Постанова

від 18.01.2011 по справі 22/177-10-4998

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22/177-10-4998

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"18" січня 2011 р. Справа № 22/177-10-4998

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мацюри П.Ф.,

суддів Андрєєвої Е.І., Ліпчанської Н.В.,

при секретарі судового засідання  Подуст Л.В.,

за участю представників сторін :

від позивача: Адобовської Г.А.,

від відповідача: не з'явився,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю „СТРОЙКЕРАМІКА”

на рішення господарського суду Одеської області від 15.12.2010 р.

у справі №22/177-10-4998

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ЮГ-ГАЗ”

до Товариства з обмеженою відповідальністю „СТРОЙКЕРАМІКА”

про стягнення 471 178,37 грн.,

В С Т А Н О В И В:

23.11.2010 р. Товариство з обмеженою відповідальністю „ЮГ-ГАЗ” (далі - позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „СТРОЙКЕРАМІКА” ( далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу в сумі 471 178,37 грн., в т.ч. вартість спожитого природного газу -370 480,08 грн., пені в розмірі 6 936,78 грн., розмір приросту за індексом інфляції-10 743,92 грн., 1 342,60 грн. розмір 3-х % річних та 0,5% неустойки-81 674,99 грн.. Також позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 4 711,78 грн. витрати по сплаті державного мита  та 236,00 грн. витрати на ІТЗ судового процесу.

В процесі розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача заборгованість за постачання природного газу у розмірі 435 479,40 грн., в т.ч. вартість спожитого природного газу -370 480,08 грн., пеню в розмірі - 11 813,92 грн., розмір приросту за індексом інфляції - 13 799,43 грн. , розмір 3% річних - 2286,57 грн. та розмір 0,5 % неустойки - 37 099,40 грн., а також судові витрати.

Письмовий відзив на позов не надходив.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.12.2010 року у даній справі (суддя Торчинська Л.О.) позов з урахуванням уточнення задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором № 525 на постачання природного газу в 2010 році у розмірі 435 479,40 грн., в т.ч. вартість спожитого природного газу –370 480,08 грн., розмір пені –11 813,92 грн., розмір приросту за індексом інфляції –13 799,43 грн., розмір 3% річних –2 286,57 грн., розмір 0,5 % неустойки - 37 099,40 грн., витрати по сплаті держмита в сумі 4 354,79 грн. та ІТЗ судового процесу в сумі 236,00 грн..

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором постачання природного газу щодо своєчасної та повної оплати отриманого газу, внаслідок чого має борг по його оплаті, а тому зобов'язаний сплатити позивачеві заборгованість в сумі 370 480,08 грн., пеню в розмірі - 11 813,92 грн., розмір приросту за індексом інфляції - 13 799,43 грн. , 3% річних - 2286,57 грн. та 0,5 % неустойки - 37 099,40 грн., а також судові витрати.

Відповідач із рішенням суду першої інстанції не згодний, в апеляційній скарзі просить його змінити в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 0,5 % вартості газу за кожну добу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просив суд відмовити в її задоволенні, рішення місцевого господарського суду залишити без змін. В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

В судове засідання апеляційної інстанції представник скаржника не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду скарги, у зв'язку з чим судова колегія вирішила розглянути скаргу за його відсутністю за наявними документами.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, апеляційний господарський суд встановив відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне.          

Як свідчать матеріали справи та правильно встановлено судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем 01.10.2009р. було укладено договір №525 на постачання природного газу в 2010 році, відповідно до умов якого позивач –постачальник зобов'язався постачати для потреб відповідача природний газ, а відповідач –споживач прийняти та оплатити природний газ, що постачається. На підставі п. 4.1. договору ціна газу, що передається споживачу згідно умов договору, узгоджується шляхом підписання додаткових угод до договору. Сторони домовились, що ціна газу повинна включати всі податки та обов'язкові платежі, встановлені діючим законодавством України.

Крім того, 01.08.2010 р. між сторонами була укладена додаткова угода № 2/1, якою встановлено вартість 1000 куб.м. газу, спожитого відповідачем з 01 серпня 2010 р. по 31 грудня 2010 р.

Згідно п. 3.1. договору природний газ, що постачається, вважається прийнятим по кількості на підставі актів між відповідачем та Газозбутовою організацією. Пунктом 8.7. договору визначено, що Газозбутовою організацією є ВАТ „Одесагаз”.

На підтвердження постачання природного газу позивачем та його споживання відповідачем в вересні 2010 року в матеріалах справи міститься двосторонній акт від 30.09.2010 р., складений та підписаний ВАТ „Одесагаз” та споживачем та трьохсторонній акт приймання-передачі природного газу за вересень 2010 р. від 30.09.2010 р., складений та підписаний постачальником, споживачем та ВАТ „Одесагаз”.

