Постанова від 27.11.2025 по справі б29/59/04

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2025 року м.Дніпро Справа № Б29/59/04 (201/15806/15-ц)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Абадей М.О.

представники сторін:

від відповідача-1: ОСОБА_7;

від позивача: Тютюник В.А.

інші представники в судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 року (повний текст складено 07.06.2024 року) у справі №Б29/59/04 (201/15806/15-ц) (суддя Примак С.А.)

за позовом Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України (52052, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, село Горького, вулиця Наукова, будинок 8; ідентифікаційни код 0337461)

до відповідача-1: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний НОМЕР_1 )

відповідача-2 Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради (49000, місто Дніпро, вулиця Воскресенська, будинок 16; ідентифікаційний код 38114671)

третя особа-1 Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75; ідентифікаційний код 40392181)

третя особа-2 Територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради (49000, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75; ідентифікаційний код 26510514)

про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності, витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року Державне підприємство "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України звернулося до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з позовною заявою про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності, витребування майна.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 липня 2021 року у справі 201/15806/15-ц позов задоволено; визнано незаконним та скасовано розпорядження Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 28.01.2015 року № 3Ж-15 про передачу спірної квартири у приватну власність ОСОБА_1 ; визнано недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру від 28.01.2015 року серії НОМЕР_2 , видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради на ім`я ОСОБА_1 ; визнано незаконним і скасовано рішення державного реєстратора Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Іванченко Л. І. та запис, індексний номер 19448654, від 18 лютого 2015 року про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на вищезгадану квартиру; визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право власності на спірну квартиру, що є підставою для виселення ОСОБА_1 із квартири та зняття її з реєстрації без надання іншого жилого приміщення; витребувано у ОСОБА_1 квартиру шляхом її передання Державному підприємству "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.03.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16.07.2021 року без змін.

Постановою Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 10.01.2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року скасовано; постановлено матеріали справи №201/15806/15-ц передати до господарського суду Дніпропетровської області, на розгляді якого перебуває справа № Б29/59/04 про банкрутство Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України".

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 року у цій справі позовну заяву Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України задоволено у повному обсязі; визнано незаконним та скасовано розпорядження Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 28 січня 2015 року № 3Ж-15 про передачу квартири за адресою: АДРЕСА_2 в приватну власність ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_1 ); визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 від 28 січня 2015 року серії НОМЕР_2 , видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради ОСОБА_1 ; визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Іванченко Лариси Іванівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і запис, індексний номер 19448654 від 18 лютого 2015 року; визнано громадянку ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_1 ) такою, що втратила право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що є підставою для виселення громадянки ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_1 ) із квартири за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого жилого приміщення, та зняття громадянки ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_1 ) з реєстрації; витребувано у громадянки ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_1 ) квартиру за адресою: АДРЕСА_2 шляхом її передачі Державному підприємству "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України (52052, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, село Горького, вулиця Наукова, будинок 8; ідентифікаціька пивна група").

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що ОСОБА_1 не мала достатніх правових підстав для проживання у спірній квартирі. При цьому, міська рада не мала повноважень розпоряджатись спірною квартирою, зокрема і шляхом передачі її у власність на користь третіх осіб, а відтак, розпорядження № 3Ж-15 було прийнято неправомірно.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 року.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що при винесенні рішення судом не надано оцінки доводам ОСОБА_1 про те, що позивач не може вважатися власником квартири, і квартира вибула з володіння позивача поза його волею, що свідчить про відсутність порушеного права позивача, як власника квартири, та свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту.

За таких обставин у позивача відсутнє порушене право, оскільки позивач не може вважатися власником квартири, яка не входить до складу ліквідаційної маси Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України", як боржника, а повернення у його власність спірної квартири жодним чином не вплине на права позивача та/або кредиторів, адже вказане майно не підлягає включенню до ліквідаційної маси.

Апелянт вказує, що відсутність порушення прав позивача у зв`язку з вибуттям з його власності квартири встановлено постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 року по справі №904/6303/14.

При цьому, судом не встановлено обставин набуття спірної квартири у власність ОСОБА_1 , не надано оцінки факту добросовісного набуття у власність квартири ОСОБА_1 та неможливості її витребування у останньої, як добросовісного набувача, на якого буде покладено надмірний тягар внаслідок втручання у право на мирне володіння майном, дотримання принципу пропорційності та сумісності втручання держави у право особи на мирне володіння квартирою ОСОБА_1 .

