Постанова від 11.12.2025 по справі 922/744/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2025 року

м. Київ

Справа № 922/744/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - Кононенка О. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Латек"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 вересня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Хачатрян В. С., судді: Гетьман Р. А., Россолов В. В.)

у справі № 922/744/25

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Латек"

про стягнення 3 227 332,43 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2025 року Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (далі - Агенція, позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Латек" (далі - ТОВ "Латек", відповідач, скаржник), у якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просило стягнути з відповідача на свою користь 3 227 332,43 грн, з яких: 1 828 237,58 грн пені та 1 399 094,85 грн процентів за користування коштами попередньої оплати.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови Державного контракту від 11 листопада 2024 року № 26/3-654-VDK-24 (далі - Контракт) щодо строків поставки товару, тому позивач нарахував відповідачеві та, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, заявив до стягнення з останнього пеню у розмірі 1 828 237,58 грн та 1 399 094,85 грн процентів за користування коштами попередньої оплати.

Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 03 червня 2025 року (суддя Жиляєв Є. М.) у справі № 922/744/25 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 182 823,75 грн пені та 139 909,49 грн процентів за користування коштами попередньої оплати; у решті позову відмовлено.

4. Ухвалюючи вказане судове рішення, місцевий господарський суд встановив, що відповідач прострочив виконання свого зобов`язання щодо своєчасної поставки товару, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені та процентів за користування коштами є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Водночас, оцінюючи матеріали справи, доводи відповідача, беручи до уваги інтереси позивача, враховуючи виконання основного зобов`язання за Контрактом в повному обсязі, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов`язання відповідачем, враховуючи незначне прострочення виконання зобов`язання, зважаючи на військову агресію російської федерації на території України та суспільну необхідність господарської діяльності відповідача, а також виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме: справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, поведінку самого відповідача, яким вживалися заходи щодо належного виконання Контракту, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд першої інстанції вважав за можливе зменшити розмір пені та процентів за користування коштами на підставі частини третьої статті 551 ЦК України на 90 % на підставі клопотання відповідача.

5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18 вересня 2025 року у справі № 922/744/25 рішення Господарського суду Харківської області від 03 червня 2025 року скасовано в частині відмови у стягненні 1 259 185,36 грн процентів за користування коштами попередньої оплати; ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено; стягнуто з ТОВ "Латек" на користь Агенції 1 259 185,36 грн процентів за користування коштами попередньої оплати; в решті рішення Господарського суду Харківської області від 03 червня 2025 року у справі № 922/744/25 залишено без змін.

6. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині зменшення на 90 % розміру пені, суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на очевидність, надзвичайність та невідворотність усіх вказаних обставин, відповідач мав право посилатися на них, як на форс-мажорні та як на правомірну підставу невиконання своїх обов`язків у договірних взаємовідносинах з позивачем у вказаний контрактом строк та можливість зменшення штрафних санкцій.

7. Також апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення суми пені, оскільки з урахуванням обставин в їх сукупності та ступеню виконання зобов`язання, існує виключність обставин цієї справи, що надавала підстави для зменшення пені на 90 %, а тому відхилив доводи Агенції щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначив, що такі обставини є винятковими та достатніми для зменшення пені. При цьому апеляційний суд зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискреційні повноваження для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

8. Водночас апеляційний господарський суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині зменшення на 90 % розміру заявлених до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки в цій частині правовідносини сторін у цій справі регулюються приписами статті 536 та частини третьої статті 693 ЦК України, тоді як суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшення розміру заявленої суми з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, що за певних умов дозволяє суду зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

9. Апеляційний господарський суд зазначив, що з огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 ЦК України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки не є штрафною санкцією, відсотками, які нараховуються відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора і передбачають отримання від боржника компенсації (плати) за користування коштами, що були отримані ним як попередня оплата, тобто відсутні правові підстави для зменшення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. ТОВ "Латек" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 вересня 2025 року у справі № 922/744/25 в частині стягнення з відповідача процентів за користування коштами попередньої оплати в сумі 1 259 185,36 грн, а рішення Господарського суду Харківської області від 03 червня 2025 року в цій частині залишити без змін.

11. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

12. Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20 жовтня 2025 року для розгляду касаційної скарги ТОВ "Латек" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 вересня 2025 року у справі № 922/744/25 було визначено колегію суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Колос І. Б.

13. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 05 листопада 2025 року № 32.2-01/2819 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 922/744/25 у зв`язку з відпусткою судді Колос І. Б.

14. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 листопада 2025 року справу № 922/744/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Малашенкова Т. М.

15. Ухвалою від 10 листопада 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі № 922/744/25 на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України та призначив розгляд касаційної скарги у судовому засіданні на 11 грудня 2025 року.

16. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. Нормами частини другої статті 300 ГПК України встановлені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Стислий виклад встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи

18. 11 листопада 2024 року між Агенцією (замовник) та ТОВ "Латек" (виконавець) було укладено Контракт, відповідно до умов якого виконавець зобов`язувався виготовити та поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари, найменування, технічні характеристики, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та в Специфікації товарів оборонного призначення (Додаток № 1 до Контракту) (далі - Специфікація), а замовник зобов`язувався прийняти та оплатити товари в строки і на умовах, визначених цим Контрактом.

19. Згідно з пунктом 4.1 Контракту виконавець зобов`язаний поставити товар згідно з умовами цього Контракту не пізніше строку, визначеного в Специфікації.

20. Пунктом 7.1 Контракту встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим Контрактом сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та цього Контракту.

21. Відповідно до підпункту 4 пункту 7.2 Контракту у разі порушення виконавцем зобов`язань щодо строків поставки товару, за умови здійснення замовником попередньої оплати, виконавець зобов`язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки товару до дня виконання виконавцем обов`язку щодо поставки товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3 цього Контракту.

22. Пунктом 7.5 Контракту встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання однією зі сторін своїх зобов`язань за Контрактом, і які призвели до заподіяння збитків іншій стороні, винна сторона зобов`язана відшкодувати такі збитки в межах реального збитку понад неустойки, передбачені цим Контрактом і чинним законодавством України. Упущена вигода відшкодуванню не підлягає. Під реальними збитками слід розуміти втрати, які потерпіла сторона понесла у зв`язку з порушенням іншою стороною умов цього Контракту, витрати, які сторона понесла або повинна понести для відновлення свого порушеного права.

23. Згідно з пунктом 7.12 Контракту продовження строку (терміну) виконання зобов`язань постачання товару можливе у випадку настання істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за Контрактом у разі, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б цей Контракт, або уклали б його на інших умовах. У разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні Контракту він може бути змінений або розірваний за згодою сторін. Доказом виникнення істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за Контрактом є документ (висновок) про істотну зміну обставин, що видається Торгово-промисловою палатою України. Сторона, що не може виконувати зобов`язання за Контрактом унаслідок виникнення істотної зміни обставин, повинна у максимально короткий час (не пізніше 5-ти календарних днів) з моменту їх виникнення повідомити про це в письмовій формі іншу сторону. У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про настання істотної зміни обставин вона позбавляється права посилатися на ці обставини, навіть при наявності відповідного висновку про істотну зміну обставин, що видається Торгово-промисловою палатою України.

24. Контракт діє з дати його укладання та до 30 квітня 2025 року, а в частині виконання гарантійних зобов`язань - до повного виконання (пункт 11.1 Контракту).

25. На виконання умов Контракту позивачем здійснено сплату попередньої оплати за товари оборонного призначення в розмірі 100 207 800,00 грн (на підставі платіжних інструкцій від 28 листопада 2024 року № 224 на суму 40 083 120,00 грн, № 225 на суму 40 083 120,00 грн, № 226 на суму 20 041 560,00 грн).

26. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, та не заперечується сторонами у справі, виконавець у відповідності до умов Контракту зобов`язаний поставити першу партію товару в строк до 29 грудня 2024 року включно, другу партію в строк до 28 січня 2025 року включно, другу частину другої партії до 28 лютого 2025 року включно.

27. Матеріали справи містять акти приймання-передачі товару у загальній кількості 10 000 комплектів, складені на підставі:

- видаткової накладної від 16 січня 2025 року № 4 про поставку замовнику товарів в кількості 2 938 комплектів на суму 41 985 195,20 грн;

- видаткової накладної від 16 січня 2025 року № 7 про поставку замовнику товарів в кількості 1 062 комплекти на суму 15 176 404,80 грн;

- видаткової накладної від 03 лютого 2025 року № 8 про поставку замовнику товарів в кількості 790 комплектів на суму 11 309 166,00 грн;

- видаткової накладної від 11 лютого 2025 року № 9 про поставку замовнику товарів в кількості 1 540 комплектів на суму 22 045 716,00 грн;

- видаткової накладної від 20 лютого 2025 року № 18 про поставку замовнику товарів в кількості 1 670 комплектів на суму 23 906 718,00 грн;

- видаткової накладної від 03 березня 2025 року № 20 про поставку замовнику товарів в кількості 2 000 комплектів на суму 28 630 800,00 грн.

28. 09 січня 2025 року відповідач звернувся до Харківської торгово-промислової палати із заявою щодо аналізу наявності істотної зміни обставин, яка ускладнює своєчасне виконання зобов`язань за Контрактом, укладеним з Агенцією.

29. 17 січня 2025 року Харківською торгово-промисловою палатою надано відповідачу Висновок про істотну зміну обставин, яка ускладнює своєчасне виконання зобов`язань за Контрактом. Зі змісту вказаного висновку вбачається, що для ТОВ "Латек" при виконанні своїх зобов`язань за Контрактом відбулася істотна зміна обставин, що знаходилася поза контролем сторін укладеного Контракту та яка об`єктивно ускладнює своєчасне виконання зобов`язань за цим Контрактом. Також було зазначено про те, що згідно зі статтею 652 ЦК України ТОВ "Латек" має право ініціювати внесення змін до Контракту в частині продовження строків поставки товару.

30. Листом від 20 січня 2025 року ТОВ "Латек" повідомило про неможливість виконати своєчасну поставку першої партії товару (до 29 грудня 2024 року) у зв`язку з істотною зміною обставин, які суттєво вплинули на виробничі та логістичні процеси.

31. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за Контрактом щодо строків поставки товару, у зв`язку з чим заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 828 237,58 грн та 1 399 094,85 грн процентів за користування коштами попередньої оплати (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги відповідача

32. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, зроблених у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/639/18 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі № 910/14180/18. При цьому скаржник зазначає, що в цих справах не було розглянуто та не було надано оцінки державним (бюджетним) коштам, як окремому спеціальному об`єкту, оскільки правовідносини з даним об`єктом мають окрему регуляцію і тому ототожнювати їх в усіх аспектах зі звичайними обіговими коштами є недоцільним і неправильним та потребує окремого більш детального розгляду.

33. Також скаржник зазначає, що позивач у цій справі є державним підприємством, а тому кошти, що були перераховані ТОВ "Латек" в якості попередньої оплати за Контрактом, були державними, а отже і мають свою специфіку. Скаржник зазначає, що бюджетні кошти можуть використовуватися виключно за цільовим призначенням, що унеможливлює їх використання у якійсь іншій сфері, це особливо відрізняє державні кошті від звичайних обігових коштів компаній приватної форми власності, тому використовувати одні й ті самі норми та принципи для оцінки діяльності, пов`язаної з державними та приватними коштами, не є доречним, а тим паче застосування статті 536 ЦК України, оскільки, використовуючи державні кошти, їх розпорядник не має на меті отримання прибутків, а лише використати їх за цільовим призначенням та отримати відповідний результат, що полягає в отриманні певних товарів або послуг, яких потребує Держава.

