Постанова

від 29.11.2007 по справі 26/322-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

26/322-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

29.11.2007р.м.Київ№ 26/322-А

10:30

За позовом 1. Державного комунального підприємства “Кінотеатр “Братислава”                                       

                      2.  Комунального підприємства “Кінотеатр “Київська Русь”                                                              

до                  Київської міської Ради

3-я особа особа  Товариство з обмеженою відповідальністю  “Культурний центр

                            “Київська Русь”                                                                                   

про визнання нечинним акту                     

                                                                                      Суддя  Пінчук В. І.

                                                                                      Секретар судового засідання   

                                                                                       Гейзатуліна В.В.             

Представники:

Від позивача -1   Кісилиця Ю.С. - представник

Від позивача -2   Кісилиця Ю.С. - представник

Від відповідача   Шинкаренко Я.В. –представник

Від 3- ї особи      Кісилиця Ю.С. -  представник

                    Обставини справи:

   На розгляд Господарського суду м. Києва переданий адміністративний позов державного комунального підприємства “Кінотеатр “Братислава” та комунального підприємства “Кінотеатр “Київська Русь” до Київської міської ради про визнання                                                                                                     частково нечинним додатку 1 до рішення  IV сесії V скликання Київської міської ради від 26 квітня 2007 року № 450/1111 та виключення з тексту додатку пункту 9: найменування “ДКП “Кінотеатр “Братислава” та адресу: “04210, вул. Залки Мате,5” та пункту 16: найменування “КП “Кінотеатр  “Київська Русь” та адресу: “04050, вул. Артема, 93”.

       Відповідач позов не визнав повністю.

     В ході судового розгляду справи представник позивачів підтримав свої позовні вимоги, просив суд визнати частково нечинним оскаржуване рішення та виключити з додатку 1 до нього пункти 9 та 16. В обґрунтування своїх вимог він посилався на те, що відповідно до додатку 1 зазначеного рішення Київської міської ради до переліку комунальних підприємств, що реорганізуються шляхом злиття включено 19 комунальних підприємств. Сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, на цьому ринку товарів перевищує 35 відсотків. В такому випадку концентрація могла бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України.

       Згідно із ч.1 статті 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюється за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідного органу державної влади.    

       Відповідно до ч.2 статті 106 Цивільного кодексу України законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

       Згідно із ч. 1, 2 статті 22 Закону України “Про захист економічної конкуренції” з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції, органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання. Концентрацією визнається злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого.

   Відповідно до п.2 ч.1 статті 24 Закону України “Про захист економічної конкуренції” концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України у випадках, передбачених частиною 2 статті 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації коли частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товарів.      

    Крім того, оскаржуване рішення було прийнято на пленарному засіданні, яке проводив Київський міський голова. Як вбачається з тексту документу додаток підписано заступником міського голови, який при зазначених обставинах не мав право підпису. Зазначене являється порушенням Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

   З урахуванням наведеного вказане рішення Київської міської ради не може вважатися законним і підлягає визнанню частково нечинним.

  Представник відповідача проти позову заперечує, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийнято у повній відповідності до чинного законодавства, зокрема ст. ст. 104, 106 Цивільного кодексу України, п. п. 30, 31 ст.26, п.3 ч.3 ст.42 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, якими питання про реорганізацію комунальних підприємств віднесено до виключної компетенції міської ради, яке вирішується на її пленарних засіданнях. Частиною 3 п.3 ст.42, та ч. 15 ст. 46 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що протоколи та рішення ради підписуються головою, а за його відсутності секретарем пленарного засідання –заступником голови. За такими обставинами, на думку представника відповідача, підписання рішення та додатку відповідають чинному законодавству.

       Представник 3-ої особи вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступні обставини. З метою оренди цілісного майнового комплексу  комунального підприємства “Кінотеатр “Київська Русь” членами трудового колективу КП було прийнято рішення щодо створення ТОВ “Культурний центр “Київська Русь”, яке було зареєстровано Шевченківською районною  у м. Києві державною адміністрацією 15 грудня 2003 року за № 20324.

