Постанова

від 02.02.2011 по справі 7/97-1741

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/97-1741

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

02.02.11                                                                                           Справа  № 7/97-1741

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючої-судді                                       Мурської Х.В.

суддів                                                          Гнатюк Г.М.

                                                                    Кордюк Г.Т.

При секретарі судового засідання            Куцик-Трускавецькій О.Б.                                                                                                                                         

розглянув матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Орвіс", м. Тернопіль, за вих. № 185 від 30.12.2010р.

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.12.2010 р.

у справі  № 7/97-1741, суддя Стадник М.С.,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДК - Хімія", м. Тернопіль

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орвіс", м. Тернопіль

про стягнення 62465,10 грн.

за участю представників

від позивача: Боровик С.К. –представник;  

від відповідача: не з'явились.

Розпорядженням в.о. голови суду від 01.02.2011р. в склад судової колегії внесено зміни, замість судді Давид Л.Л., яка перебуває на лікарняному, в склад судової колегії введено суддю Гнатюк Г.М.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 17.12.2010 р. у справі № 7/97-1741 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДК - Хімія" задоволено частково. З Товариства з обмеженою відповідальністю "Орвіс" на користь позивача у справі стягнуто 47 265,36 грн. боргу, 4 417,28грн. пені,  3 308,58 грн. штрафу, 549,91грн. державного мита  та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Виконання рішення в загальній сумі 55777,13грн. розстрочено  на три місяці, зі сплатою щомісяця рівними платежами по 18 592,38грн. В частині стягнення 7 473,88грн. пені, в позові відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, зокрема, що  заборгованість відповідача в сумі 47 265,36 грн. підтверджена наявними в матеріалах справи доказами та актом звірки розрахунків від 26.02.2009р., не оспорюється відповідачем, а тому підлягає до задоволення як обґрунтовано заявлена. В частині стягнення  7473,88грн. пені в позові відмовлено, як надмірно заявленій.

          Не погоджуючись з даним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Орвіс" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині розстрочки виконання рішення суду на три місяці та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким розстрочити виконання судового рішення строком на один рік, мотивуючи свої доводи важким матеріальним становищем.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу спростовує доводи скаржника, просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, оскаржуване судове рішення у даній справі залишити без змін з підстав, викладених у ньому.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Скаржник в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Враховуючи те, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.12.2010 р. у даній справі –залишити без змін, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а  також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 26.02.2009р. між сторонами у справі було укладено договір купівлі –продажу, відповідно до умов якого Продавець (позивач) зобов'язується передати згідно прайс-аркуша  у власність Покупця (відповідач) товар в асортименті, кількості та сумі на підставі узгоджених з продавцем замовлень  Покупця, яке відбувається шляхом передачі Покупцем усного замовлення  торговому представникові Продавця або змістовного письмового замовлення довільної форми із зазначенням пункту доставки факсом (електронною поштою) в офіс Продавця та відповідного підтвердження Продавцем щодо можливості виконання такого замовлення, а Покупець зобов'язується прийняти товари та оплатити їх ( п.п. 1.1, 1.2, 1.5, 1.6 договору);

Відповідно до п.п. 3.4,3.5 Договору підтвердженням факту доставки партії товарів є товарна накладна, підписана уповноваженою особою Покупця, підпис якого є підтвердженням згоди Покупця на отримання від Продавця партії товарів в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними в накладній.  

На виконання умов укладеного Договору, за період з 11.01.2010р. по 26.03.2010р. позивач поставив відповідачу товару на загальну суму 50783, 47 грн., що не заперечується відповідачем та підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних (а.с. 18-131).

Згідно з п. 4.1 Договору  Покупець здійснює розрахунки з Продавцем за товари протягом 30 календарних днів з моменту доставки.

За отриманий від позивача товар відповідач  провів часткову оплату в сумі 3209,08грн. та повернув товар на суму 309,03грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними на повернення товару № ТRХ, ТRХ, ТRХ4, ТRХ, ТRХ від 05.03.2010р. та не заперечується сторонами.

Відтак, заборгованість відповідача складає 47 265, 36грн., яка окрім вищевикладеного, не заперечується відповідачем та підтверджена сторонами в акті звірки розрахунків від 26.02.2009р., а тому місцевим господарським судом правомірно задоволено позовні вимоги в цій частині.

Окрім основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача 11 891, 16 грн. пені та 3 308, 58 грн. штрафу, нарахованих на підставі п.п. 5.2, 5.3 Договору.

Місцевий господарський суд, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, позовні вимоги в частині стягнення штрафу задоволив в повному обсязі. В частині стягнення пені частково, на суму 4 417,28 грн., оскільки дійшов висновку про те, що проведені позивачем нарахування суперечать вимогам закону.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки п. 5.2 договору сторони передбачили стягнення пені у розмірі п'ятикратної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, в той час як в силу Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, проведений місцевим господарським судом перерахунок пені є правомірним.

26 листопада 2010р. відповідач звернувся до Господарського суду Тернопільської області з заявою (викладеною у відзиві на позов) про розстрочку виконання рішення суду терміном до одного року рівними платежами щомісяця. При цьому, відповідач зазначив, що у зв'язку із складним економічним становищем підприємство є нерентабельним, а відтак, стягнення значної суми заборгованості призведе до збиткової роботи підприємства.

На підтвердження доводів, викладених у заяві, відповідачем було долучено банківську довідку про наявність значної заборгованості по кредитних угодах та внутрішню довідку Товариства про фінансовий стан станом на жовтень 2010р.

Місцевий господарський суд розстрочив виконання рішення в загальній сумі 55777,13грн. на три місяці, зі сплатою щомісяця рівними платежами по 18 592,38грн. з чим не погоджується відповідач і що слугувало підставою для оскарження судового рішення в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Розстрочка –це виконання рішення по частинах у вказані господарським судом строки.

Судова колегія зазначає, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відтак, розстрочка виконання судового рішення може бути встановлена судом лише за умов наявності виключних обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Аналізуючи обставини, що склалися у діяльності товариства, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для застосування ст. 121 ГПК України  для відстрочки виконання рішення суду.    

Однак, доводи скаржника про те, що місцевий господарський суд, з врахуванням всіх обставин справи, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для розстрочки виконання судового рішення лише на 3 місяці, а не  на рік, як цього вимагав боржник, є безпідставними, оскільки  при вирішенні питання про розстрочку чи відстрочку суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Відтак, доводи, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються вищенаведеним та не можуть слугувати підставою для скасування судового рішення у даній справі.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34, 43 ГПК України, скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність ухвали суду першої інстанції.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1.          Рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.12.2010 р. у справі № 7/97-1741 залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.

                     2.  Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному                                   порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий-суддя                                                                            Мурська Х.В.

Суддя                                                                                                   Гнатюк Г.М.                                                                                                          

Суддя                                                                                                   Кордюк Г.Т.