34. Крім того, на переконання скаржника, відповідальність, передбачена пунктом 7.2 Контракту, віднесена саме до розділу санкцій. На думку скаржника, також не можна розглядати норму пункту 7.2 Контракту у розумінні статті 536 ЦК України, оскільки цей Контракт є доволі детальним та містить відповідні посилання на норми законодавства.

Заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача

35. Агенція у відзиві просить касаційну скаргу ТОВ "Латек" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 вересня 2025 року у справі № 922/744/25 залишити без задоволення, а вказану постанову в оскаржуваній частині - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

36. Предметом спору у цій справі є стягнення замовником з постачальника пені та процентів за користування коштами попередньої оплати через те, що останній порушив строки поставки товару.

37. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, однак суд виснував, що слід зменшити розмір пені та процентів за користування коштами попередньої оплати на 90 % на підставі клопотання відповідача.

38. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача лише 10 % від заявлених до стягнення процентів за користування коштами попередньої оплати, суд апеляційної інстанції виснував, що в цій частині правовідносини сторін у цій справі регулюються приписами статті 536 та частини третьої статті 693 ЦК України, а не приписами статті 625 ЦК України. Апеляційний господарський суд зазначив, що з огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 ЦК України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки не є штрафною санкцією, відсотками, які нараховуються відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора і передбачають отримання від боржника компенсації (плати) за користування коштами, що були отримані ним як попередня оплата, тобто відсутні правові підстави для зменшення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України. При цьому апеляційний господарський суд врахував висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі № 910/14180/18 та постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/639/18.

39. Скаржник не погодився з таким висновком апеляційного господарського суду в частині стягнення процентів за користування коштами попередньої оплати та звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій підставою касаційного оскарження визначив пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України.

40. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник вважає відповідальність за прострочення поставки товару, як сталося у цьому випадку, передбачена підпунктом 4 пункту 7.2 Контракту, є саме санкцією, а тому цей пункт Контракту не можна розглядати в розумінні статті 536 ЦК України. Тому скаржник вважає за необхідне відступити від висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 грудня 2021 року у справі № 910/14180/18 та висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/639/18 щодо застосування статті 536, частини третьої статті 693 ЦК України.

41. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

42. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

43. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

44. В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

45. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

46. При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

47. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерії подібності правовідносин.

48. Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

49. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

50. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

51. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

52. Так, в обґрунтування своєї правової позиції скаржник відзначає, що є обґрунтовані підстави для відступлення від висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 грудня 2021 року у справі № 910/14180/18 та висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/639/18 щодо застосування статті 536, частини третьої статті 693 ЦК України у подібних правовідносинах.

53. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення (яке є предметом розгляду у цій справі) в частині задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування коштами попередньої оплати, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 ЦК України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки не є штрафною санкцією, відсотками, які нараховуються відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора і передбачають отримання від боржника компенсації (плати) за користування коштами, що були отримані ним як попередня оплата, тобто відсутні правові підстави для зменшення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

54. Зі змісту постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі № 910/14180/18 (на яку вказує скаржник) вбачається, що об`єднана палата у цій справі досліджувала питання необхідності відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування статті 536, частини другої та третьої статті 692, частини третьої статті 693 та частини другої статті 625 ЦК України стосовно способу обчислення процентів за користування грошовими коштами, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18, що був врахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі. Відступаючи від висновків у наведеній вище справі, об`єднана палата виснувала таке:

"Згідно з частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

Отже закон, зокрема положення статті 536, частини третьої статті 693, частини першої статті 1054, частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України у їх сукупності, передбачає можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер позики. Порушення продавцем обов`язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами.

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов`язання.

Отже передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред`явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима."

55. Зі змісту постанови Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/639/18 вбачається, що колегія суддів дійшла таких висновків щодо застосування статті 536 України:

"Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини 2 статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання."

