Постанова від 08.12.2025 по справі 910/5808/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2025 р. Справа№ 910/5808/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Станіка С.Р.

Тищенко А.І.

Секретар судового засідання: Басараба К.Ю.

За участю представників учасників справи:

ліквідатор ТОВ «Укрщеббуд» Реверук П.К. - за посвідченням №783 від 08.04.2013

від ОСОБА_1 : Бєляй В.О. - за ордером серії ВІ №1308320 від 10.06.25

від ОСОБА_2 : Шульга А.В. - за ордером серії АІ №1082136

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/5808/20 (суддя Чеберяк П.П., повний текст рішення складено та підписано - 23.04.2025)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрщеббуд» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича

до 1) ОСОБА_1

2) ОСОБА_3

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

1) ОСОБА_2

2) ОСОБА_4

3) Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит»

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайсон Інвестмент Групп»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр «Енергія -Сервіс»

3) ОСОБА_5

про витребування майна з чужого незаконного володіння

в межах справи № 910/8428/18

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрщеббуд»

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст руху справи

На розгляді в Господарському суді міста Києва перебуває справа № 910/8428/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрщеббуд» (далі - боржник, ТОВ «Укрщеббуд»).

ТОВ «Укрщеббуд» (ідентифікаційний код: 33106561) в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича (далі - арбітражний керуючий Реверук П.К.) звернулось до Господарського суду міста Києва суду із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) та ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) про витребування майна з чужого незаконного володіння у межах справи № 910/8428/18 за заявою ТОВ «Укрщеббуд» (ідентифікаційний код: 33106561) про банкрутство.

Справа слухалась неодноразово.

Короткий зміст судових рішень за результатом первісного розгляду справи

Рішенням від 14.02.2022 Господарський суд міста Києва позов ТОВ «Укрщеббуд» (ідентифікаційний код 33106561) в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Реверука П.К. задовольнив;

витребував земельну ділянку площею 2,4045 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349836732224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0123; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Білогородка, з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність ТОВ «Укрщеббуд» (ідентифікаційний код 33106561);

витребував земельну ділянку площею 4,6549 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349864332224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0124; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Білогородка, з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність ТОВ «Укрщеббуд» (ідентифікаційний код 33106561).

витребував земельну ділянку площею 3,6307 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349886232224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0125; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Білогородка, з незаконного володіння ОСОБА_3 у власність ТОВ «Укрщеббуд» (ідентифікаційний код 33106561).

витребував земельну ділянку площею 2,408 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349906832224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0126; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Білогородка, з незаконного володіння ОСОБА_3 у власність ТОВ «Укрщеббуд» (ідентифікаційний код 33106561);

витребував земельну ділянку площею 5,772 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349927132224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0127; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Білогородка, з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність ТОВ «Укрщеббуд» (ідентифікаційний код 33106561);

витребував земельну ділянку площею 4,9367 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 350115732224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0131; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Білогородка, з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність ТОВ «Укрщеббуд» (ідентифікаційний код 33106561);

стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укрщеббуд» (ідентифікаційний код 33106561) судовий збір у розмірі 2 802,67 грн; стягнув з ОСОБА_3 користь ТОВ «Укрщеббуд» (ідентифікаційний код 33106561) судовий збір у розмірі 1 401,33 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/5808/20 залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/5808/20 залишено без змін.

Постановою від 23.09.2021 Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково; постанову Північного апеляційного господарського суду 02.06.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/5808/20 скасував; справу № 910/5808/20 направив до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Постанова Верховного Суду від 23.09.2021 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій здійснено розгляд позову ТОВ «Укрщеббуд» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Реверука П. К. без належного з`ясування та визначення суб`єктного складу учасників спірних правовідносин.

Короткий опис рішення місцевого суду за наслідками нового розгляду

Рішенням від 08.08.2022 у справі № 910/5808/20 за результатами нового розгляду місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «Укрщеббуд» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Реверука П.К.

Місцевий господарський суд, встановив, що спірні земельні ділянки вибули з володіння позивача на підставі додаткового рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровськ від 12.04.2016 у справі № 202/2234/16-ц, яке було скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду від 29.01.2020 у справі № 202/2234/16-ц. Тому суд дійшов висновку, що спірні земельні ділянки вибули із володіння ТОВ «Укрщеббуд» поза його волею.

Також місцевий господарський суд встановив, що:

- 09.08.2018 між ОСОБА_5 (продавець, який набув земельні ділянки в рахунок погашення боргу в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3) та ОСОБА_1 (покупець) був підписаний Договір купівлі-продажу майна від 09.08.2018, предметом якого є лот № 5: земельні ділянки (кадастрові номери: 3222480400:05:004:0123; 3222480400:05:004:0124; 3222480400:05:004:0125; 3222480400:05:004:0126; 3222480400:05:004:0127; 3222480400:05:004:0131), які знаходяться за адресою: Київська область, Києво - Святошинський район, с. Білогородка;

- 10.08.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені записи про реєстрацію права приватної власності на земельні ділянки за фізичною особою - ОСОБА_1 ;

- на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.06.2019 у справі № 369/5812/19 внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності на спірні земельні ділянки, відповідно набувачем земельних ділянок є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Суд не встановив обставин недобросовісного набуття права власності відповідачами, тому дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст постанови апеляційного суду за наслідками нового розгляду

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 у справі № 910/5808/20 апеляційну скаргу ТОВ «Укрщеббуд» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Реверука П.К. залишено без задоволення;

рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 у справі № 910/5808/20 залишено без змін.

Короткий зміст постанови Верховного Суду від 07.06.2023

Постановою Верховного Суду від 07.06.2023 касаційну скаргу ТОВ «Укрщеббуд» в особі ліквідатора Реверука П.К. задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 у справі № 910/5808/20 скасовано; справу № 910/5808/20 в скасованій частині передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова Верховного Суд мотивована тим, що, за надзвичайної ситуації, що склалася (оголошення «повітряної тривоги»), апеляційний господарський суд мав вирішити питання про відкладення розгляду справи, застосовувавши відповідні процесуальні норми крізь призму загальних засад господарського судочинства, дотримання гарантій прав осіб на участь у розгляді їх справи, а також обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав.