       В грудні 2003 р. товариство звернулось з позовом до Головного управління комунальної власності м. Києва, Київської міської ради про спонукання до укладання договору оренди цілісного майнового комплексу комунального підприємства “Кінотеатр “Київська Русь” з ТОВ “Культурний центр  “Київська Русь” на умовах поданого товариством проекту договору оренди.

       Рішенням господарського суду м. Києва від 05 липня 2007 року у справі  № 36/ 466-3/424-16/88 позов товариства було задоволено повністю, зобов'язано Головне управління комунальної власності м. Києва у 10-ти денний термін з дня набрання рішенням законної сили укласти з товариством договір оренди цілісного майнового комплексу комунального підприємства “Кінотеатр “Київська Русь”. На виконання рішення 13 вересня 2007 р. господарським судом м. Києва було видано відповідний наказ за  № 36/ 466-3/424-16/88.

     Згідно п. 1 договору оренди від 15 грудня 2003 року Орендодавець (Головне управління комунальної власності м. Києва) передає, а Орендар (ТОВ “Культурний центр “Київська Русь”) приймає у строкове платне користування цілісний майновий комплекс  комунального підприємства “Кінотеатр “Київська Русь”, склад і вартість якого визначено відповідно до наведеного акта оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу підприємства. Відповідно до п. 1.5. договору  від 15 грудня 2003 року після укладання цього договору Орендар (ТОВ “Культурний центр  “Київська Русь”) приєднує до свого майна Підприємство (КП) в установленому порядку.

       Згідно ст. 14 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”  припинення діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, здійснюється шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря. Приєднання підприємства або його структурного підрозділу до орендаря здійснюється за відповідним рішенням органу управління орендаря.

    Таким чином,  на думку представника  позивачів, слід визнати, що право володіння та  користування майном зазначеного цілісного майнового комплексу перейшло від комунального підприємства до орендаря –товариства з обмеженою відповідальністю з моменту набуття чинності рішення суду про спонукання до укладання договору оренди. Законом України  “Про оренду державного та комунального майна”, а також укладеним договором оренди не передбачений інший механізм припинення підприємства, майно якого передано в оренду, ніж  його реорганізація через приєднання до орендаря.

     Крім того, рішення щодо оренди майна позивача набуло законної сили, що унеможливлює проведення реорганізації шляхом злиття  комунального підприємства з іншим підприємством. Відповідно до ч. 2 ст. 59 Господарського кодексу України у разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

       Оскільки усі майнові права спірного комунального підприємства вже перейшли до орендаря за договором оренди, зобов'язання комунального підприємства “Кінотеатр “Київська Русь” передати усе майно  утвореному внаслідок злиття підприємству порушує майнові права товариства. За таких обставин правонаступником КП  Кінотеатр “Київська Русь”  може бути тільки  ТОВ “Культурний центр  “Київська Русь”.

       Судом були досліджені  надані сторонами та  третьою особою письмові докази.

          Дослідивши матеріали справи та заслухавши  пояснення представників сторін, третьої особи, суд

В С Т А Н О В И В :

      Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 р. № 26 “Про формування комунального майна та районів” цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства кінотеатр “Братислава” належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва. Статут ДКП (нова редакція) було зареєстровано 19.05.1998 р. Мінською РДА за № 06960. Згідно п.1.1.,1.3. статуту підприємство є юридичною особою та засновано на комунальній власності територіальної громади м. Києва.                      

      Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 р. № 26 “Про формування комунального майна та районів” цілісний майновий комплекс комунального підприємства кінотеатр “Київська Русь” належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва. Статут КП (нова редакція) було зареєстровано 11.12.2000 р. Шевченківською РДА за № 11410. Відповідно до п.1.2.,1.3. статуту підприємство є юридичною особою та засновано на комунальній власності територіальної громади м. Києва. З метою оренди цілісного майнового комплексу зазначеного комунального підприємства відповідно до Закону України “Про оренду державного та комунального майна” членами трудового колективу КП було прийнято рішення щодо створення ТОВ “Культурний центр “Київська Русь”, яке було зареєстровано Шевченківською районною  у м. Києві державною адміністрацією 15 грудня 2003 року за № 20324. В грудні 2003 р. ТОВ “Культурний центр “Київська Русь” звернулось з позовом до Головного управління комунальної власності м. Києва, Київської міської ради про спонукання до укладання договору оренди цілісного майнового комплексу  комунального підприємства “Кінотеатр “Київська Русь” на умовах поданого товариством проекту договору оренди.

     Рішенням господарського суду м. Києва від 05 липня 2007 року у справі  № 36/ 466-3/424-16/88 позов товариства було задоволено повністю, зобов'язано Головне управління комунальної власності м. Києва у 10-ти денний термін з дня набрання рішенням законної сили укласти з товариством договір оренди цілісного майнового комплексу комунального підприємства “Кінотеатр “Київська Русь”. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2007 р. рішення суду першої інстанції було залишено без змін. На виконання рішення 13 вересня 2007 р. господарським судом м. Києва було видано відповідний наказ  № 36/ 466-3/424-16/88.

      Пунктом 1 рішення  IV сесії V скликання Київської міської ради від 26 квітня 2007 року № 450/1111  було вирішено реорганізувати шляхом злиття комунальні підприємства та державні комунальні підприємства згідно із переліком зазначеним у додатку 1 до цього рішення, створити на їх майновій базі комунальне підприємство “Київкінофільм” та віднести його до сфери управління Головного управління культури і мистецтв виконавчого органу Київради ( Київської міської державної адміністрації).  Пунктами 9 та 16 зазначеного додатку до переліку комунальних підприємств, що реорганізуються шляхом злиття включені відповідно державне комунальне підприємства кінотеатр “Братислава” та комунальне підприємство “Кінотеатр Київська Русь”. Крім того, зазначеним рішенням виконавчого органу Київради (Київській державній адміністрації) наказано здійснити організаційно-правові заходи щодо виконання рішення, закріпити за комунальним підприємством  “Київкінофільм” на праві господарського відання майно реорганізованих комунальних та державних комунальних підприємств з урахуванням передавальних актів та привести свої розпорядження у відповідності до цього рішення.

   Оцінюючи наявні  в матеріалах справи документи, пояснення представників сторін, суд вважає, що  позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

   Оскаржуване рішення ради не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує права та охоронювані законом інтереси позивачів та третьої особи.

   Відповідно до ч. 1 ст. 2  Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб 'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.    

    Позивачі звернулись з позовом про визнання частково нечинним  зазначеного рішення ради.

    Згідно із підпунктом 1 пункту 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

    Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

    Судом встановлено, що третя особа звернулася до господарського суду м. Києва з позовом до Головного управління комунальної власності м. Києва, Київської міської ради про спонукання до укладання договору оренди цілісного майнового комплексу   комунального підприємства “Кінотеатр “Київська Русь” на умовах поданого проекту договору оренди. Заявлені позовні вимоги були задоволені, що підтверджується виданим на її користь наказом про зобов'язання укласти договір оренди  № 36/ 466-3/424-16/88.

  Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі передачі спору на розгляд суду, арбітражного суду договір оренди вважається укладеним з моменту набрання чинності рішенням суду, арбітражного суду про укладання договору оренди і на умовах, зазначених в ньому.

  Таким чином, договір оренди цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства “Кінотеатр “Київська Русь” слід вважати укладеним з орендарем -  ТОВ “Культурний центр  “Київська Русь” з моменту прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом від 28.08.2007 р. по справі  № 36/466-3/424-16/88 про укладання договору оренди. Оскільки третя особа звернулася в суд з позовом про укладання договору оренди до прийняття радою оскаржуваного рішення її права підлягають захиту.