56. Таким чином, справа, яка розглядається та справи № 910/14180/18 та № 908/639/18, враховуючи критерії подібності, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, є подібними, зокрема, за нормативно-правовим регулюванням правовідносин (зокрема, щодо застосування статті 536 та частини третьої статті 693 ЦК України), тобто за змістовним критерієм.

57. Проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, враховуючи вищевикладене та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, а також правове регулювання спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції врахував висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03 грудня 2021 року у справі № 910/14180/18 та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/639/18 у подібних правовідносинах, та відповідно правильно застосував норми права (статтю 536 та частину третю статті 693 ЦК України), з огляду на що дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог Агенції про стягнення з ТОВ "Латек" процентів за користування коштами попередньої оплати.

58. Разом з тим, Верховний Суд відзначає, що правозастосування статті 536 та частини третьої статті 693 ЦК України у правовідносинах щодо стягнення процентів за користування коштами попередньої оплати є послідовним та сталим у судовій практиці, про що свідчить низка постанов Верховного Суду, зокрема, від 07 жовтня 2025 року у справі № 910/582/25, від 09 вересня 2025 року у справі № 910/9007/24, від 04 червня 2025 року у справі № 910/5992/24.

59. Що ж до наявності/відсутності вмотивованої обґрунтованості необхідної для відступлення від правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі № 910/14180/18 та постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/639/18 щодо застосування статті 536, частини третьої статті 693 ЦК України, то слід зазначити таке.

60. Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

61. Верховний Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження судових рішень, є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду.

62. Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 910/8091/20, від 24 червня 2021 року у справі № 914/2614/13, де зазначено таке: "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".

63. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

64. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:

1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);

2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;

3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;

4) винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами;

5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

65. Водночас відповідач у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не навів вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі № 910/14180/18 та постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/639/18, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

66. Фактично доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до власного суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, які викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі № 910/14180/18 та постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/639/18. Разом з тим, доводи відповідача не містять фундаментальних обґрунтувань, щодо підстав обґрунтованої необхідності для відступу від правових позицій, які містяться в зазначених постановах.

67. За своїм змістом посилання скаржника на приписи пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками суду апеляційної інстанції, які були зазначені в оскаржуваному у цій справі судовому рішенні.

68. Отже, колегія суддів Верховного Суду доходить до висновку, що скаржником не мотивовано та не доведено обґрунтовану та вмотивовану необхідність для відступу від правових висновків, та те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та/або порушив норми процесуального права.

69. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду вважає, що апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що проценти, передбачені частиною третьою статті 693 ЦК України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки не є штрафною санкцією, відсотками, які нараховуються відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора і передбачають отримання від боржника компенсації (плати) за користування коштами, що були отримані ним як попередня оплата, тобто відсутні правові підстави для зменшення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

70. Що ж до посилання скаржника на те, що кошти, які були перераховані ТОВ "Латек" в якості попередньої оплати за Контрактом, були державними, а тому вони не могли бути використані відповідачем в інший спосіб, ніж для виконання обов`язку з поставки товару за Контрактом, колегія суддів зазначає, що вказані доводи не входять до предмета доказування у цій справі та не можуть бути правовою підставою для відмови у стягненні процентів за користування коштами попередньої оплати у порядку пункту 7.2 Контракту та статей 536, 693 ЦК України.

71. З огляду на викладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, та підстави, які б могли свідчити про обґрунтовану необхідність для відступу від правових висновків Верховного Суду (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту), а також для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду у цій частині, відсутні.

72. Інших доводів на обґрунтування незаконності постанови Східного апеляційного господарського суду від 18 вересня 2025 року у цій справі касаційна скарга не містить.

73. З огляду на викладене постанову апеляційного господарського суду в оскаржуваній частині слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

74. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

75. Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

76. Враховуючи доводи касаційної скарги, межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Судові витрати

77. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, то судові витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Латек" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 вересня 2025 року в оскаржуваній частині у справі № 922/744/25 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Л. Власов

Судді І. В. Булгакова

Т. М. Малашенкова