Рішення

від 20.12.2010 по справі 5123-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

5123-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

20.12.2010Справа №2-32/5123-2010

Господарський суд Автономної республіки Крим  у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕвроДнепр" (52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Радгоспна,98, ідентифікаційний код 24429899).                          

До  відповідача - Приватного підприємства "Тихе" (АР Крим, м. Ялта, вул. Павленка, 4-а, ідентифікаційний код 24500186).

Про стягнення 4 057,30 грн.

За участю представників:

Від позивача – не з'явився.

Від відповідача – не з'явився.

   Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕвроДнепр" звернулось до Господарського суду АРК до відповідача  – Приватного підприємства "Тихе", з позовними вимогами та просить суд стягнути з відповідача 4 046,99 грн. – основного боргу, 10,31 грн. – 3 % річних.

Ухвалою господарського суду від 21.10.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 01.11.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 01.11.2010р., від 15.11.2010р., від 22.11.2010р., від 29.11.2010р., від 09.12.2010р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 – рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за договором поставки № 72 від 14.08.2007р. в частині повної та своєчасної оплати товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі  4 046,99 грн., що і стало приводом для звернення позивача до суду  із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Позивач  надав заяву в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про відмову від частини позовних вимог, а саме від стягнення 3 % річних.

Відповідач жодного разу  без поважних причин, повноважного представника в судове засідання не направив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Крім того, адреса зазначена в позовній заяві повністю співпадає з відомостями, що містяться у довідці статистики на відповідача ( а.с. 31) .

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався  своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини  3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, приймаючи до уваги неодноразове відкладення розгляду справи, суд  вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів, та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також ту обставину, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами.

 Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд –

ВСТАНОВИВ:

Так, як стверджує позивач 14.08.2009р. за накладною № с86325 Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕвроДнепр" було поставлено Приватному підприємству "Тихе" товар на суму 8 546,99 грн. на підставі договору поставки № 72 від 14.08.2007р. оригінал якого сторонами втрачено, та борг за яким був частково оплачений відповідачем у сумі 4 500,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 890 від 02.09.2009р., № 1021 від 12.10.2009р., № 1213 від 15.12.2009р.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки, продавець (постачальник) якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, або прийняття його товаро-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України,  зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Так, позивач, у якості підстави виникнення зобов'язань у відповідача, посилається на договір, обґрунтовуючи вимоги тим, що в свою чергу позивачем обов'язки за договором були виконані в повному обсязі.

Проте матеріали справи не підтверджують доводи позивача.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, як зазначає сам позивач оригінал договору поставки № 72 від 14.08.2007р. втрачено, тому суд позбавлений можливості перевірити, чи було здійснено поставку в строки та в порядку, передбаченому договором, та чи настав строк оплати, який передбачений договором, на момент звернення позивача до суду.

Пунктом 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей передбачено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Проте вказані вимоги позивачем додержані не були, не було надано суду доручень  на отримання товару.

Накладна № с 86325 від 14.08.2009р.  не містить ані печатки ПП «Тихе», ані взагалі зазначення посадової особи, яка прийняла товар. Суд не може самостійно ідентифікувати, чи є особа, яка підписала накладну з боку отримувача взагалі співробітником ПП. «Тихе»  та чи уповноважена вона на отримання товару.

Посилання позивача на те, що у підтвердження обов'язків за договором відповідачем частково здійснювались оплати не можуть бути прийняті судом, як належні докази, оскільки у платіжних дорученнях, копії яких додані до матеріалів справи, відсутнє будь-яке зазначення того, за який період, за якими накладними була здійснена оплата, а отже суд позбавлений можливості ідентифікувати вказані розрахунки. ( а.с. 9- 11).

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що позивачем не надано достатніх та обґрунтованих доказів отримання товару відповідачем, виконання обов'язків позивачем, а отже позовні вимоги належним чином не доказані та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, наявні в матеріалах документи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в рамках Договору, не є належними доказами в розумінні норм чинного законодавства, через що у суду відсутні достатні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3%  річних також не підлягають задоволенню, а отже суд не може прийняти заяву позивача в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про відмову від стягнення 3% річних.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача  відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 43, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.