   Відповідно до п. 1 договору оренди від 15 грудня 2003 року Орендодавець (Головне управління комунальної власності м. Києва) передає, а Орендар (ТОВ “Культурний центр  “Київська Русь”) приймає у строкове платне користування цілісний майновий комплекс  комунального підприємства “Кінотеатр “Київська Русь”, склад і вартість якого визначено відповідно до наведеного акта оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу підприємства. Відповідно до п. 1.5. договору  від 15 грудня 2003 року після укладання цього договору Орендар (ТОВ “Культурний центр  “Київська Русь”) приєднує до свого майна Підприємство (КП) в установленому порядку.

    Згідно до ст. 14 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”  припинення діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, здійснюється шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря. Приєднання підприємства або його структурного підрозділу до орендаря здійснюється за відповідним рішенням органу управління орендаря. Відповідно до ст. 15 Закону орендар стає правонаступником прав та обов'язків підприємства відповідно до договору оренди.

  Таким чином, з огляду на наведене слід визнати, що право володіння та  користування майном зазначеного цілісного майнового комплексу перейшло від комунального підприємств до орендаря –товариства з обмеженою відповідальністю “Культурний центр  “Київська Русь”з моменту набуття чинності рішення суду про спонукання до укладання договору оренди. Законом  “Про оренду державного та комунального майна”, а також укладеним договором оренди не передбачено інший механізм припинення підприємства, майно якого передано в оренду, ніж  його реорганізація через приєднання до орендаря.

   За таких  обставин правонаступником КП  “Кінотеатр“Київська Русь” може бути тільки  ТОВ “Культурний центр  “Київська Русь”.  

 Крім того, оскаржуване рішення Київської міської ради прийнято всупереч рішенню суду, яке набрало законної сили. Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення являються обов'язковими до виконання на усій території України.

 Рішення щодо оренди майна позивача набуло законної сили, що унеможливлює проведення реорганізації шляхом злиття комунального підприємства з іншим підприємством.      

    Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного кодексу України юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

 Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Відповідно до ч. 2   ст. 59 Господарського кодексу України у разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

  Оскаржуваним рішенням передбачена реорганізація шляхом злиття зазначених державних комунальних підприємств з одночасною передачею їх майна на баланс новостворюваному підприємству “Київкінофільм”.

   З огляду на те, що спірне майно, яке за оскаржуваним рішенням ради повинно бути переданим новоствореному  підприємству “Київкінофільм” вже знаходиться в оренді ТОВ “Культурний центр  “Київська Русь”, а також з урахуванням того, що Законом “Про оренду державного та комунального майна” визначено єдиний спосіб реорганізації - шляхом приєднання комунальних підприємств до орендаря, встановлення рішенням ради іншого способу реорганізації –злиття комунального підприємства з новоутвореним підприємством - є незаконним і таким, що порушує права орендаря –третьої особи у справі.

    Заперечення відповідача стосовно неможливості обмеження його права власності щодо розпорядження майном комунальної власності не можуть бути прийнятими до уваги з наступних підстав.

  Відповідно до ч. 1 ст. 106 Цивільного кодексу України ( ч. 1 ст. 59 Господарського кодексу України) злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженої на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом –за рішенням суду або відповідного органу державної влади. Судом встановлено, що власником майна, що входило до складу майна комунального підприємства, а на теперішній час –до складу орендованого товариствам майна є територіальна громада м. Києва, від імені якої виступає Київська міська рада, якою і було прийнято оскаржуване рішення.

  Відповідно до пункту 30 частини 1 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виключно на пленарних засідання міської ради вирішуються питання щодо ліквідації, реорганізації та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

  Оскаржуване рішення було прийнято на пленарному засіданні, процедура прийняття рішення порушена не була, тому посилання позивачів на порушення порядку підписання додатку до рішення судом до уваги не приймаються.

     Проте повноваження власника майна не є абсолютними.

     Відповідно до ч. 7 ст. 319 Цивільного кодексу України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.  

     Відповідно до ст. 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності.

     Згідно до ч. 1 ст. 28 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності.

