Рішення

від 30.12.2010 по справі 22-2011-10

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А  Ї Н И

30 грудня 2010 року                                                                                         місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:     головуючого Буцяка З.І.

     суддів Ковальчук Н.М., Мельника Н.М.

                  з участю секретаря судового засідання Сеньків Т.Б.,

                                    представників сторін, апелянта                                                              

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду від 8 листопада 2010 року у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Здолбунівського районного суду від 8 листопада 2010 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задоволено. З відповідача на користь позивача стягнено 31509,42 грн., з яких 23468,55 грн. заборгованості за кредитом, 5495,82 грн. процентів за користування кредитом, 338,94 грн. комісійної винагороди, 229,47 грн. пені за несвоєчасне виконання кредитного зобов’язання, 500 грн. штрафу та 1476,64 грн. процентів за несвоєчасну сплату штрафу. Крім того, з відповідача на користь позивача стягнено 315,09 грн. судового збору та 120 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що позивач усупереч вимогам ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, яка набрала чинності з 9 січня 2009 року, в односторонньому порядку підвищив йому відсоткову ставку за укладеним 9 листопада 2006 року кредитним договором з 16,08 до 27,48 %. Відповідно до правил ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України умова договору про право банку в односторонньому порядку змінювати розмір відсотків є нікчемною і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Крім того, насправді він отримав від позивача 34585 грн. кредиту, а не 47208,51 грн., як це помилково зазначив місцевий суд в ухваленому рішенні. Стягнуті судом 500 грн. штрафу та 1476,64 грн. процентів за несвоєчасну сплату штрафу не передбачені укладеним сторонами кредитним договором.

Покликаючись на ці обставини, відповідач просив апеляційний суд рішення місцевого суду скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушені умови кредитного договору, заборгованість по якому становить 31509,42 грн., з яких 23468,55 грн. – це заборгованість за кредитом, 5495,82 грн. – проценти за користування кредитом, 338,94 грн. – комісійна винагорода банку, 229,47 грн. – пеня за несвоєчасне виконання кредитного зобов’язання, 500 грн. – штраф та 1476,64 грн. – проценти за несвоєчасну сплату цього штрафу.

Проте погодитися повністю з такими висновками місцевого суду колегія суддів не може, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Так, статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом і банком.

Згідно зі ст.ст. 6 і 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника з урахуванням вимог цивільного законодавства, що стосуються банківської діяльності, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168, та інших законодавчих актів.

З матеріалів справи вбачається, що 9 листопада 2006 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав на купівлю автомобіля кредит в розмірі 34585 грн. зі сплатою 16,08 % річних строком до 8 листопада 2011 року (а. с. 7-8).

У забезпечення виконання цього зобов'язання між банком та відповідачем 9 листопада 2006 року було укладено договір застави придбаного ОСОБА_1 транспортного засобу (а. с. 9-11).

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Відповідно до вступної частини постанови Національного банку України N 168 від 10.05.2007 р. "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" ці правила прийняті з метою захисту прав споживачів під час укладання договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації.

Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміні кредитної політики банку).

Таким чином, зміна процентної ставки відповідно до ст. 652 ЦК України та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

З пояснень представника позивача у судовому засіданні Апеляційного суду та матеріалів справи слідує, що з 1 лютого 2009 року банк в односторонньому порядку підвищив відповідачу процентну ставку за користування кредитом з 16,08 % до 27,48 % річних.

Відповідно до п. 2.3.1 кредитного договору від 9 листопада 2006 р. банк має право збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юктури ринку грошових ресурсів в Україні.

Проте в матеріалах справи таке вмотивоване рішення компетентного органу банку про збільшення для відповідача розміру процентної ставки за користування кредитом відсутнє.

Крім того, всупереч вимогам ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, у справі  не вбачається конкретних обставин, що змусили позивача підвищити відповідачу процентну ставку за кредитним договором з 16,08 до 27,48 % річних. Стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 N 2121 -III передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, але не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена лише на підставах, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України (що набула чинності 10.01.2009 року) встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що процентна ставка за кредитним договором позивачем підвищена з 01.02.2009 року, тобто після набранням чинності ст. 1056-1 ЦК України. Оскільки відповідач не надавав свою згоду на її зміну, відсоткова ставка за кредитним договором повинна залишатися без зміни до повного виконання всіх умов обома сторонами договору.

Відповідно до ч. З ст. 1056-1, ч. 2 ст. 215, ч. 1 і 4 ст. 216 ЦК України умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Таким чином, умова кредитного договору, передбачена п. 2.3.1. про право позивача  збільшувати  розмір  відсоткової  ставки  в  односторонньому  порядку,  є нікчемною з 10.01.2009 р. і не створює для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків.

Статтями 11, 303 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що заборгованість за кредитним договором у відповідача існує, отримані кредитні кошти повинні бути повернені ним зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, що передбачені договором сторін.

Проте колегія суддів позбавлена можливості ухвалити у даній справі нове рішення про часткове задоволення позову і, виходячи із засад диспозитивності цивільного судочинства,  змушена ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки незважаючи на неодноразові перерви в судовому засіданні та вимоги апеляційного суду до банку зробити перерахунок суми заборгованості відповідача за кредитом, виходячи з первинної процентної ставки в розмірі 16,08 % річних, яка була передбачена договором, позивач відмовився це зробити.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача відмовився лише від стягнення з відповідача 500 грн. штрафу та 1476,64 грн. процентів за несвоєчасну його сплату, оскільки їх стягнення не передбачено укладеним сторонами кредитним договором.

Проте позивач в апеляційному суді продовжував наполягати на стягненні з відповідача кредитної заборгованості з урахуванням збільшеної ним в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитним договором з 16,08 до 27,48 % річних.

За таких обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позову, що не позбавляє позивача можливості звернутися до суду за захистом права, яке він вважає порушеним.

На підставі викладеного та керуючись ч. 2 ст. 215, ч. 2 і 3 ст. 1056-1 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Здолбунівського районного суду від 8 листопада 2010 року скасувати.

ПАТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості відмовити.

Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 277,55 (двісті сімдесят сім) грн. судових витрат у справі.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий                                                                                              

Судді: