Рішення

від 20.12.2010 по справі 5305-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

5305-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

20.12.2010Справа №2-32/5305-2010

     Господарський суд Автономної республіки Крим  у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Фірми «ТЕС» (95011, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Героїв Аджимушкая , 5, кв.11  ідентифікаційний код  16512506)

До відповідача Приватного підприємства «Алмаз – Юг» ( 95044, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Залеська, 87, кв.1 ідентифікаційний код 31885581).

Про  стягнення 28 323, 90   грн.

За участю представників:

Від позивача – не з'явився.

Від відповідача – не з'явився.  

Обставини справи: Фірма «ТЕС»  звернулась до господарського суду АР Крим з позовом  до Приватного підприємства «Алмаз – Юг»  про стягнення 28 323, 90   грн.

Ухвалою господарського суду від 03.11.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 15.11.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 15.11.2010р., від 22.11.2010р., від 09.12.2010р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 – рекомендованою поштою.

У судовому засіданні 06.12.2010р. оголошено перерву в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків з своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду  із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов, а саме посилаючись на те, що сторонами недодержано вимог статті 218 Цивільного кодексу України, щодо письмової форми правочину, що в свою чергу має наслідком його недійсність. Крім того, відповідач  у якості підстави своїх заперечень зазначає, що позивачем не надано сертифікатів відповідності , що в свою чергу, вказує на невиконання обов'язків позивачем.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

12.08.2009 року Фірмою «ТЕС» було поставлено дизельне паливо на суму 28 654, 85 грн. приватному підприємству «Алмаз – Юг», що підтверджується видатковою накладною № РН-0003085  від 12.08.2009р.  (а.с. 24).

14.08.2009 року Фірмою «ТЕС» було поставлено дизельне паливо на суму 25 812, 56 грн. приватному підприємству «Алмаз – Юг», що підтверджується видатковою накладною № РН-0003101  від 14.08.2009р.  (а.с. 28).

Товар був отриманий відповідачем, що про що свідчить підпис уповноваженої особи у вказаних накладних та довіреність № ЯПС № 959654 від 01.08.2009р. на отримання товару (а.с. 27).

Крім того, позивачем були виставлені рахунки фактура на суму 28 654, 85 грн. та  25 812, 56 грн.( а.с. 25, 29 ).

Також, як вбачається з матеріалів справи, позивачем були здійснені поставки палива за період з 22.06.2010р. по 10.08.2010р. на загальну суму 245 576, 14 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями  видаткових накладних та довіреностями на отримання товару.

На оплату зазначеного товару позивачем були виставлені рахунки.

Отже всього позивачем було поставлено товару на суму  300 043, 55 грн.

Згідно статті 334 Цивільного кодексу України, момент передачі товару є моментом набуття відповідачем права власності на такий товар. Саме з часу отримання товару відповідачем до нього переходять всі права щодо придбаного товару та обов'язки щодо сплати його ціни.

Стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає сплату ціни товару після його прийняття в повному обсязі.  

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського  України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Стаття 175 Господарського кодексу України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Посилання відповідача на недодержання письмової форми укладання договору, як на підставу відсутності зобов'язання оплатити отриманий товар, не може бути прийняте судом, з огляду на наступне:

Статтею 219 Господарського кодексу України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Чинним законодавством України не передбачена обов'язкова форма договору як єдиного письмового документу.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В даному випадку вчинення правочину щодо поставки товару підтверджується підписаною обома сторонами накладною на поставку товару.

Пунктом 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічну позицію містить пункт 3 статті 180 Господарського кодексу України, який зазначає, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, в даному випадку  письмова форма правочину виражається у підписаній накладній, а твердження відповідача про необхідність обов'язкового укладання договору є вільним тлумаченням  норми діючого законодавства.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Така вимога була направлена позивачем на адресу відповідача 29.2.2009 р. (а.с.16).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).          

Судом встановлено, що позивачем виконане зобов'язання щодо поставки товару, що підтверджує і сам відповідач, оскільки отриманий товар був частково оплачений, що підтверджується виписками банку на суму 271 779, 65 грн.

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства  не представив суду доказів виконання свого зобов'язання  оплати товару в повному обсязі, в наслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі  28 323, 90 грн., які підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що , як вбачається з виписок банку  у найменуванні платежу відповідачем вказувався рахунок № 1902 від 22.06.2009р., тоді як рахунок № 1902 від 22.0-6.2010р. був виставлений на суму лише 26 779, 65 грн., що дозволяє стверджувати, що таке найменування платежу відповідачем було зазначене помилково. Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що вказані платежі були зараховані в рахунок заборгованості за отриманий товар, що також підтверджується довідкою за підписом президента фірми «Тес» ( а.с. 65).

Стосовно ж посилань відповідача на той факт, що позивачем порушені вимоги Інструкції про порядок приймання продукції виробничо- технічного призначення і товарів народного  споживання, суд вважає за необхідне зазначити , що предметом розгляду по даній справі є стягнення заборгованості за отриманий товар. В рамках даного спору не розглядається якість товару або наявність у позивача документів передбачених вимогами чинного законодавства  для здійснення своєї господарської діяльності. Будь – які зауваження щодо якості отриманого товару або відсутність супровідних документів, відповідач міг би зробити безпосередньо при прийомці товару та відмовитись приймати товар із порушенням норм закону, тоді як підписані накладні та регулярна оплата відповідачем отриманого товару дозволяє суду стверджувати, що позивачем був додержаний порядок поставки палива.  У будь-якому разі  відповідачем, всупереч вимогам статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів   порушення позивачем вимог діючого законодавства при поставці товару, тоді як отримання відповідачем товару породжує у нього обов'язок оплатити цей товар.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-84  Господарського процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Приватного підприємства «Алмаз – Юг» ( 95044, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Залеська, 87, кв.1 ідентифікаційний код 31885581) на користь Фірми «ТЕС» (95011, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Героїв Аджимушкая , 5, кв.11  ідентифікаційний код  16512506) 28 323, 90 грн. заборгованості, 283, 24 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.     

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.