   Відповідно до ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається незаконним та скасовується.

    Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав ті інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крам або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

   З урахуванням наведеного, оскаржуване рішення в частині злиття КП “Кінотеатр “Київська Русь” не відповідає приписам ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 104  Цивільного кодексу України, ст. ст.14, 15 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, порушує права позивача та третьої особи і в цій частині підлягає скасуванню.

 Позовні вимоги комунальних підприємств також підлягають задоволенню і з інших заявлених ними підстав.

  Відповідно до ч. 1 ст. 56 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом застосування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

  Відповідно до ч. 3 ст. 56 Господарського кодексу України створення суб'єктів господарювання здійснюється з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.

  Згідно до ч. 2 ст. 26 Господарського кодексу України органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище  суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії  суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції.

   Відповідно до додатку 1 зазначеного рішення Київської міської ради до переліку комунальних підприємств, що реорганізуються шляхом злиття включено 19 комунальних підприємств. Позивачами зазначено, що сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, на  ринку кінопрокату перевищує 35 відсотків.

  Згідно із ч.2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта власних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач проти позову заперечує, доводів, які би спростовували посилання позивачів стосовно об'єму концентрації, суду не надав. За таким обставинами суд вважає встановленим, що частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, на цьому ринку товарів перевищує 35 відсотків.

   Відповідно до ч. 5 ст. 27 Господарського кодексу України органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання –монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

  Згідно до ч.1 ст. 15 Закону України “Про захист економічної конкуренції”               антиконкурентними  діями органів місцевого самоврядування є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.          

  Відповідно до п.1 ч. 2 статті 22 Закону України “Про захист економічної конкуренції” концентрацією визнається злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого.

  Відповідно до п.2 ч.1 статті 24 Закону України “Про захист економічної конкуренції” концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України у випадках, передбачених частиною 2 статті 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації коли частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товарів. Оскільки сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, у разі виконання рішення ради, на ринку кінопрокату перевищуватиме 35 відсотків, злиття суб'єктів господарювання  (концентрація) могла бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України. Таким чином, рішення ради щодо реорганізації шляхом злиття зазначених державних комунальних підприємств з одночасною передачею їх майна на баланс новостворюваному підприємству “Київкінофільм” прийнято з порушенням вказаних норм антимонопольного законодавства.

  Відповідно до ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Інтерес позивачів вбачається в продовженні самостійної господарської діяльності для задоволення суспільних потреб і не суперечить засадам  цивільного законодавства.

  Відповідно до п.10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.   

   З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивачів ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються наданими доказами, а тому підлягають  задоволенню.

 До набрання рішенням законної сили заходи забезпечення адміністративного позову слід залишити без змін.

 На підставі викладеного, керуючись   ст. ст. 2, 7, 17, 158, 161-163,  п. 6 Прикінцевих  та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства  України  суд,  

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2.Визнати нечинним додаток 1 до рішення  IV сесії V скликання Київської міської ради від 26 квітня 2007 року № 450/1111 в частині пункту 9: найменування “ДКП “Кінотеатр “Братислава”, адреса: “04210, вул. Залки Мате,5”.

3.Визнати нечинним додаток 1 до рішення  IV сесії V скликання Київської міської ради від 26 квітня 2007 року № 450/1111 в частині пункту 16: найменування “КП “Кінотеатр  “Київська Русь” та адресу: “04050, вул. Артема, 93”.

4. Стягнути  з Київської міської ради (01001 м. Київ, вул. Хрещатик, 36) на користь Державного комунального підприємства кінотеатр “Братислава” (04210, м. Київ, вул. Залки Мате, 5-В) та Комунального підприємства “Кінотеатр Київська Русь” (04050, м. Київ, вул. Артема, 93) 85 (вісімдесят п'ять) грн. державного мита.

5. Залишити в силі засоби забезпечення позову до набрання постановою суду законної сили.

6. Відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства  України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства  України шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Суддя          В.І.Пінчук