Рішення

від 20.01.2011 по справі 12/121

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/121

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

20.01.2011                                                                                               Справа  № 12/121

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Продовольча компанія „Заграва –Луцьк”, м. Луцьк

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Янтар”,  м. Тячів

про стягнення заборгованості в сумі  26 564,60 грн.

                                                                                         Суддя    Тисянчин  В. М.

                    Представники:

Від позивача –не з'явився (явка на розсуд сторін)

Від відповідача –не з'явився (явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариством з обмеженою відповідальністю „Продовольча компанія „Заграва –Луцьк”, м. Луцьк до товариства з обмеженою відповідальністю „Янтар”,  м. Тячів про стягнення заборгованості в сумі 26 564,60 грн.

           Надісланим на адресу суду клопотанням (вх. № 251/2011 від 12.01.2011 року) позивач просить розгляд справи проводити без його участі.

На вимогу суду відповідач письмового відзиву на позов з доказами в його обґрунтування не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

          Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка відповідача у судове засідання не є правовою перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

           Повідомлення підтверджує вручення відповідачу 04.01.2011 року ухвали від 29.12.2010 року про порушення провадження у справі, де вказано про  місце    і час призначення розгляду справи, чим забезпечено йому реалізацію Конституційного права на судовий захист (п.4 ст. 129 Конституції України).          Відповідач не скористався своїм правом щодо направлення свого представника для участі в судовому засіданні.

          Позаяк, суду не надано відповідачем доказів чи відомостей поважних причин неможливості його участі в судовому засіданні, як і не надано суду будь –яких доказів про відсутність боргу.

До того ж, у разі дійсного бажання забезпечення представництва відповідачем у судовому засіданні – завчасне повідомлення судом про час і

                                                                               продовження рішення  Господарського суду

                                                                                                          Закарпатської області по справі № 12/121

                                                                                             від 20.01.2011 року

місце судового засідання не позбавило відповідача у виборі кола суб'єктів такого представництва у суді відповідно до ст. 28 ГПК України.

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, суд

          ВСТАНОВИВ:

Заборгованість відповідача в сумі 26 564,60 грн.  –основного боргу щодо оплати за поставлений, згідно договору про діяльність як дилера № 799 від 14.10.2009 року,  товар,  підтверджується матеріалами справи, зокрема:

-  накладними № №1332, 1333 від 16.10.2009 року;

-  довіреністю ЯЛХ № 399120 від 16.10.2009 року;

        -  рахунками № 361 за період 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та № 361 за період 01.01.2010 року по 31.12.2010 року;

-  розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

                  Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу (претензія  № 270 від 16.11.2010 року) відповідач не виконав, чим порушив  ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

         Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов'язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

          У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання –кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах. Підставою виникнення зобов'язання є юридичний факт.

          В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли                 зобов'язальні відносини між сторонами, є поставка товару (ст. 11 ЦК України).

          Отже, обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого товару є безспірним.

          Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається              (ст. 615; 625 ЦК України).

                                                                                продовження рішення  Господарського суду

                                                                                                             Закарпатської області по справі № 12/121

                                                                                                від 20.01.2011 року

Відтак, договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

           Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання  та  інші  учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.      Докази    подаються    сторонами    та    іншими   учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути  підтверджені  певними  засобами  доказування,   не   можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, всупереч вимог ст. 34 ГПК України відповідачем не було надано суду доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві.

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності суб'єктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обов'язкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися  колом обставин, які зумовлюють застосування  до правопорушника заходів цивільно –правової відповідальності.

    Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

          При постановленні судового рішення враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно –державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і  

                                                                                                              продовження рішення  Господарського суду

                                                                                                              Закарпатської області по справі № 12/121

                                                                                                               від 20.01.2011 року

заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При

цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”;  ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.             Позов задоволити  повністю.

    2.   Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Янтар” (м. Тячів, вул. Комсомольська, 4 –а; код 19109001) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Продовольча компанія „Заграва –Луцьк” ( м. Луцьк,                 вул. Підгаєцька, 13 –Б; код 31880976) суму 26 564,60 (двадцять шість тисяч п'ятсот шістдесят чотири грн. 60 коп.) –основного боргу; 15,56 (п'ятнадцять грн. 56 коп.) –витрат на отримання довідки про включення відповідача до ЄДРПОУ та 265,65 (двісті шістдесят п'ять грн. 65 коп.) –у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 (двісті тридцять шість  грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

       Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

   Суддя                                                                                     Тисянчин В. М.