Постанова від 04.12.2025 по справі 915/687/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2025 рокум. ОдесаСправа № 915/687/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Столиця-Буд» - адвокат Колесник Д.В.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ривьера ЛТД» - адвокат Колесник Д.В.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рив`єра-9» - адвокат Колесник Д.В.

Прокурор Шунькіна Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2025, суддя суду першої інстанції Давченко Т.М., м. Миколаїв, повний текст рішення складено та підписано 11.08.2025

по справі №915/687/22

за позовом: заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва,

в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради,

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Столиця-Буд»,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ривьера ЛТД»,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Рив`єра-9»,

про стягнення грошових коштів у загальній сумі 1 977 391,21 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Заступником керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради пред`явлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Столиця-Буд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ривьера ЛТД» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Рив`єра-9» грошових коштів у загальній сумі 1 977 391,21 грн коштів пайової участі.

Позов обґрунтовано тим, що у період з 28.07.2016 по 18.12.2019 на підставі декларації про початок будівельних робіт від 25.07.2016 № МК 083162071644 ТОВ «Компанія «Столиця-Буд», ТОВ «Ривьера ЛТД» та ТОВ «Рив`єра-9» здійснено будівництво об`єкту «Другий, пусковий комплекс житлової забудови на намивній території (перша черга будівництва 2-го мікрорайону) по вул. Лазурній 9, корп. 21 (секції № 1, № 2).

26.12.2019 управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, на підставі акту готовності об`єкту до експлуатації від 18.12.2019, відповідачам видано сертифікат № МК 162193601056, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.

З огляду на дані обставини у ТОВ «Компанія «Столиця-Буд», ТОВ «Ривьера ЛТД» та ТОВ «Рив`єра-9» виник обов`язок зі сплати пайової участі у сумі 1 977 391,21 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2025 у задоволенні позову заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва відмовлено повністю.

Суд, обґрунтовуючи відмову у задоволенні позову зазначив, що пайовий внесок за будівництво об`єкту - «Другий пусковий комплекс житлової забудови на намивній території (перша черга будівництва 2-го мікрорайону) по вул. Лазурній 9, корп. 21 (секції № 1, № 2)» вже здійснено первинним забудовником ЗАТ «Київміськбуд-1» шляхом передачі до комунальної власності міста Миколаєва будівлі дитячого навчального закладу освіти, розташованого по вул. Червоних Майовщиків, 5 у м. Миколаєві. Оскільки, права на вказаний об`єкт будівництва в подальшому викуплені відповідачами, це на думку суду звільняє останніх від обов`язку сплати до місцевого бюджету коштів пайової участі у розвиток інфраструктури міста Миколаєва.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2025 по справі №915/687/22.

Прокурор вказав, що у період з 28.07.2016 по 18.12.2019, на підставі декларації про початок будівельних робіт від 25.07.2016 № МК 083162071644 ТОВ «Компанія «Столиця-Буд», ТОВ «Ривьера ЛТД» та ТОВ «Рив`єра-9» здійснено будівництво об`єкту «Другий, пусковий комплекс житлової забудови на намивній території (перша черга будівництва 2-го мікрорайону) по вул. Лазурній 9, корп. 21 (секції № 1, № 2).

26.12.2019 управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, на підставі акту готовності об`єкту до експлуатації від 18.12.2019, відповідачам видано сертифікат № МК 162193601056, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.

Апелянт зазначив, що відповідачі з Миколаївською міською радою договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури у місті Миколаєві не укладали, вказавши в п. 12 акту про готовність об`єкту до експлуатації від 18.12.2019, що звільнені від сплати коштів пайової участі на підставі п/п 6, п. 4, ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» - будівництво об`єкту за умови спорудження на земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури, а також рішення Миколаївської міської ради № 47/32 від 24.06.2010.

Прокурор вказав, що для застосування до відповідачів підстави звільнення від сплати пайової участі, визначеної п.6 ч. 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ними мала бути виконана вимога спорудження об`єкту соціальної інфраструктури на земельній ділянці, відведеній для будівництва спірного об`єкту.

Разом з тим прокурор вважає, що підстави для звільнення замовників будівництва зазначеного об`єкту від сплати коштів пайової участі відсутні, а тому вбачається порушення відповідачами положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що мало наслідком нанесення збитків державі в особі Миколаївської міської ради у вигляді упущеної вигоди через несплату пайової участі.

Як стверджує прокурор, ТОВ «Компанія «Столиця-Буд», ТОВ «Ривьера ЛТД» та ТОВ «Рив`єра-9» не споруджували об`єкти соціальної інфраструктури, а передача до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва будівлі дитячого навчального закладу по вул. Червоних Майовщиків, 5-В, що належала ЗАТ «Київміськбуд-1» (яку відповідачі визначили підставою для звільнення від сплати коштів пайової участі), відбулася на виконання умов Інвестиційного контракту про будівництво житлового масиву «Ліски-2» у м. Миколаєві № 36/01 від 29.04.2005, укладеного між Миколаївською міською радою та ЗАТ «Київміськбуд-1» до набрання чинності Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», яким започатковано пайову участь в розвитку інфраструктури населеного пункту.

За такого, на думку прокурора, підстави для звільнення замовників будівництва об`єкту «Другий пусковий комплекс житлової забудови на намивній території (перша черга будівництва 2-го мікрорайону) по вул. Лазурній 9, корп. 21, (секції № 1, № 2)» від необхідності оплати ? відсутні.

Крім того, Миколаївською міською радою передано в оренду ЗАТ «Київміськбуд-1» земельні ділянки 4810136300:06:003:0001 площею 56200 м2 та 4810136300:06:002:0004 площею 478741 м2 для забудови об`єкту житлового і соціально-побутового призначення з благоустроєм берегової лінії на намивній території ІІ-Ї і ІІІ-Ї черги забудови другого мікрорайону в м. Миколаєві, що є предметом Інвестиційного договору.

При тому, що об`єкт «Другий пусковий комплекс житлової забудови на намивній території (перша черга будівництва 2-го мікрорайону) по вул. Лазурній 9, корп. 21, (секції № 1, № 2)», за будівництво якого відповідачами не сплачено кошти пайової участі, збудовано на земельній ділянці 4810136300:06:003:0025, яка, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 22.01.2014 Миколаївською міською радою передана в оренду ТОВ «Ривьера ЛТД» строком до 28.01.2022.

Таким чином, за твердженнями прокурора, у зв`язку з укладенням Інвестиційного контракту про будівництво житлового масиву «Ліски-2» у м. Миколаєві № 36/01 від 29.04.2005, ЗАТ «Київміськбуд-1» отримав в оренду земельну ділянку за «пільговими» умовами без застосування конкурсних процедур.

Прокурор зазначив, що відповідно до акту готовності об`єкта від 18.12.2019, кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією становить 98 869 560,72 грн. Таким чином розмір пайової участі складає 1 977 391,21 грн. (98 869 560,72 грн - загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта х 2% - ставка пайової участі для житлових будівель і споруд).

З урахуванням наведеного, прокурор вважає кошти пайової участі в указаній сумі такими, що підлягають стягненню з відповідачів у порядку ст. 1212 ЦК України.

Крім того, Прокурор вказав, що відповідно до інформації Миколаївської міської ради від 15.11.2021 за період з 01.01.2014 по 10.11.2021 від ТОВ «Компанія «Столиця-Буд» 02.11.2020 надійшло 1 896 644,27 грн коштів пайової участі об`єктом «Другий пусковий комплекс житлової забудови на намивній території (перша черга будівництва 2-го мікрорайону) по вул. Лазурній 9, корп. 20, (секції № 1, № 2)», закінчений будівництвом 22.12.2020, який розташований поруч зі спірним об`єктом забудови.

