Рішення

від 16.01.2008 по справі 15/292-07-7575

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

       "16" січня 2008 р.

Справа  № 15/292-07-7575

Господарський

суд Одеської області у складі:

        судді                                               

Петрова В.С.

        При секретарі                                 Стойковій М.Д.

За участю представників:

від позивача -      ОСОБА_2

від

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні справу за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_1до Товариства з

обмеженою відповідальністю „Наша гарантія -база відпочинку „Прибій” про

визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на майно,

-

   ВСТАНОВИВ: 

Фізична особа -підприємець

ОСОБА_1звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до

Товариства з обмеженою відповідальністю „Наша гарантія -база відпочинку

„Прибій” про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від

16.08.2000 р. та визнання за позивачем права власності на нерухоме майно

-спортивно-оздоровчий клуб, який складається з двох прибудов для розміщення

обслуговуючого персоналу та зберігання спортивного інвентарю, танцювальної

площадки, площадки для розміщення тенісних столів та огорожі, які розташовані

на базі відпочинку „Прибій” в с. Сичавка Комінтернівського району Одеської

області, посилаючись на наступне.

16 серпня 2000 року між позивачем

та Товариством з обмеженою відповідальністю „Наша гарантія -база відпочинку

„Прибій” був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна (приміщення

бару з підсобними приміщеннями) і обладнання (холодильної камери і двох газових

плит), згідно умов якого відповідач зобов'язався передати у власність позивача

приміщення бару з обладнанням, розташованого на території бази відпочинку

„Прибій” в с. Сичавка Комінтернівського району Одеської області, а позивач

зобов'язався прийняти вказану будівлю з обладнанням і оплатити на умовах цього

договору. Так, позивач вказує, що умови вказаного договору були виконані

сторонами, про що був складений акт прийому-передачі майна від 16.08.2000 р.

Відтак, позивач зазначає, що він став власником придбаних приміщень. Проте, у зв'язку

з тим, що вказаний договір купівлі-продажу не був оформлений належним чином, що

стало перешкодою при реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно,

позивач звернувся до відповідача з вимогою про нотаріальне посвідчення

зазначеного договору, у задоволенні якій відповідачем було відмовлено. Відтак,

позивач вважає, що  зазначений договір

купівлі-продажу від 16.08.2000 р., умови якого сторонами виконані повністю, є

дійсним.  

Також позивач вказує, що з метою

переобладнання придбаного приміщення бару позивачем 12.09.2000 р. був укладений

з ТОВ фірмою „Енергія ЛТД” договір підряду. При цьому позивач вказує, що в

результаті переобладнання приміщення бару був створений спортивно-оздоровчий

клуб, про що свідчить акт виконаних підрядних робіт від 26.09.2000 р. Так,

позивач вважає, що він є власником спортивно-оздоровчого клубу, створеного ним

за власні кошти.

Ухвалою господарського суду

Одеської області від 18.09.2007 р. порушено провадження у справі №

15/292-07-7575 та справу призначено до судового розгляду в засіданні суду.

Під час розгляду справи у судовому

засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги та просив суд визнати

дійсним укладений між позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу

нерухомого майна від 16.08.2000 р., а також визнати за позивачем право

власності на нерухоме майно -спортивно-оздоровчий клуб, розташований за

адресою: АДРЕСА_1 територія Сичавської сільської ради, який складається з: бару

„ІНФОРМАЦІЯ_1” площею 57,7 кв.м; двох прибудов площею 19,9 кв.м і 40,8 кв.м відповідно;

камори площею 7,3 кв.м; п'яти будинків відпочинку площею 32,9 кв.м, 63,2 кв.м,

12,7 кв.м, 26,5 кв.м і 13,4 кв.м відповідно; вбиральної площею 1,2 кв.м;

прибудови площею 8,1 кв.м; танцювальної площадки площею 109,7 кв.м; площадки

для розміщення тенісних столів площею 73,3 кв.м; брукування площею 50,1 кв.м;

огорожі площею 104,5 кв.м. При цьому представник позивача уточнив підстави

позовних вимог щодо визнання за позивачем права власності на самочинно

збудоване нерухоме майно.  

Відповідач відзив на позов не

надав, також представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча

повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином. У зв'язку з

цим відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу

розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників

сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.

