Рішення

від 13.01.2011 по справі 5399-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

5399-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207    

РІШЕННЯ

Іменем України

13.01.2011Справа №2-2/5399-2010

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Віннер Імпортс Україна, Лтд" (04073,  м. Київ, проспект Московський, 24Д;  адреса для листування: Київська область, Києво-Святошинський район,с. Капітанівка, вул. Дачна, 5А)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайд Крим" (95024, м. Сімферополь,  пр.-т Перемоги, 211а; м. Сімферополь, провулок Заводський, 33)

про стягнення 132 461,49 грн.  

                                                                                                           Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивача: Дзядевіч   – представник, довіреність у  справі.

Від відповідача: не з'явився

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Віннер Імпортс Україна, Лтд" звернулось до господарського суду  АР Крим із позовною заявою до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайд Крим" про стягнення  суми основного боргу у розмірі 128 159грн78коп., пені за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 3 534грн53коп.,  3% річних у розмірі 726грн21коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами  було укладено договір  купівлі-продажу  продукції №69 – Zch від 24.9.2008  року, відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити відповідачу товар, а відповідач – прийняти та оплатити отриману продукцію. Відповідачем були  порушені зобов'язання  щодо оплати   отриманого товару,   що і стало підставою для   звернення із позовом до суду.

25 листопада 2010 року до суду від позивача надійшли письмові пояснення від 25.11.2010р  стосовно розрахунку позовної суми, а також заява від 25.11.2010 року  про збільшення розміру позовних  вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути заборгованість  у розмірі 132 461грн49коп., з яких 128 159грон78коп. – сума основного боргу, 3 568грн51коп. – сума пені  за прострочення виконання зобов'язань, 733грн20коп – 3% річних від суми боргу.  

Представник позивача 14.12.2010р у судовому засіданні  надав суду заяву від 10.12.2010 року  про збільшення розміру позовних вимог, якою просить суд стягнути з відповідача 135 421грн69коп., з яких 128 159грн78коп – сума основного боргу, 4 357грн43коп – індекс інфляції, 2 409грн40коп – пеня  за прострочення виконання зобов'язань, 495грн08коп – 3% річних від суми боргу.

Але, керуючись приписами ст. 22 ГПК України, суд ухвалою ГС АРК  від 14.12.2010р відмовив позивачу у прийнятті  заяви від 10.12.2010р в  частині стягнення 4 357грн43коп. індексу інфляції, тому що це є зміна предмета позову,  а  в  частині зменшення  суми пені за прострочення виконання зобов'язання з 3 534грн53коп. до 2 409грн40коп. та 3% річних з суми  726грн21коп. до 495грн08коп. суд прийняв заяву від 10.12.2010 року.

Відповідач  у судове засідання не з'явився,  хоча про час там місце розгляду справи був повідомлений належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі не з'явлення відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові  рішення   ухвалюються  судами  іменем  України  і   є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства  є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами   виникнення   цивільних  прав  та  обов'язків є договори та інші правочини.  

Частина 1ст. 14  ЦК України передбачає, що цивільні  обов'язки  виконуються  у  межах,  встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання  - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення.  Зобов'язанням є  правовідношення,  в  якому  одна  сторона (боржник)   зобов'язана   вчинити   на   користь   другої  сторони (кредитора) певну дію (передати  майно,  виконати  роботу,  надати послугу,  сплатити  гроші  тощо) або утриматися від певної дії,  а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав,  встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст.  526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до  звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).  

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною  1 ст.530 ЦК України якщо  у  зобов'язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен  виконати такий обов'язок у семиденний строк від  дня  пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар)  у  власність другій стороні (покупцеві),  а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України  покупець  зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або  прийняття  товаророзпорядчих  документів   на   нього,   якщо договором  або  актами  цивільного  законодавства  не встановлений інший строк оплати товару.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Віннер Імпортс Україна, Лтд", як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайд Крим",  як покупцем, був укладений договір купівлі – продажу продукції №69–Zch  від 24.9.2008р, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується на умовах, передбачених договором, продати покупцеві продукцію для автомобілів виробництва Ягуар, Ленд Ровер, а покупець зобов'язується прийняти продукцію та сплатити її вартість  у строки та на умовах, визначених договором.

Відповідно до п.2.2, 2.3 договору вартість продукції вказується у товарних накладних на відпуск, які оформлюються продавцем окремо на кожну партію продукції і є невід'ємною частиною договору. Покупець зобов'язаний сплатити за продукцію, відвантажену протягом календарного місяця не пізніше 15 числа наступного місяця на підставі рахунку, пред'явленого продавцем.

Позивач на виконання зобов'язань, прийнятих за договором купівлі – продажу продукції №69–Zch  від 24.9.2008р, відповідно до накладних, що знаходяться у матеріалах справи, поставив відповідачу товар та пред'явив відповідачу рахунки №07/Zch-10 від 30.7.2010р на суму 93 984грн53коп  та №07/Zch-10 від 31.8.2010р на суму 48 132грн35коп.

Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, а саме не оплатив належним чином позивачу вартість поставленого  товару  у зазначений в договорі строк, в результаті чого за ним склалася заборгованість у розмірі 128 159грн78коп, яка підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський   суд   у  визначеному  законом  порядку  встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються    сторонами    та    іншими   учасниками судового процесу.  Обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути  підтверджені  певними  засобами  доказування,   не    можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський   суд   оцінює   докази   за  своїм  внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобов'язань перед позивачем по сплаті 128 159грн78коп боргу та позивач не підтверджує надходження  вказаної суми  на його рахунок.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення 128 159грн78коп боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Враховуючи подану позивачем заяву від 10.12.2010р  в  частині зменшення  суми пені за прострочення виконання зобов'язання до 2 409грн40коп. та 3% річних до 495грн08коп., має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Така позиція викладена в пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. N 01-8/482.

Окрім вимоги про стягнення боргу,  враховуючи подану позивачем заяву від 10.12.2010р, позивачем заявлені вимоги про стягнення 2 409грн40коп пені за період з 15.9.2010р по 01.11.2010р, які підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Як вже зазначалося, зобов'язання  повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України. (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які   боржник   повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею  є  неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання,  якщо  інше  не  встановлено  законом або договором, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконано.

Відповідно до п.7.1 договору за несвоєчасну або неповну оплату продукції, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення, за кожен день прострочення платежу.

Тому, позовні вимоги у частині стягнення 2 409грн40коп пені за період з 15.9.2010р по 01.11.2010р, нарахованої з урахуванням, вимог укладеного між сторонами договору,  ст..3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР та п. 6 ст.232 Господарського кодексу України, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Також позивачем, враховуючи подану заяву від 10.12.2010р,  заявлена вимога про стягнення 495грн08коп. річних за період з 15.9.2010р по 01.11.2010р, яка також підлягає задоволенню у зв'язку з тим, що відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом, лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на відповідача з урахуванням заяви від 10.12.2010р в  частині зменшення  суми пені та річних.

В засіданні суду оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення  оформлений та підписаний 17.01.2011р.

Керуючись ст.ст. 49,75,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайд Крим" (95024, м. Сімферополь,  пр.-т Перемоги, 211а; м. Сімферополь, провулок Заводський, 33, ІПП 361160101090, р/р 26005192512400 в АКІБ «УкрСіббанк» в м.Сімферополь, МФО 324010, ЄДРПОУ 36116017)  на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Віннер Імпортс Україна, Лтд" (04073,  м. Київ, проспект Московський, 24Д;  адреса для листування: Київська область, Києво-Святошинський район,с. Капітанівка, вул. Дачна, 5А, рах.2600305759 в ПуАТ «СЕБ Банк» м.Києва, МФО 300175, ЄДРПОУ 20054535, код платника ПДВ 100271259, ІПН 200545326080) 128 159грн78коп боргу, 495грн08коп. річних, 2 409грн40коп пені, 1 310грн64коп державного мита, 236,00грн витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.             

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.