну характеристику підприємства; оцінку підприємства з позиції неплатоспроможності; оцінку фінансового стану підприємства; аналіз фінансових факторів, що призвели до неплатоспроможності, та визначення можливості санації підприємства; аналіз необоротних активів; аналіз оборотних активів; аналіз власних оборотних засобів; поглиблений аналіз дебіторської заборгованості (аналіз структури, тенденцій та аналітичних показників); наліз кредиторської заборгованості; аналіз прибутковості підприємства; аналіз витрат на виробництво; аналіз використання трудових ресурсів; аналіз інвестицій та інновацій; аналіз об`єктів житлово-комунального та соціально-культурного призначення; оцінку резервів підвищення ефективності функціонування підприємства та відновлення його платоспроможності; аналіз виявлення ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; визначення ознак фіктивного банкрутства; визначення ознак дій з доведення до банкрутства; визначення ознак дій з приховування банкрутства; визначення ознак втрати або відновлення платоспроможності. Також звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності повинен включати загальні висновки (в тому числі про наявність ознак з дій приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства) та рекомендації щодо подальшого розвитку підприємства.

Однак матеріали заяви не містять звіту, складеного ліквідатором, за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності ЗАТ "Агромаш", оскільки ліквідатором зазначено про вказаний звіт лише у заяві, проте не долучено до матеріалів справи. Тобто, ліквідатором арбітражним керуючим Побережним В.Т. не надано суду жодних належних та допустимих доказів для підтвердження заявлених вимог щодо покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ЗАТ "Агромаш" на його засновників та керівника.

Приписами частин 3,4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до змісту статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Суд зауважує, що 17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні ЄСПЛ від 19.12.1997р. у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17).

За змістом частин 1-3 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, дослідивши вказані документи, а також обставини, викладені у поданій заяві, суд зазначає, що ліквідатором не обґрунтовано належними, допустимими та достовірними доказами наявності підстав для притягнення до субсидіарної відповідальності його засновників (учасників) та керівника, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Ліквідатором не доведено обставин того, що неможливість погашення вимог кредиторів Закритого акціонерного товариства "Агрома" виникла саме внаслідок дій (бездіяльності) керівника ( ОСОБА_1 ) та засновників ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) боржника.

Відтак, з урахуванням наведеного та встановлених під час розгляду справи обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ліквідатора ЗАТ "Агромаш" арбітражного керуючого Побережного В.Т. про покладення субсидіарної відповідальності на керівника та засновників боржника по причині необґрунтованості та непідтвердженості заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у розмірах, які залежать від найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору.

Законом України "Про судовий збір" не визначено порядок сплати судового збору за подання до господарського суду заяви ліквідатора про стягнення з засновників (керівника) боржника грошових сум як субсидіарної відповідальності цих осіб.

Верховний Суд у постанові від 20.10.2022р. у справі №911/3554/17 (911/401/21) виснував, що заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на особу, винну у доведенні до банкрутства боржника, розглядається за правилами ГПК України у межах справи про банкрутство в порядку, визначеному ст. 7 КУзПБ, і судовим збором не оплачується, оскільки таку оплату не передбачено Законом України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 2, 12, 20, 24, 73, 74, 75, 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 11.12.2025р.

СуддяО.Д. Вибодовський

Виготовлено 8 примірників:

1 до справи (в паперовому екз.);

2 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 реком. з повід.);

3 - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 реком. з повід.);

4 - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 реком. з повід.);

5 - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 реком. з повід.);

6 - ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 реком. з повід.);

7 - ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 реком. з повід.);

8 - арбітражному керуючому Побережному В.Т. (до електронного кабінету).