Постанова

від 29.12.2010 по справі 5002-32/3679.1-2010

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5002-32/3679.1-2010

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

 23 грудня 2010 року   Справа № 5002-32/3679.1-2010

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Градової О.Г.,

суддів                                                                      Заплава Л.М.,

                                                                                          Котлярової О.Л.,

за участю представників сторін:

прокурор, Ковалевич Олег Михайлович, посвідчення №631 від 01.02.10, прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;

позивача, не з'явився, Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель Автономної Республіки Крим;

відповідача, Матвієць Олександр Петрович, довіреність №02.10-07/955 від 23.11.10,  Ялтинська міська рада;

третьої особи, Гущак Сергій Іванович, довіреність №59 від 28.05.10, державне підприємство "Гурзуф";

третьої особи, не з'явився, комунальне підприємство Ялтинської міської ради "Комбінат благоустрою";

третьої особи, Шишмарьов Андрій Дмитрович, довіреність №01-01/1720 від 02.06.10,  Рада Міністрів Автономної Республіки Крим;

третьої особи, не з'явився, Міністерство аграрної політики України;

розглянувши апеляційну скаргу Ялтинської міської ради на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Барсукова А.М.) від 11 жовтня 2010 року у справі № 5002-32/3679.1-2010

за позовом прокурора міста Ялти (вул. Кірова, 18, Ялта, 98600)

в особі Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Автономної Республіки Крим (вул. Кечкеметська, 114, Сімферополь, 95038)

до Ялтинської міської ради (пл. Радянська, 1, Ялта, 98600)

3-ті особи: державне підприємство "Гурзуф" (вул. Привітна, 4, Гурзуф, м Ялта, 98640)

комунальне підприємство Ялтинської міської ради "Комбінат благоустрою" (пров. Дарсанівський, 5, Ялта, 98609)

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим (пр. Кірова, 13, Сімферополь, 95000)

Міністерство аграрної політики України (вул. Хрещатик, 24, Київ 1, 01001)

про визнання недійсним рішення,

                                                            ВСТАНОВИВ:

                    Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено, визнано недійсним рішення відповідача про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 14,85 га державного підприємства "Гурзуф".

               Судове рішення мотивовано тим, що відповідач не має повноважень на припинення права постійного користування земельною ділянкою державного підприємства (а.с. 11-20 т. 3).

                    Відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та провадження у справі припинити через непідвідомчість спору господарським судам України, оскільки судове рішення прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права (а.с. 34-38 т. 3).

          Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

У судовому засіданні відповідач підтримав доводи апеляційної скарги, прокурор з апеляційною скаргою не погодився. Представник державного підприємства "Гурзуф" проти апеляційної скарги заперечував та пояснив, що, дійсно, підприємство у добровільному порядку відмовлялося від землі, але ця відмова суперечить законодавству. Представник Ради Міністрів Автономної Республіки Крим пояснив, що вирішення питання щодо припинення права користування земельною ділянкою державним підприємством є компетенцією Ради Міністрів Автономної Республіки Крим.    

Позивач та інші треті особи не скористалися правом на участь в судовому засіданні їх представників, про час та місце засідання сповіщені ухвалою суду, 06 грудня 2010 року на їх адреси рекомендованою кореспонденцією направлені копії ухвали. Заяв про відкладення розгляду справи до суду не надійшло. У справі достатньо доказів для розгляду спору. Явка сторін та третіх осіб не визнана судом обов'язковою. Тому судова колегія розглядає справу за відсутністю осіб, що не з'явилися.

              На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд витребував додаткові докази (а.с. 44-45, 52-55, 65-66, 68-70, 72-73, 76-96, 103 т. 3), встановив наступне.

                    З 17 грудня 1999 року третя особа по цій господарській справі - державне підприємство (раніше радгосп-завод) "Гурзуф" (а.с. 97-99, 141-150 т. 2) отримало право постійного користування земельною ділянкою площею 311,26 га, що підтверджується рішенням Ялтинської міської ради №39 від 09 грудня 1999 року, наданим 17 грудня 1999 року державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КМ №003193, складеним у 1998 році технічним звітом (а.с. 54, 77-79 т. 1, а.с. 100-103, 121-163 т. 2).