Керуючись викладеним вище, прокурор просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2025 у справі № 915/687/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Столиця-Буд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ривьера ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «Рив`єра-9» надійшов відзив на апеляційну скаргу Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2025 по справі №915/687/22.

Відповідачі зазначили, що системний аналіз норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", дає підстави дійти висновку, що замовники, які здійснюють будівництво об`єктів, зобов`язані здійснити відрахування до бюджету коштів на створення у подальшому за рахунок бюджету об`єктів соціальної сфери. В той же час замовники, здійснюючи спорудження об`єктів соціальної інфраструктури за власний рахунок в складі своїх об`єктів будівництва на земельних ділянках населених пунктів, виконують свій обов`язок щодо прийняття участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та не зобов`язанні додатково сплачувати пайові внески.

Відповідачі вказали, що вказана норма дозволила замовнику будівництва не сплачувати пайовий внесок за будівництво будинку по вул. Лазурній 9, корп. 21, оскільки було зараховано в якості пайової участі квадратні метри дитячого садочку, а вже згодом відповідно до інформації Миколаївської міської ради від 15.11.2021 за період з 01.01.2014 по 10.11.2021 від ТОВ «Компанія «Столиця-Буд» 02.11.2020 надійшло 1 896 644,27 грн коштів пайової участі за об`єкт «Другий пусковий комплекс житлової забудови на намивній території (перша черга будівництва 2-го мікрорайону) по вул. Лазурній 9, корп. 20, (секції № 1, № 2)», закінчений будівництвом 22.12.2020, який розташований поруч зі спірним об`єктом забудови, коли вже зараховані в якості пайової участі квадратні метри дитячого садочку вичерпались

Відповідачі вказали, що фактом передачі в комунальну власність територіальної громади міста Миколаєва є саме державна реєстрація права комунальної власності за територіальною громадою м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради приміщення нежитлової будівлі, дитячого садка реєстраційний номер майна: 25687710, адреса нерухомого майна: Миколаївська обл., м. Миколаїв, вулиця Червоних Майовщиків, будинок 5В, що відбулось саме 11.10.2011 року, коли вже діяв Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності». Тобто, ця офіційна інформація спростовує доводи прокурора про те, що будівля дитячого садка передавалася до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради до вступу в дію Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідачі зазначили, що за інформацією Миколаївської міської ради від 26.10.2021, підставою для прийняття до комунальної власності будівлі дитячого навчального закладу стало рішення міської ради № 47/32 від 24.06.2010, яке прийнято на підставі звернення ЗАТ «Київміськбуд-1» на виконання Інвестиційного контракту про будівництво житлового масиву «Ліски-2» у м. Миколаєві № 36/01 від 29.04.2005 та Додаткової угоди № 1 про зміну Інвестиційного контракту.

Умовами Інвестиційного контракту про будівництво житлового масиву «Ліски-2» у м. Миколаєві №36/01 від 29.04.2005 передбачено, що його предметом є реалізація проекту по комплексній забудові об`єкту житлового і соціально-побутового призначення з благоустроєм берегової лінії на намивній території ІІ-Ї і ІІІ-Ї черги забудови другого мікрорайону в м. Миколаєві площею 26 га з отриманням Миколаївською міською радою 5% загальної площі квартир.

Натомість, до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва не передавалися площі квартир, як це обґрунтовує прокурор, нібито зводячи дії ЗАТ «Київміськбуд-1» до передачі саме на виконання умов Інвестиційного контракту про будівництво житлового масиву «Ліски-2» у м. Миколаєві №36/01 від 29.04.2005 приміщення дитячого садка, а передано сам дитячий садок як об`єкт соціальної інфраструктури міста.

Відповідачі послалися на те, що проект будівництва «Нове будівництво. Другий пусковий комплекс житлової забудови на намивній території м. Миколаєва по вул. Лазурна, 9, корп. №21 (секції №1, №2) (Перша черга будівництва 2-го мікрорайону). Коригування» був розроблений у 2007 році саме ЗАТ «Київміськбуд-1» і є доопрацьованою частиною проекту по комплексній забудові об`єкту житлового і соціально-побутового призначення з благоустроєм берегової лінії на намивній території ІІ-Ї і ІІІ-Ї черги забудови другого мікрорайону в м. Миколаєві площею 26 га, і в рамках цього проекту будівництва ЗАТ «Київсьміськбуд-1» було виконано частину зобов`язань замовника будівництва зі плати пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту міста Миколаїв.

На думку відповідачів, права замовника будівництва, як і законодавчо встановлені пільги в частині спорудження об`єктів соціальної інфраструктури, перейшли від ЗАТ «Київміськбуд-1» до відповідачів по справі.

З огляду на викладене вище, відповідачі просять апеляційну скаргу Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2025 по справі №915/687/22 залишити без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/687/22 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Принцевська Н.М., Таран С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2025.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №915/687/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2025 по справі №915/687/22 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/687/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

08.09.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/687/22.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Південно-західного апеляційного господарського суду № 364 від 15.09.2025, у зв`язку з перебуванням судді зі складу колегії суддів Принцевської Н.М. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/687/22.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2025 справу №915/687/22 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Богатиря К.В., суддів: Таран С.В., Поліщук Л.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 прийнято справу №915/687/22 за апеляційною скаргою Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2025 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді: Таран С.В., Поліщук Л.В.; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2025 по справі №915/687/22; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 01.10.2025; призначено справу №915/687/22 до розгляду на 23.10.2025 о 10:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

Судове засідання призначене на 23.10.2025 не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Таран С.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 вирішено розглянути справу №915/687/22 у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; призначено справу №915/687/22 до розгляду на 27.11.2025 о 12:00; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

27.11.2025 у судовому засіданні прийняли участь представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Столиця-Буд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ривьера ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «Рив`єра-9» - адвокат Колесник Д.В. та прокурор Шунькіна Н.О.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 повідомлено учасників справи про оголошену перерву у судовому засіданні по справі №915/687/22 до 04.12.2025 о 10:00 год; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

04.12.2025 у судовому засіданні прийняли участь представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Столиця-Буд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ривьера ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «Рив`єра-9» - адвокат Колесник Д.В. та прокурор Шунькіна Н.О.

Представник Миколаївської міської ради у судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся про дату, час та місце його проведення належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2024, якою повідомлено учасників справи про оголошену перерву у судовому засіданні по справі №915/687/22 до 04.12.2025 о 10:00 год, була отримана в електронному кабінеті Миколаївською міською радою 04.12.2025.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 04.12.2025, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2025 по справі №915/687/22, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2025 по справі №915/687/22 по суті, не дивлячись на відсутність представника Миколаївської міської ради, повідомленої про судове засідання належним чином. Відсутність зазначеного представника у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

29.04.2025 між Виконкомом міської ради м. Миколаєва (Сторона-1) та ЗАТ «Київміськбуд-1» (Інвестор-підрядник, Сторона-2) було укладено Інвестиційний контракт про будівництво житлового масиву «Ліски-2» у м. Миколаєві № 36/01.

Відповідно до п. 1.2. Інвестиційного контракту, інвестиційний об`єкт- будівлі житлового, нежитлового і гаражного призначення, транспортні, інженерні мережі і споруди, розміщені на земельній ділянці, на створення яких «інвестор-підрядник» спрямовує власні і позичкові кошти.

Інвестиції - грошові кошти, цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, що мають грошову оцінку, а так само права інтелектуальної власності, що вкладаються інвестором в Об`єкт будівництва. (п.1.3.)