16 серпня 2000 року між Товариством

з обмеженою відповідальністю „Наша гарантія -база відпочинку „Прибій” та

Приватним підприємцем ОСОБА_1був укладений договір купівлі-продажу, згідно

якого відповідач зобов'язався передати у власність позивачу приміщення бару з

обладнанням, розташованого на території бази відпочинку „Прибій” в с. Сичавка

Комінтернівського району Одеської області, а позивач зобов'язався прийняти

вказану будівлю з обладнанням і оплатити на умовах цього договору. При цьому

сума договору склала 1000 грн. за бар.

Відповідно до п. 3.1 договору

відповідач у 10-ти денний строк після сповіщення про здійснення розрахунків

передає у власність позивачу бар з обладнанням і майном, що знаходиться в

ньому, про що складається відповідний акт прийому-передачі.

Так, 16.08.2000 р. Товариством з

обмеженою відповідальністю „Наша гарантія -база відпочинку „Прибій” та

Приватним підприємцем ОСОБА_1був складений акт прийому-передачі нерухомого

майна, згідно якого відповідач передав у власність позивачу приміщення бару „У

ІНФОРМАЦІЯ_1а” із зацементованою танцювальною площадкою, холодильну камеру та

газові плити у кількості 2 шт.

Отже, складання акту

приймання-передачі нерухомого майна свідчить про повне виконання сторонами умов

договору, оскільки передумовою складання акта прийому-передачі майна є саме

здійснення позивачем оплати  майна за

договором. Відповідно до чинній на момент укладення сторонами договору ст. 224

Цивільного кодексу УРСР 1963 року по договору купівлі-продажу продавець

зобов'язується передати майно у власність покупцю, а покупець бере на себе

зобов'язання прийняти майно та оплатити за нього визначену грошову суму.

Між тим позивач посилається на

ухилення відповідача від нотаріального посвідчення вищевказаного договору

купівлі-продажу від 16.08.2000 р., що є передумовою для здійснення позивачем

реєстрації придбаного за цим договором нерухомого майна.   

Однак, відповідно до ст. 47

Цивільного кодексу Української РСР (чинній на момент укладення договору) нотаріальне

посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Якщо

одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального

посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд

вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому

разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

До того ж ст. 227 Цивільного

кодексу УРСР 1963 року передбачала, що договір купівлі-продажу жилого будинку

повинен бути нотаріально посвідчений.

З аналізу вищевказаної статті

передбачається, що договір купівлі-продажу нежилої будівлі нотаріального

посвідчення не потребує. Отже, на момент укладення позивачем та відповідачем

оспорюваного договору нотаріальне посвідчення його не вимагалось. Така вимога

виникла з набранням 01.01.2004 р. чинності нового Цивільного кодексу України,

стаття 657 якого передбачає обов'язкове нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію

щодо договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Як встановлено судом, відповідач на

звернення позивача (вчинене після набрання чинності Цивільного кодексу України)

відмовив йому в подальшому нотаріальному посвідченні спірного договору.

Так, згідно Прикінцевих положень

Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання

чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до

тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним

чинності. До договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують

діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються

правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання

договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Згідно ч. 2 ст. 220 Цивільного

кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що

підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання

договору, але одна із сторін ухилилась від його нотаріального посвідчення, суд

може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне

посвідчення договору не вимагається.

Враховуючи те, що сторонами було

досягнута домовленість щодо усіх істотних умов договору, при цьому відбулося

фактичне його виконання, проте відповідач своїми діями перешкоджає

нотаріальному посвідченню договору, господарський суд вважає, що укладений

позивачем і  відповідачем та скріплений

печатками сторін договір купівлі-продажу нерухомості від 16.08.2000 р. є

дійсним.

Відносно вимог позивача про

визнання права власності на самочинне збудоване ним нерухоме майно

-спортивно-оздоровчий клуб господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 4 Цивільного

кодексу УРСР (чинній на момент виникнення правовідносин), цивільні права і

обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій

громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних

начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

В силу чинних на момент укладення

сторонами по справі договору ст. 86 Цивільного кодексу УРСР та ст. 2 Закону

України "Про власність" право власності -це врегульовані законом

суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Підставою для набуття права

власності є певні юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення права

власності.

Так, згідно положень ст. 128

Цивільного кодексу УРСР право власності (право оперативного управління) у

набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не

передбачено законом або договором.

Отже, виходячи з вищевказаних норм,

підставою для набуття права власності є передача майна набувачу за договором.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про набуття позивачем права

власності на придбане майно за договором купівлі-продажу від 16.08.2000 р.

з  моменту передачі цього майна згідно

акту прийому-передачі нерухомого майна від 16.08.2000 р. (а.с. 12).

Згідно положень ст. 4 Закону

України „Про власність” від 07.02.1991 р. (діючого на момент виникнення у

позивача права власності на придбане майно) власник на свій розсуд володіє,

користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти

щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати

майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом,

діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і

користування іншим особам.

Так, як вбачається з матеріалів

справи, позивачем було здійснено переобладнання придбаного нерухомого майна за

договором купівлі-продажу від 16.08.2000 р. Зокрема, 14.09.2000 р. між

позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю  - фірмою „Енергія ЛТД” (підрядчик) був

укладений договір підряду, згідно якого підрядчик зобов'язався здійснити за

завданням позивача з використанням матеріалів останнього:

-          реконструкцію бару, розташованого в

с. Сичавка Комінтернівського району Одеської області, для розміщення клубу

спортивних танців, розміщення тенісних столів;

-

         обладнання кабінетів

лікувального масажу, тренажерного залу, приміщень для зберігання спортивного

інвентарю, приміщень для знаходження обслуговуючого персоналу;

а позивач в свою чергу зобов'язався

оплатити підрядчику виконану роботу та прийняти об'єкти впродовж трьох днів з

моменту закінчення робіт, про що складається акт виконаних робіт, який є

невід'ємною частиною цього договору.     

При цьому позивачем та ТОВ -фірмою

„Енергія ЛТД” був складений та підписаний акт прийму-передачі виконаних робіт

(а.с. 15), з якого вбачається, що підрядчик за період з 14.09.2000 р. по

26.09.2000 р. виконав за завданням позивача з використанням матеріалів

останнього роботи по реконструкції бару, розташованого в с. Сичавка

Комінтернівського району Одеської області, для розміщення клубу спортивних

танців, розміщення тенісних столів; обладнання кабінетів лікувального масажу,

тренажерного залу, приміщень для зберігання спортивного інвентарю, приміщень

для знаходження обслуговуючого персоналу, а позивач здійснив оплату за виконані

підрядчиком роботи в сумі 2500,00 грн. Також у вказаному акті зазначені види

виконаних підрядчиком робіт: облицювання металічної конструкції приміщення бару

силікатною цеглою, ремонт фундаменту і цоколя приміщення, ремонт і заміна

шиферного покриття даху приміщення, ремонт штукатурки внутрішніх цегельних стін

приміщення, обладнання фундаменту для установки приміщень для персоналу і

зберігання інвентарю та зборка двох прибудов, приміщень для обслуговуючого

персоналу з деревного матеріалу, фарбування, ремонт цементного фундаменту

танцювальної площадки, фарбування металічної конструкції танцювальної

площадки.               

Як з'ясовано судом, в результаті

здійсненої позивачем за власні кошти перебудови придбаного нерухомого майна за

укладеним з відповідачем договором купівлі-продажу від 16.08.2000 р. був

створений спортивно-оздоровчий клуб, інвентаризацію якого було здійснено КП

„Комінтернівське районне бюро технічної інвентаризації”, про що був

виготовлений технічний паспорт від 05.12.2007 р. (а.с. 50-89). Згідно вказаного

технічного паспорту спортивно-оздоровчий клуб, якому присвоєно юридичну адресу:

АДРЕСА_1 власником якого є позивач, складається з: бару „ІНФОРМАЦІЯ_1” площею

57,7 кв.м; двох прибудов площею 19,9 кв.м і 40,8 кв.м відповідно; камори площею

7,3 кв.м; п'яти будинків відпочинку площею 32,9 кв.м, 63,2 кв.м, 12,7 кв.м,

26,5 кв.м і 13,4 кв.м відповідно; вбиральної площею 1,2 кв.м; прибудови площею

8,1 кв.м; танцювальної площадки площею 109,7 кв.м; площадки для розміщення

тенісних столів площею 73,3 кв.м; брукування площею 50,1 кв.м; огорожі площею

104,5 кв.м. Так, позивач просить визнати за ним право власності на зазначене

нерухоме майно.  