             Але 18 грудня 2008 року Ялтинською міською радою було прийнято рішення №97 (а.с. 7 т. 1), яким:

             1) затверджена технічна документація землеустрою з припинення права постійного користування частиною (14,85 га) вказаної земельної ділянки,

           2) припинено право постійного користування державним підприємством "Гурзуф" частиною - 14,85 га, земельної ділянки, яка передана в постійне користування,

            3) переведена земельна ділянка площею 14,85 га з земель сільськогосподарського призначення до земель житлової та громадської забудови, ця земельна ділянка віднесена до земель запасу,

            4) зобов'язано Ялтинське міське управління земельних ресурсів внести відповідні зміни до державного акту серії I-КМ №003193 та до державної статистичної звітності.

             Це рішення відповідачем прийнято на підставі:

             - рішення Ялтинської міської ради №813 від 07 жовтня 2008 року про дозвіл на складення технічної документації з землеустрою на припинення права постійного користування земельною ділянкою (а.с. 56 т. 1),

            - технічної документації з землеустрою на припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 14,85 га з відповідними погодженнями та висновком державної експертизи землевпорядної документації з припинення права постійного користування (а.с. 57-89  т. 1),

            - погодження Міністерства аграрної політики України №37-38-15/14826 від 05 вересня 2008 року на лист Ради міністрів України на вилучення земельної ділянки площею 14 га (а.с. 73 т. 1).

             Таке припинення права постійного користування земельною ділянкою було пов'язано з добровільною відмовою землекористувача від вказаної частини земельної ділянки, чого не оспорював в судовому засіданні представник державного підприємства "Гурзуф" та це підтверджується письмовими доказами (а.с. 60 т. 1).

             Після припинення права постійного користування вказаною частиною земельної ділянки державному підприємству "Гурзуф", ця земельна ділянка площею 14,85 га рішеннями Ялтинської міської ради №673 від 18 грудня 2008 року та №425 від 02 жовтня 2009 року передана в постійне користування комунальному підприємству "Комбінат благоустрою", яке 21 січня 2010 року отримало державний акт на право постійного користування земельною ділянкою для пристрою міського кладовища  (а.с. 93, 82-88 т. 1, а.с. 6, 23, 27-28 т. 2).

             Разом з тим, до наступного часу на екземплярі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КМ №003193, що є у державного підприємства "Гурзуф" будь-яких відомостей про зміну права користування не внесено, що підтверджується дослідженим в судовому засіданні апеляційного господарського суду оригіналом державного акту, копія якого долучена до справи (а.с. 52-55 т. 3).

              Вказане рішення про припинення права постійного користування державним підприємством "Гурзуф" земельною ділянкою площею 14,85 га було пов'язано з необхідністю розташування міського кладовища (а.с. 20-27 т. 2).

             Станом на час прийняття вказаного рішення розмежування земель державної та комунальної власності у місті Ялта не здійснено, чого сторони не оспорюють.

          З Статуту державного підприємства "Гурзуф" слідує, що воно було створено за наказом Міністерства аграрної політики України №677 від 03 грудня 2005 року як радгосп-завод, зараз є державним підприємством, воно засновано на державній власності (а.с. 25-34 т. 1).

          З пояснень представника цього підприємства, державне підприємство "Гурзуф" ані на час прийняття рішення (що є предметом спору), ані на даний  час не підлягало та не підлягає приватизації. Чого не оспорюють прокурор та відповідач.

             20 грудня 2006 року постановою Верховної ради Автономної Республіки Крим №302-5/06 встановлені межі населеного пункту міста Ялта (а.с. 54 т. 1).

          Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

             Згідно з частинами 3 та 4 статті 142 Земельного кодексу України (Закон України №2768-III від 25 жовтня 2001 року станом на 18 грудня 2008 року - дату прийняття відповідачем рішення, яке є предметом спору) припинення  права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки, на підставі якої власник земельної ділянки заяви приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

              Статті 83 та 84 вказаного Кодексу встановлюють, які землі належать на праві власності територіальним громадам (комунальна власність) та які - державній власності.

              Так, частина 2 статті 83 Земельного кодексу України передбачає, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

                А частина 1 статті 84 цього Кодексу встановлювала, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Таке право, відповідно до частини 2 цієї статті набувається і реалізується  державою  в  особі  Кабінету Міністрів України, Ради міністрів  Автономної  Республіки  Крим, обласних, Київської та Севастопольської   міських, районних державних  адміністрацій, державних органів  приватизації  відповідно до закону.

             При цьому, пункт "ж" частини 3 статті 84 Земельного кодексу України забороняв передачу до комунальної власності земель державної власності, на яких розташовані державні підприємства.      

Стаття 17-1 Земельного кодексу України та стаття 18-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції Закону України N89/97-ВР від 19 лютого 1997 року, з змінами на 29 лютого 2008 року) передбачали право державних органів приватизації здійснювати за договорами купівлі-продажу продаж земельних ділянок державної власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, та надання у довгострокову оренду земельних ділянок, що не підлягають продажу відповідно до Земельного кодексу України, з умовою - у разі зняття заборони на продаж зазначених ділянок орендар зобов'язаний їх придбати.  

              Пункт 12 Розділу Х "Перехідні положення" цього Кодексу встановлював, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а державні органи приватизації здійснюють розпорядження землями, на яких розташовані державні підприємства, та продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.

Така зміна порядку розпорядження землями була здійснена Законами України від 20 грудня 2005 року N3235-IV, від 19грудня 2006 року N489-V, від 28 грудня 2007 року N107-VI про Державні бюджети України на 2006, 2007, 2008 роки.  

            Однак 22 травня 2008 року рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 року визнано неконституційними положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI  від 28 грудня 2007 року.  

             Підставою для визнання неконституційними цих положень Закону України №107-VI  стало те, що не можна вносити бюджетним законом змін до спеціальних законів.

             Але 03 червня 2008 року був прийнятий спеціальний закон щодо земельних відносин - "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №309-VI, який набрав чинності 04 червня 2008 року (з дня опублікування в газетах "Голос України" №105, "Урядовий кур'єр" №101). Цей Закон (також як Закон України №107-VI) передбачив право державних органів приватизації здійснювати продаж земельних ділянок чи надання їх в довгострокову оренду з обов'язком купівлі після зняття заборони на продаж), заборону на передачу земельних ділянок державної власності, на яких розташовані державні підприємства, до комунальної власності (пункт "ж" частина 3 статті 84 Земельного кодексу України), а також встановив тимчасовий порядок (до розмежування земель державної і комунальної власності) розпорядження земельними ділянками:

             абзац 1 - відповідні сільські, селищні, міські ради - землями в межах населених пунктів, крім земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту,  

            абзац 3 - державні органи приватизації - землями, на яких розташовані державні  підприємства, крім відчуження земель, на яких розташовані об'єкти, що не підлягають приватизації.

08 липня 2009 року постановою №689 Кабінету Міністрів України був затверджений Порядок продажу об'єктів, що підлягають приватизації, разом з земельними ділянками державної власності, який діє до наступного часу.

              Статті 13 та 16 Земельного кодексу України (на 18 грудня 2008 року та на даний час) передбачають повноваження Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин, а саме ці органи мають право розпоряджуватися землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

             Частина 1 статті 78 Земельного кодексу України встановлює зміст права власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Таке право реалізується суб'єктами права власності на землю, в тому числі територіальними громадами, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка  реалізує це  право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності, що встановлено пунктами "б" та "в" статті 80 вказаного Кодексу.

          Таким чином, станом на час прийняття відповідачем (органом самоврядування) спірного рішення право розпорядження землями, на яких розташовані державні підприємства (в даному випадку державне підприємство "Гурзуф"), які не підлягають приватизації, надано Раді міністрів Автономної  Республіки Крим.

          А тому апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач прийняв рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою з перевищенням повноважень, що є підставою для визнання його недійсним.

          Приймаючи до уваги, що припинення права користування частиною земельної ділянки було пов'язано з необхідністю використання цієї землі під кладовище, друга частина спірного рішення міської ради є рішенням про зміну категорії землі.

          Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України землі України зміна  цільового призначення земель, яка провадиться органами виконавчої влади або  органами  місцевого самоврядування, які приймають  рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування,  вилучення (викуп) земель і  затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.      Наслідками порушення порядку зміни цільового призначення земель є визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;  відмови  в  державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, що встановлено статтею 21 Земельного кодексу України.

          Тобто рішення про зміну категорії земельної ділянки є компетенцією органу, який повноважний прийняти рішення про передачу земельної ділянки у власність чи користування.

          Однак з вказаних вище обставин та законів слідує, що відповідач не мав права на розпорядження земельною ділянкою, на якій розташоване державне  підприємство, а тому не мав і права змінювати категорію цієї земельної ділянки. Тому і у цій частині рішення (зміна категорії землі із сільськогосподарського призначення на землі громадської забудови) також прийнято з перевищенням повноважень.

          Посилання відповідача на те, що він діяв в межах своїх повноважень є помилковими через те, що з такого права міської ради є виключення - крім земель, на яких розташовані державні підприємства, які підлягають чи не підлягають приватизації,  це повноваження державних органів приватизації та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим відповідно.

          Також не є обґрунтованими доводи відповідача про те, що оскільки  міська рада в 1999 році надавала цю земельну ділянку в постійне користування, то вона і має право на припинення такого права.

          Відповідно до статей 3-4, 7, 9 Земельного кодексу України (Закон України в редакції Закону України №2196-XII 13 березня 1992 року, з змінами на час прийняття рішення міською радою про передачу радгоспу-заводу "Гурзуф" земельної ділянки) існували лише державна, колективна та приватна власність на землю, комунальної власності на землі не було; до компетенції міських рад народних депутатів відносилось надання в постійне користування земельних ділянок в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. З цього слідує, що міська рада в 1999 році прийняла рішення про надання радгоспу-заводу "Гурзуф" земельної ділянки в постійне користування не тому, що ця земельна ділянка була комунальною власністю, а тому, що на той час існував такий порядок та повноваження міської ради на надання земель державної власності в постійне користування.    

          Однак прокурор 15 липня 2009 року (а.с. 2, 41 т. 1) заявив позов в інтересах Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим, яка 04 вересня 2009 року (тобто на час розгляду справи місцевим господарським судом після скасування первісних судових рішень в касаційному порядку) втратила повноваження здійснювати державний контроль з охорони та використання земель, а саме на захист цих прав позивача прокурор заявив позов. До таких висновків апеляційний господарський суд прийшов на підставі наступного.

          Відповідно до Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1958 від 25 грудня 2002 року, яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №901 від 26 серпня 2009 року (яка опублікована в Офіційному віснику України N65 04 вересня 2009 року), ця Державна інспекція станом на час подачі позову та до 04 вересня 2009 року:

          - була урядовим органом державного управління, який діє у складі Держкомзему і йому підпорядковується (пункт 1 Положення),

          - її основними завданнями було в межах своєї компетенції реалізація державної політики у сфері земельних відносин, здійснення державного контролю за використанням і охороною земель (пункт 3),

          - її повноваженнями були організація і здійснення контролю за дотриманням:

          а) органами місцевого самоврядування земельного законодавства,

          б) встановленого порядку реалізації права на землю,

          в) законодавства у процесі вилучення (викупу) земельних ділянок (підпункт 1 пункту 4),

          - вона мала право в межах своїх повноважень звертатися до органів прокуратури з клопотанням про надання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився (пункт 5),

          - ця Державна інспекція мала територіальні органи, в тому числі в Автономній Республіці Крим (пункт 10),

          - Держземінспекція була юридичною особою (пункт 15).

          Як слідує з письмових доказів, державна реєстрація юридичної особи -  Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Автономної Республіці Крим (ідентифікаційний код 26331378), в інтересах якої заявлений прокурором позов, була здійснена 14 березня 2003 року, належних доказів про виключення цієї юридичної особи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців апеляційному господарському суду не надано (а.с. 96 т. 3).

          Але ця Державна інспекція з 04 вересня 2009 року втратила повноваження урядового органу державного управління зі здійснення державного контролю за використанням і охороною земель (в тому числі державний контроль за дотриманням органами місцевого самоврядування земельного законодавства) тому, що 26 серпня 2009 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №901, якою вирішено ліквідувати цю Державну інспекцію, внести змінити до Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №224 від 19 березня 2008 року.

          Відповідно до цих змін,  Держкомзем  здійснює  свої  повноваження  безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (в тому числі, в Автономній  Республіці  Крим), повноваження щодо    здійснення державного контролю за використанням та охороною земель  Держкомзем здійснює через Держземінспекцію та її територіальні органи.

