4250-2010
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207
РІШЕННЯ
Іменем України
17.12.2010Справа №2-2/4250-2010
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Крименерго" (95034, м.Сімферополь, вул.Київська, 74/6)
до Управління з'єднального каналу (96300, смт.Первомайське, вул. Октябрьська, 120)
про стягнення 844 693,29 грн.
Суддя Толпиго В.І.
Представники сторін:
Від позивача: Антюфєєв І.О. – представник, довіреність у справі.
Від відповідача: Смиличенко Г.В. - головний ю/к, довіреність у справі.
Прокурор: не з'явився.
Суть спору:
Позивач – ВАТ "Крименерго" звернувся до господарського суду АР Крим із позовною заявою до відповідача – Управління з'єднального каналу про стягнення 3% річних у сумі 214 850грн35коп., інфляційних втрат у розмірі 629 842грн94коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір від 07.7.2004 року №29 на користування електричною енергією. Відповідно до умов вказаного договору позивач зобов'язався відпускати відповідачу електроенергію, а відповідач зобов'язався своєчасно сплачувати за отриману електроенергію. Відповідач порушив умови договору стосовно оплати, що і стало підставою для звернення із позовом до господарського суду АР Крим. Рішенням ГС АР Крим від 12.01.2009 року у справі №2-9/10711-2008 було стягнуто з відповідача суму заборгованості, пізніше була надана відстрочка виконання вказаного рішення. Проте, відповідач несвоєчасно виконує рішення суду, що і стало підставою для звернення із позовом до суду.
Представник відповідача у судовому засіданні 14.9.2010 року надав суду відзив на позов, у якому зазначено, що сума позову не відповідає сумі заборгованості. Також відповідач зазначає, що неодноразово надсилав позивачу акт звірки для уточнення суми позову.
27.9.2010 року від позивача до суду надійшло письмове пояснення до позову, у якому зазначено, що відповідач повинен був сплатити суму заборгованості до 01.6.2009 року. Також зазначено, що сума позову складається з штрафних санкцій на суму заборгованості відповідно до рішення суду від 12.01.2009 року у справі №2-9/10711-2008, яка не була відповідачем оплачена, у зв'язку із чим, не може бути прийнято до уваги заперечення відповідача про те, що станом на 01.9.2010 рік сума заборгованості зменшилась.
13.12.2010 року судове засідання відбулось за участю представника позивача Антюфєєва І.О. Інтереси відповідача представляв головний ю/к Смиличенко Г.В. Також в судовому засіданні брала участь прокурор відділу прокуратури Автономної Республіки Крим Сокол – посвідчення №08089.
Представник позивача 13.12.2010р у судовому засіданні надав суду письмове пояснення, у якому зазначено, що оскільки відповідач у платіжному дорученні не вказав період, за який здійснюється оплата, то позивач здійснював зарахування як в погашення поточної заборгованості, так і в погашення заборгованості по рішенню суду.
13.12.2010 року у судовому засіданні оголошувалась перерва до 17.12.2010 року, після перерви судове засідання було продовжено.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред'явили позов або в інтересах яких пред'явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.
Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3)припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5)примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.
Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Між ВАТ «Крименерго», як постачальником, та Управлінням з'єднального каналу, як споживачем, був укладений договір на постачання електроенергією № 29 від 07 липня 2004 року.
Згідно до умов вказаного договору відповідач, як споживач електричної енергії, зобов'язався своєчасно та щомісяця проводити розрахунки за користування електричною енергією та сплачувати інші нарахування, згідно з умовами Договору та відповідно до діючого законодавства України.
У відповідності із пунктом 2.2.3 договору відповідач зобов'язався сплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії та інші нарахування у відповідності із додатком № 4.2, що є невід'ємною частиною договору.
Разом з тим, п. 2.2.4, встановлено, що відповідач зобов'язаний здійснювати розрахунки за послуги по компенсації перетікань реактивної електричної енергії між електричними мережами постачальника та електроустановками споживача згідно з додатком № 5, що являється невід'ємною частиною договору.
У зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань у частині розрахунків за спожиту електричну енергію, а також розрахунків за послуги по компенсації перетікань реактивної електричної енергії у відповідача утворилась заборгованість за період з травня 2008 року по листопад 2008 року у розмірі 16129300,26 грн.
У зв'язку з чим, ВАТ “Крименерго” вимушено було звернутися до господарського суду Автономної Республіки Крим для стягнення вищевказаної суми.
Рішенням господарського суду АР Крим від 12.01.2009 року у справі 2-9/10711-2008 з Управління з'єднувального каналу на користь ВАТ “Крименерго” було стягнуто 16129300,26 грн. основного боргу.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 26.02.2009 року у справі 2-9/10711-2008 Управління з'єднувального каналу була надана відстрочка виконання вказаного рішення строком до 01.06.2009 року.
У травні 2009 року Управління з'єднувального каналу звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з заявою про надання відстрочка виконання рішення від 12.01.2009 року строком до 01.09.2009 року.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 02.06.2009 року у справі 2-9/10711-2008 Управління з'єднувального каналу була надана відстрочка виконання вказаного рішення строком до 01.09.2009 року.
