Постанова

від 31.01.2008 по справі 04/3053

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

04/3053

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 31 січня 2008 р.                                                                                    № 04/3053  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого      Грейц К.В.,

суддів:Глос О.І., Бакуліної С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання першого заступника прокурора Черкаської області

на постановуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.10.2007 р.

у справі№04/3053

господарського суду Черкаської області

за позовомпрокурора Чигиринського району в інтересах держави в особі Худоліївської сільської ради

до ПП "ФЕБ-2006"

простягнення 23 381,76 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:Златковський Р.Ю.

від відповідача:Гусак В.Л.

від прокуратури:Попенко О.С. (посв. №203)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 20.08.2007 р. у справі №04/3053 (суддя Упир І.І.) позов задоволено частково: припинено провадження у справі в частині стягнення 7 793,88 грн.; стягнуто з ПП "ФЕБ-2006" на користь Худоліївської сільської ради 15 587,88 грн., в доход Державного бюджету України 155,87 грн. державного мита,  та 78,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду, ПП "ФЕБ-2006" було подано апеляційну скаргу до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.10.2007 р. у справі №04/3053 (судді: Андрейцева Г.М., Зеленіна Н.І., Мазур Л.М.) апеляційну скаргу ПП "ФЕБ-2006" задоволено частково: рішення господарського суду Черкаської області від 20.08.2007 р. у справі №04/3053 скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

У касаційному поданні перший заступник прокурора Черкаської області просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.10.2007 р. у справі №04/3053 та залишити в силі рішення господарського суду Черкаської області від 20.08.2007 р. у справі №04/3053, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 90, 125, 156, 157, 206 Земельного кодексу України, ст. 22 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 38, ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки факт використання ПП "ФЕБ-2006" на території Худоліївської сільської ради земельної ділянки площею 11,3 га підтверджено поясненнями представника позивача та прокурора, які відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України є доказами у справі, а відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України у разі недостатності поданих сторонами доказів суд зобов'язаний витребувати їх від підприємств, установ та організацій незалежно від їх участі у справі.

Заслухавши представників позивача, відповідача та прокуратури, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених у них фактичних обставин правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційне подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

Вважаючи, що ПП "ФЕБ-2006" на території Худоліївської сільської ради без правовстановлюючих документів використовує під господарський двір земельну ділянку загальною площею 11,3 га, прокурор Чигиринського району в інтересах держави в особі Худоліївської сільської ради звернувся до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до ПП "ФЕБ-2006" про стягнення з відповідача 23 381,76 грн. збитків за безоплатне користування землею під господарський двір без укладеного договору оренди на користь Худоліївської сільської ради. Заявою від 20.08.2007 р. прокурор та позивач відмовилися від позову в частині стягнення 7 793,88 грн.

До позовної заяви додано розрахунок суми позову —розрахунок орендної плати за господарський двір площею 11,3 га за період з серпня 2005 р. по 01.05.2007 р. на суму 23 381,76 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив із того що факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки площею 11,3 га і використання її в особистих цілях підтверджено листом Чигиринського районного відділу земельних ресурсів від 17.08.2007 р. №08434/03-05, а відповідно до ст.ст. 156, 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків, заподіяних внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки здійснюють особи, які використовують такі земельні ділянки.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи в позові, господарський суд апеляційної інстанції виходив із того, що: по-перше, факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки розміром 11,3 га  і використання її в період із серпня 2005 р. по квітень 2007 р. позивачем та прокурором не доведено та не підтверджено будь-якими доказами; по-друге, позивачем нормативно не обґрунтовано розрахунок по сплаті орендної плати за господарський двір з огляду на відсутність договору оренди земельної ділянки з відповідачем; по-третє, відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю" плата за землю справляється в вигляді земельного податку або орендної плати; при цьому орендна плата справляється за земельні ділянки, надані в оренду; а стягнення земельного податку не є предметом даного позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки господарського суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.ст. 33–34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що предметом позову є відшкодування збитків, завданих внаслідок самовільного зайняття і використання відповідачем земельної ділянки площею 11,3 га на території Худоліївської сільської ради, до предмету доказування у даній справі входить встановлення факту самовільного зайняття і використання відповідачем вказаної земельної ділянки.

Однак, господарський суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги за відсутності будь-яких доказів самовільного зайняття і використання відповідачем земельної ділянки площею 11,3 га, обмежився посиланням на підтвердження факту самовільного зайняття і використання вказаної земельної ділянки відповідачем на лист Чигиринського районного відділу земельних ресурсів від 17.08.2007 р. №08434/03-05 (не взявши до уваги, що вказаний лист свідчить лише про те, що по Худоліївській сільській раді обліковується 18,13 га земельних ділянок під господарськими дворами, які не надані в користування, і не містить будь-якої інформації щодо землекористування відповідача (а.с. 14)).

Позивачем же в порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не подано будь-яких доказів самовільного зайняття і використання відповідачем спірної земельної ділянки ні до господарського суду першої інстанції, ні до апеляційного господарського суду.

З огляду на викладене, висновки господарського суду апеляційної інстанції щодо недоведеності позивачем факту самовільного зайняття і використання відповідачем земельної ділянки площею 11,3 га відповідають фактичним обставинам і матеріалам справи.

Цілком обґрунтованими є і висновки апеляційного господарського суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача орендної плати за землю (оскільки в розрахунку суми позову йдеться саме про стягнення орендної плати за господарський двір) з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю", використання землі в Україні є платним; плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель; розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом; за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про плату за землю" визначено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, в т.ч. на умовах оренди.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про плату за землю", підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, —договір оренди такої земельної ділянки.

Як встановлено господарськими судами, між сторонами відсутній договір оренди, у зв'язку з чим висновки господарського суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для стягнення орендної плати з відповідача є законними та обґрунтованими.

Крім того, господарським судом встановлено, що доказів, які б свідчили про розмір земельної ділянки, що використовується відповідачем, період такого використання, грошову оцінку землі, позивачем та прокурором також не надано.

Однак, слід зазначити, що чинне законодавство України не звільняє відповідача від сплати земельного податку за фактичне користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, враховуючи недоведення позивачем факту самовільного зайняття і використання спірної земельної ділянки відповідачем, відсутність підстав для стягнення плати за землю у вигляді орендної плати (а стягнення земельного податку не є предметом даного позову, про що правомірно зазначено господарським судом), висновки господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

За таких обставин, встановлені господарським судом апеляційної інстанції із дотриманням правил ст. 43 Господарського процесуального кодексу України факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційного подання щодо порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.10.2007 р. у справі №04/3053 відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне подання першого заступника прокурора Черкаської області на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.10.2007 р. у справі №04/3053 залишити без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.10.2007 р. у справі №04/3053 —без змін.

Головуючий                                                                                 К.Грейц

Судді                                                                                              О.Глос

                                                                                          С.Бакуліна