Рішення від 09.12.2025 по справі 205/9608/24

Єдиний унікальний номер 205/9608/24

Номер провадження2/205/203/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2025 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Басової Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Пєтіної К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою заступника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області, який діє в інтересах держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи: Національний природний парк «Меотида», Державне підприємство «Приазовське лісове господарство», Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення (витребування), визнання права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

Заступник Маріупольської окружної прокуратури Донецької області, який діє в інтересах держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації 25.07.2024 року звернувся до Ленінського районного суду міста Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив:

- усунути перешкоди у здійсненні Донецькою обласною державною адміністрацією, Донецькою обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, площею 0,1000 га, розташовану у АДРЕСА_1 , шляхом її повернення (витребування) з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації;

- усунути перешкоди у здійсненні Донецькою обласною державною адміністрацією, Донецькою обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, площею 0,1000 га, розташовану у АДРЕСА_1 , шляхом визнання права власності на земельну ділянку, розташовану у АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638 за державою в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації;

- усунути перешкоди у здійсненні Донецькою обласною державною адміністрацією, Донецькою обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, площею 0,1000 га, розташовану у АДРЕСА_1 , шляхом скасування у Державному земельному кадастрі реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, площею 0,1000 га, з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд», категорія земель: землі житлової та громадської забудови.

Позов мотивований тим, що Маріупольською окружною прокуратурою Донецької області під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12016050290000053 від 03.03.2016 року встановлено ряд порушень вимог земельного та водного законодавства при відведенні у власність земельних ділянок на території Мелекінської сільської ради (на даний час Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області згідно з рішенням Мангушської селищної ради від 26.11.2020 року про реорганізацію Мелекінської сільської ради). Так, досудовим розслідуванням встановлено, що земельну ділянку із кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Білосарайська Коса Мангушського району Донецької області на відстані від 10 до 250 метрів в межах двокілометрової прибережної захисної смуги Азовського моря, згідно рішення Мелекінської сільської ради № 5/33-2042 від 10.02.2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу ділянки у власність гр. ОСОБА_1 », передано у приватну власність ОСОБА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

У подальшому, відділом Держкомзему у Першотравневому районі 14.05.2010 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №421164, який 14.05.2010 року зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011016600257.

Також, 14.05.2010 року відкрито поземельну книгу на земельну ділянку з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638 площею 0,1000 га, де зазначена категорія земель: землі житлової та громадської забудови та код вид цільового призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Згідно з висновками судової земельно-технічної експертизи № 2777-2821 від 21.05.2018, проведеної під час досудового розслідування кримінального провадження №12016050290000053, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638 знаходиться за межами населеного пункту с. Білосарайська Коса, на території суміжного землекористувача Національного природного парку «Меотида».

Крім того, з листа ТОВ «Проектно-експертна фірма «Землі Приазов`я» № 275 від 28.03.2018 року встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638знаходиться за межами населеного пункту с. Білосарайська Коса Мангушського району Донецької області на відстані від 10 до 250 метрів в межах двокілометрової прибережної захисної смуги Азовського моря.

Також, Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області листом від 16.11.2017 року повідомило Мангушський відділ Маріупольської місцевої прокуратури № 1 (після реорганізації Мангушський відділ Маріупольської окружної прокуратури Донецької області) про порушення земельного законодавства, під час проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства, при передачі Мелекінською сільською радою Мангушського району Донецької області земельних ділянок у власність в с. Білосарайська Коса під розміщення будівель та споруд. За результатом перевірки встановлено, що всупереч вимог ст. ст. 12, 83 ЗК України, зазначені в листі земельні ділянки, серед яких і земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, надані неправомірно, так як перебувають у прибережній захисній смузі водних об`єктів та розташовані за межами населеного пункту с. Білосарайська Коса Мелекінської сільської ради Мангушського району Донецької області.

У зв`язку з чим, процесуальним керівником прокурором Маріупольської місцевої прокуратури № 1 Донецької області 14.02.2020 року спрямовано до Першотравневого районного суду Донецької області кримінальне провадження № 12016050290000053 з обвинувальним актом відносно ОСОБА_2 за ст. 367 ч. 2 КК України.

Ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 04.12.2020 року по справі № 241/310/20 клопотання обвинуваченого та його захисника про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України задоволено. Звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження № 12016050290000053 від 03.03.2016 року закрито.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 перебуваючи на посаді начальника відділу Держкомзему у Першотравневому районі Донецької області, неналежно виконуючи свої службові обов`язки, внаслідок службової недбалості, маючи таку можливість та повноваження, діючи в порушення ст. ст. 50, 51, 55, 60 Закону України «Про землеустрій», п. 9 Постанови Кабінету Міністрів України № 677 від 26.05.2004 року, ст. ст. 186, 186-1 ЗК України, погоджуючи виділення земельної ділянки з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638 у власність, розташованої за межами с. Білосарайська Коса Мангушського району Донецької області на землях ДП «Приазовський лісгосп», наданих у постійне користування (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-ДН №001941, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування 12.12.2001 за №238) та в 2005 році відповідно до проекту створення Національного природного парку «Меотида» увійшли до його складу, не забезпечив, в межах покладених обов`язків належну діяльність відділу та виконання покладених на відділ завдань, не перевірив проектну документацію щодо відведення на відповідність до фактичного місця розташування земельної ділянки з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, розташованої за межами населеного пункту та в межах природно-заповідного фонду, оскільки відведення таких земельних ділянок відноситься до компетенції інших органів, та знаходячись в службовому кабінеті відділу Держкомзему у Першотравневому районі Донецької області, підписав та скріпив печаткою державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ 421164 від 13.05.2010 року ОСОБА_1 , тим самим передав у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638 площею 0,1 га вартістю 440010,00 грн.

Таким чином, всупереч ст. 13 Конституції України, ст. ст. 116, 118, 123,124, 125, 126, 134, 186, 186-1 ЗК України, ст. ст. 50, 51, 55, 60 Закону України «Про землеустрій», п. 9 Постанови Кабінету Міністрів України № 677 від 26.05.2004 року, внаслідок службової недбалості службової особи начальника відділу Держкомзему у Першотравневому районі Донецької області ОСОБА_2 , яка виразилась у незаконній видачі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ 421164 від 13.05.2010 року з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638 ОСОБА_1 та інших громадян, що призвело до вибуття земельних ділянок державної форми власності у приватну власність, розташовану на території Національного природного парку «Меотида» в Мангушському районі Донецької області, що призвело до спричинення тяжкої шкоди охоронюваним законом інтересам держави на загальну суму вартості земельних ділянок, яка склала 1760040 грн. (4 земельні ділянки), що у 250 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Ухвала Першотравневого районного суду Донецької області від 04.12.2020 року по справі № 241/310/20 не оскаржувалась та набрала законної сили 14.12.2020 року.

Таким чином, судом визнано незаконність вибуття з державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, що підтверджує обґрунтованість позовних вимог прокурора.

В 2005 році розроблено проект створення територій Національного природного парку «Меотида», до складу якого увійшла земельна ділянка надана у постійне користування ДП «Приазовському лісгоспу», відповідно до державного акту ІІ-ДН № 001941, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 12.12.2001 за № 238 площею 405,1 га для ведення лісового господарства на території Мелекінської сільради на підставі рішення Першотравневої районної ради № 23/11-182 від 17.05.2000 року.

Рішенням Мелекінської сільської ради № 5/5-152 від 17.10.2006 року погоджено межі Національного природного парку «Меотида» на території Мелекінської сільради за межами населеного пункту площею 1287.7397 га.

Крім того, відповідно до листа Національного природного парку «Меотида» від 14.08.2017 року № Р-170, земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, яку передано у власність ОСОБА_1 , у відповідності до Проекту створення національного природного парку «Меотида», відноситься до земель під об`єктами природно-заповідного фонду.

Отже, спірна земельна ділянка надана у приватну власність в порушення вимог ст. ст. 58-61, 83 ЗК України та ст. ст. 85, 88-90 Водного кодексу України, оскільки надання земель прибережної захисної смуги у приватну власність законодавством не передбачено.