Севастопольський апеляційний господарський суд розглянувши скаргу ВАТ “Крименерго” на ухвалу господарського суду АР Крим від 02.06.2009 року у справі 2-9/10711-2008, Постановою від 05.07.2009 року апеляційну скаргу задовольнив. Ухвалу господарського суду АР Крим від 02.06.2009 року у справі 2-9/10711-2008 скасував, в задоволені заяви про надання відстрочка виконання рішення від 12.01.2009 року строком до 01.09.2009 року відмовив.
Тобто відповідач зобов'язаний був сплатити суму заборгованості до 01.06.2009 р.
Однак, у зв'язку з тим, що відповідач не виконує у добровільному порядку рішення господарського суду АР Крим від 12.01.2009 року у справі 2-9/10711-2008, позивачем було нараховане на суму 7190863,37 грн. боргу за активну електричну енергію 3% річних за період з 01.06.2009 року по 31.05.2010 року у розмірі 202315,25 грн., інфляційних втрат за період з червня 2009 року по травень 2010 року у розмірі 596598,13 грн., а також на суму 415560,25 грн. боргу за реактивну електричну енергію нараховане 3% річних за період з 01.06.2009 року по 31.12.2009 року у розмірі 12535,10 грн., інфляційних втрат за період з червня 2009 року по грудень 2009 року у розмірі 33244,81 грн., з позовом про стягнення яких ВАТ «Крименерго» і звернулось до господарського суду АР Крим.
Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом імперативних правил частини 1 статті 625 Цивільного кодекс України боржник не звільняється від відповідальності за не можливість виконання грошового зобов'язання. При цьому відповідальність боржника не ставиться від правової природи самого грошового зобов'язання.
В силу частини 2 цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
У даному випадку, зобов'язання виконане у повному обсязі не було.
У статті 599 Цивільного кодекс України зазначено, що зобов'язання припиняться виконанням, проведеним належним чином.
У постанові Верховного суду України від 26.03.2004 року зі справи 2-4/11319-2004 визначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження по його примусовому виконанню.
В інформаційному листі Верховного Суду України від 15.07.2005 № 3.2.-2005 викладена правова позиція про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України. Грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних — платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язання та в зв'язку з цим відносити до санкцій.
Чинне законодавство не заперечує звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Згідно зі статтями 598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Водночас, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвішена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 №1/384-07).
Крім того, суд звертає увагу на Рішення Європейського суду з прав людини від 11.01.2005 року у справі “Дубенко проти України”, яким визначено, що невиконання судового рішення на користь заявника понад три роки було втручанням у право заявника мирне володіння своїм майном, яке закріплене у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Отже, відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини користування боржником грошовими коштами стягувана в період виконавчого провадження порушує право стягувача на мирне володіння своїм майном у світлі вимог статті 1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції.
Аналогічна правова позиція щодо можливості стягнення плати за користування чужими грошовими коштами викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 30.05.2006 у справі № 20-9/024-10/245.
Суд не може прийняти як доказ сплати заборгованості за рішенням Господарського суду АР Крим від 12.01.2009 року у справі 2-9/10711-2008 платіжні доручення представлені відповідачем, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 пункту 6.5. Правил користування електричної енергії у разі відсутності графіка погашення заборгованості та при відсутності у платіжному документі у реквізиті призначення платежу посилань на період, за який здійснюється оплата або перевищення суми платежу, необхідної для періоду, ці кошти, перераховані споживачем за електричну енергію, постачальник електричної енергії має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості цього споживача з найдавнішим терміном ії виникнення.
У зв'язку з тим, що відповідач у реквізиті призначення платежу не вказував період за який здійснюється оплата, то ВАТ “Крименерго” правомірно зараховувало сплачені кошти як в погашення існуючої заборгованості, так і в погашення заборгованості за рішенням Господарського суду АР Крим від 12.01.2009 року у справі 2-9/10711-2008 на свій розсуд.
Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).
Відповідач не довів належне виконання зобов'язань перед позивачем та на підставі викладеного, позовні вимоги ВАТ “Крименерго” обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 44,49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню відносяться на відповідача.
В засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення
Повний текст рішення підготовлений та підписаний 22.12.2010р.
Керуючись ст.ст. 44,49,77,82,84,85 ГПК України
В И Р І Ш И В :
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Управління з'єднального каналу (96300, смт.Первомайське, вул. Октябрьська, 120, р/р 35213003000120 в УГК в АРК, МФО 824026, ЗКПО 25870819) на користь Відкритого акціонерного товариства "Крименерго" (95034, м. Сімферополь, вул. Київська,74/6, р/р 260073013142, МФО 324430, ЗКПО 00131400 у філії ВАТ “Ощадбанк” м.Сімферополь) 214850грн35коп. річних, 629 842грн94коп. інфляційних втрат, 8446грн93коп. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу..
3. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Толпиго В.І.
Суд | Господарський суд Автономної Республіки Крим |
Дата ухвалення рішення | 17.12.2010 |
Оприлюднено | 05.01.2011 |
Номер документу | 13339137 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Автономної Республіки Крим
Толпиго В.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні