Постанова від 04.12.2025 по справі 914/2693/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2025 р. Справа №914/2693/23 (914/842/25)

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.

суддів СКРИПЧУК О.С.

КРАВЧУК Н.М.

за участю секретаря судового засідання - Ярина ТЕЛИНЬКО

представники сторін :

від відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - Бородін Т.В. (адвокат);

від скаржника - Довбиш С. П. (адвокатка).

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 (вх. ЗАГС 01- 05/2492/25 від14.08.2025) м.Львів

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 07.08.2025 (повна ухвала - 12.08.2025, суддя Чорній Л.З.)

у справі №914/2693/23(914/842/25)

за позовом: ОСОБА_3 , м.Львів

до відповідачів: 1) ОСОБА_1 , м.Харків

2) ОСОБА_4 , м. Харків

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореола", м. Харків

4) ОСОБА_5 , м. Харків

5) ОСОБА_2 , м. Харків

6) Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія", с. Радомишль Волинської області

за участю третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору

на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства "Володимир-Волинська птахофабрика", с.Федорівка Волинської області

за участю третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору

на стороні відповідача Акціонерного товариства "Володимир-Волинська аграрна компанія", с.Федорівка Волинської області

про визнання договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів

у межах справи №914/2693/23

про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 , м. Львів

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа позовного провадження №914/2693/23(914/842/25) в межах справи №914/2693/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3

18.07.2025 представник позивача через систему «Електронний суд» сформував заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на прості бездокументарні іменні акції емітента ПрАТ "Володимир-Волинська птахофабрика", що належать: ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) - 10,9360333% (у відсотках до статутного капіталу); ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) - 10,9363332% (у відсотках до статутного капіталу); ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) - 13,9378% (у відсотках до статутного капіталу); ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) - 10,4512% ( у відсотках до статутного капіталу); Пайовому венчурному недиверсифікованому закритому інвестиційному фонду «Титул» (код за ЄДРІСІ 2331561), в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ «Ореола Компанія з управління активами» (код ЄДРПОУ 37094052) - 10,9359% (у відсотках до статутного капіталу), до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що протягом короткого проміжку часу (осінь - початок грудня 2024 року) з указаних пайових венчурних недиверсифікованих закритих інвестиційних фондів, учасником яких є позивач, були відчужені значні пакети акцій зазначених емітентів на користь відповідачів. Розмір частки власника акцій Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Титул», в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ «Ореола» Компанія з управління активами», в загальній кількості акцій емітента - АТ «Володимир-Волинська аграрна компанія» зменшилось з 66,6666666% до 20,4310%. Акції були відчужені на користь: ОСОБА_5 (13,9383181%); ОСОБА_4 (7,933627%); ОСОБА_2 (10,9253%); ОСОБА_1 (13,4434%).

Господарський суд Львівської області ухвалою від 07.08.2025 у задоволенні заяви про забезпечення позову від 21.07.2025 відмовив.

Ухвала суду мотивована тим, що заявником не доведено, що відповідачі вчиняють дії щодо відчуження свого майна, на шкоду інтересам заявника. Суд зазначив, що в матеріалах заяви не містяться докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також не містять даних про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів забезпечення позову.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 07.08.2025 та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що в ст. 41 Закону України «Про інститути спільного інвестування» визначає, що активи пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду належать учасникам такого фонду на праві спільної часткової власності.

Вказує, що оспорюваними правочинами було порушено права заявника (позивача), а самі правочини, укладені з порушенням вимог чинного законодавства, в тому числі, за заниженою ціною, відповідно оспорювані правочини не можна визнати такими, що вчинені в інтересах пайового фонду та його учасників як того вимагає ч. 6 ст. 63 Закону України «Про інститути спільного інвестування» та п. 2 розділу IV Положення про особливості здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів, яке затверджене рішенням НКЦПФР від 06.08.2013 №1414.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що в минулому відповідач-1 вже здійснив умисні дії щодо відчуження майна для унеможливлення виконання рішення суду у іншій справі про стягнення коштів з нього, що не виключає повторного їх вчинення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що частка порушеного права позивача в даному випадку становить 2,492% від загальної кількості учасників фонду «Ореола», отже 2,492% від загального обсягу позовних вимог (ціни позову), натомість позивач просить суд накласти арешт на 57,196% акцій загальною номінальною вартістю 88 610 414,50 грн.

Відтак, вважає неадекватним та неспівмірним є забезпечення позову особи, сума майнових прав якої в 35 разів менші від загальної вартості акцій, на які просить накласти арешт.

