Рішення

від 20.01.2011 по справі 25/165-10-5166

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

25/165-10-5166

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" січня 2011 р.Справа  № 25/165-10-5166

За позовом: Дочірнього підприємства „Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України”

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Віта”

про визнання договору поставки №15/03-П від 15.03.2006 р. недійсним  

                                                                                                Суддя           Малярчук І.А.

В судових  засіданнях приймали участь представники сторін:

Від позивача:  не з`явився

Від відповідача:  Швець О.В., довіреністю №09-10 від 02.09.2010 р.

В судовому  засіданні 20.01.2011 р. приймали участь представники сторін:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: Швець О.В., довіреністю №09-10 від 02.09.2010 р.

СУТЬ СПОРУ: про визнання недійсним договору поставки №15/03-П від 15.03.2006 р., укладеного між ДП „Київське обласне дорожнє управління” ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” та ТОВ „Сан Віта”, недійсним  

Згідно ухвали господарського суду міста Києва від 08.11.2010 р. матеріали справи №37/468 за позовом Дочірнього підприємства „Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Віта” про визнання договору недійсним, надіслано за підсудністю до господарського суду Одеської області, та ухвалою господарського суду Одеської області від 09.12.2010 р. порушено провадження у справі №25/165-10-5166 за вказаним позовом.

Позивач на заявлених позовних вимогах наполягає, в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає наступне. 15.03.2006 р. між сторонами було укладено договір поставки №15/03-П на придбання бітуму нафтового дорожнього та дизпалива, оскільки він суперечить вимогам законодавства, та додатки до нього не містять відомостей щодо будь-якого співвідношення товарів, умов про врахування сторонами необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів, про вимоги до якості товарів, не містить положень про номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів, поставлених за спірним договором, які є істотними умовами договору згідно ст.ст.266, 267, 268 ГК України, що, на думку позивача, у відповідності до ст.ст.215, 203 ЦК України тягне за собою недійсність договору поставки №15/03-П від 15.03.2006 р.

Відповідач надав суду відзив на позов від 20.12.2010 р. вх.№34352, заяву про визнання фактів встановленими від 20.01.2011 р. вх.№1772/2011, в якому просить суд застосувати до вимог позивача позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначаючи про те, що п.1.2. договору поставки містить найменування продукції, марку та кількість, а згідно з вимогами п.1.3. договору ціна, кількість та асортиментний перелік товару визначається у заявках, додаткових угодах, що складають невід'ємну частину цього договору. У пунктах 1 додаткових угод №1 від 21.08.2007 р., №2 від 26.05.2008 р., №3 від 20.06.2008 р., №4 від 29.10.2008 р., №5 від 31.10.2008 р. наведено найменування продукції, її вид, кількість та вартість, що свідчить про досягнення між сторонами згоди щодо таких істотних умов, як найменування, вид, кількість та вартість продукції. Відповідач вважає необґрунтованим посилання позивача на відсутність у договорі строків поставки продукції, з огляду на п.3.4. договору, згідно з яким відвантаження партії продукції на адресу замовника (через структурний підрозділ) буде здійснюватись постачальником на протязі п'ятнадцяти днів після отримання постачальником заявки замовника, що свідчить про врахування сторонами ритмічності та безперебійності постачання. Відповідач зазначає, що твердження позивача про відсутність у договорі поставки положень про якість товару спростовується розділом 2 договору „Якість продукції”.

Крім того, відповідач відмічає, що під час поставки продукції між сторонами не виникло жодних спірних питань, окрім порушення позивачем строків розрахунків за поставлену продукцію. До подачі позову позивач не звертався до відповідача з вимогами щодо приведення договору у відповідність з нормами чинного законодавства та не повідомляв про невідповідність умов договору нормам законодавства. Зобов'язання по договору поставки з боку відповідача виконані у повному обсязі, в свою чергу, позивач погасив заборгованість за поставлену продукцію, але не сплатив штрафні санкції, відсотки за користування грошовими коштами, інфляційні витрати та судові витрати, що підтверджується рішеннями господарського суду м. Києва від 17.07.2008 р. №26/280, від 12.02.2009 р. №6/501, постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010 р. №6/501. Зазначені цими постановами обставини позивач просить визнати такими, що не підлягають доведенню під час розгляду справи №25/165-10-5166. Відповідач вважає, що дотримання або недотримання істотних умов договору не впливає на його дійсність та не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Відповідач вважає, що з огляду на те, що про наявність договору позивачу було відомо в день його укладення –15.03.2006 р., строк позовної давності сплив –15.03.2009 р., отже позовні вимоги заявлено з порушенням строків позовної давності, наслідки недотримання якої відповідач просить суд застосувати.   

Ухвалою суду від 20.12.2010 р. з врахуванням неявки представника позивача у судове засідання та ненадання сторонами витребуваних судом документів, розгляд справи було відкладено на 20.01.2011 р., тобто на місяць, таким чином, клопотання позивача, яке надійшло після судового засідання 21.12.2010 р. вх. №34500, про відкладення розгляду справи на більш тривалий час з метою вчасного отримання позивачем ухвал суду та направлення ним у відрядження повноважного представника, судом розглянуто та задоволено.  

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши доводи представника відповідача, суд встановив наступне:

          15.03.2006 р. між ТОВ „Сан Віта” (постачальник) та ДП „Київське обласне дорожнє управління” ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” (замовник) було укладено договір поставки №15/03-П, за умовами п.1.1. якого постачальник зобов'язується поставляти замовнику, передбачену цим договором продукцію, а останній зобов'язується прийняти продукцію і сплатити її на умовах даного договору.

          Найменування продукції: бітум нафтовий дорожній (марка –БНД 90/130) у кількості 10 000 тон, дизпаливо у кількості 5 000 тон та бензин А-76 у кількості 5 000 тон. (п.1.2. договору поставки).

          Згідно п.1.3. договору поставки ціна, кількість, асортиментний перелік продукції визначаються в заявках, додаткових угодах, що складають невід'ємну частину цього договору.

          За положеннями п.п.2.1., 2.2. якість продукції, що підлягає постачанню за цим договором, має відповідати державним стандартам, технічним вимогам, сертифікату (паспорту) якості заводу виробника на дану продукцію. В разі поставки продукції, яка не відповідає по якості вимогам, передбаченим п.2.1. цього договору, замовник відмовляється від прийняття і оплати продукції для усунення постачальником всіх недоліків та порушень.

          Відповідно до п.п.3.1., 3.2., 3.3., 3.4. договору поставки замовник отримує продукцію через свої структурні підрозділи. Поставка продукції з місця його зберігання до замовника здійснюється залізничним транспортом або автомобільним транспортом постачальника. Замовник надає постачальнику заявку на поставку партії продукції, в якій вказує, найменування, кількість, асортимент продукції; станцію і місце призначення і отримувача продукції. Відвантаження партії продукції на адресу замовника (через структурний підрозділ) буде здійснюватись постачальником на протязі п'ятнадцяти днів після отримання постачальником заявки замовника.

          Згідно п.3.7. договору розрахунки за поставлену продукцію здійснюються в безготівковому порядку шляхом перерахування суми, визначеної в рахунках-фактурах на р/р постачальника по факту поставки продукції. У випадку, якщо поставка продукції замовнику буде відбуватись з відстрочкою оплати за продукцію, замовник зобов'язаний оплатити загальну вартість поставленої продукції протягом 30 днів з моменту передачі йому продукції (п.3.8. договору поставки).

          За положеннями п.п.4.1., 4.2., 4.3. договору поставки ціна продукції є договірною, але не може перевищувати регіональні граничні оптові ціни, затверджені „Укравтодором”, це коригування ціни фіксується в додаткових угодах, які є невід`ємною частиною даного договору. У випадку підвищення витрат на виробництво продукції постачальника за умов незалежних від нього, вартість продукції визначається шляхом складання нової додаткової угоди. Підставою для оплати є рахунок-фактура, надана постачальником, згідно з заявкою замовника (його структурного підрозділу).

          Пунктом 8.1. договору поставки передбачено, що даний договір вступає в силу з дати його підписання і діє до 31.12.2009 р. Всі зміни та доповнення, уточнення будь-що до даного договору здійснюються у письмовій формі, є його невід`ємною частиною та обов'язково підписуються уповноваженими представниками обох сторін.

          Між ТОВ „Сан Віта” (постачальник) та ДП „Київське обласне дорожнє управління” ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” (замовник) було укладено п'ять додаткових угод до договору поставки №15/03-П від 15.03.2006 р., в яких узгоджено кількість поставляємого товару та його вартість.

          Так, 21.08.2007 р. сторонами спору підписано додаткову угоду №1, відповідно до п.п.1, 2 якої постачальник поставляє, а замовник приймає Бітум БНД 90/130 у кількості 2000 тон за ціною 1 тони –2 332 грн., на загальну суму 4 664 000 грн. без залізничного тарифу, та оплачує її на умовах основного договору поставки №15/03-П від 15.03.2006 р.   