Короткий зміст постанови апеляційного суду за наслідками повторного нового розгляду

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 апеляційну скаргу ТОВ «Укрщеббуд» в особі ліквідатора Реверука П.К. на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 у справі № 910/5808/20 за результатами нового апеляційного розгляду залишено без задоволення; рішення місцевого господарського суду від 08.08.2022 залишено без змін.

Апеляційний господарський суд встановив у справі такі обставини:

- 29.04.2014 між ТОВ «Тайсон Інвестмент Групп» (продавець) та ТОВ «Укрщеббуд» (покупець) укладено шість договорів купівлі-продажу земельних ділянок, розташованих за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Білогородка (цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; кадастровий номер 3222480400:05:004:0123, площа 2,4045 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349836732224; кадастровий номер 3222480400:05:004:0124, площа 4,6549 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349864332224; кадастровий номер 3222480400:05:004:0125, площа 3,6307 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349886232224; кадастровий номер 3222480400:05:004:0126, площа 2,408 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349906832224; кадастровий номер 3222480400:05:004:0127, площа 5,772 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349927132224; кадастровий номер 3222480400:05:004:0131, площа 4,9367 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 350115732224);

- 29.04.2014 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про реєстрацію права власності ТОВ «Укрщеббуд» на зазначені вище земельні ділянки;

- спірні земельні ділянки перебували в іпотеці у Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» (далі - Банк, ПАТ «Банк національний кредит») на підставі Договору іпотеки від 06.12.2010 № 04-589/1-1, укладеного між Банком та ТОВ «Тайсон Інвестмент Групп» (іпотекодавець), який є майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_4 по договору кредиту від 06.12.2010 № 24Ф/2010/05-588/2-1, укладеному між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_4 ;

- спірні земельні ділянки були предметом забезпечення грошових вимог кредитора - ПАТ «Банк національний кредит» у справі № 910/8428/18 про банкрутство ТОВ «Укрщеббуд» за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 06.12.2010 № 24Ф/2010/05-588/2-1. Спірні земельні ділянки є предметом забезпечення грошових вимог кредитора - ОСОБА_2 у справі № 910/8428/18;

- за змістом додаткового рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12.04.2016 у справі № 202/2234/16-ц визнано недійсними укладені між ПАТ «Банк національний кредит» та ТОВ «Тайсон Інвестмент Групп» договір іпотеки № 04-589/1-1 від 06.12.2010 та договір про внесення змін до договору іпотеки № 2248 від 12.04.2012; скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записи про іпотеку за номерами: 5518082, 5518093 від 06.12.2010 року, 5518155, 5518148, 5518222, 5518212, 5518194, 5518185, 5518138, 5518127, 5518253, 5518251 від 06.12.2010; в рахунок погашення заборгованості за Договором позики від 01.09.2010, укладеного між ТОВ НВЦ «Енергія-сервіс» та ТОВ «Тайсон Інвестмент Групп» у розмірі 6 000 000,00 грн.; звернуто стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності за ТОВ НВЦ «Енергія-сервіс» на земельні ділянки що розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Білогородка за кадастровими номерами: 3222480400:05:004:0123 площею 2,4045 га, 3222480400:05:004:0125 площею 3,6307 га, 3222480400:05:004:0127 площею 5,7720 га, 3222480400:05:004:0126 площею 2,4080 га, 3222480400:05:004:0124 площею 4,6549 га, 3222480400:05:004:0131 площею 4,9367 га;

- 27.07.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про реєстрацію права власності за ТОВ НВЦ «Енергія-сервіс» на спірні земельні ділянки;

- за наявною в Автоматизованої системи виконавчого провадження Міністерства юстиції України інформацією 30.07.2018 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 за участю стягувача: ОСОБА_5 та боржника - ТОВ НВЦ «Енергія-сервіс». В межах зазначеного виконавчого провадження 01.08.2018 приватним виконавцем Виконавчого округу Дніпропетровської області, на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Павловського Г.О. від 28.07.2018 № 593, прийнято постанову про передачу майна - спірних земельних ділянок, стягувачу - ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу ТОВ НВЦ «Енергія-сервіс» в розмірі 20 000 000,00 грн.;

- 03.08.2018 на підставі постанови приватного виконавця від 01.08.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на спірні земельні ділянки;

- 09.08.2018 Товарною біржею «Січеславська правова» на замовлення ОСОБА_5 проведено аукціон, за результатами якого складений протокол № 1, відповідно до якого переможцем аукціону став ОСОБА_1 , який придбав лот № 5 (земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222480400:05:004:0123, 3222480400:05:004:0124, 3222480400:05:004:0125, 3222480400:05:004:0126, 3222480400:05:004:0127, 3222480400:05:004:0131) за 26 000 000,00 грн. з ПДВ;

- 09.08.2018 між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладений договір купівлі-продажу майна, предметом якого є лот № 5: земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222480400:05:004:0123, 3222480400:05:004:0124, 3222480400:05:004:0125, 3222480400:05:004:0126, 3222480400:05:004:0127, 3222480400:05:004:0131, які знаходяться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Білогородка;

- 10.08.2018 на виконання зазначеного договору купівлі-продажу від 09.08.2018 сторонами складений акт приймання-передачі майна;

- 10.08.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про реєстрацію права приватної власності на спірні земельні ділянки за фізичною особою - ОСОБА_1 ;

- рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.06.2019 року у справі № 369/5812/19 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнано за ОСОБА_3 право власності на земельні ділянки кадастрові номери: 3222480400:05:004:0125 та 3222480400:05:004:0126; визнано за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки кадастрові номери: 3222480400:05:004:0123, 3222480400:05:004:0124, 3222480400:05:004:0127, 3222480400:05:004:0131;

- 26.07.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відповідні зміни щодо права власності на спірні земельні ділянки;

- постановою Дніпровського апеляційного суду від 29.01.2020 у справі № 202/2234/16-ц додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12.04.2016 скасовано, відмовлено у задоволенні позовної заяви третьої особи з самостійними вимогами - за ТОВ НВЦ «Енергія-сервіс» про звернення стягнення на предмет застави.