На підставі зазначених актів споживач в вересні 2010 року спожив 110,046 тис. куб.м. природного газу, наданого постачальником. Згідно п. 2.2. договору, споживач зобов'язався забезпечити своєчасну та 100% оплату за газ та його транспортування. На підставі п. 4.6. зазначеного договору оплата газу, який споживається, здійснюється споживачем щомісячно в наступному порядку: 100% передплата обсягу споживання природного газу, що планується згідно Реєстру - не пізніше 25 числа місяця, що передує споживанню. Залишок (різниця між вартістю фактично спожитого газу згідно Акту прийому-передачі та передплатою) –не пізніше 05 числа місяця наступного за обліковим. Підставою для остаточного розрахунку за обліковий місяць є акт прийому-передачі.

Ретельно дослідивши матеріали справи суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що станом на 09.12.2010 р. заборгованість відповідача за договором № 525 на постачання природного газу в 2010 році від 01.10.2009 р. перед позивачем становить 370 480,08 грн., а тому суд першої інстанції підставно, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526,530 ЦК України, стягнув з відповідача на користь позивача зазначену суму боргу, оскільки зобов'язання має виконуватися своєчасно і належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Факт існування боргу в зазначеній сумі повністю підтверджується письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи та не спростовувався відповідачем при розгляді справи як місцевим, так і апеляційним судом.

Пунктом 5.4. договору передбачено, що у разі прострочення платежу понад встановленого строку, відповідач сплачує на користь позивача пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня, а також неустойка у розмірі 0,5% вартості наданого природного газу за кожен день прострочення платежу відповідно до п.11.3. „Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України”, затверджених Наказом Державного комітету України по нафті і газу від 1 листопада 1994 року N 355.

Відповідно до п.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п.1.1. Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України, затверджених Наказом Державного комітету України по нафті і газу від 01 листопада 1994 року N 355 (далі –Правила N 355) Правила є обов'язковими для усіх підприємств, об'єднань і організацій, зайнятих видобутком, транспортуванням, збутом і споживанням природного газу, проектуванням систем газопостачання і газоспоживаючого обладнання та його налагоджуванням, незалежно від їх відомчого підпорядкування і форми власності.

Статтею 625 ЦК України встановлена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, згідно до якої боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.11. договору сторони встановили, що при погашенні споживачем заборгованості, відповідно до ст.534 ЦК України встановлюється наступна черговість оплати:

- в першу чергу сплачуються відсотки та неустойка;

- в другу чергу сплачується основна сума боргу.

Отже, судом першої інстанції правомірно, відповідності з нормами законодавства стягнуто з відповідача пеню в розмірі - 11813,92 грн., індекс інфляції - 13 799,43 грн., розмір 3% річних - 2286,57 грн., розмір 0,5 % неустойки - 37099,40 грн.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Відповідно до пункту 3 статті 6 ЦК України сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини за власним розсудом.

Керуючись п. 3 статті 6 та ст.551 ЦК України позивач та відповідач врегулювали свої відносини за договором №525 від 01.01.2010 р. за власним розсудом, встановивши у п.5.4. Договору, що у разі прострочення платежу понад встановленого строку, відповідач сплачує на користь позивача пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня, а також неустойка у розмірі 0,5% вартості наданого природного газу за кожен день прострочення платежу відповідно до п.11.3. „Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України”, затверджених Наказом Державного комітету України по нафті і газу від 1 листопада 1994 року N 355.

Таким чином, відповідно до ст. 551 ЦК України розмір неустойки за п.5.4. Договору №525 складається з   двох складових:

-          пені із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня;

-          неустойка у розмірі 0,5% вартості наданого природного газу за кожен день прострочення платежу.

Крім того, відповідно до п.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 ст.216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п.1 ст.624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Отже, нарахування позивачем неустойки за невиконання відповідачем своїх обов'язків за договором є правомірним, а посилання скаржника на підставу для скасування рішення суду першої інстанції щодо даного нарахування є безпідставним.

Згідно п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/422 від 10.12.1996 р. „Про судове рішення” (з наступними змінами та доповненнями), рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова  кваліфікація  відносин сторін,  виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Такі ж вимоги до судового рішення містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України №11 від 29.12.1976 р. „Про судове рішення”.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії, місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи, дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам і підстав для скасування цього рішення, передбачених ст. 104 ГПК України, судова колегія не вбачає.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник не навів.

Перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК України, законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі,  судова колегія не встановила  будь - яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені місцевим судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає будь-яких, передбачених ст. 104 ГПК України, правових підстав для скасування рішення місцевого суду і задоволення апеляційної скарги.

  Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Одеської області від 15.12.2010 р. у справі №22/177-10-4998 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „СТРОЙКЕРАМІКА” –без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

             Головуючий суддя                                                         П.Ф. Мацюра

            Судді                                                                                Е.І. Андрєєва

                                                                                                     Н.В.Ліпчанська