За доводами скаржника, станом на дату звернення позивача до суду - 13.10.2015 року, право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами справи; також були чинними та не оскаржувались всі рішення та документи, які стали підставою для вибуття спірної квартири з власності позивача, її переходу у власність до територіальної громади м. Дніпропетровська та подальшого переходу спірної квартири у власність ОСОБА_1 .

Апелянт звертає увагу, що передача квартири у власність територіальної громади відбулась на підставі листа директора позивача, який був зазначений як підписант, керівник та голова організації позивача станом на дату направлення відповідного листа та станом на дату звернення позивача до суду (т.1, а.с.10). Відсутність у директора повноважень на підписання листа про передачу квартири до комунальної власності була встановлена судовим рішенням після приватизації квартири та оформлення права власності за ОСОБА_1 , у зв`язку з банкрутством позивача, про що ОСОБА_1 не знала та не могла знати на момент прийняття у власність квартири.

Скаржник наголошує, що в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо обтяжень спірної квартири, яку ОСОБА_1 набула у власність, а протягом усього строку проживання в квартирі з моменту вселення до неї в 1998 році, ОСОБА_1 несла витрати на її утримання, поточний та капітальний ремонти, оплату комунальних послуг тощо.

На підставі оскарженого рішення ОСОБА_1 була позбавлена права власності на квартиру без компенсації і вона не могла розраховувати на отримання іншого житла від держави.

Крім того, апелянт вважає, що при винесенні рішення суд не дослідив зібрані у справі докази, які мають значення для правильного вирішення справи, адже оскаржуваним рішенням визнано недійсним не існуюче розпорядження Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради №ЗЖ-15, видане 28.01.2015 року, на підставі якого було нібито видане свідоцтво про право власності на квартиру ОСОБА_1 , оскільки, як вбачається із свідоцтва про право власності від 28.01.2015 року, його реєстраційний номер ЗЖ-15, а видане дане свідоцтво згідно з розпорядженням від 28.01.2015 року №1/3-15.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач згідно відзиву просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що спірна квартира вибула в комунальну власність територіальної громади м.Дніпропетровська незаконно та в подальшому безпідставно була приватизована ОСОБА_1 ; в установленому законом порядку у власність квартира нікому не передавалась, вибула з володіння власника не з його волі.

За доводами позивача, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та забезпечує ефективний захист прав власника.

Позивач звертає увагу, що наразі спірне майно повернулося у володіння власника і саме позивач на сьогоднішній день є власником у реєстрі речових прав на нерухоме майно, а отже спосіб захисту був належним.

Позивач вважає, що позовні вимоги про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право власності на спірну квартиру, є похідними від позовних вимог визнання незаконним та скасування розпорядження Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 28.01.2015 року №3Ж-15 про передачу квартири за адресою: АДРЕСА_2 в приватну власність ОСОБА_1 , визнання недійсним свідоцтва від 28.01.2015 року про право власності на квартиру, видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради ОСОБА_1 , визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора ДМУЮ Дніпропетровської області Іванченко Л.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і запис, індексний номер 19448654 від 18.02.2015 року, які було задоволено. З метою відновлення порушених прав позивача на право власністю майном виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення є правомірним.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності, витребування майна із чужого володіння.

Встановлено, що НВД АФ "Наукова" зареєстрована у державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 26 листопада 2001 року. Її правонаступником є ДП "НВД АФ "Наукова" НААН України" (том 1 а. с. 9-26).

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 02 квітня 1997 року, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та НВД АФ "Наукова", названа агрофірма набувала (придбала) у власність квартиру АДРЕСА_3 . Право державної власності на вказану квартиру зареєстровано в бюро технічної інвентаризації 02 липня 1998 року за реєстровим № 469-1 (том 1 а. с. 27, 28).

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2011 року у справі № Б29/59/04 ДП "НВД АФ "Наукова" НААН України" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, яка наразі ще не завершена (том 1 а. с. 29-31, 63-65).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2012 року у справі № Б29/59/04 ліквідатором підприємства призначено арбітражного керуючого Реву М. О. (том 1 а. с. 32-33).

