Постанова

від 04.02.2008 по справі 51/332-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

51/332-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2008 р.                                                           Справа № 51/332-07  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І. , Плужник О.В.

при секретарі Гудковій І.В.

за участю представників сторін:

позивача за первісним позовом - Слісаренко А.Я., Михайлюков В.В.

відповідача за первісним позовом -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом (вх. № 3814Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 26.11.07 р. по справі № 51/332-07

за позовом Аудиторської фірми у формі ТОВ "Прайс - аудит", м. Харків

до ЗАТ "Агробуд", м. Харків

про стягнення 1395 грн.

та за зустрічним позовом ЗАТ "Агробуд", м. Харків

до Аудиторської фірми у формі ТОВ "Прайс - аудит", м. Харків

про визнання договору недійсним -

встановила:

В серпні 2007 р. позивач за первісним позовом (далі за текстом –позивач) - ТОВ АФ "Прайс-аудит", м. Харків звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом (далі за текстом - відповідач) –ЗАТ „Агробуд”, м. Харків 300 грн. заборгованості, 1095 грн. пені та судових витрат, мотивуючи свої вимоги тим, що останній неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг в рамках укладеного між сторонами договору № 15/1 від 14.07.2004 р.

У вересні 2007 р. відповідач звернувся до господарського суду з зустрічною позовною заявою в якій просив визнати недійсним укладений між сторонами договір № 15/1 від 14.07.2004 р., та покласти на позивача судові витрати, мотивуючи свої вимоги тим, що з боку відповідача спірний договір підписано не уповноваженою особою.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.11.07 р. (суддя Шарко Л.В.) по справі № 51/332-07 первісний позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 300 грн. основного боргу, 1095 грн. пені, 102 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач всупереч умовам договору та вимогам ст. 526 ЦК України не в повному обсязі оплатив надані позивачем послуги; що пеня підлягає стягнення з відповідача на користь позивача на підставі п. 3.5 спірного договору; що зустрічний позов задоволенню не підлягає, оскільки відповідачем при зверненні до суду з відповідною вимогою пропущено встановлений законом строк позовної давності.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати, та відмовити позивачу в задоволенні первісних позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не взяв до уваги той факт, що з боку відповідача спірний договір було підписано не уповноваженою особою, оскільки гр. Майдан М.Й., який підписав даний договір в якості директора підприємства відповідача, таких повноважень на момент його укладання вже не мав. Разом з тим, на думку відповідача, господарський суд при винесенні рішення безпідставно задовольнив заявлені позивачем позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені, не звернувши при цьому уваги на пропуск позивачем встановленого законом строку позовної давності в межах якого останній мав право на звернення до суду з відповідною вимогою та ін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що при підписанні договору № 15/1 йому не було відомо про відсутність у гр. Майдана М.Й. повноважень на його підписання. При цьому подальші дії відповідача щодо часткового виконання ним умов означеного договору, на думку позивача, свідчать про його схвалення відповідачем. Разом з тим, позивач зазначає, що нарахування ним пені здійснювалося відповідно до умов спірного договору та вимог чинного законодавства України та ін..

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини неприбуття представника не повідомив.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 4.07.2004 року між сторонами укладено договір № 15/1 на виконання аудиторських послуг (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого, відповідач доручає, а позивач приймає на себе зобов'язання щодо виконання аудиторських послуг з питань: перевірки бухгалтерського обліку за 2001, 2002, 2003, 2004 роки, аналіз засновницьких документів та реалізації основних засобів.

Відповідно до пункту 3.1. договору, за надані аудиторські послуги відповідач сплачує позивачу оплату в розмірі 4000 грн.

Пунктом 3.5 договору встановлено, що за прострочення перерахування суми грошових коштів відповідач повинен сплатити штрафні санкції у розмірі 1,0% за кожен день прострочки від суми простроченого платежу. Сплата штрафних санкцій не звільняє від виконання договірних зобов'язань та проведення остаточних розрахунків.

Пунктами 3.2.-3.3 договору визначено, що оплата за надані послуги здійснюється поетапно. Після підписання договору відповідач у дводенний термін перераховує позивачу попередню оплату у розмірі 1000 грн.

09.08.2004 року між сторонами підписаний акт здачі-приймання виконаних позивачем аудиторських послуг, відповідно до якого претензій та зауважень по наданих послугах відповідач не має. При цьому в означеному акті зазначено, що за надані послуги підлягають оплаті грошові кошти у сумі 4000 грн.

Пунктом 3.4. договору встановлено, що повний розрахунок за даним договором проводиться в одноденний термін після завершення роботи у формі перерахування грошових коштів платіжним дорученням.

При цьому, як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов'язання за спірним договором виконав у повному обсязі. Відповідач також приступив до виконання зобов'язання щодо сплати наданих послуг, але виконав їх лише частково, сплативши позивачу лише 3700 грн. (платіжні документи на а.с. 10-15), внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 300 грн., доказів сплати якої відповідач суду не надав.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач всупереч умовам договору та вимогам ст. 526 ЦК України не в повному обсязі оплатив надані позивачем послуги; що пеня підлягає стягнення з відповідача на користь позивача на підставі п. 3.5 спірного договору; що зустрічний позов задоволенню не підлягає, оскільки відповідачем при зверненні до суду з відповідною вимогою пропущено встановлений законом строк позовної давності.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів,  не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, і хоча правовідносинам, що склалися між сторонами судом в певній частині була надана належна правова оцінка, однак при цьому необґрунтовано та, як наслідок, помилково визначено позовний розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за неналежне виконання останнім грошового зобов'язання, в зв'язку з чим, прийняте по справі рішення підлягає зміні.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу  господарський суд  оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів повного погашення заборгованості за надані позивачем послуги в рамках договору № 15/1 від 14.07.04 р., судова колегія погоджується з висновками місцевого суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 300 грн. боргу.

