Постанова

від 13.12.2010 по справі 2а-15664/10/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 13 грудня 2010 року                     № 2а-15664/10/2670

10:59

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіциалл»

до

Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

про

скасування податкового повідомлення-рішення № 176221506/0 від 30.09.2010

Суддя: Кротюк О.В.

Секретар судового засідання: Гончаров В.В.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва та суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 176221506/0 від 30.09.2010.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем упереджено та безпідставно прийнято оскаржуване рішення внаслідок невизнання поданої податкової звітності, оскільки остання не містила жодних недоліків.

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, оскільки позивачем порушено загальні вимоги оформлення документів податкової звітності, що є підставою вважати неподаною податкову звітність та, як наслідок, застосувати відповідні санкції.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

актом ДПІ у Шевченківської районі міста Києва № 383/1506 від 03.09.2010 про результати невиїзної документальної перевірки своєчасності подання податкової звітності підприємства встановлено, що декларацію з податку на прибуток за перший квартал та перше півріччя 2010 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Офіциалл»не подано, що є підставою для застосування відповідальності на підставі пп. 17.1.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

На підставі вказаного акта відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 176221506/0 від 30.09.2010, яким за порушення підпункту «а»4.1.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та на підставі пп. 17.1.1. Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 340,00 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що оскаржуване рішення прийнято в результаті невизнання податкових декларацій з податку на прибуток за перший квартал та перше півріччя 2010 року, оскільки останні заповнено всупереч правилам Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 № 143, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.04.2003 за N 271/7592, що викладено у листах ДПІ у Шевченківському районі міста Києва № 3623/10/28-321 від 17.05.2010 та № 6958/10/15-654 від 16.09.2010. Оскільки, по-перше, платником податку не зазначено особливі реквізити, а саме: поштовий індекс –у декларації за перший квартал та зазначено недостовірний реквізит у графі «місцезнаходження платника податку»- у декларації за перше півріччя.

Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з урахуванням наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 N 2181-III (Далі –Закон № 2181) є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу) (пункт 1.11 Закону № 2181).

Відповідно до положень пункту 4.1.2. Закону № 2181 прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього підпункту, платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень підпунктом 4.1.7, не застосовується.

Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.

Незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації платник податків зобов'язаний погасити податкове зобов'язання, самостійно визначене ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених пунктом 5.3 статті 5 цього Закону.

Податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 N 143 «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку її складання», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.04.2003 за N 271/7592, затверджено форму декларації з податку на прибуток підприємства та Порядок складання декларації з податку на прибуток підприємства, що додаються.

При цьому, абзацом першим пп. 17.1.1. статті 17 Закону № 2181 визначено, що платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Враховуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність невизнання спірних податкових декларацій результатом чого є прийняття оскаржуваного рішення. Тобто, відсутні підстави вважати, що платником податку не подано декларації з податку на прибуток за перший квартал та перше півріччя 2010 року. Адже, відповідачем при невизнанні таких податкових декларацій зроблено посилання на заповнення їх всупереч Порядку № 143. При цьому, в листах про незнання податкової звітності, податковим органом вказано, що платником податку не зазначено особливі реквізити, а саме: поштовий індекс –у декларації за перший квартал та зазначено недостовірний реквізит у графі «місцезнаходження платника податку»- у декларації за перше півріччя. Зазначені відповідачем підстави для прийняття оскаржуваних рішень не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.

Суд констатує, що при огляді примірників декларацій сторін, судом встановлено, що останні не містять жодних потертостей, виправлень, дописок. Окрім того, такі недоліки при прийнятті декларації не було належним чином встановлені та задокументовані податковим органом. Що дає підстави сумніватися в наявності таких недоліків під час отримання податковим органом спірних декларацій. Разом з тим, щодо твердження податкового органу про зазначення у спірній звітності платником податку недостовірної адреси його місцезнаходження. Вказане твердження не заслуговує на увагу. Адже відсутність зазначеного поштового індексу не визначає відсутність достовірної адреси місцезнаходження декларанта.  Крім того, суд констатує, що при листуванні з позивачем відповідач використовує саме спірну адресу, що не дає підстав сумніватися в її недостовірності. Поряд з цим, суд перевіряє оскаржуване рішення на відповідність принципам встановленим ч.3 статті 2 КАС України, зокрема: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Суд вважає оскаржуване рішення таким, що не відповідає вказаним принципам, адже відповідачем не доведено та не обґрунтовано суду, яким чином відсутність поштового індексу у декларації, спричиняє неможливість вважати її податковою декларацією та провести відповідні з нею процедури, зокрема камеральну перевірку.

Окрім того, жодних обставин щодо зазначення не достовірних відомостей в декларації, зокрема адреси місцезнаходження позивача податковою службою не встановлено, а суду не доведено.

Поряд з цим, норми закону № 2181 таких підстав для невизнання податкових  декларації як спірні не містить.

Окрім того, вказане рішення про невизнання оскаржено, проте жодних доказів про не задовлення скарги та направлення відповіді податкова не надала.

Абзацом третім пункту 5.2.2. Закону № 2181 передбачено, що якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, ненадання відповіді заявникові на скаргу № 4/пс від 15.06.2010. Тобто, є всі підстави вважати таку скаргу задоволеною, що спростовує твердження відповідача про невизнання та, як наслідок, неподання звітності за перший квартал 2010 року.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, адже відповідач при розгляді спірних декларацій діяв упереджено та недобросовісно, тобто необґрунтовано не визнав податкові декларації з податку на прибуток за перший квартал та перше півріччя 2010 року та застосував до платника податку фінансові санкції.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158 –163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва № 176221506/0 від 30.09.2010.

Відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Офіциалл» (01030, м. Київ, вулиця Б.Хмельницького, 31, код ЄДРПОУ 34821190) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн. за рахунок Державного бюджету України (Головне управління Державного казначейства України в місті Києві (01004, м. Київ, вул. Терещінківська, 11-а)).

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтею 186 та набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                                   О.В.Кротюк

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –22.12.2010.