Інвестор-підрядник юридична особа, яка від свого імені або групи юридичних осіб спрямовує власні (або) позичкові кошти на реалізацію Інвестиціного проекту і здійснює безпосередньо будівництво «Об`єкту». (п.1.4)

Соінвестор юридична або фізична особа, що є учасником реалізації Інвестиційного проекту в частині фінансування в об`ємі, пропорційному тій частині площ, які Соінвестор хотів би одержати, а «Інвестор-підрядник» бажав би надати у власність або оформити на них майнові права. (п.1.5.)

Будівельний майданчик - земельна ділянка, що надається міською радою Інвестору-підряднику в тимчасове користування на період реалізації цього контракту. (п.1.9.)

Предметом цього контракту є реалізація проекту по комплексній забудові об`єкту житлового і соціально-побутового призначення з благоустроєм берегової лінії на намивній території ІІ-ї і ІІІ-ї черги забудови другого мікрорайону в м. Миколаєві площею 26 га. (п. 2.1.)

Відповідно до п. 3.1. Контракту, базове співвідношення майна між Сторонами за підсумками реалізації цього контракту встановлюється в пропорціях:

- Міська рада м. Миколаєва одержує 5 % загальної площі квартир з повною готовністю під заселення із звичайним опорядженням квартир (лінолеум, шпалери, покраса стель та стін, вітчизняна сантехніка та електрообладнання).

- Інвестор-підрядник одержує 95% загальної площі квартир, 100 % площі нежитлових приміщень без оздоблення з мінімально необхідним об`ємом внутрішніх інженерних мереж, а також 100% місць у паркінгу.

Відповідно до п. 3.1.1. Контракту, об`єкти соціального призначення (школи, дитячі садки і т.д.) будуються Стороною-2. Питання фінансування будівництва цих об`єктів визначається Додатковою угодою між Сторонами.

Відповідно п. 3.2. Контракту, сторони визначаються, що внеском сторони 1 (Міської ради) є:

- рішення сесії Міської ради м. Миколаєва про надання земельної ділянки під будівництво з наданням Стороні-2 правоустановчих документів на право користування земельною ділянкою на період будівництва;

- рішення сесії Міської ради м. Миколаєва та рішення виконкому Міської ради м. Миколаєва про проектування і будівництво з наданням Стороні-2 функції Інвестора-підрядника та часткове делегування Стороні-2 функції Замовника та дозволу на одночасне проектування та будівництво об`єкту;

- сприяння Стороною-1 в отриманні ТУ на приєднання до міських мереж без додаткових вимог експлуатаційних організацій.

Внеском Сторони-2 є фінансування Інвестиційного проекту, управління його реалізацією та виконання функцій Замовника.

Відповідно до п. 3.3. Контракту, Сторона-2 забезпечує повне і своєчасне фінансування будівництва Об`єкту за свій рахунок і за рахунок залучених коштів від фізичних та юридичних осіб. Забезпечує будівництво Об`єкту в установлений термін.

Відповідно до п. 5.1.1., 5.1.2., 5.1.3., 5.1.5. Контракту Сторона-1 зобов`язується:

- після підписання цього Контракту, протягом 1-го місяця, надати Стороні-2 правоустановчі документи на право користування земельною ділянкою на період будівництва Об`єкту згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України та звільнити Сторону-2 від будь-якої плати за користування земельною ділянкою на термін 3 роки, надати дозвіл на одночасне проектування та будівництво об`єкту.

- допомагати Інвестору-підряднику вирішувати організаційні питання, пов`язані з будівництвом Об`єкту, що виникли за межами відведеної під будівництво ділянки. Вирішує усі організаційні питання, пов`язані із знесенням чи перенесенням існуючих на майданчику будівель, споруд та малих архітектурних форм.

- після розробки і затвердження проектної документації на будівництво Об`єкту, визначення черговості будівництва, сприяти отримання ТУ від міських служб без додаткових навантажень, оперативно вирішувати в місцевих службах виробничих та правових питань, пов`язаних з будівництвом об`єкту.

- не здійснювати з моменту підписання Контракту здачу в оренду третім особам земельної ділянки, призначеної для будівництва Об`єкту відповідно до п. 2.1. цього Контракту.

Рішенням Миколаївської міської ради від 19.05.2005 № 33/1, яке прийнято нею з посиланням на положення Земельного кодексу України, погоджено ЗАТ «Київміськбуд-1» місце розташування земельної ділянки орієнтовною площею 540 000 кв.м для проектування та будівництва комплексної забудови об`єкта житлового і соціально-побутового призначення з благоустроєм берегової лінії на намивній території 2 і 3 черги забудови другого мікрорайону м.Миколаєва, а також доручено міському голові підписати відповідну інвестиційну угоду.

Додатковою угодою № 1 до Інвестиційного контракту від 29.04.2005 сторонами внесено зміни до порядку розподілу майна між Сторонами та визначено, що міська рада отримує 5 % загальної площі квартир з повною готовністю до заселення або інше майно об`єкти соціального призначення, площею, яка пропорційна 5 % загальної площі квартир.

У подальшому, пунктом 9 рішення Миколаївської міської ради від 24.06.2010 № 47/32 «Про надання згоди на прийняття до комунальної власності об`єктів державної та іншої власності», яке відповідачами в акті про готовність об`єкту до експлуатацію від 18.12.2019 зазначено, як обґрунтування звільнення від коштів пайової участі, надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва будівлі дитячого навчального закладу по вул. Червоних Майовщиків, 5-В, що належить ЗАТ «Київміськбуд-1» на праві власності.

Підставою для прийняття вказаного рішення стало звернення ЗАТ «Київміськбуд-1» щодо прийняття до комунальної власності дитячого навчального закладу на виконання умов Інвестиційного контракту № 36/01 щодо будівництва житлового мкр. «Ліски-2» (рішення Миколаївської міської ради від 24.06.2010 № 47/32).

Право власності на вказаний об`єкт за територіальною громадою міста Миколаєва зареєстровано 11.10.2011 на підставі свідоцтва про право власності.

Миколаївською міською радою на виконання умов інвестиційного контракту рішенням від 15.09.2005 № 36/34 та від 18.11.2005№ 37/42 ЗАТ «Київміськбуд-1» було передано в оренду дві земельні ділянки 4810136300:06:003:0001 площею 56 200 кв.м та 4810136300:06:002:0004 площею 478 741. В цих же рішеннях було вказано Товариству про необхідність виконання умов щодо передачі майна до комунальної власності.

У подальшому орендні правовідносини щодо цих земель були припиненні, у тому числі через систематичну несплату орендної плати ЗАТ «Київміськбуд-1» (п. 6 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 27/43 від 04.04.2013).

ЗАТ «Київміськбуд-1» 22.07.2009 передав в іпотеку іпотекодержателю ТОВ «Компанія з управління активами «Галуа Інвест», яке є засновником відповідачів, незавершене будівництво житлового майнового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями, поліклінікою, адміністративно-побутовою будівлею та паркінгом по вул. Лазурній, 5 та 9 в м. Миколаєві, з метою забезпечення зобов`язань ЗАТ «Київміськбуд-1» та Іпотекодержателем (Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "ГАЛУАІНВЕСТ"), на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Корнієць Л.І., та зареєстрованих в реєстрі за № 2265.

Згідно п. 3.1. Договору іпотеки, предметом Іпотеки за цим Договором було незавершене будівництво житлового майнового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями, поліклінікою, адміністративно-побутовою будівлею та паркінгом, що знаходиться за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Лазурна, буд. 9, та належить Іпотекодавцю на праві власності, що підтверджується Витягом № 23304755 про реєстрацію права власності на нерухоме майно ССР № 189364, виданого 15.07.2009 Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 22770182, номер запису 012 в книзі 1. Підстави виникнення права власності - Договір оренди землі, укладений з Миколаївською міською радою 15.05.2007 та зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП „Центр ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17.05.2007 за № 040700100277. Договір зареєстровано в книзі записів договорів оренди землі 17.05.2007 за № 4927.

Згідно п. 3.2 цього договору іпотеки, відсоток готовності незавершеного будівництвом житлового майнового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями, поліклінікою, адміністративно-побутовою будівлею та паркінгом складав 7 %.

Згідно з Витягу серії ССР № 189364 з реєстру прав власності на нерухоме майно № 23304755, виданого Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації від 15.07.2009, вартість Предмета Іпотеки становила 6655398 грн.

Відповідно до підпункту "а)" статті 6.2 Договору іпотеки Іпотекодержатель має право задовольнити із вартості Предметів Іпотеки всі вимоги негайно після несплати Іпотекодавцем позивачеві будь-якої суми в будь-якому розмірі, як це визначено Договором позики.

Іпотечний Випадок настав 02.04.2011 (як цей термін визначено ст. 6.2 Договору іпотеки) - станом на 02.04.2011 існувало порушення Договору позики, а саме ЗАТ "Київміськбуд-1" не сплатило іпотекодержателю суми, що підлягала сплаті за Договором позики, і ТОВ «Компанія з управління активами «Галуа Інвест» зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації за № 31324556 (серія СЕВ № 620504) виданим 16.09.2011, реєстраційний номер майна 22770182, номер запису: 012 в книзі: 1.

ТОВ «Компанія з управління активами «Галуа Інвест» 15.12.2011 продало незавершене будівництво житлового майнового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями, поліклінікою, адміністративно-побутовою будівлею та паркінгом по вул. Лазурній, 5 та 9 в м. Миколаєві на користь ТОВ «РИВЬЕРА ЛТД» за договором купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасимчуком В.В. за № 2661.

Згідно п. п. 1.1-1.5 зазначеного договору, за цим договором Продавець передає у власність Покупця (продає), а Покупець приймає у власність об`єкт незавершеного будівництва (ОНБ) ? незавершене будівництво житлового майнового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями, поліклінікою, адміністративно-побутовою будівлею та паркінгом (далі по тексту - Предмет договору або ОНБ), за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Лазурна, будинок 9 (дев`ять) і оплачує його вартість за ціною та у порядку, передбаченими цим Договором.

Готовність ОНБ складає 7% (сім) відсотків, що підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно за №31355435, виданим Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації від 19.09.2011.

Відчужуваний за цим договором ОНБ належить продавцю на праві приватної власності, на підставі договору іпотеки від 22.07.2009 між продавцем та ЗАТ КИЇВМІСЬКБУД-1, посвідченого Корнієць Л.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №2265, зареєстрованого Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації за № 31324556 (серія СЕВ № 620504) виданим 16.09.2011, реєстраційний номер майна 22770182, номер запису: 012 в книзі: 1.

Відчужуваний за цим Договором ОНБ розташований на земельній ділянці загальною площею 478741 кв.м., яка передана в оренду ЗАТ КИЇВМІСЬКБУД-1, згідно договору оренди землі від 15.05.2007, на підставі рішень Миколаївської міської ради від 18.11.2005, за № 37/42 та від 25.04.2007 за № 12/47 та зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП Центр ДЗК 17.05.2007 за № 040700100277.

Земельна ділянка надана в оренду для будівництва мікрорайону Ліски-2 в м. Миколаєві (Заводський район), кадастровий номер 4810136300:06:002:0004.

За даними Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно за № 31355435, виданим Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації від 19.09.2011, предмет договору має наступний опис об`єкта: незавершене будівництво житлового майнового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями, поліклінікою, адміністративно- побутовою будівлею та паркінгом, відсоток готовності - 7%.

Після цього ТОВ Ривьера ЛТД, як власник ОНБ, подало пакет документів до Миколаївської міської ради на оформлення прав оренди земельної ділянки, на якій знаходився ОНБ та розробило проект землеустрою для відведення земельної ділянки в оренду ТОВ Ривьера ЛТД для завершення будівництва 1 черги забудови 2 мікрорайону на намивній території по вул. Лазурній, 9 в Заводському районі м. Миколаєва.

22.01.2014 між Миколаївською міською радою та ТОВ Ривьера ЛТД було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 41987 кв.м (за функціональним призначення ? землі поточного будівництва), без права передачі її в суборенду (кадастровий № 4810136300:06:003:0025).

Згідно Акта приймання-передачі земельної ділянки від 22.01.2014, який є невід`ємною частиною договору оренди землі, Орендодавець на підставі рішення міської ради від 12.12.2013 №36/35 передав, а Орендар у день укладення договору прийняв в оренду земельну ділянку на намивній території по вул. Лазурній, 9 для завершення будівництва І черги забудови 2 мікрорайону. Загальна площа земельної ділянки складає 41987 кв.м. Місце розташування земельної ділянки, що передається в оренду, зазначене на плані земельної ділянки, що є невід`ємною частиною до договору оренди землі. Уся територія знаходиться у придатному для її використання стані.

Тобто ділянка виділялася власнику ОНБ ТОВ Ривьера ЛТД для завершення будівництва І черги забудови 2 мікрорайону, готовність якого складала тільки 7%.

Згідно довідки, виданої управлінням Держземагентства у Миколаївському районі Миколаївської області від 21.11.2013 № 5271/751-2/1300, вбачається, що згідно державної статистичної звітності (форма 6-зем) станом на 01.07.2013 земельні ділянки, що відводяться в оренду ТОВ "Ривьера ЛТД" загальною площею 10,4630 га для будівництва 1 черги забудови 2 мікрорайону на намивній території м. Миколаєва, з них ділянка 1 площею 5,1577 га по вул. Лазурна, 5, ділянка 2 - 4,1987 га по вул. Лазурна, 9, ділянка 3 - 1,1066 га по вул. Лазурна 7, 7- А, 7-Б, 7-В в Заводському районі м. Миколаєва, відносяться до земель комунальної власності (орендовані ЗАТ "Київміськбуд-1" (договори оренди землі зареєстровані 09.12.2011 за № 481010004000483 та 17.05.2007 за №040700100277).

Таким чином, земельна ділянка за кадастровим № 4810136300:06:003:0025 виділена із тих земельних ділянок, якими користувалося в свій час ЗАТ "Київміськбуд-1" для забудови об`єкту житлового і соціально-побутового призначення з благоустроєм берегової лінії на намивній території ІІ-Ї і ІІІ-Ї черги забудови другого мікрорайону в м. Миколаєві.

10.07.2015 ТОВ Ривьера ЛТД продало за договором купівлі- продажу 85/100 частки об`єкту незавершеного будівництва ? незавершене будівництво житлового майнового комплексу з вбудованими приміщеннями, поліклінікою, адміністративно побутовою будівлею та паркінгом по вул. Лазурній, 9 в м. Миколаєві на користь ТОВ РИВ`ЄРА 9 на підставі договору купівлі-продажу 85/100 частки об`єкту незавершеного будівництва від 10.06.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасимчуком В.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1322.

За цим договором Продавець передає у власність Покупця (продає), а Покупець приймає у власність (купує) 85/100 частки об`єкта незавершеного будівництва - незавершене будівництво житлового майнового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями, поліклінікою, адміністративно-побутовою будівлею та паркінгом (далі по тексту також - Предмет договору або частка ОНБ), за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Лазурна, будинок 9 (дев`ять) і оплачує її вартість за ціною та у порядку, передбаченому цим Договором.

Відчужувана за цим договором частка ОНБ і весь об`єкт незавершеного будівництва належить продавцю на праві власності на підставі договору купівлі- продажу об`єкта незавершеного будівництва від 15.12.2011, посвідченого Герасимчуком В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим № 2661.