Мелекінська сільська рада не мала законних підстав розпоряджатись даною земельною ділянкою, оскільки вона не відноситься до земель комунальної власності.

Таким чином, вибуття у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки водного фонду здійснено з порушенням земельного, водного законодавства та порушує права та інтереси держави на розпорядження, володіння та користування земельними ділянками, їх використання не за цільовим призначенням, ставить під загрозу збереження водності водних об`єктів, охорону від розорення і забруднення їх прибережних захисних смуг.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 26.07.2024 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

10.09.2025 року в судовому засіданні ухвалою, постановленою на місці, закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

Заступник Маріупольської окружної прокуратури Донецької області письмово просив розглядати справу без застосування засобів технічної фіксації судового засідання, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Представник Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації України в судове засідання не з`явився, письмово просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Відзив на позов не надав.

Представник третьої особи Національного природного парку «Меотида» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи Державного підприємства «Приазовське лісове господарство» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

На підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, дійшов наступних висновків.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятих 19.09.2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів (далі Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15.07.1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання набуття відповідачами права власності на земельну ділянку земель державного природно-заповідного фонду та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний суд розпорядженням від 06.03.2022 року № 1/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ, підсудних Приморському районному судові м. Маріуполя Донецької області, Орджонікідзевському районному судові м. Маріуполя Донецької області та Першотравневому районному судові Донецької області на Ленінський районний суд м. Дніпропетровська.

Судом встановлено, що Указом Президента України № 1099/2009 від 25.12.2009 року на території Володарського, Новоазовського та Першотравневого районів Донецької області створено національний природний парк «Меотида».

Маріупольською окружною прокуратурою Донецької області під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12016050290000053 від 03.03.2016 року встановлено ряд порушень вимог земельного та водного законодавства при відведенні у власність земельних ділянок на території Мелекінської сільської ради (на даний час Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області згідно з рішенням Мангушської селищної ради від 26.11.2020 року про реорганізацію Мелекінської сільської ради). Так, досудовим розслідуванням встановлено, що земельну ділянку із кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Білосарайська Коса Мангушського району Донецької області на відстані від 10 до 250 метрів в межах двокілометрової прибережної захисної смуги Азовського моря, згідно рішення Мелекінської сільської ради № 5/33-2042 від 10.02.2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу ділянки у власність гр. ОСОБА_1 », передано у приватну власність ОСОБА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

У подальшому, відділом Держкомзему у Першотравневому районі 14.05.2010 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 421164, який 14.05.2010 року зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011016600257.

Також, 14.05.2010 року відкрито поземельну книгу на земельну ділянку з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638 площею 0,1000 га, де зазначена категорія земель: землі житлової та громадської забудови та код вид цільового призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Згідно з висновками судової земельно-технічної експертизи № 2777-2821 від 21.05.2018 року, проведеної під час досудового розслідування кримінального провадження № 12016050290000053, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638 знаходиться за межами населеного пункту с. Білосарайська Коса, на території суміжного землекористувача Національного природного парку «Меотида».

Крім того, з листа ТОВ «Проектно-експертна фірма «Землі Приазов`я» № 275 від 28.03.2018 року встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638 знаходиться за межами населеного пункту с. Білосарайська Коса Мангушського району Донецької області на відстані від 10 до 250 метрів в межах двокілометрової прибережної захисної смуги Азовського моря.

Також, Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області листом від 16.11.2017 року повідомило Мангушський відділ Маріупольської місцевої прокуратури № 1 (після реорганізації Мангушський відділ Маріупольської окружної прокуратури Донецької області) про порушення земельного законодавства, під час проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства, при передачі Мелекінською сільською радою Мангушського району Донецької області земельних ділянок у власність в с. Білосарайська Коса під розміщення будівель та споруд. За результатом перевірки встановлено, що всупереч вимог ст. ст. 12, 83 ЗК України, зазначені в листі земельні ділянки, серед яких і земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, надані неправомірно, так як перебувають у прибережній захисній смузі водних об`єктів та розташовані за межами населеного пункту с. Білосарайська Коса Мелекінської сільської ради Мангушського району Донецької області.

У зв`язку з чим, процесуальним керівником прокурором Маріупольської місцевої прокуратури № 1 Донецької області 14.02.2020 року спрямовано до Першотравневого районного суду Донецької області кримінальне провадження № 12016050290000053 з обвинувальним актом відносно ОСОБА_2 за ст. 367 ч. 2 КК України.

Ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 04.12.2020 року по справі № 241/310/20 клопотання обвинуваченого та його захисника про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України задоволено. Звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження № 12016050290000053 від 03.03.2016 року закрито.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 перебуваючи на посаді начальника відділу Держкомзему у Першотравневому районі Донецької області, неналежно виконуючи свої службові обов`язки, внаслідок службової недбалості, маючи таку можливість та повноваження, діючи в порушення ст. ст. 50, 51, 55, 60 Закону України «Про землеустрій», п. 9 Постанови Кабінету Міністрів України № 677 від 26.05.2004 року, ст. ст. 186, 186-1 ЗК України, погоджуючи виділення земельної ділянки з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638 у власність, розташованої за межами с. Білосарайська Коса Мангушського району Донецької області на землях ДП «Приазовський лісгосп», наданих у постійне користування (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-ДН № 001941, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування 12.12.2001 року за №238) та в 2005 році відповідно до проекту створення Національного природного парку «Меотида» увійшли до його складу, не забезпечив, в межах покладених обов`язків належну діяльність відділу та виконання покладених на відділ завдань, не перевірив проектну документацію щодо відведення на відповідність до фактичного місця розташування земельної ділянки з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, розташованої за межами населеного пункту та в межах природно-заповідного фонду, оскільки відведення таких земельних ділянок відноситься до компетенції інших органів, та знаходячись в службовому кабінеті відділу Держкомзему у Першотравневому районі Донецької області, підписав та скріпив печаткою державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ 421164 від 13.05.2010 року ОСОБА_1 , тим самим передав у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638 площею 0,1 га вартістю 440010,00 грн.

Таким чином, всупереч ст. 13 Конституції України, ст. ст. 116, 118, 123,124, 125, 126, 134, 186, 186-1 ЗК України, ст. ст. 50, 51, 55, 60 Закону України «Про землеустрій», п. 9 Постанови Кабінету Міністрів України № 677 від 26.05.2004 року, внаслідок службової недбалості службової особи начальника відділу Держкомзему у Першотравневому районі Донецької області ОСОБА_2 , яка виразилась у незаконній видачі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ 421164 від 13.05.2010 року з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638 ОСОБА_1 та інших громадян, що призвело до вибуття земельних ділянок державної форми власності у приватну власність, розташовану на території Національного природного парку «Меотида» в Мангушському районі Донецької області, що призвело до спричинення тяжкої шкоди охоронюваним законом інтересам держави на загальну суму вартості земельних ділянок, яка склала 1760040 грн. (4 земельні ділянки), що у 250 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Ухвала Першотравневого районного суду Донецької області від 04.12.2020 року по справі № 241/310/20 не оскаржувалась та набрала законної сили 14.12.2020 року.

В 2005 році розроблено проект створення територій Національного природного парку «Меотида», до складу якого увійшла земельна ділянка надана у постійне користування ДП «Приазовському лісгоспу», відповідно до державного акту ІІ-ДН № 001941, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 12.12.2001 за № 238 площею 405,1 га для ведення лісового господарства на території Мелекінської сільради на підставі рішення Першотравневої районної ради № 23/11-182 від 17.05.2000 року.

Рішенням Мелекінської сільської ради № 5/5-152 від 17.10.2006 року погоджено межі Національного природного парку «Меотида» на території Мелекінської сільради за межами населеного пункту площею 1287.7397 га.

Крім того, відповідно до листа Національного природного парку «Меотида» від 14.08.2017 року № Р-170, земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, яку передано у власність ОСОБА_1 , у відповідності до Проекту створення національного природного парку «Меотида», відноситься до земель під об`єктами природно-заповідного фонду.