          21 червня 2010 року постановою Кабінету Міністрів України №477 вирішено утворити нову Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель як урядового органу системи Державного комітету із земельних ресурсів України, затверджено Положення про цю Державну інспекцію.

          Відповідно до цього Положення нова Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель:

          - є урядовим органом, який діє у складі Держкомзему і йому підпорядковується (пункт 1 Положення),

          - її основними завданнями є реалізація державної політики у сфері земельних відносин, здійснення державного контролю за використанням і охороною земель в межах своєї компетенції (пункт 3),

          - її повноваженнями є організація і здійснення державного контролю за дотриманням:

          а) органами місцевого самоврядування земельного законодавства,

          б) встановленого порядку реалізації права на землю,

          в) законодавства у процесі вилучення (викупу) земельних ділянок (підпункт 1 пункту 4),  

          - вносити в установленому порядку до органів місцевого самоврядування клопотання щодо приведення у відповідність до законодавства прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель (підпункт 7 пункту 4),

          - вона має в межах своїх повноважень звертатися до органів прокуратури з клопотанням про надання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання їх не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу ( абзац 9 пункту 5),

          - ця Державна інспекція має територіальні органи, в тому числі в Автономній Республіці Крим, які становлять єдину систему органів державного контролю за використанням та охороною земель; керівники зазначених територіальних органів є одночасно головними інспекторами з контролю за використанням та охороною земель, в тому числі  Автономної Республіки Крим (пункт 10),

          - Держземінспекція є юридичною особою (пункт 17).

          Але територіальні органи цієї Державної інспекції по постанові Кабінету Міністрів України №477 від 21 червня 2010 року створені не були. А постановою Кабінету Міністрів України №1068 від 22 листопада 2010 року вирішено ліквідувати Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель, яка підлягала утворенню по постанові Кабінету Міністрів України №477 від 21 червня 2010 року.   

          З відповіді Республіканського комітету по земельним ресурсам Автономної Республіки Крим на запит апеляційного господарського суду слідує, що цей Комітет, хоча не є урядовим органом, але він є республіканським органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань земельних ресурсів, який відповідно до пункту 39 Положення про Рескомзем здійснює державний контроль за використанням та охороною земель (а.с. 87-95 т. 3).

          Таким чином, на час розгляду цієї справи місцевим господарським судом після скасування судових рішень судів першої та другої інстанцій, орган, в інтересах якого прокурор завив цей позов, вже втратив повноваження урядового органу державного управління, який діяв у складі Держкомзему, цей орган втратив повноваження здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, в тому числі здійснення контролю за дотриманням органами місцевого самоврядування земельного законодавства.

          За вимогами статей 23-25 Господарського процесуального кодексу України залучення до участі у справі іншого позивача чи заміна неналежного позивача не передбачена, заміна позивача можлива лише у разі правонаступництва.

          Але, як вказано вище, позивач не має правонаступника.

          А тому позовні вимоги прокурора в інтересах органу, що втратив повноваження, задоволенню не підлягають.

          Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам України підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

          Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема:

          - спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (правових актів індивідуальної дії);

          - спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, що слідує з пунктів 1 та 3 частини 2 та частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

          При цьому, під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, про що вказано в пункті 7 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.  

          Апеляційний господарський суд вважає, що прийняте відповідачем рішення є рішенням в галузі господарських відношень тому, що це рішення було направлено на припинення права користування землею. А тому цей спір не є адміністративним.

          Прохання відповідача щодо припинення провадження у справі через непідвідомчість спору господарським судам України задоволенню не підлягає.  

              На підставі вказаного апеляційний господарський суд вважає, що позов задоволенню не підлягає та місцевим господарським судом рішення прийнято з порушенням норм матеріального права щодо належності позивача, що є підставою для його скасування. Апеляційна скарга в частині скасування судового рішення підлягає задоволенню.

          Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 2), 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

                  Апеляційну скаргу Ялтинської міської ради задовольнити частково.

         Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 жовтня 2010 року у справі № 5002-32/3679.1-2010 скасувати.

                    У позові відмовити.

Головуючий суддя                                                  О.Г. Градова

Судді                                                                                Л.М. Заплава

                                                                                О.Л. Котлярова