В ході ліквідаційної процедури позивачу стало відомо, що з 13 травня 2011 року у квартирі АДРЕСА_3 зареєстрована та проживає ОСОБА_1 .. Підставою для такої реєстрації слугувало рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 березня 2011 року у справі № 2-6679/2011, яким за відповідачем визнано право користування спірним житлом (том 1 а. с. 34-37).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2015 року скасовано вищевказане рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 березня 2011 року у справі № 2-6679/2011 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що має право на проживання та користування житловим приміщенням (том 1 а. с. 38-40).

28 березня 2014 року арбітражний керуючий Рева М. О. надіслав на адресу Міського голови міста Дніпропетровська ОСОБА_4 лист за вих. № 203, яким повідомляв про те, що повноваження генерального директора ДП "НВД АФ "Наукова" НААН України" ОСОБА_5 припинилися з 29 серпня 2011 року; квартира АДРЕСА_3 до комунальної власності Дніпропетровської міської ради не передається (том 1 а. с. 42-43).

Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21 травня 2014 року № 257 "Про житловий фонд, придбаний НВД АФ "Наукова" вищезгадану квартиру прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська (том 1 а. с. 44-45).

Згідно із свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_2 , виданим на підставі розпорядження Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 28 січня 2015 року № 3Ж-15, ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_3 (том 1 а. с. 221-227).

Відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що 18 лютого 2015 року державний реєстратор Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Іванченко Л. І. прийняла рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень № 19448654 та зареєструвала за ОСОБА_1 право власності на вказану квартиру (том 1 а. с. 41).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08 липня 2015 року у справі № 904/6303/14, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 18 листопада 2015 року, визнано незаконним вищезгадане рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21 травня 2014 року № 257 "Про житловий фонд, придбаний Науково-виробничою дослідною агрофірмою "Наукова" (том 1 а. с. 149-155).

Вказаною постановою апеляційного суду встановлено, що 27 березня 2014 року Генеральний директор НВД АФ "Наукова" ОСОБА_5 надіслав на адресу Міського голови міста Дніпропетровська лист № 3/141 з проханням надати вказівку відповідним службам щодо підготовки рішення виконкому міської ради про передачу квартири АДРЕСА_3 , яка знаходиться на балансі названої агрофірми, до комунальної власності територіальної громади міста. 21 травня 2014 року на підставі вказаного листа Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради прийняв рішення № 257 "Про житловий фонд, придбаний "Науково-виробничою дослідною агрофірма "Наукова", яким прийняв спірну квартиру до комунальної власності територіальної громади міста. Згідно із свідоцтвом про право власності від 28 січня 2015 року власником спірної квартири є ОСОБА_1 .. Також колегія суддів зазначила, що квартира АДРЕСА_3 не може включатися до ліквідаційної маси та підлягає передачі до комунальної власності територіальної громади.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2016 року у справі № 201/2952/15-ц визнано недійсним ордер на квартиру АДРЕСА_3 , виданий на ім`я ОСОБА_1 (том 1 а. с. 156-161).

Вказаним рішенням встановлено, що саме на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 березня 2011 року у справі № 2-6679/2011, яке у подальшому скасовано в апеляційному порядку, а не на підставі оспорюваного ордеру, ОСОБА_1 13 травня 2011 року зареєструвала своє місце проживання у квартирі АДРЕСА_3 .

28 січня 2015 року Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради видано на ім`я ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на спірну квартиру.

Право власності відповідача на згадану квартиру зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 лютого 2015 року.

Для проведення приватизації спірної квартири на користь ОСОБА_1 до Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради було надано копію ордера без номера, в якому зазначено, що: ОСОБА_1 працює комірником НВД АФ "Наукова" та має право на зайняття квартири; ордер видано агрофірмою "Наукова", населений пункт - село Таромське, на підставі рішення "адміністративного профспілкового комітету АФ "Наукова" від 21 липня 2011 року; керівником підприємства вказано ОСОБА_5 .

Факт відсутності оригіналу вищевказаного ордера в Дніпропетровській міській раді, в Управлінні житлового господарства Дніпропетровської міської ради, в ДП "НВД АФ "Наукова" НААН України" підтверджується листом Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради від 21 березня 2016 року, листами Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 16 вересня 2015 року та від 15 квітня 2016 року, довідкою Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Жовтневого району від 05 квітня 2016 року, довідкою ДП "НВД АФ "Наукова" НААН України" від 05 квітня 2016 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримала оспорюваний ордер з грубим порушенням порядку і умов надання жилих приміщень, оскільки у період з 2004 по 2014 роки вона не перебувала у трудових відносинах з ДП "НВД АФ "Наукова" НААН України", спільне рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства щодо виділення згаданої квартири ОСОБА_1 не приймалося. Крім того, ОСОБА_1 не перебувала на обліку осіб, що є працівниками позивача та потребують поліпшення житлових умов.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі № 804/5315/17, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Іванченко Л. І. від 16 грудня 2014 року № 18037784 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради (том 1 а. с. 236-247).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами третьою, п`ятою статті 9 Житлового кодексу Української РСР (чинному на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Приватизація житла здійснюється у порядку встановленому Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон № 2482-XII), чинного на час виникнення спірних правовідносин), передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Згідно з частиною першою статті 2 та статті 3 Закону № 2482-XII до об`єктів приватизації (далі - квартири (будинки) належать: квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму; незаселені квартири, частини будинків, одноквартирні будинки після закінчення їх будівництва, реконструкції, ремонту та поточного звільнення. Приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартир (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Частиною п`ятою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Згідно з ч. 3 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

З урахуванням положень ст. 51, 52, 53, 122 Житлового кодексу Української РСР для здійснення приватизації необхідно, щоб особа, яка звертається до органу приватизації, постійно проживала в квартирі на законних підставах.

Порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків, жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян визначений Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства Українивід 16 грудня 2009 року № 396.

В п. 2 Рішення Дніпропетровської міської ради від 27 березня 2013 року № 26/33 "Про затвердження положення про порядок передачі у власність громадян одноквартирних будинків, квартир у багатоквартирних будинках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська" вказано, що органом приватизації житлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська є Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради.

Орган приватизації, згідно п. 2.6 Положення, затвердженого Рішенням № 26/33, приймає розпорядження, яке є підставою для оформлення свідоцтва про право власності. Як вказано в п. 16 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, передача квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках кімнат у комунальних квартирах у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитках, кімнату в комунальній квартирі, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 вселилась в квартиру і проживала в ній на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, яке в подальшому було скасовано рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2015 року.

Спірна квартира перейшла до територіальної громади м. Дніпропетровська на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21 травня 2014 року № 257 "Про житловий фонд, придбаний Науково-виробничою дослідною агрофірмою "Наукова" (квартира АДРЕСА_1 ), яке скасовано постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08 липня 2015 року по справі № 904/6303/14.

Також судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі № 804/5315/17, яке заличено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Іванченко Л.І. № 18037784 від 16 грудня 2014 року про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: квартира АДРЕСА_1 , за територіальною громадою м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради. Зазначене додатково вказує на відсутність прав у відповідача щодо розпорядження спірною квартирою.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру розпорядження № 3Ж-15 було прийнято, а свідоцтво про право власності серія та номер НОМЕР_2 було видано ОСОБА_1 . Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради. Із зазначеного вбачається, що реєстрація права власності за ОСОБА_1 була здійснена як на приватизоване нерухоме майно (спірну квартиру).

У відповідності до ч. 1 ст. 21 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, з моменту їх прийняття.

Отже, скасовані:

- рішення суду, на підставі якого було встановлено за ОСОБА_1 право користування спірною квартирою, на підставі якого вона зареєструвалась у спірній квартирі,

- рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21 травня 2014 року № 257, на підставі якого спірна квартира перейшла до комунальної власності,

- рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за територіальною громадою м.Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, ордер, який є єдиною підставою для вселення у житлове приміщення та на підставі якого ОСОБА_1 приватизувала спірну квартиру та отримала свідоцтво про право власності;

- встановлені преюдиційні факти при вирішенні зазначеної справи, і всі ці обставини свідчать про порушення порядку приватизації спірної квартири.

Тому колегія суддів погоджується з обгрунтованими висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування розпорядження Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 28 січня 2015 року № 3Ж-15 про передачу квартири за адресою: квартира АДРЕСА_1 в приватну власність ОСОБА_1 та визнання недійсним свідоцтва від 28 січня 2015 року серії НОМЕР_2 про право власності на квартиру за адресою: квартира АДРЕСА_1 , видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради ОСОБА_1.

В силу частини першої статті 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються нормами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-IV від 01.07.2004 року (далі - Закон №1952-IV в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом пункту першого частини першої статті 4 Закону № 1952-IV обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить, зокрема територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно.

Частиною другою статті 9 Закону № 1952-IV передбачено, що державний реєстратор, зокрема: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4) веде реєстраційні справи щодо об`єктів нерухомого майна; 5) присвоює реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених ст. 18 цього Закону; 7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених ст. 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Підставами для державної реєстрації прав та їх обтяжень відповідно статті 19 Закону №1952-IV зазначені 1) договори, укладені у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видані відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтва про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державні акти на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішення судів, що набрали законної сили; 6) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, подані органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Абзацом другим частини другої статті 15 Закону № 1952-IV зазначено, що перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна на момент виникнення спірних правовідносин визначалась Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2013 року №868.

Відповідно до п. 36 Порядку для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Згідно з п. 37 Порядку документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є:

1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат;

2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

4) видані нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікати;

5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до закону;

6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат;

7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно чи його дублікат, видані до 1 січня 2013 р. органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією;

8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

9) державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею;

10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

12) заповіт, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

13) закон, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Проте, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) ( правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19).

Враховуючи вищевказане, а також те, що свідоцтво від 28 січня 2015року серії НОМЕР_2 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради Садовій В.М. на підставі розпорядження №3Ж-15, визнано недійсним, колегія суддів погоджується з обгрунтованим висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання незаконним та скасуванню рішення державногореєстратора ДМУЮ Дніпропетровської області Іванченко Л.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і запис, індексний номер19448654 від 18 лютого 2015 року.

Виходячи з того, що позовні вимоги позивача про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право власності на спірну квартиру, є похідними від позовних вимог визнання незаконним та скасування розпорядження Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 28 січня 2015 року № 3Ж-15 про передачу квартири за адресою: квартира АДРЕСА_1 в приватну власність ОСОБА_1 , визнання недійсним свідоцтва від 28 січня 2015 року серії НОМЕР_2 про право власності на квартиру за адресою: квартира АДРЕСА_1 , видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради ОСОБА_1., визнання незаконним та скасуванню рішення державного реєстратора ДМУЮ Дніпропетровської області Іванченко Л.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і запис, індексний номер 19448654 від 18 лютого 2015 року, які було задоволено, а також з метою захисту порушених прав позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для їх задоволення.

За змістом частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних (а так само й інших відносних) відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником (позивачем) правочину.

Виникнення права власника (титульного володільця) на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Цією нормою передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

У постанові від 02.02.2022 року у справі №911/803/20 Верховний Суд, зокрема, зазначив:

"Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України".

У пункті 114 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. У пунктах 83-86 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та забезпечує ефективний захист прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, суперечать конструкції захисту прав добросовісного набувача, не відповідають нормам права, які побудовані на оцінці балансу інтересів між власником, який втратив володіння майном, та добросовісним набувачем, а отже, є неефективними.

Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що спірна квартира вибула в комунальну власність територіальної громади м. Дніпропетровська незаконно та в подальшому безпідставно була приватизована ОСОБА_1 , спірна квартира в установленому законом порядку у власність нікому не передавалась, вибула з володіння власника не з його волі, тому зробив правильний висновок про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог про витребування майна від останнього його набувача.

Отже, вирішуючи спір у цій справі, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Колегія суддів вважє необгрунтованими доводи апелянта про відсутність порушеного права у позивача, оскільки вони спростовуються встановленими у даній справі обставинами та доказами, наявними в матеріалах справи.

Доводи скаржника про те, що рішенням суду першої інстанції порушуються права власності ОСОБА_1 на майно, відхиляються колегією суддів як необгрунтовані, оскільки, як вже було встановлено вище, спірна квартира безпідставно була передана до комунальної власності, у зв`язку з чим були відсутні підстави для її приватизації ОСОБА_1 .

Аналогічно відхиляються і доводи скаржника стосовно того, що він є добросовісним набувачем.

З урахуванням фактичних обставин справи, підтверджених відповідними доказами, з огляду на норми законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У цій справі, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі судового рішення. Тому колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 року у справі №Б29/59/04 (201/15806/15-ц) залишити без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Постанова складена у повному обсязі 15.12.2025 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков