Рішення

від 01.02.2011 по справі 11/202-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

01 лютого 2011 р.                                    Справа 11/202-10

за позовом    приватного підприємства «Джерело», м. Вінниця     

до                   фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця    

про                 стягнення 7 421,73 грн.

                                                                                            Суддя      В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Павлова, за участю представників:

від позивача       -   В. Нечипорук за  довіреністю б/н  від 12.12.10,

від відповідача  -    не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 суму основного боргу - 5 890, 23 грн., пеню за затримку оплати товару в розмірі подвійної ставки НБУ - 1344, 02 грн., а також 3 % річних від простроченої суми, що складає  187, 48 грн., разом 7 421, 73 грн..

Позов мотивовано тим, що згідно з укладеним 16.05.2008р. між сторонами договором на постачання нафтопродуктів через мережу АЗС по старт-каркам № 20-СК позивач взяв на себе зобов’язання поставляти, а відповідач сплативши вартість придбаного товару, зобов’язався прийняти товар за допомогою старт-карток в асортименті, кількості та за цінами обумовленими даним договором.

Взяті на себе зобов’язання позивач виконав в повному обсязі. Товар надавався вчасно та згідно потреб відповідача. Проте,  відповідач свої зобов’язання за договором  виконав частково, і на день звернення до суду з позовом за ним рахується заборгованість в розмірі 5890,23 грн..

Відповідач  у відзиві не заперечує укладення  з позивачем договору на постачання нафтопродуктів через мережу АЗС по старт-каркам № 20-СК, проте зауважує, що позивачем відпускалось неякісне пальне. У зв’язку з цим автомобілі відповідача вийшли з ладу, чим йому нанесено матеріальної шкоди. З лютого 2010 року відносини між позивачем припинились.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повно і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,  судом встановлено наступне.

16 травня  2008 року між приватним підприємством «Джерело»(позивач, за договором Постачальник) та  фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, за договором Покупець)    укладено договір на постачання нафтопродуктів через мережу АЗС по старт-каркам № 20-СК.

За умовами даного договору позивач зобов‘язався поставити, а відповідач, сплативши вартість придбаного товару, зобов’язався прийняти товар за допомогою старт-карт в асортименті, кількості та за цінами обумовленими даним договором.

Відповідно до п. 3.1. договору кількість старт-карт, асортимент та кількість товару, а також ліміти щодо його постачання визначаться Сторонами (для відповідного програмування старт-карток) у додатку № 1 до даного договору, який є його невід’ємною частиною. Зміни щодо асортименту, сорту, кількості та виду товару по вже існуючих у Покупця старт-картах вносяться Постачальником лише на підставі письмового повідомлення Покупця, оформленого у відповідності до умов даного договору.

Згідно п. 3.2. договору фактичний обсяг та асортимент товару, що є предметом постачання за даним договором, можуть змінюватись та визначаються Сторонами  на підставі відомостей СОД та термінальних чеків мережі АЗС Постачальника шляхом щомісячного складання та підписання видаткових накладних.

         Щомісячні розрахунки Покупця за постачаємий у рамках даного Договору товар здійснюються наступним чином:

         до 15-го числа місяця наступного за звітним, на підставі даних СОД та/або термінальних чеків, Постачальник формує, та передає Покупцю акт звірки та оформлені у відповідності до вимог чинного закодавства первинні бухгалтерські документи;

         при наявності у Покупця дебіторської заборгованості перед Постачальником, грошові кошти, що надходять від Покупця на розрахунковий рахунок Постачальника, зараховуються останнім як послідовне погашення Покупцем дебіторської заборгованості за даним Договором, у відповідності з виставленими Постачальником рахункаМи-фактурами, починаючи від більш ранніх. При цьому призначення платежу, визначене Покупцем у розрахункових документах, не приймається до уваги Постачальником (п.п. 6.5., 6.6., 6.7. договору).

     Позивач взяті на себе зобов’язання за договором виконав в повному обсязі, що стверджується термінальними чеками від 08.10.2008 р., від 14.10.2008 р., від 17.10. 2008 р., від 22.10.2008 р., від 27.10.2008 р., від 29.10.2008 р..