Право власності Продавця на об`єкт незавершеного будівництва, частка якого відчужується та є предметом цього Договору, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.07.2015, за номером запису про право власності: 10331198, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 674951948101, що підтверджується відповідним Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.07.2015.

Відчужувана за цим Договором частка ОНБ та весь об`єкт незавершеного будівництва розташований на земельній ділянці загальною площею 41987 кв.м., яка передана в оренду Продавцю згідно договору оренди землі №9955 від 22.01.2014, на підставі рішень Миколаївської міської ради від 12.12.2013 за №36/35. Земельна ділянка надана в оренду для завершення будівництва 1 черги забудови 2 мікрорайону на намивній території м. Миколаєва по вул. Лазурній, 9 /Заводський район/, кадастровий номер 4810136300:06:003:0025 (пп. 1.1. -1.4 цього Договору).

Згідно додатку до Експертного звіту №ЕП-2021/05-19 від 26.06.2019 щодо розгляду проектної документації за проектом «Нове будівництво. Другий пусковий комплекс житлової забудови на намивній території м. Миколаєва по вул. Лазурна, 9, корп. №21 (секції №1, №2) (Перша черга будівництва 2-го мікрорайону). Коригування» вказано, що зазначений проект будівництва був розроблений у 2007 році та отримав експертний звіт щодо розгляду проектної документації (позитивний №119/42), наданий ЦС Укрінвестекспертизи від 04.04.2007 та розробляється за раніше затвердженим проектом комплексної забудови даної території.

В період з 28.07.2016 по 18.12.2019, на підставі декларації про початок будівельних робіт від 25.07.2016 № МК 083162071644 ТОВ «Компанія «Столиця-Буд», ТОВ «Ривьера ЛТД» та TOB «Рив`єра-9» здійснено будівництво об`єкту «Другий пусковий комплекс житлової забудови на намивній території (перша черга будівництва 2-го мікрорайону) по вул. Лазурній 9, корп. 21, (секції № 1, № 2)».

Як вбачається із декларацій про готовність об`єктів до експлуатації, які містяться в матеріалах справи, а саме: МК 143162031384 від 21.07.2016 Перша черга забудови 2-го мікрорайону на намивній території м. Миколаєва. Адреса: м. Миколаїв, вул. Лазурна, 5, корпус № 14 (секції № 1, № 2). Два пускових комплекси; MK 143161870907 від 05.07.2016 Перша черга забудови 2-го мікрорайону на намивній території м. Миколаєва. Адреса: м. Миколаїв, вул. Лазурна, 5, корпус № 13 (секції № 1, № 2). (Два пускових комплекси); MK 143153380943 від 04.12.2015 Перша черга забудови 2-го мікрорайону на намивній території м. Миколаєва. Адреса: м. Миколаїв, вул. Лазурна, 5, корпус № 12 (секції № 1, № 2). (Два пускових комплекси); МК 143163280750 від 23.11.2016 Перша черга забудови 2-го мікрорайону на намивній території м. Миколаєва. Адреса: м. Миколаїв, вул. Лазурна, 5, корп. № 17, (секції № 1, 2); МК 143170742235 від 15.03.2017 Перша черга забудови 2-го мікрорайону на намивній території в м. Миколаєві. Перший пусковий комплекс. Квартал 1. Підземний паркінг. Адреса: м. Миколаїв, вул. Лазурна, 5; МК 143152110696 від 04.09.2014 Корпус № 16 (секції № 1, № 2) (Два пускових комплекси), 1 черга забудови 2-го мікрорайону на намивній території м. Миколаєва, об`єкти є такими, що закінчені будівництвом та готові до експлуатації.

26.12.2019 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, на підставі акту готовності об`єкту до експлуатації від 18.12.2019, відповідачам видано сертифікат № МК 162193601056, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.

До пункту 12 акту про готовність об`єкту до експлуатації від 18.12.2019 внесено дані, що замовник звільняється від сплати коштів пайової участі на підставі п/п 6, п. 4, ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, що діяла на момент введення об`єкту в експлуатацію) - будівництво об`єкту за умови спорудження на земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури, а також рішення Миколаївської міської ради № 47/32 від 24.06.2010.

Як зазначалося вище, спір у справі виник у зв`язку з тим, що, на переконання прокурора, ТОВ «Компанія «Столиця-Буд», ТОВ «Ривьера ЛТД» та ТОВ «Рив`єра-9» не споруджували об`єкти соціальної інфраструктури, а передача до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва зазначеної вище будівлі дитячого навчального закладу (дитячого садочку) здійснена іншою особою - ЗАТ «Київміськбуд-1», на виконання умов Інвестиційного контракту про будівництво житлового масиву «Ліски-2» у м. Миколаєві № 36/01 від 29.04.2005, укладеного указаним товариством з Миколаївською міською радою ще до набрання чинності Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», яким започатковано пайову участь в розвитку інфраструктури населеного пункту.

Прокурор вважає, що відповідачі об`єкти соціальної інфраструктури не споруджували, а передали до комунальної власності існуючий об`єкт 1981 року побудови, який в подальшому капітально відремонтований Управлінням освіти Миколаївської міської ради для використання за цільовим призначенням.

За такого, прокурор вважає, що відповідачі порушили свій обов`язок щодо сплати коштів пайової участі, які підлягають стягненню на користь Миколаївської міської ради в порядку ст. 1212 ЦК України.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову, виходячи з таких підстав.

1. Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

У статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).

Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За умовами частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Колегією суддів враховується, що у рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи №1604(2003) від 27.05.2003 «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Згідно з пунктом 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Європейський суд з прав людини у низці справ роз`яснював, що одна лише участь («активна» чи «пасивна») прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі «Мартіні проти Франції»).

Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі «Кресс проти Франції»). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статі 6 Конвенції. Останній потребує «справедливої рівноваги сторін»: кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі «Івон проти Франції», рішення у справі «Нідерест-Хубер проти Швейцарії»).

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії»).

Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Визначальним для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Частиною третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).

Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України «Про прокуратуру», полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні суб`єкти владних повноважень, які повинні самостійно звертатися до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України.

Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим, для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема, Закон України «Про прокуратуру», фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб`єктів владних повноважень.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.

Водночас суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

За наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 25.02.2021 у справі №910/261/20.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

В силу пункту 4-1 частини першої статті 71 Бюджетного кодексу України кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту спрямовуються до бюджету розвитку місцевого бюджету.

За умовами статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності.

Колегія суддів зазначає, що Миколаївська міська рада, як орган місцевого самоврядування, виступає особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, щодо недопущення безпідставного ухилення від сплати до місцевого бюджету коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Миколаївської міської територіальної громади, а тому є належним позивачем у цій справі.

Окружна прокуратура міста Миколаєва направила на адресу Миколаївської міської ради лист №51-4938ВИХ-22 від 30.09.2022, яким повідомлено про те, що за результатами опрацювання відкритих джерел вбачається факт безпідставного збереження ТОВ «Компанія «Столиця-Буд», ТОВ «Ривьера ЛТД», ТОВ «Рив`єра-9» грошових коштів для сплати пайової участі у зв`язку із будівництвом об`єкту «Другий, пусковий комплекс житлової забудови на намивній території (перша черга будівництва 2-го мікрорайону) по вул. Лазурній 9, корп. 21 (секції № 1, № 2)». З огляду на дані обставини прокурор надав час Міській раді самостійно вжити заходи для стягнення такої пайової участі та просив повідомити у разі відсутності у Міської ради звертатися за захистом порушених прав.

У відповідь на даний лист Виконавчий комітет Миколаївської міської ради направив на адресу Окружної прокуратури міста Миколаєва лист №4130/02.02.01-40/12/14/22 від 14.10.2022, в якому вказав, що у Миколаївської міської ради наразі відсутні фактичні правові підстави для звернення до суду щодо стягнення коштів пайової участі оскільки на виконання умов Інвестиційного контракту про будівництво житлового масиву «ліски-2» у м. Миколаєві фактично відбулась передача до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва будівлі дитячого навчального закладу по вул. Червоних Майовщиків, 5-В.

