Рішення

від 11.01.2011 по справі 6144-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

6144-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

11.01.2011Справа №2-7/6144-2010

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Аювін» (95053, м. Сімферополь, вул. Мате Залки, буд. 7-д, кв. 12,  ідентифікаційний код 31859483)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт юг» (95017, м. Сімферополь, вул. Будьонного, 24, корп. 4, ідентифікаційний код 35408964)

Про стягнення 28080,00 грн.

Суддя ГС АР Крим І.І.Дворний

представники:

Від позивача –    Петричук В. Р., предст.. дов. від 10.01.2011 р.; Сілін О. І., директор.

Від відповідача    –   Тихонов А. Б., директор.

Сутність спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Група «Аювін» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт юг» 28080,00 грн. заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем за видатковою накладною №АЮ-85 від 17.12.2007 р. був придбаний у Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Аювін» товар на загальну суму 38080,00 грн., вартість якого була сплачена лише частково на суму 10 000,00 грн., у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача боргу розмірі 28080,00 грн. в примусовому порядку.

У судовому засіданні позивач підтримав вимоги в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання з'явився, однак письмовий відзив на позов не надав, проти позову не заперечував.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

При цьому, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

Як вбачається з матеріалів справи, 17.12.2007 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Група «Аювін» на підставі видаткової накладної №АЮ-85 був переданий у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт юг» товар на суму 38080,00 грн.

Товар був прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт юг»  у зазначеній видатковій накладній. Повноваження представника відповідача підтверджуються відповідною довіреністю серії ЯОШ №703908 від 14.12.2007 р. на одержання товарно-матеріальних цінностей, заповненою відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р.

На оплату вартості переданого товару позивачем був виписаний рахунок-фактура №АЮ-00075 від 17.12.2007 р.

Однак, вартість товару була оплачена лише частково на суму 10 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 08.02.2008 р., у зв'язку з чим заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт юг» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Група «Аювін» складає 28080,00 грн.

Заборгованість відповідача перед ТОВ «Група «Аювін» у вказаному розмірі підтверджується актами звірки взаємних розрахунків від 01.12.2010 р. та від 10.01.2011 р., підписаними обома сторонами та скріпленими печатями підприємств.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Ч. 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України).

Отже, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі був укладений усний правочин, що не суперечить положенням чинного законодавства України. Відповідно, у відповідача виник обов'язок щодо оплати вартості отриманого товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Однак, матеріали справи свідчать про те, що відповідачем були порушені зобов'язання по оплаті за укладеним усним правочином, що, серед іншого, підтверджується вищеназваними актами звірки взаємних розрахунків від 01.12.2010 р. та від 10.01.2011 р.

Відповідач не представив суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у розмірі 28080,00 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Аювін» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт юг» боргу в розмірі 28080,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати у вигляді сплаченого державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу суд покладає на відповідача згідно з приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт юг» (95017, м. Сімферополь, вул. Будьонного, 24, корп. 4, ідентифікаційний код 35408964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Аювін» (95053, м. Сімферополь, вул. Мате Залки, буд. 7-д, кв. 12,  ідентифікаційний код 31859483) заборгованість у розмірі 28080 грн., 280,80 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.