Апеляційний господарський суд прийняв до уваги доводи ліквідатора щодо відсутності волі власника під час вибуття майна з його володіння.

Разом з тим, апеляційний господарський суд зазначив, що у цій справі не встановлено обставин, які свідчать про недобросовісність відповідачів, натомість їх добросовісність не ставиться під сумнів. Суд зазначив, що за наявними в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостями зазначений реєстр не містив відомостей про наявність обтяжень щодо спірного майна. Водночас, станом на момент проведення Товарною біржею «Січеславська правова» на замовлення ОСОБА_5 аукціону з продажу спірних земельних ділянок та укладення договору купівлі-продажу майна від 09.08.2018 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містив відомості про права власності на спірні земельні ділянки, зареєстроване за фізичною особою ОСОБА_5 .

Також апеляційний господарський суд встановив, що ліквідатор ТОВ «Укрщеббуд» обмежився заходами щодо витребування спірних земельних ділянок у цій справі, однак не звертався до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу з метою захисту майнових прав та інтересів ТОВ «Укрщеббуд», тому суд дійшов висновку, що ліквідатором не вжито заходів з метою встановлення в судовому порядку наявності у цих договорів ознак, притаманних фраудаторним правочинам.

Відтак, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор ТОВ «Укрщеббуд» не вжив заходів з метою з`ясування у встановлений спосіб економічної обґрунтованості та розумності зазначених вище договорів купівлі-продажу, їх відповідності фінансовим інтересам ТОВ «Укрщеббуд» та наявності підстав для покладення відповідальності на особи, які уклали ці договори.

Дослідивши зміст рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/8428/18 (911/1567/17), апеляційний господарський суд встановив, що місцевим господарським судом під час розгляду зазначеної справи не досліджено, а ліквідатором не зазначено аргументів щодо сумнівності оспорюваного правочину боржника. Разом з тим суд зазначив, що, зважаючи на подання такого позову в межах справи про банкрутство, ліквідатор під час ліквідаційної процедури повинен був вчиняти дії, націлені на збільшення активу боржника, що в цьому випадку ним зроблено не було.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачі є добросовісними набувачами, які законним шляхом набули своє майно, тому у них не може бути витребувано майно, оскільки в діях позивача наявна воля на маніпуляцію зі спірним майном, спрямована на створення преференцій у задоволенні вимог ПАТ «Банк національний кредит», а на теперішній час вимог його правонаступника - ОСОБА_2 , забезпечених заставою спірного майна боржника, та можливе уникнення задоволення вимог інших кредиторів у справі про банкрутство ТОВ «Укрщеббуд», грошові вимоги яких визнані ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2018 у справі № 910/8428/18.

При вирішенні питання співмірності втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном, з урахуванням встановлених судом обставин, господарський суд дійшов висновку про порушення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, оскільки втручання держави у право відповідачів мирно володіти своїм майном за заявленими ліквідатором ТОВ «Укрщеббуд» вимогами є заходом, спрямованим на задоволення вимог ПАТ «Банк національний кредит» (його правонаступника - ОСОБА_2 ), тому особистий інтерес позивача у цій справі не спрямований на захист його порушеного права власності на спірне майно, а також не переслідує суспільний інтерес, тому не є пропорційним переслідуваним таким втручанням цілям.

Короткий зміст постанови Верховного Суду від 29.04.2024

Постановою Верховного Суду від 29.05.2024 касаційну скаргу ТОВ «Укрщеббуд» в особі ліквідатора Реверука П.К. задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 у справі № 910/5808/20 скасовано; справу № 910/5808/20 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова Верховного Суд мотивована тим, що, обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Водночас особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій (або бездіяльності), які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Тому значення віндикації від добросовісного набувача в межах провадження у справі про банкрутство не може розглядатися лише як спосіб консолідації ліквідаційної маси, оскільки захист права власності боржника, з урахуванням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, презюмується. Такий захист спрямований на попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном саме власником, в тому числі власником, який є боржником у провадженні у справі про банкрутство, оскільки такий власник майна наділений в тому числі правом на погашення власних боргів за рахунок належного йому майна. Повернення майна може прямо вплинути як на діяльність юридичної особи-боржника в цілому, так і на права керівників юридичної особи, її засновників та учасників

Також критерієм для відмови суду у втручання мирним володінням майном (для відмови суду у задоволенні позову про витребування майна у добросовісного набувача) є суб`єктивний (враховується поведінка позивача щодо вчинених дій з метою повернення спірного майна). Подібний критерій наявний у висновках Європейського суду з прав людини, який зазначає, що втручання у мирне володіння майном потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки відповідача, але і самого скаржника (див. постанови Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 5013/458/11, від 13.07.2021 у справі № 1/157-09-5588 (916/2070/20), а також постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (п. 46)).

Колегія суддів звернула увагу, що під час провадження у справі про банкрутство потрібно чітко встановити, в яких випадках втручання у мирне володіння майном є пропорційним, оскільки і боржник-власник і кінцевий добросовісний набувач наділені захистом їх права на мирне володіння спірним майном, передбаченим положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, мотивувати висновки про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з гарантій мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

З огляду на зазначене, для здійснення контролю за користуванням майном з метою захисту суспільного інтересу або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів, суди повинні, зокрема, встановити підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, вартість цього майна з майновим станом особи-відповідача, цільове призначення цього майна та обставини його використання, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Встановлення таких обставин безпосередньо впливає на рішення суду за наявності прямо встановленого вибуття спірного майна поза волею власника та набуття майна добросовісним набувачем за відплатним правочином, оскільки дозволить визначити чи є таке втручання пропорційним його меті.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду за наслідками повторного нового розгляду

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/5808/20 позов задоволено. Витребувано з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрщеббуд» наступне нерухоме майно:

- земельну ділянку площею 2,4045 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349836732224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0123; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р., с. Білогородка;

- земельну ділянку площею 4,6549 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349864332224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0124; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р., с. Білогородка;

- земельну ділянку площею 5,772 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349927132224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0127; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р., с. Білогородка;

- земельну ділянку площею 4,9367 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 350115732224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0131; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р., с. Білогородка;

- земельну ділянку площею 3,6307 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349886232224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0125; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р., с. Білогородка;

- земельну ділянку площею 2,408 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349906832224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0126; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі у справі № 910/5808/20 від 09.04.2025 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення Господарського суду міста Києва у справі у справі № 910/5808/20 від 09.04.2025 є необґрунтованим оскільки: суд першої інстанції неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи; висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, викладених у рішенні суду першої інстанції; судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права; суд першої інстанції всупереч ст. 310 ГПК України та не надав відповіді на питання, які були зазначені в мотивувальні частині постанови Верховного Суду у справі № 910/5808/20, зважаючи на наступні обставини.