          Згідно п.п.1.2. додаткової угоди  від 26.05.2008 р. №2 постачальник поставляє, а замовник приймає Бітум БНД 90/130 у кількості 630 тон за ціною 1 тони –3 650 грн., на загальну суму 2 299 500 грн. без транспортних послуг, та оплачує її на умовах основного договору поставки №15/03-П від 15.03.2006 р.   

          20.06.2008 р. додатковою угодою №3 сторони погодили, поставку відповідачем позивачу Бітуму БНД 90/130 у кількості 1 000 тон. (вартість однієї тони 3 850 грн.) на загальну суму 3 850 000 грн. без залізничного тарифу, та оплату його на умовах основного договору поставки №15/03-П від 15.03.2006 р.  (п.п.1, 2 додаткової угоди №3).  

          Додатковою угодою №4 від 29.10.2008 р. сторони визначили, що постачальник поставляє, а замовник приймає продукцію та оплачує її на умовах основного договору поставки №15/03-П від 15.03.2006 р., а саме: дизельне паливо у кількості 120,0 тон (за ціною 1 тони - 8 090 грн.) на загальну суму 970 800 грн., бензин А-76(80) у кількості 60 тон (за ціною 1 тони –7 576 грн.) на загальну суму 454 560 грн.; загалом вартість поставки товарів за угодою складає 1 425 360 грн. без транспортних послуг (п.п.1, 2 додаткової угоди №4).

          31.10.2008 р. між сторонами спору укладено додаткову угоду №5, згідно п.п.1, 2 якої постачальник поставляє, а замовник приймає продукцію та оплачує її на умовах основного договору поставки №15/03-П від 15.03.2006 р., а саме: дизельне паливо у кількості 360,0 тон (за ціною 1 тони - 8 090 грн.) на загальну суму 2 912 400 грн., бензин А-76(80) у кількості 240,0 тон (за ціною 1 тони –7 576 грн.) на загальну суму 1 818 240 грн.; загалом вартість поставки товарів за угодою складає 4 730 640 грн. без транспортних послуг (п.п.1, 2 додаткової угоди №5).

          Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2009 р. №6/501, стягнуто з  ДП „Київське обласне дорожнє управління” ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” на користь ТОВ „Сан Віта” за порушення договору поставки №15/03-П від 15.03.2006 р. та додаткової угоди №3 від 20.06.2008 р. - 5 621 615,43 грн. боргу з врахуванням індексу інфляції, 461 620,29 грн. пені, три проценти річних в сумі 58 171,38грн., 8 000 грн. витрат на правову допомогу, 25 500 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010 р. №6/501 рішення господарського суду м. Києва від 12.02.2009 р. №6/501 залишено без змін.

          Рішенням господарського суду міста Києва від 17.07.2008 р. №26/280 стягнуто з ДП „Київське обласне дорожнє управління” ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” на користь ТОВ „Сан Віта” за порушення договору поставки №15/03-П від 15.03.2006 р. та додаткової угоди №1 від 21.08.2007 р. –205 755,96 грн. пені, 10 573,74 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Судовими рішеннями №6/501 та №26/280 встановлено факт повного виконання ТОВ „Сан Віта” зобов'язань за договором поставки №15/03-П від 15.03.2006 р. та додаткових угод до нього №1 від 21.08.2007 р., №3 від 20.06.2008 р. та часткову оплату вартості поставленого товару з боку ДП „Київське обласне дорожнє управління” ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України”.

          Згідно ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Жодна зі сторін не надала суду докази звернення до іншої сторони договору поставки №15/03-П від 15.03.2006 р. з вимогою про його недійсність, а натомість здійснено поставку та оплату продукції, що свідчить про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов цього договору та додаткових угод до нього.

           Засадами чинного Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.03 р. передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного  законодавства. (ст. 15 ЦК України від 16.01.03 р.).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема: визнання правочинну недійсним (ст. 16 ЦК України від 16.01.03 р.).

           Відповідно до п.1 ст.203, ст. 215 ЦК України зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу. Якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована  особа  заперечує  його дійсність на підставах,  встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення  (ч.1 п.1 ст.216, ст.217, п.1 ст.236 ЦК України).

             Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.  Відповідно  до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з   урахуванням   вимог  цього  Кодексу,  інших  актів  цивільного законодавства,  звичаїв  ділового  обороту,  вимог  розумності  та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.  (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України господарський   договір  вважається  укладеним,  якщо  між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.3 ст.180 ГК України). Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч.4 ст.180 ГК України).

Частина 3 ст.264 ГК України встановлює, що основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 ГК України).

Положеннями ч.6 ст.265 ГК України визначено, що реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно до ч.2 ст.266 ГК України загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством (ч.2 ст.267 ГК України). Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік (ч.3 ст.267 ГК України).

Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем (ч.6 ст.267 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.268 ГК України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її  копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу (ч.2 ст.268 ГК України).

У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості (ч.3 ст.268 ГК України).

Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі (ч.4 ст.268 ГК України). У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми (ч.5 ст.268 ГК України).

Так, у позовній заяві позивач просить суд визнати спірний договір недійсним, але при цьому одночасно посилається на положення ч.2 ст.180 ГК України, яка визначає випадки визнання договору неукладеним, та ст.ст.203, 215 ЦК України, які встановлюють порядок визнання правочину недійсним.

Суд дослідив договір поставки №15/03-П від 15.03.2006 р. та встановив, що у відповідності до п.п.1.2., 1.3. договору поставки та додаткових угод до нього №№1, 2, 3, 4, 5, які є його невідємною частиною, ч.2 ст.266 ГК України, сторонами визначено ціну, кількість, асортимент продукції, а положення п.п.2.1., 2.2. договору поставки передбачають вимоги до якості продукції з дотриманням ст.268 ГК України. До того ж у п.п.3.1., 3.2., 3.3., 3.4. договору поставки сторони передбачили способи та строки поставки товару, отже договір №15/03-П від 15.03.2006 р. містить всі істотні умови, передбачені для такого виду договорів, тому відсутні підстави вважати, його неукладеним.  

Із наданих суду рішень господарського суду м. Києва від 17.07.2008 р. №26/280, від 12.02.2009 р. №6/501, постанови Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010р. №6/501, видаткових накладних від 10.11.2008 р. №№20/ДП/КВ, 21/БН/КВ, від 06.11.2008 р. №19/ДП/КВ, від 05.11.2008 р. №18/БН/КВ, від 04.11.2008 р. №№17/ДП/КВ, 08/БНД/КВ, від 07.07.2008 р. №09/БНД/КВ, від 09.07.2008 р. №10/БНД/КВ, від 10.07.2008 р. №11/БНД/КВ, від 11.07.2008 р. №12/БНД/КВ, від 17.07.2008 р. №№12-1/БНД/КВ, 13/БНД/КВ, 14/БНД/КВ, від 18.07.2008 р. №№15/БНД/КВ, 16/БНД/КВ, №01/БНД/КВ від 28.05.2008 р., №02/БНД/КВ від 29.05.2008 р., №03/БНД/КВ від 30.05.2008 р., №04/БНД/КВ від 02.06.2008 р., №05/БНД/КВ від 04.06.2008 р., №06/БНД/КВ від 04.06.2008 р., №07/БНД/КВ від 09.06.2008 р., вбачається, що договір поставки №15/03-П від 15.03.2006 р. виконаний відповідачем та виконання прийняте позивачем та частково оплачено.

Позивач не навів належного обґрунтування та не довів суду існування жодної з обставин, передбачених ст.203 ЦК України, що свідчили б про недійсність спірного договору.

Отже, за викладених обставин, позовні вимоги позивача є недоведеними, необґрунтованими тому задоволенню судом не підлягають.

Розглянувши клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про визнання договору поставки №15/03-П від 15.03.2006 р. недійсним, суд дійшов висновку про те, що вказане клопотання задоволенню не підлягає, з огляду на наступні положення законодавства.  

Частина 1 ст.256 ЦК України встановлює, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

За положеннями ч.ч.2, 3, 4 ст.267 ЦК України заява  про  захист  цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки строк дії договору поставки сторонами було встановлено  до 31.12.2008 р., то звернення до суду з позовом про недійсність договору обмежується строком по 31.12.2011р.

Крім того, застосування судом наслідків порушення строку позовної давності відбувається лише за умови встановлення судом наявності порушення матеріального права позивача, а так як суд у даному спорі не встановив порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача, тому відсутні підстави для застосування таких наслідків та відмови позивачу у задоволенні позову на цій підставі.  

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

З огляду на вищевикладені обставини справи з урахуванням положень чинного законодавства, суд вважає, заявлений ДП „Київське обласне дорожнє управління” ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” позов таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно ст. 49 ГПК України витрати пов'язані зі сплатою позивачем державного мита та витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процессу покладаються на останнього.

Керуючись ст. ст. 44, 49,  82- 85 ГПК  України суд, -

                 ВИРІШИВ:

1. Відмовити Дочірньому підприємству „Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” у задоволенні позову повністю.

         Рішення господарського суду набирає законної  сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

      Суддя                                                                                       Малярчук І.А.

Рішення підписано 21.01.2011 р.