Рішення

від 04.01.2011 по справі 5430-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

5430-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

04.01.2011Справа №2-15/5430-2010

За позовом Приватного підприємства «Автопрофіт» (08131, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петропавловська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 2; 03142,          м. Київ, бул. Вернадського, 29; ЄДРПОУ 31593948)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвабуд» (95000, АР Крим,     м. Сімферополь, вул. Маршала Жукова, 33, кв. 9; 95000, АР Крим, м. Сімферополь,            вул. Севастопольська, 29а, База ВАТ «Кримм'ясо»; ЄДРПОУ 35338358)

Про стягнення 13 589,80 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко

представники:

Від позивача – Невєрова О.Є., представник, довіреність від 01.06.2010

Від відповідача – не з'явився

Обставини справи Приватне підприємство «Автопрофіт» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвабуд» про стягнення 12 714,75 грн. заборгованості, 635,74 грн. інфляційних нарахувань, 239,31 грн. 3% річних, також просить суд стягнути з відповідача судові витрати.

Розпорядженням Голови господарського суду АР Крим №370 від 29.11.2010, у зв'язку із відпусткою судді ГС АР Крим Пєтухової Н.С., справу передано на розгляд судді Іщенко І.А. із привласненням справі №5002-15/5430-2010.

Актом приймання-передачі від 30.11.2010, суддя ГС АР Крим Пєтухова Н.С. передала, а суддя ГС АР Крим Іщенко І.А. прийняла справу №5002-15/5430-2010.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 30.11.2010, справу №5002-15/5430-2010 прийнято до провадження судді Іщенко І.А. та призначено розгляд справи.

Позивач позовні вимоги підтримав, мотивуючи їх тим, що відповідач належним чином не виконав умови щодо оплати за поставлений товар по договору поставки №АВАФ-189 від 11.07.2008, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 12 714,75 грн., що й стало причиною для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 635,74 грн. інфляційних нарахувань та 239,31 грн. 3% річних.

Відповідач до судового засідання явку свого представника жодного разу не забезпечив, відзиву на позовну заяву не надав, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд –

ВСТАНОВИВ:

11.07.2008 між Приватним підприємством «Автопрофіт» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвабуд» (покупець, відповідач) був укладений договір поставки №АВАФ-189 (далі – Договір) (а.с.10-12).

Згідно пункту 1.1 Договору, Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця авто товари та товари для спорту та туризму (далі – товар) зі складу, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах даного договору.

Відповідно до пункту 4.2 Договору, оплата за поставлений товар згідно умов цього договору здійснюється по мірі його реалізації.

16.07.2008 позивач відвантажив, а відповідач отримав товар на загальну суму 23 260,19 грн., що підтверджується видатковою накладною №АВАФ-0000578 (а.с.18-20).

Згідно довідки ПАТ «Банк «Національні інвестиції» №4499/14-1 від 28.12.2010, відповідач сплатив позивачу 5 000,00 грн. 24.10.2008.

Накладною на повернення №АВАФ-0000107 від 13.07.2009 відповідач повернув позивачу товар на загальну суму 4 375,44 грн. (а.с.22-23).

Накладною на повернення №АВАФ-0000111 від 03.09.2009 відповідач повернув позивачу товар на суму 1 170,00 грн. (а.с.17).

Листом від 09.03.2010 позивач звернувся до відповідача з вимогою про погашення заборгованості за отриманий товар у розмірі 12 714,75 грн. (а.с.27).

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на той факт, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати за поставлений товар по договору поставки №АВАФ-189 від 11.07.2008, у зв'язку з чим за ним склалася заборгованість в розмірі 12 714,75 грн., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені статтею 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засадами судочинства  є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто, суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а саме розглянути спір з урахуванням лише доказів, що представлені позивачем.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши всі представлені сторонами докази та оцінивши їх в сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права і інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до пункту 4.2 Договору, оплата за поставлений товар згідно умов цього договору здійснюється по мірі його реалізації.

Однак, позивачем не представлено суду жодних доказів реалізації поставленого товару відповідачем.

Вимогу позивача про сплату боргу суд не приймає до уваги, оскільки договором поставки №АВАФ-189 від 11.07.2008 визначені інші строки оплати поставленого товару, а позов про стягнення заборгованості ґрунтується саме на підставі договору поставки, пунктом 4.2 якого визначено, що оплата за поставлений товар згідно умов цього договору здійснюється по мірі його реалізації.

Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними доказами порушення відповідачем своїх зобов'язань по договору, а відповідно у позивача не виникло порушеного права, через що позовні вимоги про стягнення 12 714,75 грн. заборгованості задоволенню не підлягають.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 239,31 грн. 3% річних та           635,74 грн. інфляційних витрат.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Проте, як вже встановлено судом, позивачем не доведено суду порушення відповідачем свого зобов'язання.

За таких обставин, у задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача 239,31 грн. 3% річних та 635,74 грн. інфляційних витрат слід відмовити.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського  процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 49, 75, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

У задоволені позову відмовити.

Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 06.01.2010.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.