Окружна прокуратура міста Миколаєва направила на адресу Миколаївської міської ради лист №51-6770ВИХ-22 від 22.12.2022, яким на виконання ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомила про те, що прокуратурою буде пред`явлено позов в інтересах держави в особі Миколаївської ради до ТОВ «Компанія «Столиця-Буд», ТОВ «Ривьера ЛТД», ТОВ «Рив`єра-9» про стягнення коштів пайової участі у сумі 1 977 391,21 грн.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що Миколаївська міська рада, яку прокурор повідомив про незаконність ухилення відповідача від виконання свого обов`язку зі сплати коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Фонтанської територіальної громади, незважаючи на наявність відповідних повноважень, не вчинила жодних дій для захисту інтересів Миколаївської міської територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, про що свідчить відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження вжиття позивачем заходів реагування на виявлене порушення вказаних інтересів, натомість останній, навпаки, у відповідь на звернення прокурора повідомив про невжиття ним жодних заходів реагування на виявлене прокурором порушення (зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом), та, більше того, про відсутність намірів вчиняти відповідні дії.

З огляду на викладене, беручи до уваги невжиття компетентним органом - позивачем протягом розумного строку після того, як йому достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів територіальної громади, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останнього самостійно до господарського суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив би захист інтересів держави (Миколаївською міською радою), колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом України «Про прокуратуру» порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону.

2. Щодо суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом, на час прийняття об`єкта будівництва відповідачів в експлуатацію (18.12.2019) правовідносини щодо правової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту регулювалися Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

За ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною 1 ст. 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин була чинною ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до ч. 3 ст. 40 цього ж Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини 5 та 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Отже, відповідно до змісту ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка була чинною на момент прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20.

За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

До 12.03.2011 був чинним Закон України "Про планування і забудову територій", який у редакції від 14 жовтня 2008 року містив ст. 27-1 "Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту".

Згідно з ч. 1 ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій" створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів належить до відання відповідних органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частин 2 та 3 вказаної статті замовник, який має намір здійснити будівництво об`єкта містобудування у населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об`єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

У частинах 5-7 ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій" було передбачено, що величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо- та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Встановлений органом місцевого самоврядування розмір пайової участі (внеску) замовника не може перевищувати граничного розміру пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.

Граничний розмір пайової участі (внеску) замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням не заборонених законом інших відрахувань, встановлених органом місцевого самоврядування, не може перевищувати: 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування - для нежитлових будівель та/або споруд (крім будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення); 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування - для житлових будинків, будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення.

Згідно із частинами 9-13 ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій" розмір пайової участі (внеску) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається не пізніше десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування, з техніко-економічними показниками.

Договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до одержання дозволу на виконання будівельних робіт.

Істотними умовами договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту є: розмір пайового внеску; терміни (графік) оплати пайового внеску; відповідальність сторін.

Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайового внеску (участі) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Пайовий внесок сплачується в повній сумі єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Граничний термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати одного місяця після прийняття об`єкта містобудування в експлуатацію.

Спори, пов`язані з пайовою участю (внеском) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, вирішуються судом (ч. 15 ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій").

Закон України "Про планування і забудову територій" втратив чинність 12.03.2011 у зв`язку із прийняттям Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ст. 40 якого визначала умови пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, подібні до наведених вище.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

За змістом цього Закону та Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із ч. 2 ст. 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Наведений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.

При цьому визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі № 643/21744/19, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:

"Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

У зв`язку з припиненням правовідносин забудови земельної ділянки, визнанням договору укладеним та встановленням прав та обов`язків сторін на майбутнє на підставі нормативного акта, який було скасовано, не є законним та ефективним способом захисту, що не відновлює право органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури до здачі об`єкта будівництва в експлуатацію.

Абзацами шостим та сьомим ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

При цьому у відповідності із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.

Отже, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

За таких обставин у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування".

Як було встановлено вище, в період з 28.07.2016 по 18.12.2019, на підставі декларації про початок будівельних робіт від 25.07.2016 № МК 083162071644 ТОВ «Компанія «Столиця-Буд», ТОВ «Ривьера ЛТД» та TOB «Рив`єра-9» здійснено будівництво об`єкту «Другий пусковий комплекс житлової забудови на намивній території (перша черга будівництва 2-го мікрорайону) по вул. Лазурній 9, корп. 21, (секції № 1, № 2)».

Як вбачається із декларацій про готовність об`єктів до експлуатації, які містяться в матеріалах справи, а саме: МК 143162031384 від 21.07.2016 Перша черга забудови 2-го мікрорайону на намивній території м. Миколаєва. Адреса: м. Миколаїв, вул. Лазурна, 5, корпус № 14 (секції № 1, № 2). Два пускових комплекси; MK 143161870907 від 05.07.2016 Перша черга забудови 2-го мікрорайону на намивній території м. Миколаєва. Адреса: м. Миколаїв, вул. Лазурна, 5, корпус № 13 (секції № 1, № 2). (Два пускових комплекси); MK 143153380943 від 04.12.2015 Перша черга забудови 2-го мікрорайону на намивній території м. Миколаєва. Адреса: м. Миколаїв, вул. Лазурна, 5, корпус № 12 (секції № 1, № 2). (Два пускових комплекси); МК 143163280750 від 23.11.2016 Перша черга забудови 2-го мікрорайону на намивній території м. Миколаєва. Адреса: м. Миколаїв, вул. Лазурна, 5, корп. № 17, (секції № 1, 2); МК 143170742235 від 15.03.2017 Перша черга забудови 2-го мікрорайону на намивній території в м. Миколаєві. Перший пусковий комплекс. Квартал 1. Підземний паркінг. Адреса: м. Миколаїв, вул. Лазурна, 5; МК 143152110696 від 04.09.2014 Корпус № 16 (секції № 1, № 2) (Два пускових комплекси), 1 черга забудови 2-го мікрорайону на намивній території м. Миколаєва, об`єкти є такими, що закінчені будівництвом та готові до експлуатації.

26.12.2019 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, на підставі акту готовності об`єкту до експлуатації від 18.12.2019, відповідачам видано сертифікат № МК 162193601056, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.

До пункту 12 акту про готовність об`єкту до експлуатації від 18.12.2019 внесено дані, що замовник звільняється від сплати коштів пайової участі на підставі п/п 6, п. 4, ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, що діяла на момент введення об`єкту в експлуатацію) - будівництво об`єкту за умови спорудження на земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури, а також рішення Миколаївської міської ради № 47/32 від 24.06.2010.

Однак, дослідивши обставини передачі даного об`єкту соціальної інфраструктури у власність Миколаївської міської ради, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 4 п. 6 статті 40 вказаного Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури.

При цьому, ч. 7 вказаної статті Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було визначено, що органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону.

Згідно з ч. 5 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується, якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об`єкти передаються у комунальну власність.

Рішенням Миколаївської міської ради від 25.08.2011 № 8/22 затверджено Порядок пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва (далі Порядок).

Пунктом 3.1 Порядку передбачено, що замовник, який має намір здійснити будівництво об`єкта на території міста, зобов`язаний взяти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва (далі інфраструктура міста), крім випадків, передбачених п. 3.5 цього Порядку.

Згідно із зазначеним пунктом, до участі у розвитку інфраструктури міста не залучаються забудовники об`єктів будівництва за умови здійснення будівництва, в тому числі спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури.

Таким чином, наведеними вище нормами Закону та Порядку, визначався обов`язок сплати забудовником коштів пайової участі у грошовій формі. Підставою звільнення забудовника від сплати коштів могло бути лише спорудження ним на цій земельній ділянці об`єкту соціального будівництва, а для зменшення розміру пайової участі - будівництво інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури поза межами земельної ділянки на виконання технічних умов, виданих замовнику будівництва.

Зазначені положення законодавства діяли як на час відведення земельної ділянки (грудень 2013 року), так і на час введення об`єкта будівництва у експлуатацію (грудень 2019 року), тобто були добре відомі відповідачам.

Отже, для застосування до відповідачів підстави звільнення від сплати пайової участі, визначеної п.6 ч. 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ними мала бути виконана вимога спорудження об`єкту соціальної інфраструктури на земельній ділянці, відведеній для будівництва спірного об`єкту.

В той же час, дошкільний навчальний заклад № 143, розташований за адресою: вул. Червоних Майовщиків, 5в, був побудований ще у 1981 році, що підтверджується актом приймання-передачі на баланс Управління освіти Миколаївської міської ради дошкільного навчального закладу № 143, розташованого за адресою: вул. Червоних Майовщиків, 5в (зараз Озерна, 5), ЗАТ`Київміськбуд-1» станом на 14.03.2011, а тому не могло бути споруджене відповідачами, як того вимагав п. 6 ч. 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Крім того, приміщення дитячого садочку має іншу адресу, знаходиться на іншій земельній ділянці, ніж та, яка відведена ТОВ «Ривьера ЛТД» для будівництва 1 черги забудови 2 мікрорайону на намивній території по вул. Лазурна, 9, що підтверджується рішенням міської ради від 12.12.2013 № 36/35 про відведення відповідної земельної ділянки.

Вказане також не дозволяє застосувати норми п.6 ч.4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» для звільнення від обов`язку сплати пайової участі.

Відсутність інформації та документів про спорудження на земельній ділянці за адресою: вул. Лазурна, 9 об`єктів соціальної інфраструктури підтверджується також звітом про результати державного фінансового аудиту бюджету м. Миколаєва від 17.08.2021, який долучено до матеріалів справи.

При прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції не врахував, що вказаний дошкільний заклад переданий у комунальну власність ЗАТ «Київміськбуд-1» у 2010 році на виконання умов інвестиційного контракту № 36/01 від 29.04.2005, положення якого регулювали земельні питання, що виникли між Миколаївською міською радою та ЗАТ «Київміськбуд -1» під час вибору місця розташування земельної ділянки під будівництво.

Так, рішенням Миколаївської міської ради від 19.05.2005 № 33/1, яке прийнято нею з посиланням на положення Земельного кодексу України, погоджено ЗАТ «Київміськбуд-1» місце розташування земельної ділянки орієнтовною площею 540 000 кв.м для проектування та будівництва комплексної забудови об`єкта житлового і соціально-побутового призначення з благоустроєм берегової лінії на намивній території 2 і 3 черги забудови другого мікрорайону м.Миколаєва, а також доручено міському голові підписати відповідну інвестиційну угоду.

Умовами Інвестиційного контракту про будівництво житлового масиву «Ліски-2» у м. Миколаєві від 29.04.2005 № 36/01 передбачено, що його предметом є реалізація проекту по комплексній забудові об`єкту житлового і соціально-побутового призначення з благоустроєм берегової лінії на намивній території ІІ-ї і ІІІ-ї черги забудови другого мікрорайону в м. Миколаєві площею 26 га з отриманням Миколаївською міською радою 5% загальної площі квартир.

Додатковою угодою № 1 до Інвестиційного контракту від 29.04.2005 сторонами внесено зміни до порядку розподілу майна між Сторонами та визначено, що міська рада отримує 5 % загальної площі квартир з повною готовністю до заселення або інше майно об`єкти соціального призначення, площею, яка пропорційна 5 % загальної площі квартир.

При цьому, інвестиційним контрактом не визначалось обов`язкової умови щодо місцезнаходження об`єкта соціального призначення, в тому числі конкретної земельної ділянки, виділеної під комплексну забудову, а також забудовника чи часу побудови відповідного об`єкту.

У подальшому, пунктом 9 рішення Миколаївської міської ради від 24.06.2010 № 47/32 «Про надання згоди на прийняття до комунальної власності об`єктів державної та іншої власності», яке відповідачами в акті про готовність об`єкту до експлуатацію від 18.12.2019 зазначено, як обґрунтування звільнення від коштів пайової участі, надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва будівлі дитячого навчального закладу по вул. Червоних Майовщиків, 5-В, що належить ЗАТ «Київміськбуд-1» на праві власності.

Підставою для прийняття вказаного рішення стало звернення ЗАТ «Київміськбуд-1» щодо прийняття до комунальної власності дитячого навчального закладу на виконання умов Інвестиційного контракту № 36/01 щодо будівництва житлового мкр. «Ліски-2» (рішення Миколаївської міської ради від 24.06.2010 № 47/32).

Право власності на вказаний об`єкт за територіальною громадою міста Миколаєва зареєстровано 11.10.2011 на підставі свідоцтва про право власності та державну реєстрацію від 08.09.2011.

Розпорядженням Управління з використання та розвитку комунальної власності від 09.02.2011 № 81/2 «Про передачу дитячого навчального закладу по вул. Червоних Майовщиків, 5-в, прийнятого до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, управлінню освіти виконкому Миколаївської міської ради» та наказом управління освіти від 24.02.2011 № 123 «Про прийняття на баланс управління освіти дошкільного навчального закладу№ 143 від ЗАТ «Київміськбуд-1», на які суд послався в оскаржуваному рішенні, регулюються питання передачі будівлі садочку на баланс управління освіти міської ради. Вказаними документами не регламентуються питання щодо пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту.

Тобто, Миколаївською міською радою свої зобов`язання, передбаченіу п. 5.1 контракту, виконано шляхом погодження ЗАТ «Київміськбуд-1» місця розташування відповідних земельних ділянок, а товариством шляхом передачі будівлі дитячого навчального закладу.

Отже, умови Інвестиційного контракту №36/01 є виконаними сторонами, та ними не оспорювалися.

Таким чином, передача об`єкта соціальної інфраструктури - дошкільного навчального закладу по вул. Червоних Майовщиків, 5-в у м. Миколаєві мала відношення виключно до питання вибору та відведення земельної ділянки для будівництва та виконана відповідно до умов інвестиційного контракту.

Вказане підтверджується рішенням Миколаївської міської ради від 24.06.2010 № 17/32, у якому зазначено, що на виконання інвестиційного контракту №36/01 щодо будівництва житлового мкр. «Ліски» до Миколаївської міської ради звернулось ЗАТ «Київміськбуд-1» з проханням прийняти до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва будівлю дитячого навчального закладу, розташованого за адресою: вул. Червоних Майовщиків, 5в. Радою згідно з п. 9 вказаного рішення, надано згоду на прийняття до комунальної територіальної громади міста Миколаєва вказаного садочку.

Відповідачами вказані факти не спростовано та не надано доказів наявності взаємозв`язку між виконанням ЗАТ «Київміськбуд-1» умов інвестиційного контракту та звільненням відповідачів від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у зв`язку із завершенням будівництва спірного об`єкту, що судом першої інстанції не враховано при ухваленні рішення.

Таким чином, передача ЗАТ «Київміськбуд-1» до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва будівлі дитячого навчального закладу по вул. Червоних Майовщиків, 5-В відбулася на виконання умов Інвестиційного контракту від 29.04.2005 № 36/01, а не на виконання вимог ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

В свою чергу об`єкт «Другий пусковий комплекс житлової забудови на намивній території (перша черга будівництва 2-го мікрорайону) по вул. Лазурній 9, корп. 21, (секції № 1, № 2)», за будівництво якого відповідачами не сплачено кошти пайової участі, збудовано на земельній ділянці 4810136300:06:003:0025, яка, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебувала в користуванні ТОВ «Ривьера ЛТД» на підставі договору оренди землі № 9955 від 22.01.2014, укладеного на виконання рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2013 №36/35 (копія якого надана відповідачем разом з відзивом) вже після придбання відповідачами об`єкту незавершеного будівництва.

Вказаним рішенням ради зобов`язано землекористувачів, в тому числі і ТОВ «Ривьера ЛТД», укласти договір про пайову участь у розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури відповідно до рішень міської ради від 25.08.2011 № 8/22 та від 14.02.2013 № 25/22, які регламентують порядок сплати коштів пайової участі.

Зазначені рішення органу місцевого самоврядування та договір оренди землі не містять жодних посилань на умови Інвестиційного контракту №36/01 від 29.04.2005 та перехід будь яких зобов`язань за ним до ТОВ «Ривьера ЛТД».

Вказане свідчить про недоведеність відповідачами наявності підстав для звільнення їх від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у зв`язку з передачею ЗАТ «Київміськбуд -1» у 2010 році до комунальної власності міста будівлі дитячого садка.

Крім того, судом першої інстанції взагалі не досліджено умови договорів купівлі- продажу об`єкту незавершеного будівництва між ТОВ «Компанія з управління активами «Галуа-Інвест» та ТОВ «Ривьера ЛТД» від 15.12.2011 та між ТОВ «Ривьера ЛТД» і ТОВ «Рівєра-9» від 10.07.2015.

Адже внаслідок відчуження об`єкту незавершеного будівництва житлового майнового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями, поліклінікою, адміністративно-побутовою будівлею та паркінгом по вул. Лазурній, 9 в місті Миколаєві, до набувачів перейшли майнові права на об`єкт нерухомості, але не права забудовника об`єктів комплексної забудови території, оскільки такі права можливо набути відповідно до умов інвестиційного контракту від 29.04.2005 лише за взаємним погодженням (п.11.1 контракту).

Доказів надання згоди міською радою на заміну сторони в інвестиційному контракті відповідачами не надано.

З огляду на викладене вище, дослідивши викладені вище обставини у сукупності, колегія суддів вважає, що у відповідачів виник обов`язок по сплаті коштів пайової участі за збудований об`єкт до введення його в експлуатацію, який не було виконано.

Щодо розміру внеску на пайову участь, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.1 Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва, розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста з урахуванням інших передбачених законом відрахувань, встановлений міською радою, не може перевищувати граничного розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, визначеного діючим законодавством України.

Пунктом 4.2 Порядку унормовано, що розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста Миколаєва становить:

- 5 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд;

- 2 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будівель.

Відповідно до п. 4.3 Порядку розмір пайової участі у розвитку інфраструктури міста визначається не пізніше десяти робочих днів з дня реєстрації уповноваженим органом звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками.

Відповідно до акту готовності об`єкта від 18.12.2019, кошторисна вартість будівництва об`єкту «Другий, пусковий комплекс житлової забудови на намивній території (перша черга будівництва 2-го мікрорайону) по вул. Лазурній 9, корп. 21 (секції № 1, № 2)» за затвердженою кошторисною документацією становить 98 869 560,72 грн.

Таким чином, розмір пайової участі становить 1 977 391,21 грн (98 869 560,72 грн х 2 %).

Однак у матеріалах справи відсутні та відповідачами до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження сплати коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.

В матеріалах справи міститься Договір №02/12/15 про передачу функцій замовника будівництва від 18.12.2015, укладений між ТОВ «Ривьера ЛТД» (Замовник-1), ТОВ «Рив`єра-9» (Замовник-2) та ТОВ «Компанія «Столиця-Буд» (Інвестор-Замовник), відповідно п. 1.1. якого, замовник будівництва (Замовник-1) передає Замовнику-2 та Інвестору-Замовнику частину функцій замовника будівництва, вказані у статті 2 цього Договору, з будівництва об`єкта, зазначеного у п. 1.2. цього Договору, а Замовник-2 та Інвестор-Замовник, з метою будівництва зазначеного Об`єкта, виконують передані їм за цим Договором функції замовника будівництва.

Пунктом 1.2. даного Договору встановлено, що Інвестор-Замовник та Замовник-2 забезпечують будівництво Об`єкта будівництва «Другий, пусковий комплекс житлової забудови на намивній території (перша черга будівництва 2-го мікрорайону) по вул. Лазурній 9, корп. 21 (секції № 1, № 2)».

З огляду на викладене вище, оскільки на період будівництва об`єкта «Другий, пусковий комплекс житлової забудови на намивній території (перша черга будівництва 2-го мікрорайону) по вул. Лазурній 9, корп. 21 (секції № 1, № 2)» та станом на дату введення об`єкта будівництва в експлуатацію, функції замовників будівництва належали всім трьом відповідачам, то у них наявний солідарний обов`язок щодо сплати коштів пайового внеску.

Таким чином позов прокурора підлягає задоволенню повністю шляхом стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Столиця-Буд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ривьера ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «Рив`єра-9» на користь Миколаївської міської ради грошових коштів пайової участі у сумі 1 977 391,21 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У даному випадку, суд першої інстанції не з?ясував обставини, що мають значення для справи, крім того, наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, у зв?язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги та прийняття нового рішення про задоволення позову, витрати прокурора на сплату судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідачів у рівних частинах.

Керуючись статтями 269-271, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2025 по справі №915/687/22 задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2025 по справі №915/687/22 скасувати.

Прийняти нове рішення.

« 1.Позовну заяву задовольнити повністю.

2.Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Столиця-Буд» (04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 15, корп. 1, літ. А, код ЄДРПОУ 35624267), Товариства з обмеженою відповідальністю «Ривьера ЛТД» (04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 15, корп. 1, літ. А, код ЄДРПОУ 37412731), Товариства з обмеженою відповідальністю «Рив`єра-9» (04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 15, корп. 1, літ. А, код ЄДРПОУ 39786224) на користь Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська,20, код ЄДРПОУ 26565573) грошові кошти пайової участі у сумі 1 977 391,21 грн.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Столиця-Буд» (04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 15, корп. 1, літ. А, код ЄДРПОУ 35624267) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54005, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, код ЄДРПОУ 02910048) витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви у сумі 9 886,95 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ривьера ЛТД» (04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 15, корп. 1, літ. А, код ЄДРПОУ 37412731) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54005, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, код ЄДРПОУ 02910048) витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви у сумі 9 886,95 грн.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рив`єра-9» (04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 15, корп. 1, літ. А, код ЄДРПОУ 39786224) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54005, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, код ЄДРПОУ 02910048) витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви у сумі 9 886,95 грн.»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Столиця-Буд» (04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 15, корп. 1, літ. А, код ЄДРПОУ 35624267) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54005, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, код ЄДРПОУ 02910048) витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 11 864,34 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ривьера ЛТД» (04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 15, корп. 1, літ. А, код ЄДРПОУ 37412731) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54005, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, код ЄДРПОУ 02910048) витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 11 864,34 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рив`єра-9» (04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 15, корп. 1, літ. А, код ЄДРПОУ 39786224) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54005, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, код ЄДРПОУ 02910048) витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 11 864,34 грн.

Зобов`язати Господарський суд Миколаївської області видати накази з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження» щодо вимог до виконавчого документу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 17.12.2025 у зв?язку з відсутінстю у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду централізованого електропостачання у період з 12.12.2025 по 16.12.2025.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран