Рішення

від 21.12.2010 по справі 8/48-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/48-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

21.12.2010                                                                Справа №  8/48-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Остапенко Т.А. при секретарі Перепелко В.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу  

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсервісмонтаж", м. Херсон,

до товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійська насіннєва компанія", м. Херсон,  

про стягнення 40000 грн. за договором безпроцентної цільової позики,

за участю представників сторін:

від позивача: Авер'янова С.Б., представник, дов. від 10.11.2010 р.;

від відповідача: в судове засідання не прибув.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецсервісмонтаж" (позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійська насіннєва компанія" (відповідач) заборгованість в сумі 40000 грн., відповідно до умов договору безпроцентної цільової позики від 30.03.2010 р.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не прибув, ухвала про порушення справи, яка направлялась на зазначену в доданих до позовної заяви реєстраційних документах відповідача станом на 21.12.2010 р., повернулась до суду з відміткою пошти "за зазначеною адресою дана фірма не існує", але відповідачем надіслано до суду відзив про визнання позовних вимог позивача, що дає суду підстави вважати, що він є повідомленим про розгляд справи в господарському суді. Також, відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

З огляду на приписи статті 77 ГПК України, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, за умови неможливості вирішення спору в даному засіданні.

Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони мають як права (брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду і т.п.), так і обов'язки (зокрема, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи).

В силу статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути керівники та інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості.

Відповідно до розділу V ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Питання про належність доказів вирішується судом. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. Письмовими доказами, в розумінні статті 36 ГПК України, є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору і повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі, який дає змогу встановити достовірність документу.

Ухвалою господарського суду від 16.12.2010 р. розгляд справи відкладався в зв'язку з необхідністю витребування нових доказів. В судовому засіданні після закінчення розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення з роз'ясненням процедури оскарження рішення та набрання ним законної сили, повідомлено про дату підготовки повного рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд:

в с т а н о в и в:

Між сторонами укладений договір безпроцентної цільової позики від 30.03.2010 року (далі Договір), відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику безпроцентну позику, а останній зобов'язується використати її по цільовому призначенню й повернути позику в визначений цим договором строк. У зв'язку з тим, що між сторонами налагоджуються тісні взаємовигідні ділові відносини, позика надається відповідачу на безпроцентній основі (п. 1.1).

Відповідно до п. 2.1. Договору строк надання позики позичальникові становить 3 місяці з моменту надходження коштів до позичальника.

Згідно розділу 3 Договору мета надання позики позичальнику - придбання насіннєвого матеріалу. Позичальник у строк 3-х місяців з моменту надання позики зобов'язаний надати документи, які засвідчують цільовий характер використання займу. Розмір позики за цим договором становить 40000 грн.

Розділом 5 Договору встановлений порядок надання й повернення позики, зокрема, позикодавець зобов'язується надати позику протягом 6-ти робочих днів з моменту підписання цього договору (п. 4.1). Позика надається в готівковому порядку (п. 4.2). По закінченню строку, зазначеного в п. 2.1 Договору, позичальник зобов'язується протягом 3-х днів повернути суму позики (п. 4.3). Позика повертається в готівковому або безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом перерахування необхідних коштів на розрахунковий рахунок позикодавця (п. 4.4).

Цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і є дійсним до моменту його остаточного виконання (п. 6.1).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав свої обов'язки відповідно до п. 1.1 договору та в період з 30.03.2010 року по 05.04.2010 року  передав відповідачу 40000 грн., що підтверджується квитанціями прибуткового касового ордеру № 09 від 30.03.2010 р., № 10 від 31.03.2010 р., № 11 від 01.04.2010 р., № 12 від 02.04.2010 р. та № 13 від 05.04.2010 р. (а.с. 7-8). Натомість, відповідач свої зобов'язання за договором (п. 1.1) не виконав - позику в термін встановлений п. 4.3 не повернув. Борг відповідача також підтверджується актом звірки розрахунків від 01.08.2010 року за підписами і печатками обох сторін, і  відповідачем не оспорюється (а.с. 9).

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 40000 грн. основного боргу за договором безпроцентної цільової позики від 30.03.2010 року стали предметом судового розгляду у даній справі.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться .

Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За визначенням ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Статтею 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. А статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідачем зобов'язання щодо повернення позики в сумі 40000 грн. у строки, встановлені договором, не виконані.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 40000 грн. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Понесені позивачем витрати зі сплати державного мита у сумі 102 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп. відшкодовуються йому за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі зазначених вище норм матеріального права, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійська насіннєва компанія", ідентифікаційний код - 32927983, адреса: 21/87, пр. 200 років Херсону, м. Херсон, р/рахунок - невідомий на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсервісмонтаж", ідентифікаційний код - 3248026, адреса: буд. 13, вул. Куліша, м. Херсон, р/рахунок - № 26003901026209 свідділення 31 в ХФ ЗАТ "Перший Український Міжнародний банк", МФО - 326126, 40000 грн. основного боргу, 400 грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України (вступна, описова, мотивувальна і резолютивна частини).  

         Суддя                                                                                      Т.А. Остапенко

          Повне рішення складено                                                                              24.12.2010 р.