Відповідно до положень ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Належне (законне) розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності, які відповідно до ст. 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави, а право власності на які набувається виключно відповідно до закону, безумовно є складовою питання державного (загального) інтересу.

Повернення у власність держави незаконно приватизованої земельної ділянки сприятиме реалізації зазначених конституційних положень, а також є умовою позбавлення безпідставних переваг відповідача ОСОБА_1 та відновлення можливості справедливого (законного) розподілу такого обмеженого державного ресурсу, що становить державний інтерес (вказане цілком узгоджується із правовою позицією ЄСПЛ, п. п. 70-71 рішення від 20 жовтня 2011 року, п. 54 рішення від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Верховним Судом у постанові від 10 грудня 2021 року по справі № 924/454/20 сформовано правову позицію щодо дотримання прокурором ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод щодо відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном, а саме критеріям законності, суспільного інтересу та пропорційності в частині витребування земельної ділянки сільськогосподарського призначення на користь держави.

Зокрема, критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції».

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Право держави витребовувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави, становить пропорційне втручання у право власності з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч. 1 ст. 11 ЦК України).

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України, права власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною 2 статті 373 ЦК України встановлено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80 ЗК України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно зі ст. ст. 83-84 ЗК України в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Частиною 1 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст. 116 ЗК України).

Зі змісту ст. 116 ЗК України вбачається, що наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність визначається в якості обов`язкової передумови для подальшого отримання прав власності на земельну ділянку.

За положеннями частини першої статті 3 Водного кодексу України (в редакції, яка була чинною під час прийняття рішення) усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3 Водного кодексу України (в редакції, яка була чинною на час прийняття рішення) визначала, що до водного фонду України належать: поверхневі води, а саме природні водойма (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойма (водосховища, ставки) і канали, інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 Водного кодексу України (в редакції, яка була чинною на час прийняття рішення) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню.

Відповідно до частини 4 статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 Водного кодексу України.

Так, згідно зі ст. 61 ЗК України, ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Відповідно до ст. 60 ЗК України, ст. 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються уздовж морів та навколо морських заток і лиманів шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води.

Пунктами 5, 11 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держземагентства, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад. Водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води.

Вищевказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Зокрема, Верховним Судом зазначено, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із їх нормативних розмірів, встановлених ст. 88 Водного кодексу України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них».

В даному випадку, відповідний проект землеустрою щодо встановлення розміру та меж прибережної захисної смуги Мелекінською сільською радою (після реорганізації Мангушською селищною радою) не розроблено та не затверджено. Відсутність такого проєкту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянок, розташованих у нормативно визначеній смузі від урізу води.

Згідно з листом Донецької обласної державної адміністрації від 03.05.2024 року встановлено, що до облдержадміністрації не надходили на погодження проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638 у приватну власність, яка розташована у прибережній захисній смузі, водоохоронній зоні Азовського моря.

Будівництво (крім об`єктів, будівництво яких дозволено законом) у прибережній захисній смузі Азовського моря законодавством заборонено. Отже і надання цих земель для таких цілей суперечить вимогам земельного та водного законодавства, а відтак прийняття рішень щодо надання згоди та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для громадської та житлової забудови є протиправними та такими, що суперечать інтересам держави.

Аналогічна правова позиція висвітлена в Постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-171цс 14, від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс 14, в постановах Великої Палати Верховного суду від 15 вересня 2020 року № 469/1044/17, від 28.09.2022 року у справі № 483/448/20.

На підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 25.02.1980 № 132 «Про доповнення переліку державних заказників Української РСР» створено ландшафтний державний заказник «Білосарайська коса» на території Першотравневого (нині Маріупольського) району (площею 616 га, де 416 га в користуванні Жданівського лісгоспу (нині ДП «Приазовський лісгосп») та 200 га акваторії Азовського моря), таким чином з 1980 року дана земельна ділянка відноситься також до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

В 2005 році розроблено проект створення територій Національного природного парку «Меотида», до складу якого увійшла земельна ділянка надана у постійне користування ДП «Приазовському лісгоспу», відповідно до державного акту ІІ-ДН № 001941, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 12.12.2001 року за № 238 площею 405,1 га для ведення лісового господарства на території Мелекінської сільради на підставі рішення Першотравневої районної ради № 23/11-182 від 17.05.2000 року.

Рішенням Мелекінської сільської ради № 5/5-152 від 17.10.2006 року погоджено межі Національного природного парку «Меотида» на території Мелекінської сільради за межами населеного пункту площею 1287.7397 га.

Крім того, відповідно до листа Національного природного парку «Меотида» від 14.08.2017 року № Р-170, земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, яку передано у власність ОСОБА_1 , у відповідності до Проекту створення національного природного парку «Меотида», відноситься до земель під об`єктами природно-заповідного фонду.

Отже, спірна земельна ділянка надана у приватну власність в порушення вимог ст. ст. 58-61, 83 ЗК України та ст. ст. 85, 88-90 Водного кодексу України, оскільки надання земель прибережної захисної смуги у приватну власність законодавством не передбачено.

Мелекінська сільська рада не мала законних підстав розпоряджатись даною земельною ділянкою, оскільки вона не відноситься до земель комунальної власності.

Таким чином, вибуття у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки водного фонду здійснено з порушенням земельного, водного законодавства та порушує права та інтереси держави на розпорядження, володіння та користування земельними ділянками, їх використання не за цільовим призначенням, ставить під загрозу збереження водності водних об`єктів, охорону від розорення і забруднення їх прибережних захисних смуг.

В даному випадку, рішення Мелекінської сільської ради № 5/33-2042 від 10.02.2010 року «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачу ділянки у власність гр. ОСОБА_1 » прийнято всупереч ст. ст. 58, 60, 62, 84 ЗК України, ст. ст. 88-90 Водного кодексу України і є незаконним, оскільки вказаним рішенням виділено земельну ділянку прибережної захисної смуги та водоохоронної зони Азовського моря, розташованої за межами с. Білосарайська Коса на землях ДП «Приазовський лісгосп», для житлової та громадської забудови, що заборонено законодавством.

Оскаржуваним рішенням порушено право власності держави на землі державної форми власності, водного фонду, природно-заповідного фонду, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного їх використання та відтворення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15.10.2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01.02.2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).

Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia «суд знає закони» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші).

Тобто рішення, прийняте Мелекінською сільською радою щодо передачі земельної ділянки у приватну власність суперечать чинному законодавству, у зв`язку з чим, видача в подальшому державного акту серії ЯИ № 421164, на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , відбулось із порушенням вимог земельного та водного законодавства, що вже підтверджено, ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 04.12.2024 року у справі № 241/310/20.

Таким чином, державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 є недійсним.

Водночас, відповідно до п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 судом зазначено, що оскільки державний акт лише посвідчує право власності на земельну ділянку та не має самостійного юридичного значення, визнання його недійсним не є необхідним. Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 вказала, що визнання недійсним державного акту не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку державі та для її витребування. А тому суди мають відмовити у задоволенні такої позовної вимоги.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі звертає увагу, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16.

Крім того, право власності на земельну ділянку набуте до 01.01.2013 року (до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-ІV) посвідчувалось лише державним актом на право власності на земельну ділянку, у зв`язку з чим відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку відсутні.

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

З огляду на вищевикладене, належним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є повернення на користь держави земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 року у справі за № 6-3090 цс-15.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям об`єкта із державної власності у приватну, становлять суспільний публічний інтерес, а незаконність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого об`єкт вибув із державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

У даному випадку, способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеномуст. 391 ЦК України, до фізичної особи з метою усунення перешкод, які ця фізична особа створює у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.

За таких обставин позовні Маріупольської окружної прокуратури про усунення перешкод у здійсненні Донецькою обласною державною адміністрацією, Донецькою обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, площею 0,1000 га, розташовану у АДРЕСА_1 шляхом її повернення (витребування) з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як зазначено у ст. ст. 317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17).

Способи захисту суб`єктивних земельних прав слід розуміти як закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16).

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Титул і правовий режим обмежено оборотоздатних земель як об`єктів права власності, які не можуть набуватися приватними власниками, встановлено законодавством і до внесення відповідних змін до законодавства є невід`ємним та незмінним. Доки вказаний правовий титул зберігається, суб`єкт права власності зберігає також і повноваження правової охорони та захисту свого права. Реалізація такого права повинна відбуватися з урахуванням зазначених особливостей, які відмежовують обмежно оборотоздатні об`єкти цивільних прав від об`єктів, які можуть перебувати у приватній власності та у вільному обігу між приватними особами.

При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправного передання цих об`єктів у приватну власність відповідне порушення, ураховуючи їхній правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача щодо створення позивачу перешкод у здійсненні цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може охоплювати не тільки фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14, від 15.09.2020 року у справі № 469/1044/17 та у постановах Верховного Суду від 09.12.2020 року у справі № 676/2332/18, від 10.02.2021 року у справі № 449/723/17 зазначені можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 року у справі № 910/13356/17 викладено висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Таким чином, власник і законний володілець земельної ділянки, яка входить у межі об`єкта природно-заповідного фонду, яким у цій справі є держава в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути цю ділянку.

Відповідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638 в державному реєстрі на праві власності за ОСОБА_1 не зареєстрована, втім з огляду на законодавство вона не може перебувати у приватній власності з виникненням приватного володільця, тому права держави на реалізацію всіх правомочностей щодо земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом повернення земельної ділянки у власність держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, як розпорядника земель водного фонду.

Такі твердження узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.

Стосовно позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Донецькою обласною державною адміністрацією, Донецькою обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання права власності на земельну ділянку суд зазначає наступне.

Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем (у спірних правовідносинах за боржником) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (у спірних правовідносинах за переможцем аукціону) до Державного реєстру … незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (ст. 387-388 ЦК), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (ст. ст. 1212-1215 ЦК), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК). Метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (п. п. 37, 38 постанови ВП ВС від 06.07.2022 року, справа № 914/2618/16 (провадження №12-25гс21)).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги про визнання права власності на спірну земельну ділянку за позивачем задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні Донецькою обласною державною адміністрацією, Донецькою обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою з кадастровим номером шляхом скасування у Державному земельному кадастрі реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, площею 0,1000 га, з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд», категорія земель: землі житлової та громадської забудови з огляду на наступне.

Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Отже, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, приймаючи до уваги те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами незаконність та безпідставність вибуття з державної власності в особі територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельної ділянки з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом усунення перешкод у здійсненні Донецькою обласною державною адміністрацією, Донецькою обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, площею 0,1000 га, розташовану у АДРЕСА_1 , шляхом її повернення (витребування) з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то з відповідача на користь Донецької обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 3240,00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 41, 129 Конституції України, ст. ст. 15-16, 316, 317, 321, 325, 328, 329, 373 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 76-78, 81, 89, 141, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області (код ЄДРПОУ: 25707002, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пл. Мічмана Павлова, 10), який діє в інтересах держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ: 00022473, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Олексія Тихого, 6) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), треті особи на боці позивача: Національний природний парк «Меотида» (код ЄДРПОУ: 37747320, місцезнаходження: Донецька область, с. Урзуф, вул. Приморська, 12), Державне підприємство «Приазовське лісове господарство» (код ЄДРПОУ: 39767332, місцезнаходження: Донецька область, с. Лісне), Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (місцезнаходження: м. Полтава, вул. Уютна, 23), про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, визнання права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації задовольнити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні Донецькою обласною державною адміністрацією, Донецькою обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 1423984400:02:000:2638, площею 0,1000 га, розташовану у АДРЕСА_1 , шляхом її повернення (витребування) з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Донецької обласної прокуратури судовий збір у розмірі 3 240,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Н.В. Басова