Рішення

від 10.01.2011 по справі 21/257-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

21/257-10

                          ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                      тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"10" січня 2011 р.                                                                          Справа № 21/257-10          

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Майдан-Брок лтд», Київська обл., м. Біла Церква

про стягнення 21 567,56 грн., розірвання договору та повернення майна  

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Чередніченко О.М. (довіреність від 10.01.2010р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області (далі- позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Майдан-Брок лтд»(далі-ТОВ «Майдан-Брок лтд»/відповідач) про стягнення 21 567,56 грн., з яких: 18 552,02 грн. заборгованості за договором №942 від 01.12.2009р., 1 160,34 грн. пені, 1 855,20 грн. штрафу, розірвання договору №942 від 01.12.2009р. та повернення орендованого майна за ним.

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.11.2010р. порушено провадження у справі №21/257-10 та призначено її до розгляду на 13.12.2010р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.12.2010р. розгляд даної справи відкладався на 10.01.2011р.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.12.2009р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (далі-орендодавець) та ТОВ «Майдан-Брок лтд»(далі-орендар) підписано договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №942 (далі-Договір).

Пунктами 1.1, 2.1, 2.4, 5.3 та 10.1 Договору передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне індивідуально визначене майно, а саме: нежитлове приміщення –будівля складу, площею 535,9 м2, розміщене за адресою: м. Біла Церква, вул. Товарна, 29 (далі-Майно), що перебуває на балансі Козятинського БМЕУ №2.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не  раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендодавця.

Орендар зобов'язаний своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату, компенсувати експлуатаційні витрати та витрати на утримання Майна, в тому числі сплати податку на землю, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 01.12.2009р. до 31.10.2012р. включно.

Посилаючись на те, що відповідач свої обов'язки за Договором в частині своєчасної сплати орендної плати належним чином не виконав, позивач просить суд, зокрема, стягнути з відповідача 18 552,02 грн. заборгованості.

Водночас, відповідач заперечив проти позову посилаюсь на те, що у відповідності до п. 2.1 Договору в нього не настав обов'язок по сплаті орендної платі, оскільки орендоване майно не було належним чином передано в оренду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Приписами статей 175, 173, 181 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Приписами статі 284 ГК України визначено, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Згідно з приписами статей 6, 627, 628 та 638 ЦК сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів такого виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 765 ЦК України, наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Таким чином, найм (оренда) - це договір для укладення якого необхідно вчинення такої дії, як передача майна, оскільки саме передача однією особою (орендодавцем) іншій особі (орендарю) майна у тимчасове володіння і користування за плату є основною ознакою договорів оренди (найму).

Вказана правова позиція викладена також у постанові Вищого господарського суду України від 26.12.2007р. у справі № 24/257-20-6/109-7/251.

Згідно зі ст. 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Пунктами 2.1, 2.4 та 7.1 Договору передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не  раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендодавця.

Орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду майно за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з Договором.

Зі змісту наведених положень Договору слідує, що сторони досягли згоди щодо моменту настання зобов'язань за ним, а саме - після підписання акту приймання-передавання майна.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Втім, суду не надано належних доказів про підписання сторонами акту приймання-передавання майна, як це встановлено умовами Договору, як і не надано доказів виконання позивачем свого обов'язку щодо складання зазначеного акту у відповідності до п. 2.4 Договору.

Про не підписання сторонами акту приймання-передавання майна за Договором свідчить також і лист відповідача до позивача №1 від 28.09.2010р., у якому він звертає увагу позивача на те, що зазначений Акт сторонами так і не підписано. Копія зазначеного листа міститься в матеріалах справи.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Враховуючи, що Акт приймання-передавання майна в орендну сторонами не підписаний, орендар не вступив у строкове платне користування ним, зазначені факти не спростовані, суд дійшов висновку про неукладеність спірного Договору.

Оскільки встановлено, що Договір є неукладеним, тобто таким, що не породжує будь-яких юридичних наслідків, прав та обов'язків для сторін такого договору , в тому числі і обов'язку для відповідача по сплаті орендної плати за ним, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 18 552,02 грн. заборгованості за Договором є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 160,34 грн. пені та 1 835,20 грн. штрафу, нарахованих на зростаючу суму заборгованості по сплаті орендної плати за Договором за період з 02.04.2010р. по 25.10.2010р.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вина відповідача в порушенні зобов'язань за договором комісії не доведена матеріалами справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки Договір є неукладеним, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1 160,34 грн. пені та 1 835,20 грн. штрафу, нарахованих на зростаючу суму заборгованості по сплаті орендної плати за Договором за період з 02.04.2010р. по 25.10.2010р., не відповідає вимогам ст. 230 ГК України, ст. ст. 610, 611 ЦК України, а тому задоволенню не підлягає.

Посилаючись на несплату відповідачем орендної плати за Договором позивач просить суд розірвати Договір з підстав ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Проте, виходячи із системного аналізу норм Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, встановлення судом  факту неукладеності Договору, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимоги позивача про розірвання Договору з підстав ч. 2 ст. 651 ЦК України, оскільки розірвати можливо лише укладений договір.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 08.06.2010р. у справі №9/3, від 14.01.2010р. у справі №31/46-09-3231.

Крім того, оскільки доказів передачі відповідачеві в оренду Майна за Договором, як-то Акт приймання-передавання, суду не надано, суд дійшов висновку, що вимога позивача про повернення об'єкту оренди за Договором - будівлі складу, площею 535,9 м2, розміщене за адресою: м. Біла Церква, вул. Товарна, 29 є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 32-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 173, 175, 181, 230, 283 284 Господарського кодексу України, ст. ст. 6, 610, 611, 627, 628, 638, 651, 765 Цивільного кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                                                                                  В.А. Ярема

Повне рішення складено 12.01.2011р.