У своїй скарзі скаржник зазначає, що правочин, за яким ОСОБА_1 придбав спірне майно відповідає усім ознакам дійсності правочину і його правомірність не ставиться під сумнів. Також скаржником зазначено, що Відповідачі є добросовісними набувачами спірного майна, а також, що Відповідачі не знали та не могли знати про наявність будь-яких дефектів при відчуженні майна позивачем у 2016 році навіть якщо такі дефекти були, та на момент придбання майна ОСОБА_1 , жодним судовим рішенням не було встановлено дефекту волі позивача щодо відчуження майна.

Скаржник зазначає, що на момент придбання ОСОБА_1 спірного майна, за даними Державних реєстрів відповідне майно було зареєстровано за продавцем ОСОБА_5 щодо такого майна були відсутні спори чи інші обтяження. Аналогічне стосується й продавця ОСОБА_5 , який також не знав і не міг знати про наявність будь-яких дефектів при відчуженні майна позивачем у 2016 році. Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що враховуючи добросовісність Відповідачів, витребування майна може бути розцінена, як втручання в право власності і буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу та не буде дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

28.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_2 надійшов відзив відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/5808/20 - без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 10.06.2025 апеляційну скаргу у справі № 910/5808/20 передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 у справі № 910/5808/20 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5808/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрщеббуд» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича до 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_3 за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_4 , 3)Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайсон Інвестмент Групп», 2) Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр «Енергія -Сервіс», 3) ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах справи № 910/8428/18 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрщеббуд» про банкрутство; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/5808/20 до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду.

26.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/5808/20.

01.07.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_2 надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження у справі № 910/5808/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 у справі № 910/5808/20, поміж іншого, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/5808/20 залишено без руху.

09.07.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2025 у справі № 910/5808/20, серед іншого, задоволено клопотання ОСОБА_1 , та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/5808/20; відкрито апеляційне провадження у справі № 910/5808/20; розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/5808/20 призначено на 01.10.2025.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2227/25 від 24.09.2025 у зв`язку із рішенням Вищої ради правосуддя від 07.08.2025 про звільнення судді Іоннікової І.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5808/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2025 апеляційну скаргу у справі № 910/5808/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Тищенко А.І., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 у справі № 910/5808/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/5808/20 прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Тищенко А.І., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 у справі № 910/5808/20 розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/5808/20 відкладено на 05.11.2025.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2441/25 від 03.11.2025 у зв`язку із перебуванням судді Ходаківської І.П., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5808/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2025 апеляційну скаргу у справі № 910/5808/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Тищенко А.І., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2025 у справі № 910/5808/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/5808/20 прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Тищенко А.І., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 у справі № 910/5808/20 оголошено перерву у справі № 910/5808/20 до 12.11.2025

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 у справі № 910/5808/20 оголошено перерву у справі № 910/5808/20 до 08.12.2025.

Явка представників учасників справи

08.12.2025 у судове засідання з`явилися ліквідатор ТОВ «Укрщеббуд» Реверук П.К., представники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Інші представники учасників справи до суду не з`явились, про час і дату судового засідання повідомлялись належним чином.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Розумність строків розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 «Якименко проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 «Мороз та інші проти України» та інші).

Таким чином, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про час, місце та дату судового засідання, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за участю ліквідатора ТОВ «Укрщеббуд» Реверука П.К., представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позиції учасників справи

У судовому засіданні 08.12.2025 представник ОСОБА_1 просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі у справі № 910/5808/20 від 09.04.2025 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні ліквідатор ТОВ «Укрщеббуд» Реверука П.К. та представник ОСОБА_2 просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення Господарського суду міста Києва у справі у справі № 910/5808/20 від 09.04.2025 залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

29.04.2014 між ТОВ «Тайсон Інвестмент Групп» (продавець) та ТОВ «Укрщеббуд» (покупець) укладено шість договорів купівлі-продажу земельних ділянок, розташованих за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Білогородка (цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; кадастровий номер 3222480400:05:004:0123, площа 2,4045 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349836732224; кадастровий номер 3222480400:05:004:0124, площа 4,6549 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349864332224; кадастровий номер 3222480400:05:004:0125, площа 3,6307 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349886232224; кадастровий номер 3222480400:05:004:0126, площа 2,408 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349906832224; кадастровий номер 3222480400:05:004:0127, площа 5,772 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349927132224; кадастровий номер 3222480400:05:004:0131, площа 4,9367 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 350115732224).

29.04.2014 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про реєстрацію права власності ТОВ «Укрщеббуд» на зазначені вище земельні ділянки.

Спірні земельні ділянки перебували в іпотеці у Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» (далі - Банк, ПАТ «Банк національний кредит») на підставі Договору іпотеки від 06.12.2010 № 04-589/1-1, укладеного між Банком та ТОВ «Тайсон Інвестмент Групп» (іпотекодавець), який є майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_4 по договору кредиту від 06.12.2010 № 24Ф/2010/05-588/2-1, укладеному між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_4 .

Спірні земельні ділянки були предметом забезпечення грошових вимог кредитора - ПАТ «Банк національний кредит» у справі № 910/8428/18 про банкрутство ТОВ «Укрщеббуд» за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 06.12.2010 № 24Ф/2010/05-588/2-1. Спірні земельні ділянки є предметом забезпечення грошових вимог кредитора - ОСОБА_2 у справі № 910/8428/18.

