Рішення

від 18.01.2011 по справі 5780-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

5780-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

18.01.2011Справа №5002-7/5780-2010

Господарський суд Автономної республіки Крим  у складі судді Дворного І.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Приватного підприємства «Кримські інвестиційні системи» (95017, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Шмідта, 9, ідентифікаційний код 32234139)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахтиар-С» (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Севастопольська, 31, ідентифікаційний код 32896568)

Про  стягнення  13 468,22 грн.

За участю представників:

Від позивача – Інашвілі В.П., довіреність б/н від 02.11.2010р. у справі, Бородавко В.М., заступник директора

Від відповідача – не з'явився.

Обставини справи: Приватне підприємство «Кримські інвестиційні системи» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахтиар-С»  про стягнення  13 468,22 грн., у тому числі  10204,68  грн. – суми основного боргу, 306,14  грн. – 3% річних , 1 030,67 грн. – інфляційних втрат, 1 926,73  грн. - пені.

Ухвалою господарського суду від 01.12.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 14.12.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав, зазначених в ухвалі господарського суду від 14.12.2010 р., розгляд справи відкладений на 18.01.2011 р., про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 – рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за договором №96 від 01.06.2007 р. в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару,  внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду  із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку, а також нарахованої на неї пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідач жодного разу без поважних причин повноважного представника в судове засідання не направив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до пункту 3.6 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Крім того, адреса, яка зазначена в позовній заяві, повністю співпадає з відомостями, що містяться у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 11).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався  своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. При цьому суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.06.2007 р. між Приватним підприємством «Кримські інвестиційні системи» (Продавець) (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ахтиар-С» (Покупець) (відповідач) був укладений договір № 96 (а. с. 9-10).

За своєю правовою природою зазначений правочин є договором купівлі – продажу, визначення якого наведене в статті 655 Цивільного кодексу України.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Розділом 1 Договору сторони встановили, що Продавець зобов'язується відпустити товар, а Покупець прийняти та оплачувати вартість товарів по вільним договірним цінам, на умовах, передбачених дійсним договором.

Відповідно до пункту 3.1 Покупець здійснює оплату за реалізований товар один раз в 14 календарних днів.

Строк дії Договору становить з моменту підписання до 31.12.2007 р., що встановлено пунктом 7.1  та пролонгується на той самий строк, у випадку відсутності заяви сторін про розірвання або зміну умов договору в місячний строк до його закінчення, що сторони передбачили у пункті 7.2.

На виконання умов Договору позивачем була здійснена поставка товару, що підтверджується видатковими накладними № РН-522 від 05.12.2008 р. на суму 795,84 грн., № РН-517 від 04.12.2008 р. на суму  9 449,40 грн. (а. с. 18-20).

Вказаний товар був прийнятий відповідачем, що підтверджується підписом уповноваженої особи на накладних та печаткою підприємства,  довіреністю на отримання товару № 080 від 04.12.2008 р. (а. с. 17).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Суд звертає увагу на те, що сторони в договорі обумовили, що у випадку, якщо поставлений товар не був реалізований протягом одного місяця, товар визнається неліквідним та Покупець має право повернути його Продавцю, а Продавець зобов'язаний прийняти цей товар за свій рахунок за першою вимогою Покупця (пункт 2.8 Договору).

Відповідачем, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано доказів того, що він скористався наданим правом повернення нереалізованого товару, отриманого за накладними № РН-522 та  № РН-517.

За таких обставин, суд вважає, що поставлений позивачем товар був  набутий відповідачем у власність, що в свою чергу породжує у останнього обов'язок оплатити отриманий товар.

Сторонами в договорі прямо не встановлений строк оплати отриманого, але не реалізованого товару, отже в даному випадку підлягають застосуванню приписи пункту 2 статті 530 Цивільного кодексу України, яким передбачено що, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Така вимога (претензія №1 від 04.05.2010 р.) про сплату 10 204,68 грн. заборгованості була направлена позивачем на адресу відповідача 11.05.2010 р. (а. с. 14-16).

Відповідно до пункту 4.1.1 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 р. N 1149, нормативні строки пересилання місцевої простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) складає - Д+2, пріоритетної - Д+1.

При цьому, при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання збільшуються на один день (п. 4.2).

Враховуючи, що претензія №1 від 04.05.2010 р. була направлена позивачем рекомендованою кореспонденцією, вказана претензія мала були отримана відповідачем якнайпізніше 14.05.2010 р. Відповідно, семиденний строк для перерахування коштів сплинув 21.05.2010 р.

Відповідачем не надано доказів оплати товару на суму  в розмірі 10 204,68 грн., у зв'язку з чим суд погоджується з твердженням позивача щодо порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Ахтиар-С» умов укладеного між сторонами договору №96 від 01.06.2007 р., а тому заборгованість в розмірі 10 204,68 грн. підлягає примусовому стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 030,67 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 306,14 грн.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Надаючи оцінку правильності здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд враховує рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997 р. Так, у вказаному листі зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід вважати, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – червня.

Керуючись вказаними рекомендаціями, суд зазначає, що інфляційні втрати мають нараховуватися з червня 2010 року за вересень 2010 року включно, адже вимога про стягнення інфляційних втрат заявлена позивачем по 30.09.2010 р.

З урахуванням цього, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахтиар-С» на користь Приватного підприємства «Кримські інвестиційні системи», складає 358,18 грн. (10 204,68 грн. (сума заборгованості) х 103,51% (загальний індекс інфляції за спірний період) – 10 204,68 грн.).

Отже, сума інфляційних втрат підтверджується матеріалами справи лише в розмірі 358,18 грн., а тому підлягає стягненню з відповідача саме в цьому розмірі.

Враховуючи, що в розрахунку позову Приватним підприємством «Кримські інвестиційні системи» не вказаний період нарахування відсотків річних, суд вважає здійснити розрахунок станом по 22.11.2010 року – дату складання позову.

Таким чином, за період з 22.05.2010 р. по 22.11.2010 р. розмір 3% річних. Які має сплатити відповідач, складає 155,17 грн. (10 204,68 грн. х 3% : 365 дн. х 185 дн.).

Отже,  сума  3% річних підтверджується матеріалами справи тільки в розмірі  155,17  грн., а тому підлягає стягненню з відповідача саме в цьому розмірі.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 926,73 грн.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Проте, у  суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача пені у розмірі 32,41 грн. з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Більш того, обов'язковість згоди сторін на визначення неустойки (штрафу або пені), у випадку порушення зобов'язання, і про необхідність фіксації цієї згоди сторонами саме у відповідному письмовому договорі передбачає стаття 547 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Суд звертає увагу на те, що умови укладеного між сторонами договору № 96 від 01.06.2007 р. не передбачали такого виду відповідальності як сплата пені за прострочення оплати вартості товару, а отже у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Доказів того, що між сторонами був укладений правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, позивачем не надано, а посилання на пункт 5.1 договору суд визнає непереконливим, оскільки у вказаному пункті умови про стягнення пені закріплені не були.

За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахтиар-С» (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Севастопольська, 31,  ідентифікаційний код 32896568) на користь Приватного підприємства «Кримські інвестиційні системи» (95017, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Шмідта, 9, ідентифікаційний код 32234139) заборгованість у розмірі 10 204,68 грн., 358,18 грн. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 155,17 грн., 107,18 грн. державного мита та 187,81 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині в позові відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        (підпис)                      І. І. Дворний

Рішення підписано 19.01.2011 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.