Частина 4 ст. 46 Закону України «Про інститути спільного інвестування» визначає, що ліквідація строкового пайового фонду до закінчення строку, встановленого його регламентом, є можливою за умови згоди усіх його учасників. Таким чином ліквідація строкового фонду «Ореола» запланована та можлива тільки через 99 років та не раніше 25.01.2110.

24.10.2025 через систему «Електронний суд» позивач сформував додаткові письмові пояснення у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України, заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи те, що такі письмові пояснення подано з пропуском строку на їх подання, а також відсутність клопотання про поновлення такого строку, колегія суддів дійшла висновку про залишення таких пояснень без розгляду.

Присутні у судовому засіданні сторони виклали свої доводи, міркування та заперечення щодо вимог апеляційної скарги.

Оцінка суду.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Частина 2 ст. 136 ГПК України визначає, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Частина 1 ст. 137 визначає, що позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Враховуючи положення ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний з`ясувати, чи тотожні за змістом заявлені заходи забезпечення позову задоволенню заявлених позовних вимог та не повинен вживати заходів забезпечення позову, якщо здійснення таких заходів забезпечення позову практично є задоволенням заявлених позовних вимог, і при цьому спір не вирішується по суті.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 лютого 2018 у справі №911/2930/17.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Отже, з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову та їх оцінка судами з належним відображенням у судових рішеннях висновків здійсненої оцінки .

Згідно зі статтями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №916/2364/20).

Заява про вжиття заходів забезпечення позову мотивована тим, що систематична зміна складу акціонерів та розміру пакетів акцій у вказаних товариствах, в тому числі ПрАТ «Володимир-Волинська Птахофабрика» (зокрема, тричі протягом 3-4 місяців 2024 року) свідчить про вчинення відповідачами цілеспрямованих дій, спрямованих на незаконне набуття акцій та бажання уникнути можливих наслідків судового розгляду.

В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що в ст. 41 Закону України «Про інститути спільного інвестування» визначає, що активи пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду належать учасникам такого фонду на праві спільної часткової власності.

Вказує, що оспорюваними правочинами було порушено його право, а самі правочини, укладені з порушенням вимог чинного законодавства, в тому числі, за заниженою ціною, відповідно оспорювані правочини не можна визнати такими, що вчинені в інтересах пайового фонду та його учасників як того вимагає ч. 6 ст. 63 Закону України «Про інститути спільного інвестування» та п. 2 розділу IV Положення про особливості здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів, яке затверджене рішенням НКЦПФР від 06.08.2013 №1414.

Разом з тим, частка порушеного права позивача у даному випадку становить лише 2,492 % від загальної кількості учасників інвестиційного фонду «Ореола», що відповідно дорівнює 2,492 % від загального обсягу позовних вимог (ціни позову). Незважаючи на це, позивач просить суд накласти арешт на 57,196 % акцій загальною номінальною вартістю 88 610 414,50 грн.

Спірні акції, на які позивач просить накласти арешт, не перебувають у його власності та не пов`язані безпосередньо з обсягом його майнових прав. Позивач не є власником відповідного пакета акцій, не здійснює щодо них правомочностей володіння, користування чи розпорядження та не довів наявності будь-якого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу саме щодо цих акцій. Відповідно, заявлені заходи забезпечення позову спрямовані на обмеження прав інших осіб, які не є сторонами спірних правовідносин, та не перебувають у правовому зв`язку з позивачем.

За таких обставин накладення арешту на спірні акції фактично виходить за межі предмета позову та не спрямоване на захист прав позивача, а отже не відповідає правовій природі та меті інституту забезпечення позову.

В даному випадку учасники фонду, які придбали інвестиційні сертифікати, довірили свої кошти управляючій компанії (КУА), не впливають та не можуть впливати на органи управління КУА, а тільки можуть розраховувати на пропорційний розподіл прибутку за результатами діяльності такого фонду (через 99 років для фонду «Ореола»). Тому на даному етапі відсутнє порушене право ОСОБА_3 на отримання прибутку від діяльності фондів, оскільки ліквідація фонду та розподіл прибутку від його діяльності відбудеться через 99 років з дня його створення (строк на який його було створено).

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 129, 269-270, 275-276, 281-284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу Господарського суду Львівської області від 07.08.2025 у справі №914/2693/23(914/842/25) - без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий (суддя-доповідач) О.І. МАТУЩАК

Судді О.С. СКРИПЧУК

Н.М. КРАВЧУК