Рішення

від 24.12.2010 по справі 5020-12/094-7/377-9/124-3/222

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-12/094-7/377-9/124-3/222

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

24 грудня 2010 року справа № 5020-12/094-7/377-9/124-3/222

За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю „РСУ 1-Дельта”,

                    ідентифікаційний код 33093469

(99057, м. Севастополь, вул. Юмашева, 15-В, к. 1, кв. 41)

до                    Головного управління житлово-комунального

господарства Севастопольської міської державної адміністрації,

ідентифікаційний код 33949086

(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 2)

про стягнення 63 676,89 грн.,

суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивача –Молчанов А.О., представник, довіреність б/н від 20.10.2010;

відповідача – Зімовнова О.В., представник, довіреність № 22/2528 від 18.08.2010.

Обставини справи:

24.06.2009 Товариство з обмеженою відповідальністю „РСУ 1-Дельта” (далі –позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Головного управління житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації (далі –відповідач) про стягнення 63 676,89 грн., з яких: 33 259,25 грн. –пеня, 13 457,50 грн. –штраф у розмірі 7% від суми заборгованості, 14 226,50 грн. –інфляційні збитки та 2 733,64 грн. –3% річних.

Ухвалою від 25.06.2009 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-12/094.

На виконання розпорядження голови господарського суду міста Севастополя № 117 від 21.12.2010, ухвалою від 22.12.2010 справу прийнято до провадження суддею         Головко В.О. з привласненням справі № 5020-12/094-7/377-9/124-3/222.

У судовому засіданні 22.12.2010 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 24.12.2010.

Після перерви судове засідання було продовжено за участю представників сторін.

Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення відповідачем умов договору підряду № 2-д від 29.10.2007 в частині розрахунків за виконані позивачем підрядні роботи.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов /том 2, арк. с. 35-37/ та доповненні до відзиву /том 2, арк. с. 15-16/, основні з яких полягають у ненастанні відкладальної обставини, з якою пов'язано виникнення зобов'язання щодо оплати, –це надходження коштів з бюджету.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

29.10.2007 між ТОВ „РСУ 1-Дельта” (Підрядник) і Головним управлінням житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації (Замовник) був укладений договір підряду № 2-д (далі –Договір), предметом якого є виконання робіт з реконструкції водопроводу, діаметром 800 мм у м. Інкерман (пункт 1.1 Договору) /том 2,  арк. с. 2-4/.

Відповідно до пункту 3.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 29.08.2008 /том 2, арк. с. 29/) договірна вартість робіт за Договором становить 2 522 245,20 грн.

Зобов'язання щодо виконання вказаних підрядних робіт були виконані Підрядником (позивач у справі) належним чином, але оплата цих робіт здійсненна Замовником (відповідач) лише частково, через що у відповідача перед позивачем за грудень 2008 року виникла заборгованість у розмірі 192 250,80 грн.

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 15.04.2010 у справі № 5020-2/112-9/041-7/375-12/039 /том 1, арк. с. 100-103/, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.05.2010 /том 1, арк. с. 104-110/ та постановою Вищого господарського суду України від 23.09.2010 /том 1, арк. с. 134-136/, з відповідача на користь позивача у повному обсязі стягнута заборгованість в сумі    192 250,80 грн.

Як убачається з матеріалів справи, основний борг в сумі 192 250,80 грн. перерахований позивачеві відповідачем в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 2 від 11.08.2010 /том 2, арк. с. 40/.

Вважаючи встановленим факт порушення відповідачем зобов'язань за договором підряду, позивач просить застосувати до відповідача господарські санкції, а саме стягнути з нього пеню у розмірі 33 259,25 грн., штраф у розмірі 7% від суми заборгованості –   13 457,50 грн., суму інфляційного збільшення боргу –14 226,50 грн. та 3% річних у сумі 2 733,64 грн., а разом –63 676,89 грн.

Ухилення відповідача від добровільної сплати господарських санкцій у визначеному позивачем розмірі спричинило звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору –договору підряду, тому підпадають під правове регулювання нормами Господарського кодексу України (Закон № 436-ІV від 16.01.2003, з наступними змінами і доповненнями), та Цивільного кодексу України (Закон № 435-ІV від 16.01.2003, з наступними змінами і доповненнями), які визначають загальні положення про зобов'язання, питання виконання зобов'язань та відповідальності за порушення зобов'язань.

