Ухвала від 11.12.2025 по справі 490/2053/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2025 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретарів ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Центрального районного суду м.Миколаєва від 18 листопада 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно

ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Балєй Читинської області РФ, мешкає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №22022150000000664.

Учасники судового провадження:

обвинувачений ОСОБА_5 ,

захисник ОСОБА_6 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2025 року відносно ОСОБА_5 продовжений строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 17.01.2025 р. включно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Обвинувачений ОСОБА_5 просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали суду, зобов`язати Центральний районний суд м. Миколаєва надіслати йому повний текст оскаржуваної ухвали та скасувати ухвалу суду.

Узагальнені доводи апелянта.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 зазначає, що ухвала суду не обґрунтована, оскільки не містить доказів на доведення існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Крім того, апелянт вважає, що ухвала суду підлягає скасуванню у зв`язку з неврученням йому копії повного тексту рішення суду про продовження тримання його під вартою, не ознайомлення його з матеріалами справи та доказами на доведення його винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

У провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №22022150000000664, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.

У судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження відносно ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, існують ризики того, що, перебуваючи на волі, ОСОБА_5 може переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.

Врахувавши ступінь тяжкості інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, створення перепон у розгляді кримінального провадження, його антиукраїнську позицію, наявність ризиків переховування обвинуваченого від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується, суд дійшов висновку, що застосування іншого, менш суворого запобіжного заходу, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов`язків.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційної скарги, вивчивши матеріали надані судом, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким керується.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Відповідно до правової позиції, сформованої ЄСПЛ, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Суд вказав, що сторона обвинувачення зобов`язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м`який.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції», особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передбачати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.

Вказаних вимог закону та норм міжнародного права судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.

Так, судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №22022150000000664 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, постановлено ухвалу про продовження останньому строку тримання під вартою до 17.01.2026 р.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно положень ст. 197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений в межах строку досудового розслідування, передбаченого законодавством, за умови доведення прокурором в клопотанні поданому до суду в порядку ст. 199 цього ж Кодексу, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, має також враховувати наявність чи зміну обставин, передбачених ст.178 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу. Окрім іншого, суд повинен врахувати і тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до ч. 2 ст. 422-1 КПК України, суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції:

- ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою;

- клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Витребування з суду першої інстанції інших матеріалів кримінального провадження діючим кримінальним процесуальним законодавством не передбачено.

Отже, на даній стадії судового провадження, апеляційний суд оцінює законність ухвали про продовження строків тримання під вартою лише шляхом перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою.

З наданих матеріалів убачається, що ризик переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності підтверджується тим, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину за який, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 12 до 15 років, з конфіскацією майна або без такої. Крім того, обвинувачений створює перепони у розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції, що дає підстави вважати про навмисне затягування обвинуваченим розгляду справи.

Зважаючи на обставини кримінального правопорушення в якому обґрунтовано підозрюється ОСОБА_5 , того, що на даний час, на території України продовжує діяти воєнний стан, частина територій Миколаївської та Херсонської областей перебувають під тимчасовою окупацією ВС РФ, ведуться активні бойові дії, тому ризик вчинення іншого кримінального правопорушення також є дійсним.

Аналіз змісту оскаржуваної ухвали свідчить, що суд першої інстанції не обмежився формальним посиланням на тяжкість обвинувачення, а навів конкретні обставини, які підтверджують збереження ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та відсутність підстав вважати, що вони зменшилися настільки, щоб дозволити замінити тримання під вартою іншим більш м`яким запобіжним заходом. Зокрема, суд урахував суспільний резонанс злочинів проти основ національної безпеки в умовах триваючої збройної агресії, створення обвинуваченим перепон для розгляду кримінального провадження, а також те, що значна суворість можливого покарання об`єктивно посилює ризик ухилення від суду.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишається необхідним і співмірним, а менш суворі заходи не усунуть наявних ризиків, апеляційний суд вважає таким, що відповідає вимогам ст. ст. 177, 178, 331 КПК України.

Щодо тверджень апелянта ОСОБА_5 про відсутність у оскаржуваній ухвалі посилань на докази існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, апеляційний суд зазначає, що такі доводи не відповідають змісту судового рішення. З тексту ухвали вбачається, що суд першої інстанції навів і правову кваліфікацію інкримінованого обвинуваченому діяння, і дані про характер обвинувачення, і конкретні відомості щодо особи ОСОБА_5 та його поведінки у ході провадження, які в сукупності були оцінені як такі, що підтверджують реальність відповідних ризиків. Невдоволення обвинуваченого такою оцінкою не свідчить про відсутність мотивів чи доказової основи ухвали.

Посилання ОСОБА_5 на ненадсилання йому копії повного тексту ухвали також не можуть бути розцінені як підстава для її скасування. Порушене ним питання стосується реалізації права на одержання судового рішення та можливість його оскарження, однак не спростовує факту постановлення ухвали уповноваженим судом за наявності визначених законом умов та не впливає саме по собі на законність і обґрунтованість прийнятого рішення.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції дотримався вимог закону та врахував висновки та практику ЄСПЛ, а продовжений строк тримання під вартою не виходить за межі розумного та зумовлений наявністю суспільного інтересу забезпечення належного розгляду кримінального провадження за обвинуваченням у посяганні на основи національної безпеки України.

Отже, доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 не спростовують висновків суду першої інстанції, не дають підстав сумніватися в законності й обґрунтованості рішення суду, у зв`язку з чим, підстав для її скасування або зміни не вбачається, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 7, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 залишити без змін, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3