Рішення

від 17.01.2011 по справі 29/229-10-5451

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

29/229-10-5451

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" січня 2011 р.Справа  № 29/229-10-5451

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Делівер»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Дюна»

про стягнення 24444,91 грн.

Суддя  Аленін О.Ю.

Представники:

Від позивача: Чубко І.А. - довіреність;

Від відповідача: не з'явився.  

          Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю „Делівер” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Дюна” про стягнення заборгованості в сумі 24444, 91 грн., з якої 22000, 00 грн. сума основного боргу,  1 761, 21 грн. пені, 282, 27 грн. інфляційних витрат, 401, 43 грн.  3% річних.

          Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.12.2010р. порушено провадження у справі №29/229-10-5451 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Делівер” до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Дюна»про стягнення 24444, 91 грн.

 12.01.2011р. позивач надав доповнення до позовної заяви, згідно якого  просить суд розірвати договір комісії № 09/10-09 від 09.10.2009р., укладений між ТОВ „Делівер” та ТОВ „Дюна”, стягнути з відповідача 24444, 91 грн., з якої 22000, 00 грн. сума основного боргу,  1 761, 21 грн. пені, 282, 27 грн. інфляційних витрат, 401, 43 грн.  3% річних.

Відповідач відзив на позов не надав, в засідання суду не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про місце та дату судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження ТОВ «Дюна»є  саме та адреса, яка вказана у позовній заяві, а саме: м. Одеса, пр-т Шевченка, 8А .

Згідно п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8\1228 та п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8\123 до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, положеннями ст. 64 ГПК України зазначено, що у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представника позивача, оцінивши докази які мають значення для справи, - суд встановив:

09 жовтня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Делівер»(далі – позивач, Товариство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дюна»(далі –відповідач, Підприємство) був укладений договір комісії  №09/10-09 (надалі –Договір).

Предметом Договору було здійснення юридичних дій по укладенню правочинів і купівлі товару у відповідності до Додатку №1 (специфікація), яка міститься в матеріалах справи.

Відповідно до вимог Договору сторони прийняли на себе наступні зобов'язання: відповідач –здійснити від свого імені, але за рахунок позивача юридичні дії щодо укладення угоди і купівлі товару, найменування та характеристики у відповідності до Додатку №1 (Специфікація) та передати куплений товар позивачу, а відповідач –прийняти виконану роботу  та Товариство виплатити винагороду у розмірі 20% від вартості придбаного товару.

Відповідно до п.3.2.1. Договору Товариство повинно авансувати Підприємство у розмірі 10% (22000 грн.) протягом 5 банківських днів з моменту укладення Договору, останні 10% (22000 грн.) після повного виконання свої зобов'язань по Договору.

Відповідно до вимог Договору Товариство виконало свої зобов'язання  щодо авансування та протягом п'яти банківських днів перерахувало Підприємству 22 000 грн.

Відповідно до п.1.4. Договору Підприємство повинно було виконати свої зобов'язання по придбанню товару та передачі його Товариству в строк не пізніше 01.12.2009 року. Момент виконання Договору Підприємством є момент передачі звіту про виконання доручення і передачі товару по акту приймання.

Товариство неодноразово зверталось до Підприємства з проханням виконати умови Договору, але Підприємство не здійснювало відповідних заходів щодо виконання.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися  належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів  цивільного законодавства, а за відсутності таких умов  та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В матеріалах справи містяться листи позивача адресовані відповідачу з відповідними відмітками про отримання про повернення авансу, а також 24.06.2010р. директором ТОВ «Дюна»був отриманий лист з пропозицією розірвати договір але відповіді та і не було отримано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Стаття 611 Цивільного кодексу України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, у тому числі й розірвання договору.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Частиною 2 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

При цьому, істотним слід вважати  таке порушення договору, яке тягне для другої сторони  неможливість досягнення мети договору.

Відповідно до ст. 188  Господарського кодексу України розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Стаття 1012 ЦК України, передбачає, що Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами.  Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Частина 1 стаття 1013 ЦК України, передбачає, що Комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Частина 1 стаття 1014 ЦК України, передбачає, що Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 стаття 1022 ЦК України, передбачає,  що після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Стаття 527 ЦК України, визначає, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти  виконання  особисто,  якщо інше не встановлено договором або законом,  не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

З боку Товариства зобов'язання щодо авансування у розмірі 10% були виконанні належним чином, про що свідчить платіжне доручення  №215 від 12.12.2009р.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, а саме як сплата неустойки так і відшкодування збитків.

Стаття 230 ГК України, встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 551 ЦК України визначає, що якщо   предметом  неустойки  є  грошова  сума,  її  розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства та розмір неустойки,  встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Згідно статі 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники  грошових коштів  сплачують  на  користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі,  що встановлюється за згодою сторін.

Згідно статі 3 зазначеного Закону, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 232 ч.6 ГК України встановлено порядок застосування штрафних санкцій, відповідно до якого нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання,  якщо  інше  не  встановлено  законом або договором, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконано.

Враховуючи вищенаведене, оскільки Підприємство свої зобов'язання за Договором в частині виконання своїх зобов'язань не виконало, а тому відповідно до п. 4.2. Договору, а тому Підприємство повинно сплати Товариству пеню в розмірі подвійній обліковій ставці НБУ за кожен день прострочки, у зв'язку з цим розмір пені складає: в загальній сумі 1761,21 грн. (розрахунок міститься в матеріалах справи).

Стаття 625 Цивільного кодексу України, встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що Підприємством не були повністю виконанні свої зобов'язання за Договором, а тому Товариство вважає, що сума 3% річних за невиконання зобов'язання складає: 401,43 грн. (розрахунок міститься в матеріалах справи).

Сума інфляційних втрат за невиконання зобов'язання відповідачем за даним Договором, складає:  282,27 грн. (розрахунок міститься в матеріалах справи).

Таким чином, загальна сума заборгованості з урахуванням штрафних санкцій складає: 22 000 грн. (основний борг) + 1 761,21 грн. (пеня) + 401, 43 грн. (3% річних) + 282,27 грн. (інфляційні втрати) = 24 444,91 грн.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та  споживач  має  право  на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав;  визнання  повністю або частково недійсними  актів  органів державної  влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги позивача з урахування доповнень є обґрунтованими та  підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті державного мита та ІТЗ судового процесу віднести за рахунок відповідача, відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України.    

Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України,суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Розірвати договір комісії №09/10-09 укладений 09 жовтня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Делівер»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дюна».

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюна»(65058, м. Одеса, пр. Шевченка, 8А, код ЄДРПОУ 30692641) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Делівер»(65058, м. Одеса, пр. Шевченка, 8А, код ЄДРПОУ 32792975) 22 000,00 грн. основного боргу, 1 761,21 грн. пені, 401, 43 грн. 3% річних, 282,27 грн. інфляційних втрат, 329, 44 грн. державного мита та 236, 00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

    Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

    Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

    Повний текст рішення складено 24.01.2011р.

Суддя                                                                                       Аленін О.Ю.