Підстави набуття права власності

передбачені статтею 328 Цивільного кодексу України, згідно положень якої право

власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із

правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не

випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена

судом.

Між тим господарський суд вважає

створені позивачем будівлі в результаті перебудови придбаного нерухомого майна

за договором купівлі-продажу від 16.08.2000 р. самочинним будівництвом.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 376

Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме

майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на

земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного

дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних

норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво

нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на

самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за

особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй

відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому

порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач)

земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за

особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній

ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою,

яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

До того ж частиною 5 ст. 376

Цивільного кодексу України передбачено, що на вимогу власника (користувача)

земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно,

яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Як вбачається з листа ТОВ „Наша

гарантія - база відпочинку „Прибій” (а.с. 16), відповідач як користувач

земельної ділянки, на якій розташовані спірні будівлі, не заперечує проти

вилучення земельної ділянки площею 0,0857 га із земель, наданих раніше

відповідачу в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на

25 років, і передачі їх позивачу для подальшої експлуатації та обслуговування

бару.     

Також судом не встановлено

порушення позивачем прав та інтересів інших осіб самочинним будівництвом

спірного спортивно-оздоровчого клубу.

Відповідно до ст. 392 Цивільного

кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання права

власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у

разі втрати ним документу, що посвідчує його право власності. 

Відповідно до ст. 15 Цивільного

кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі

його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу

України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого

немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту

цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно ст. 33 Господарського

процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на

які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського

процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які

фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку

встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і

заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного

вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського

процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм

внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному

розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись

законом.

Таким чином, оцінюючи надані докази

в сукупності та враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що позовні

вимоги цілком обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам

чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Крім того, оскільки при зверненні

позивача до суду з позовом до відповідача позивачем було сплачено державне мито

за розгляд позовної заяви в сумі 51 грн., тобто у меншому розмірі, ніж

встановлено законом, судові витрати по сплаті державного мита в розмірі 119

грн. відносяться за рахунок позивача.

Керуючись ст.

ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позовну заяву фізичної особи

-підприємця ОСОБА_1до Товариства з обмеженою відповідальністю „Наша гарантія

-база відпочинку „Прибій” про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання

права власності на майно задовольнити.

2.          ВИЗНАТИ дійсним договір

купівлі-продажу нерухомого майна від 16 серпня 2000 р., укладений між фізичною

особою -підприємцем ОСОБА_1та Товариством з обмеженою відповідальністю „Наша

гарантія -база відпочинку „Прибій”.

3.          ВИЗНАТИ за фізичною особою

-підприємцем ОСОБА_1(АДРЕСА_2; іден.код НОМЕР_1) право власності на нерухоме

майно -спортивно-оздоровчий клуб, розташований за адресою: АДРЕСА_1 який

складається з: бару „ІНФОРМАЦІЯ_1” площею 57,7 кв.м; двох прибудов площею 19,9

кв.м і 40,8 кв.м відповідно; камори площею 7,3 кв.м; п'яти будинків відпочинку

площею 32,9 кв.м, 63,2 кв.м, 12,7 кв.м, 26,5 кв.м і 13,4 кв.м відповідно;

вбиральної площею 1,2 кв.м; прибудови площею 8,1 кв.м; танцювальної площадки

площею 109,7 кв.м; площадки для розміщення тенісних столів площею 73,3 кв.м;

брукування площею 50,1 кв.м; огорожі площею 104,5 кв.м.

4.          Стягнути з фізичної особи

-підприємця ОСОБА_1(АДРЕСА_2; іден.код НОМЕР_1) до державного бюджету України держмито

в сумі 119/сто дев'ятнадцять/грн.00 коп. (Головне Управління Держказначейства

України в Одеській області, ЄДРПОУ 23213460, р/р 31114095700008 МФО 828011 КБК

22090200).

Рішення суду набирає законної сили

після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття.

Накази видати після набрання

рішення законної сили.

Суддя                                                                                      

Петров В.С.