За змістом додаткового рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12.04.2016 у справі № 202/2234/16-ц визнано недійсними укладені між ПАТ «Банк національний кредит» та ТОВ «Тайсон Інвестмент Групп» договір іпотеки № 04-589/1-1 від 06.12.2010 та договір про внесення змін до договору іпотеки № 2248 від 12.04.2012; скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записи про іпотеку за номерами: 5518082, 5518093 від 06.12.2010 року, 5518155, 5518148, 5518222, 5518212, 5518194, 5518185, 5518138, 5518127, 5518253, 5518251 від 06.12.2010; в рахунок погашення заборгованості за Договором позики від 01.09.2010, укладеного між ТОВ НВЦ «Енергіясервіс» та ТОВ «Тайсон Інвестмент Групп» у розмірі 6 000 000,00 грн.; звернуто стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності за ТОВ НВЦ «Енергія-сервіс» на земельні ділянки що розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Білогородка за кадастровими номерами: 3222480400:05:004:0123 площею 2,4045 га, 3222480400:05:004:0125 площею 3,6307 га, 3222480400:05:004:0127 площею 5,7720 га, 3222480400:05:004:0126 площею 2,4080 га, 3222480400:05:004:0124 площею 4,6549 га, 3222480400:05:004:0131 площею 4,9367 га.

27.07.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про реєстрацію права власності за ТОВ НВЦ «Енергія-сервіс» на спірні земельні ділянки.

За наявною в Автоматизованої системи виконавчого провадження Міністерства юстиції України інформацією 30.07.2018 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 за участю стягувача: ОСОБА_5 та боржника - ТОВ НВЦ «Енергіясервіс». В межах зазначеного виконавчого провадження 01.08.2018 приватним виконавцем Виконавчого округу Дніпропетровської області, на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Павловського Г.О. від 28.07.2018 № 593, прийнято постанову про передачу майна - спірних земельних ділянок, стягувачу - ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу ТОВ НВЦ «Енергія-сервіс» в розмірі 20 000 000,00 грн.

03.08.2018 на підставі постанови приватного виконавця від 01.08.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на спірні земельні ділянки.

09.08.2018 Товарною біржею «Січеславська правова» на замовлення ОСОБА_5 проведено аукціон, за результатами якого складений протокол № 1, відповідно до якого переможцем аукціону став ОСОБА_1 , який придбав лот № 5 (земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222480400:05:004:0123, 3222480400:05:004:0124, 3222480400:05:004:0125, 3222480400:05:004:0126, 3222480400:05:004:0127, 3222480400:05:004:0131) за 26 000 000,00 грн. з ПДВ.

09.08.2018 між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладений договір купівлі-продажу майна, предметом якого є лот № 5: земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222480400:05:004:0123, 3222480400:05:004:0124, 3222480400:05:004:0125, 3222480400:05:004:0126, 3222480400:05:004:0127, 3222480400:05:004:0131, які знаходяться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Білогородка.

10.08.2018 на виконання зазначеного договору купівлі-продажу від 09.08.2018 сторонами складений акт приймання-передачі майна.

10.08.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про реєстрацію права приватної власності на спірні земельні ділянки за фізичною особою - ОСОБА_1 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.06.2019 у справі № 369/5812/19 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнано за ОСОБА_3 право власності на земельні ділянки кадастрові номери: 3222480400:05:004:0125 та 3222480400:05:004:0126; визнано за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки кадастрові номери: 3222480400:05:004:0123, 3222480400:05:004:0124, 3222480400:05:004:0127, 3222480400:05:004:0131.

26.07.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відповідні зміни щодо права власності на спірні земельні ділянки.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29.01.2020 у справі № 202/2234/16-ц додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12.04.2016 скасовано, відмовлено у задоволенні позовної заяви третьої особи з самостійними вимогами - за ТОВ НВЦ «Енергія-сервіс» про звернення стягнення на предмет застави.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрщеббуд» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Реверука П.К. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) про витребування майна з чужого незаконного володіння у межах справи № 910/8428/18 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрщеббуд» (ідентифікаційний код: 33106561) про банкрутство та просило суд витребувати у власність ТОВ «Укрщеббуд» наступне нерухоме майно:

- земельну ділянку площею 2,4045 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349836732224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0123; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р., с. Білогородка, яка перебуває у володінні ОСОБА_1 ;

- земельну ділянку площею 4,6549 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349864332224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0124; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р., с. Білогородка, яка перебуває у володінні ОСОБА_1 ;

- земельну ділянку площею 5,772 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349927132224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0127; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р., с. Білогородка, яка перебуває у володінні ОСОБА_1 ;

- земельну ділянку площею 4,9367 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 350115732224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0131; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р., с. Білогородка, яка перебуває у володінні ОСОБА_1 ;

- земельну ділянку площею 3,6307 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349886232224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0125; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р., с. Білогородка, яка перебуває у володінні ОСОБА_3 ;

- земельну ділянку площею 2,408 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349906832224; кадастровий номер: 3222480400:05:004:0126; цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р., с. Білогородка, яка перебуває у володінні ОСОБА_3 .

За наслідками розгляду вищевказаної позовної заяви, місцевим господарським судом постановлено судове рішення, яке наразі оскаржується в апеляційному порядку.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Північний апеляційний господарський суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши думку сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті судового рішення, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені в ст. 203 ЦК України, яка зокрема визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203).

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи».

Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

В той же час, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Подібний за змістом висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, у якій також зазначено, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 щодо застосування норм частини 3 статті 216, частин 1, 2 статті 216 Цивільного кодексу України виснував, зокрема, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Позивач, як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Провадження у справах про банкрутство є однією із форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15).

Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)), що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, застосуванням спеціальних способів захисту тощо. З моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

Зокрема, за змістом преамбули Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Наповнення ліквідаційної маси боржника і, як наслідок, задоволення сукупності вимог кредиторів відбуваються за рахунок майнових активів боржника, вжиття заходів з пошуку, виявлення та повернення яких віднесено до повноважень ліквідатора боржника.

Одним зі способів досягнення максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів шляхом консолідації майна боржника є визнання недійсними за позовом арбітражного керуючого або кредитора правочинів боржника, укладених на шкоду кредиторам.

Зокрема, у випадку укладення фраудаторного правочину, який передбачає виникнення у боржника певних зобов`язань задля впливу на формування та справедливий розподіл ліквідаційної маси (фіктивного збільшення кредиторської заборгованості тощо), але не є виконаним на момент його оспорення, задоволення позову про визнання недійсним такого договору матиме наслідком реальне поновлення прав учасників процедури банкрутства, адже це нівелює юридичні наслідки, які могли бути створені спірним правочином, та не потребує вжиття додаткових способів захисту.

Водночас у разі, якщо внаслідок укладення та виконання фраудаторного правочину розмір активів боржника був зменшений, для поновлення прав потерпілих осіб самого лише визнання його недійсним є недостатньо. Захист прав у такому випадку може забезпечуватися шляхом застосування зобов`язально-правових або речово-правових способів захисту.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 зауважила про необхідність розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням його майна. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовуються, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності чи іншого речового права. У разі конкуренції речово-правових (віндикаційного, негаторного) та зобов`язально-правових (договірного) способів захисту перевагу має саме зобов`язально-правовий.

При цьому зміст віндикаційного позову полягає у вимозі неволодіючого власника (титульного володільця) до володіючого невласника про повернення речі в натурі. Натомість реституція - це спеціальна форма відновлення становища, що існувало до порушення, сутність якої полягає в поверненні сторін правовідношення у стан, який передував вчиненню певної протиправної дії. Реституція може поставати як реституція володіння (повернення кожною із сторін недійсного правочину того, що така сторона за ним отримала) або ж як компенсаційна реституція відшкодування (в грошовій чи негрошовій формі) вартості одержаного у разі неможливості його повернення в натурі.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що визнання недійсним правочину, вчиненого на шкоду кредиторам (фраудаторного правочину) та фактично виконаного (повністю чи частково), слід вважати ефективним способом захисту у справі про банкрутство в тому разі, коли відповідна вимога поєднана із застосуванням правових механізмів, спрямованих на відновлення майнового стану осіб до того стану, який існував до вчинення спірного правочину, наповнення ліквідаційної маси боржника для максимального задоволення вимог кредиторів.

Зокрема, частиною 3 статті 42 КУзПБ (ч. 2 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») та статтею 216 ЦК України передбачено наслідки недійсності правочину, до яких, окрім повернення другою стороною одержаного на виконання недійсного правочину в натурі, також належить відшкодування вартості одержаного в разі неможливості його повернення, відшкодування збитків винною стороною. Частиною 2 статті 61 КУзПБ (ч. 5 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») передбачено притягнення до відповідальності третіх осіб.

Суд наголошує, що визнання недійсним фраудаторного правочину є необхідною передумовою для покладення на відповідних осіб негативних майнових наслідків його укладення, адже це спростовує презумпцію правомірності такого правочину внаслідок встановлення факту правопорушення незалежно від того, що витребування майна від останнього у ланцюгу договорів добросовісного власника буде неможливим за приписми статті 388 Цивільного кодексу України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи позов у межах справи про банкрутство, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має з огляду на особливості природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, у тому числі і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство.

Як встановлено, спірні земельні ділянки станом на дату їх придбання ТОВ «Укрщеббуд» згідно з договорами купівлі-продажу від 29.04.2014 перебували в іпотеці у ПАТ «Банк національний кредит» на підставі договору іпотеки від 06.12.2010 №04-589/1-1, укладеного між ПАТ «Банк національний кредит» та ТОВ «Тайсон Інвестмент Групп», який є майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_4 по договору кредиту від 06.12.2010 №24Ф/2010/05-588/2-1, укладеному між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_4 .

Внаслідок укладення зазначених договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок від 29.04.2014 ТОВ «Укрщеббуд» прийняло на себе додаткові грошові зобов`язання перед ПАТ «Банк національний кредит», у зв`язку з чим згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2018 окремо внесено до реєстру вимог кредиторів вимоги ПАТ «Банк національний кредит» до ТОВ «Укрщеббуд» на суму 184 712 397,01 грн як вимоги, забезпечені заставою майна боржника відповідно до іпотечного договору від 06.12.2010 №04-589/1-1, укладеного між ПАТ «Банк національний кредит» та ТОВ «Тайсон Інвестмент Групп».

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ліквідатор ТОВ «Укрщеббуд» обмежився заходами щодо витребування спірних земельних ділянок у даній справі, втім не звертався до суду з позовом про визнання недійсними вказаних договорів купівлі-продажу від 29.04.2014 з метою захисту майнових прав та інтересів ТОВ «Укрщеббуд», відтак ліквідатором не вжито заходів з метою встановлення в судовому порядку наявності у цих договорів ознак, притаманних фраудаторним правочининам, з огляду на значне збільшення обсягу боргових зобов`язань ТОВ «Укрщеббуд», спричиненим внаслідок придбання за цими договорами спірних земельних ділянок, обтяжених іпотекою.

Обов`язок ліквідатора здійснити повноту дій, спрямованих на виявлення та повернення активів боржника, кореспондується з правовою презумпцією сумнівності правочинів при дослідженні угод у справі про банкрутство.

Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, отже укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, обтяженого іпотекою згідно з договором від 06.12.2010 №04-589/1-1, укладеним між ПАТ «Банк національний кредит» та ТОВ «Тайсон Інвестмент Групп», без наявності будь-яких відносин з боржником ОСОБА_4 за договором кредиту від 06.12.2010 №24Ф/2010/05-588/2-1, укладеним між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_4 , є нетиповою діловою практикою, яка може свідчити про те, що договір укладався з іншою метою, аніж купівля-продаж.

Тобто ліквідатор ТОВ «Укрщеббуд» не вжив заходів з метою з`ясування у встановлений спосіб економічної обґрунтованості та розумності вказаних вище договорів купівлі-продажу, їх відповідності фінансовим інтересам ТОВ «Укрщеббуд» та наявності підстав для покладення відповідальності на особи, які уклали ці договори.

На користь викладеного свідчить те, що під час розгляду справи №910/8428/18 (911/1567/17) за позовом ТОВ «Тайсон інвестмент групп» до ТОВ «Укрщеббуд» та ПАТ «Банк національний кредит» про визнання удаваними та недійсними укладених відповідачами договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29.04.2014 Господарський суд міста Києва, відповідно до прийнятого у вказаній справі рішення від 21.04.2021, на підставі відповідної заяви ТОВ «Укрщеббуд», дійшов висновку про те, що позивач звернувся до суду із пропуском строку позовної давності та відмовив ТОВ «Тайсон інвестмент групп» у задоволенні позову, застосувавши позовну давність за заявою сторони у спорі.

Як вбачається зі змісту вищевказаного рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/8428/18 (911/1567/17), місцевим господарським судом під час розгляду справи не досліджено, а ліквідатором не зазначено аргументів щодо сумнівності оспорюваного правочину банкрута.

Між тим, зважаючи на подання такого позову в межах справи про банкрутство, ліквідатор під час ліквідаційної процедури мав би вчиняти обґрунтовані і логічні дії, націлені на збільшення активу боржника, що в даному випадку ним зроблено не було.

Звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

Поряд із цим, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 зазначила, що навіть укладення боржником договору поза межами «підозрілого періоду» не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України чи інших законів.

Розгляд відповідних справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження.

Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Беззаперечно, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимальне та справедливе задоволення вимог кредиторів.

Відтак, втручання держави у право сторін договору самостійно здійснювати підприємницьку діяльність у такому разі має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації.

Процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а також недопущення доведення боржника до банкрутства. Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів. Однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи даний спір в межах справи про банкрутство на підставі встановлених обставин справи, колегія суддів виходить з того, що в діях позивача наявна воля на маніпуляцію зі спірним майном, спрямована на створення преференцій у задоволенні вимог ПАТ «Банк національний кредит», а на теперішній час вимог його правонаступника - ОСОБА_2 , забезпечених заставою спірного майна боржника, та можливе уникнення задоволення вимог інших кредиторів у справі про банкрутство ТОВ «Укрщеббуд», грошові вимоги яких визнані згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2018 у справі №910/8428/18.

Отже, особистий інтерес позивача у даній справі не спрямований на захист його порушеного права власності на спірне майно, а також не переслідує суспільний інтерес, який має бути спрямований на утвердження у країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їх прав власності на майно, відтак не є пропорційним переслідуваним таким втручанням цілям.

У зв`язку із наведеним колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що поданий позов у даній справі повністю відповідає принципам і завданням ліквідаційної процедури банкрута і належить саме до повноважень ліквідатора останнього, а також, що витребування земельних ділянок спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Як визначено ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

У постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 910/17006/23 зроблено висновок, що особа може бути визнана добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений за відсутності у продавця права на відчуження. Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі. Набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння Набувач є недобросовісним, якщо річ набута ним злочинним шляхом.

З`ясування питання добросовісності/недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію «пропорційності» втручання у право власності набувача майна.

Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна. Наприклад, добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було зареєстровано за відчужувачем.

Матеріалами справи підтверджується, що спірні земельні ділянки вибули з володіння позивача на підставі додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2016 у справі № 202/2234/16-ц, яке було скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду від 29.01.2020 у справі №202/2234/16-ц.

Однак, суд звертає увагу, що 15.06.2021 року ВП ВС у постанові по справі №922/2416/17 відступила від висновків ВС у справі №643/17966/14 від 19.06.2019 року.

У разі коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)).

Так, 15.06.2021 року ВП ВС у постанові по справі №922/2416/17 вважала за необхідне відступити шляхом конкретизації висновку наступного змісту:

- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;

- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19);

- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.

Отже, в даному випадку так само сам по собі факт скасування додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2016 у справі № 202/2234/16-ц не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення, в тому числі і що стосується набуття відповідачами спірних земельних ділянок.

Колегія судів звертає увагу, що при вирішенні даного спору, суду необхідно встановити добросовісність/недобросовісність кінцевих володільців спірного майна.

Судом встановлено, що 27.07.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені записи про реєстрацію права приватної власності за ТОВ науково-виробничий центр «Енергія-Сервіс» на спірні земельні ділянки на підставі додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2016 у справі №202/2234/16-ц, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Надалі, як вбачається з матеріалів справи, приватним виконавцем Бурхан -Крутоус Л.А. на підставі Постанови про передачу майна стягувача у рахунок погашення боргу від 01.08.2018 в межах виконавчого провадження ВП№НОМЕР_3 щодо примусового виконання виконавчого напису №593 від 28.07.2018, вчиненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Павловською Г.О., передала спірні земельні ділянки фізичній особі - ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу.

За змістом статей 1 та 2 Закону України «Про виконавче провадження» державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (державні виконавці) здійснюють примусове виконання рішень у межах виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб) на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

При здійсненні виконавчого провадження державний виконавець, зокрема, має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством (абзац шостий частини третьої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

З огляду на викладене вбачається, що приватний виконавець Бурхан-Крутоус Л. А. правомірно та в межах своїх повноважень передала спірні земельні ділянки, які на час здійснення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3, належало на праві приватної власності ТОВ науково-виробничий центр «Енергія-Сервіс», доказів того, що приватним виконавцем було порушено норми чинного законодавство під час виконавчих дій, суду не надано.

03.08.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені записи про реєстрацію права приватної власності на земельні ділянки за фізичною особою - ОСОБА_5 ..

Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №925/1351/19 від 02.11.2021 вказала, що якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 Цивільного кодексу України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).

09.08.2018 Товарною біржою «Січеславська правова» був складений Протокол № 1 про проведення аукціону, відповідно до якого переможцем аукціону став ОСОБА_1 , який придбав лот № 5 (земельні ділянки кадастрові номери: 3222480400:05:004:0123; 3222480400:05:004:0124; 3222480400:05:004:0125; 3222480400:05:004:0126; 3222480400:05:004:0127; 3222480400:05:004:0131) за 26 000 000,00 грн, з ПДВ.

09.08.2018 між ОСОБА_5 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) був підписаний Договір купівлі-продажу майна, предметом якого є лот № 5: земельні ділянки (кадастрові номери: 3222480400:05:004:0123; 3222480400:05:004:0124; 3222480400:05:004:0125; 3222480400:05:004:0126; 3222480400:05:004:0127; 3222480400:05:004:0131), які знаходяться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка.

10.08.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені записи про реєстрацію права приватної власності на земельні ділянки за фізичною особою - ОСОБА_1 ..

Надалі, на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.06.2019 у справі № 369/5812/19 внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності на спірні земельні ділянки, відповідно набувачем земельних ділянок є відповідач 1 - ОСОБА_1 та відповідач 2 - ОСОБА_3 .

В даному випадку, а ні ОСОБА_5 , а ні відповідач 1 - ОСОБА_1 та відповідач 2 - ОСОБА_3 на момент набуття права власності на спірні земельні ділянки, не могли знати про те, що у червні 2019 року Публічне акціонерне товариство «Банк Національний Кредит» та ТОВ «Тайсон Інвестмент Групп» подадуть апеляційну скаргу на додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2016 у справі №202/2234/16-ц, а тим паче, що 29.01.2020 таке рішення буде скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду, крім того вони не є учасниками вказаної справи.

Оскільки, на час реалізації майна було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.03.2025 у справі № 922/647/22, в якій зазначено, що добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Таким чином, відповідачі не мають додатковий обов`язок, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини вибуття майна з володіння позивача.

Однією з основних засад законодавства є добросовісність, дії учасників правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з наведеним добросовісність у правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісними, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися так, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ними ставляться. І навпаки - реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципи здійснення суб`єктивних цивільних прав, потрібно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства.

Подібні висновки викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 521/17654/15-ц.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 сформульований висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire(заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non(ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venireє принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка

Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 43 ГПК України). Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею приписів частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно з ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Як було зазначено вище, направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 29.04.2025 вказав, що при новому розгляді суди при застосуванні положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у відносинах між боржником-позивачем та добросовісними набувачами, повинні встановити підстави набуття спірного майна добросовісним набувачем, значення такого майна для добросовісного набувача, співставити вартість цього майна з майновим станом особи-відповідача, а також встановити цільове призначення такого майна та обставини його використання добросовісним набувачем, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри, а також встановити інші обставини, які поза обґрунтованим сумнівом свідчитимуть про пропорційність втручання у мирне володіння майном добросовісним набувачем.

В свою чергу, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ТОВ «Укрщеббуд» в особі ліквідатора не спростував належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України презумпцію добросовісності відповідачів щодо набуття у власність спірного майна, а добросовісність відповідачів щодо набуття спірного майна підтверджується більш вірогідними наявними доказами у справі. Зокрема, придбавши на торгах 09.08.2018 спірне майно відповідач-1 здійснив відповідну державну реєстрацію, відкрито володів цим майном, і в подальшому внаслідок поділу майна подружжя, спірні земельні ділянки у червні 2019 року зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачами, які також відкрито володіли цим майном. При цьому, як свідчать матеріали справи, відповідачів не було залучено до розгляду справи № 202/2234/16-ц, зокрема і під час апеляційного її перегляду.

За таких обставин, колегія суддів на виконання приписів зазначених у постанові Верховного Суду прийшла до висновку, що відповідачі є добросовісними набувачами права власності на спірні земельні ділянки, а тому підстави для витребування такого майна у відповідачів відсутні.

Також на виконання вказівок Верховного Суду колегія суддів у зазначеній справі встановила обставини, які свідчать про те, що конкуруючий суспільний інтерес ліквідатора у поверненні майна до ліквідаційної маси не може вважатися співмірним із тими негативними наслідками, яких зазнає життя фізичних осіб, які набули право власності, володіння та користування спірним майном.

У зв`язку із цим колегія приходить до висновку, що висновок місцевого господарського суду про відсутність розумності та обачності в діях відповідачів при придбанні спірних земельних ділянок - не відповідає дійсним обставинам справи.

Також у постанові Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 зроблено висновок, що втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 зроблено такі висновки, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Отже, витребування майна від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 добросовісність яких встановлена судом, може бути розцінено, як втручання в право власності і буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу та не буде дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Враховуючи всі обставини справи, необхідний баланс не буде дотримано, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 будуть нести «індивідуальний і надмірний тягар». Крім того, оскільки відповідачі мають намір використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням, тому втрата майна призведе суттєвого впливу на майновий стан відповідачів, які будуть змушені шукати способи компенсації своїх втрат.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 910/20528/21 в якій зазначено, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Враховуючи наведене колегія судів наголошує, що висновок суду першої інстанції про те, що останній добросовісний набувач має законні способи захистити свої права у разі витребування у нього майна на користь первісного власника. Зокрема, у разі якщо позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до ст. 661 ЦК України звернутись до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу суперечить наведеним висновкам Верховного Суду.

За описаних вище обставин, покладення на добросовісних набувачів майна індивідуального та надмірного тягаря, вказує про недотримання балансу інтересів у цій справі та призводить до порушення принципу пропорційності і як наслідок порушення права власності відповідачів, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки конкуруючий суспільний інтерес ліквідатора у поверненні майна до ліквідаційної маси не може вважатися співмірним із тими наслідками, яких зазнає життя відповідачів.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення без додержанням норм матеріального і процесуального права, належним чином не з`ясував обставини, що мають значення для справи, а відтак належить задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/5808/20 від 09.04.2025.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

За таких обставин решту аргументів сторін, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

Згідно з пунктом 2) частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. (стаття 277 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 129, 240, 255, 267-270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/5808/20 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/5808/20 скасувати та ухвалити нове рішення.

3. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрщеббуд» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича до 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_3 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_4 , 3) Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайсон Інвестмент Групп», 2) Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр «Енергія -Сервіс», 3) ОСОБА_5 , про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

4. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст. ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

5. Справу № 910/5808/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови складено та підписано - 16.12.2025.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді С.Р. Станік

А.І. Тищенко