На основі термінальних чеків позивачем сформовано та передано відпо відачу акти звірки та видаткові накладні, які підписані уповноваженими особами та завірені печатками. Так,

- станом на 01.11.2008 р. позивач протягом поточного періоду(однин мі сяць) поставив відповідачу нафтопродукти на суму 22822,88 грн., яку підтверджують видаткові накладні № -00000000784 від 31.10.2008 р. на суму 18297,88 грн. та № -00000000826 від 31.10.2008р. на суму 4525,00 грн.;

- станом на 01.12.2008          р. позивач протягом поточного періоду в один місяць

поставив відповідачу нафтопродуктів на суму 16884,27 грн., яку підтверджують видаткові накладні № -00000000864 від 10.11. 2008 р. на суму 2223,00 грн.,  № -00000000981 від 30.11.2008 р. на суму 2240,00 грн.,  № -00000000982 від 30.11.2008р.  на суму 12421,27 грн.;

- станом на 01.05.2009р.  позивач на протязі поточного періоду в один місяць поставив відповідачу нафтопродуктів на суму 5999,00 грн., яку підтверджує видаткова накладна № -00000000372 від 30.04.2008 р. на суму 5999,00 грн..

Акти звірки взаєморозрахунків підписувались сторонами на початку кожно го місяця та відображають стан заборгованості Відповідача , порядок її збільшен ня та зменшення.

Відповідно до акту звірки від 01.05.2009р.  за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 18 090,23 грн..

Як свідчать матеріали справи, зокрема виписки банку надані представником позивача,  відповідачем частково виконані взяті на себе зобов’язання за договором в частині проведення розрахунків за товар та після підписання акту звірки від 01.05.2009р. оплачено товар на суму 12 200 грн..

Таким чином, товар вартістю 5890,23 грн. відповідачем не оплачено.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд зважає на таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу за поставлений товар  згідно договору поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за   договором  поставки  продавець  (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов'язується  передати  у встановлений   строк   (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений  інший строк оплати товару.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення 5890,23 грн. боргу є обґрунтованою, а відтак підлягає задоволенню.

Судом також розглянуто вимогу позивача  про стягнення 1344, 02 грн. пені та 187, 48 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.4. договору сторони визначили, що у випадку затримки оплати товару Покупцем, Постачальник має право нарахувати, а Покупець, в цьому випадку, зобов’язується сплатити пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу.

Провівши за допомогою Бази даних «Законодавство України»перевірку заявленої до стягнення пені за період з 27.05.2009р. по 27.11.2009р. ,судом встановлено, що позивачем допущено помилку в бік завищення, оскільки розмір пені за вказаний період становить 1 337,17 грн..

Таким чином, в задоволенні пені в сумі 6,85 грн. слід відмовити як в безпідставно заявлених.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк визначений у договорі,  він є боржником, що прострочив.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши  розрахунок  3% річних, судом встановлено, що позивачем правомірно нараховано 187,48 грн. річних за період з 27.05.2009р. по 27.11.2009р..

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи  викладене позов підлягає частковому задоволенню з розподілом  судових витрат у складі державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись  ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:   

1.          Позов задовольнити  частково.

2.          Стягнути з фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь приватного підприємства «Джерело»(21018, м. Вінниця, вул. Пирогова, 3, код 23106764) 5 890 (п’ять тисяч вісімсот дев’яносто) грн. 23 коп. –боргу;  1 337 (одну тисячу триста тридцять сім) грн. 17 коп. –пені; 187 (сто вісімдесят сім) грн. 48 коп. –3% річних; 101 (сто одну) грн. 91 коп. -  витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 235 (сто дев’яносто п’ять) грн. 78 коп. -  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

     3.          В решті позову відмовити.

4.          Наказ видати після набрання рішенням  законної сили.   

                                                                           Повне рішення складено 03.02.2011р.

Суддя                                                         В. Матвійчук

Дане рішення скріплена печаткою суду є підставою для повернення державного мита з бюджету.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2- відповідачу -  АДРЕСА_1)