Крім того, застосуванню до спірних відносин сторін (стосовно грошових розрахунків) підлягають спеціальні норми Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод). Також зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду одного спору не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи те, що ухвалою господарського суду     м. Севастополя від 15.04.2010 провадження у справі № 5020-2/112-9/041-7/375-12/039 в частині позовних вимог до Головного управління Державного казначейства України у місті Севастополі припинено, суд вважає, що рішення господарського суду м. Севастополя від 15.04.2010 /том 1, арк. с. 100-103/, яке залишене без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.05.2010 /том 1, арк. с. 104-110/ та постановою Вищого господарського суду України від 23.09.2010 /том 1, арк. с. 134-136/, має преюдиціальне значення для справи, що розглядається.

Зазначеними судовими актами встановлені наступні фактичні обставини:

-          заборгованість відповідача (Головного управління житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації) перед позивачем (Товариством з обмеженою відповідальністю „РСУ 1-Дельта”) утворилась за грудень 2008 року;

-          розмір заборгованості – 192 250,80 грн.;

-          ця заборгованість заявлена в якості кредиторської заборгованості за 2008 рік у Головному управлінні Державного казначейства України в м. Севастополі.

Хоча вказані факти не потребують доказування, вони підтверджується матеріалами справи, а саме: актом б/н приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в за грудень  2008 року на суму 192 250,80 грн. /том 2, арк. с. 7-14/, Додатковою угодою № 1 від 29.08.2008 /том 2, арк. с. 29/, листом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 20.03.2009 № 8/4-2864 /том 2, арк. с. 30/, платіжним дорученням № 2 від 11.08.2010 на суму 192 250,80 грн. /том 2, арк. с. 40/.

Таким чином, у відповідача перед позивачем за грудень 2008 року утворилась заборгованість по оплаті виконаних підрядних робіт в сумі 192 250,80 грн.

Як зазначено вище, господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність (ч. 1    ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини першої статті 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи.

Судом встановлено, що роботи були здані Підрядником і, відповідно, прийняті Замовником у грудні 2008 року, причому відповідач в платіжному дорученні № 2 від 11.08.2010 вказує конкретну дату акта –25.12.2008 /том 2, арк. с. 40/.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Отже, чинне законодавство України (ч. 1 ст. 854 ЦК України) покладає на відповідача обов'язок оплатити виконані позивачем підрядні роботи після їх здачі, тобто починаючи з 25.12.2008.

Виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що у встановлені законом строки відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати виконаних підрядних робіт не виконав (оплата здійснена лише 11.08.2010), тобто є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнових прав та інтересів, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційне збільшення суми боргу та нарахування позивачем 3% річних за користування чужими грошовими коштами є правомірними.

Водночас, перевіряючи розрахунок інфляційного відшкодування /том 1, арк. с. 18/, суд встановив, що, по-перше, позивачем невірно розрахований індекс інфляції за період з 01.01.2009 по 22.06.2009; а, по-друге, сума основного боргу, що взята для розрахунку (192250,00 грн.), є меншою ніж насправді (192250,80 грн.) на 0,80 грн.

Враховуючи зазначене, суд здійснив власний розрахунок інфляційного відшкодування, що наведений нижче.

192250,80*1,086-192250,80=16533,57 грн., де:

1,086 –індекс інфляції за січень-червень 2009 року (з 01.01.2009 по 22.06.2009):

1,029*1,015*1,014*1,009*1,005*1,011=1,086

192250,80 грн. –сума основного боргу.

Таким чином, сума інфляційного відшкодування за розрахунком суду є більшою, ніж заявлено позивачем.

Відповідно до пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Зважаючи на відсутність такого клопотання, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 14226,50 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних /том 1, арк. с. 19/, суд признав його вірним, хоча так само позивач взяв для розрахунку суму основного боргу, яка є меншою за дійсну на 0,80 грн. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у сумі 2733,64 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення пені та 7% штрафу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В свою чергу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦК України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1       ст. 230 ГК України).

Частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з пунктом 6.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України, а також відповідно до статті 231 Господарського кодексу України.

Тобто сторони в Договорі визначили міру відповідальності контрагентів за порушення ними своїх зобов'язань за цим Договором шляхом відсилки до норм чинного законодавства, в тому числі –статті 231 Господарського кодексу України.

Позивач при обчисленні пені та 7% штрафу застосував приписи частини другої статті 231 Господарського кодексу України, відповідно до якої, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

За порушення грошових зобов'язань штрафні санкції встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що в розумінні частини другої статті 231 Господарського кодексу України пеня та штраф не можуть застосовуватись за порушення грошового зобов'язання.

Таким чином, штрафні санкції у вигляді пені та штрафу можуть бути застосовані за наявності таких умов:

-          якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту;

-          якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

-          якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

Матеріалами справи, зокрема Положенням про головне управління житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженим розпорядженням голови Севастопольської міської державної адміністрації від 28.11.2005 № 1591-р /том 1, арк. с. 64-72/ та Довідкою № 22-365-5003 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) від 18.01.2006 /том 1, арк. с. 62/, підтверджується, що Головне управління житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації належить до державного сектора економіки, а виконання спірного зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, про що свідчить, зокрема, листування Міністерства з питань житлово-комунального господарства України з Севастопольською міською державною адміністрацією /том 2,      арк. с. 34/ та Головним управлінням житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації /том 2, арк. с. 30/; інший розмір пені та штрафу Договором не передбачений.

Втім, відповідачем допущено порушення саме грошового зобов'язання. Тому частина друга статті 231 Господарського кодексу України не може бути застосована до спірних правовідносин сторін, у зв'язку з чим вимога про стягнення штрафу в розмірі 7% від суми простроченого грошового зобов'язання є необґрунтованою.

Водночас, суд вважає правомірним нарахування відповідачеві пені за порушення строків оплати виконаних підрядних робіт, але з деякими обмеженнями.

Так, згідно з частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Судом встановлено, що інший розмір відсотків ані законом, ані Договором не передбачений.

Зокрема, відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Тобто положення Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

За розрахунком суду, що наведений нижче, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 10892,46 грн. (10428,95+463,51):

192250,80*12%/365*165=10428,95 грн.

192250,80*11%/365*8=463,51 грн., де:

1922250,80 грн. –сума боргу,

12% –облікова ставка НБУ, що діяла в період з 30.04.2008 по 14.06.2009;

165 дн. –кількість днів прострочення за період з 01.01.2009 по 14.06.2009;

11% –облікова ставка НБУ, що діяла в період з 15.06.2009 по 11.08.2009;

8 дн. –кількість днів прострочення за період з 15.06.2009 по 22.06.2009;

365 дн. –кількість календарних днів у 2009 році.

Таким чином, позовна вимога щодо стягнення пені підлягає задоволенню частково –в сумі 10892,46 грн. В частині стягнення пені в сумі 22366,79 грн. (33259,25-10892,46) та штрафу в розмірі 7% в сумі 13457,50 грн. –позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Доводи відповідача щодо ненастання строку виконання зобов'язання ґрунтуються на невірному тлумаченні відповідачем норм чинного законодавства, а тому відхиляються судом.

Так само не приймаються і відхиляються судом доводи відповідача щодо відсутності його вини у порушенні зобов'язання, оскільки за змістом частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, тим більше, що позивач вимагає стягнути з відповідача на свою користь лише вартість фактично виконаних та прийнятих робіт.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 10892,46 грн., 3% річних у сумі 2733,64 грн. та інфляційні збитки у розмірі 14226,50 грн., разом –27852,60 грн. Суд відмовляє позивачу у задоволенні вимог щодо стягнення пені в сумі 22366,79 грн. та штрафу у розмірі 7% в сумі 13457,50 грн.

Витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог: на відповідача –державне мито       278,53 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –        136,69 грн. (27852,60/63676,89*312,50).

Керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Головного управління житлово-комунального господарства Севастопольської міської державної адміністрації (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 2, ідентифікаційний код 33949086, відомості про рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „РСУ 1-Дельта” (99057, м. Севастополь,     вул. Юмашева, 15-В, корп. 1, кв. 41, ідентифікаційний код 33093469,               п/р 26005043853100 в „Укрсиббанк”, МФО 351005, або на інші рахунки) 27 852,60 грн. (двадцять сім тисяч вісімсот п'ятдесят дві грн. 60 коп.), з яких: 10892,46 грн. –пеня, 14226,50 грн. –збитки від інфляції, 2733,64 грн. –3% річних, а також витрати по сплаті державного мита в розмірі 278,53 грн. (двісті сімдесят вісім грн. 53 коп.) та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 136,69 грн. (сто тридцять шість грн. 69 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          В частині стягнення пені в сумі 22366,79 грн. та штрафу в розмірі 7% в сумі 13457,50 грн. –в позові відмовити.

Суддя                                                                підпис                                                  В.О.Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

29.12.2010.