При цьому не можуть прийматися судом до уваги доводи відповідача про те, що спірний договір з його боку було підписано не уповноваженою особою, в зв'язку з чим, даний договір нібито є недійсним та не породжує ніяких юридичних наслідків, оскільки відповідач частково виконавши умови договору тим самим визнав його існування та схвалив його. Крім того даний договір у встановленому законом порядку не було визнано не дійсним.

Разом з тим, безпідставними є висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача пені у повній сумі 1095 грн. із посиланням на встановлений п. 1 ч. 2 статті 258 ЦК України спеціальний строк позовної давності.

Відповідно до ст. 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Тобто, при застосуванні норм діючого законодавства слід виходити з принципу пріоритету спеціального закону перед законом загальним.

При цьому відповідно до ст. 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання,  а  також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору.  При цьому їх  розмір     може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій  сумі, або  у  відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості  товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, п. 2 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення  виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено  законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання  мало бути виконано.

Враховуючи викладене, пеня за неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 546 грн., тобто з розрахунку за 6 місяців з дня коли відповідач порушив зобов'язання щодо сплати позивачу наданих ним послуг, в межах строків позовної давності.

Таким чином, рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 549 грн., зайво нарахованої позивачем з посиланням на ч. 2 ст. 258 ЦК України підлягає скасуванню.

При цьому не можуть прийматися судом до уваги доводи відповідача про те, що позивач при зверненні до суду з вимогою про стягнення пені нібито пропустив встановлений п. 2 ст. 258 ЦК України строк позовної давності, оскільки відповідно до п. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, і такої заяви, як свідчать матеріали справи, відповідач при розгляді справи в суді першої інстанції не надавав.

Крім того, законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору № 15/1 від 14.07.04 р. на підставі того, що він з боку відповідача підписаний не уповноваженою особою.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність —це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п.п. 1,3-4 ст. 267 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Як свідчать матеріали справи, Майдана М.Й., який підписав спірний договір з боку відповідача, було обрано на посаду директора ЗАТ "Агробуд" 28.08.2003 р. відповідно до протоколу №1 загальних зборів акціонерів ЗАТ "Агробуд" (а.с.№ 42). Однак, протоколом загальних зборів акціонерів ЗАТ "Агробуд" від 30.04.2004 року Майдана М.Й. було відкликано з посади директора ЗАТ "Агробуд". При цьому, загальними зборами акціонерів ЗАТ "Агробуд" від 18.02.2002 року було прийняте рішення про ліквідацію товариства та обрано ліквідаційну комісію.

Відповідно до протоколу №1 від 30.04.2004 р. засідання ліквідаційної комісії її головою було обрано Галич Е. В., до якої, з урахуванням вимог ч. 3 ст.105 ЦК України, з моменту її обрання перейшли повноваження щодо управління справами юридичної особи.

Спірний договір, як вже зазначалося вище, було підписано 14.07.04 р.

Перший платіж за виконані послуги відповідачем на користь позивача був здійснений 16.07.04 р. Тобто, сторона приступила до виконання умов договору.

Разом з тим, зустрічна позовна заява була подана відповідачем до господарського суду Харківської області 21.09.2007 року, про що свідчить штамп канцелярії суду (вхідний № 20364).

Враховуючи викладене, а також те, що позивач звертався до суду з заявою про застосування до спірних правовідносин позовної давності, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин строку позовної давності та, як наслідок, відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог.

При цьому не можуть прийматися судом до уваги посилання відповідача на те, що голові ліквідаційної комісії нібито стало відомо про існування спірного договору лише 05.11.04 р., оскільки відповідно до вимог положення про організацію операційної діяльності в банках України, які затвердженої постановою НБУ № 254 від 18.06.2003 року (зареєстрована в Мін'юсті за № 559/7880 від 08.07.2003 року), пункту 18.9. Інструкції "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах", затвердженої постановою Національного банку України від 12.11.2003 № 492 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003р.за N 1172/8493, ч. 2 п. 2.24. Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за №377/8976 відсутність печатки не було перешкодою для отримання головою ліквідаційної комісії повної інформації, виписок (довідок) про рух коштів по поточному рахунку в банку. Тобто голова ліквідаціонної комісії мала можливість отримати довідки (виписки з рахунку) про здійснення руху коштів по поточному рахунку, відповідно до діючого законодавства, в т.ч. 16.07.04 р. коли відповідачем на користь позивача був здійснений перший платіж за виконані останнім послуги в рамках спірного договору.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, і воно підлягає зміні з інших підстав та мотивів ніж ті, що означені заявником в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 4 ст. 104,  ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.11.07 р. по справі № 51/332-07 змінити.

В частині стягнення 549 грн.. пені рішення скасувати та в позові в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Повний текст постанови підписано 04.02.08 р.

         Головуючий суддя                                                                    Могилєвкін Ю.О.  

                                 Судді                                                                    Пушай В.І.  

                                                                                                               Плужник О.В.