Рішення

від 17.01.2011 по справі 37/250

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/250

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

17.01.11 р.                                                                                    Справа № 37/250                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ, ідентифікаційний код 34356910

до Відповідача: Державного підприємства „Донецька залізниця”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 01074957

про: стягнення основного боргу в розмірі 7292488,73грн., пені в розмірі 371653,61грн., 3% річних в розмірі 64645,22грн., інфляції в розмірі 203654,52грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Цибенко В.В. (за довіреністю №73/2010 від 28.12.2010р.);

від Відповідача  - Бахал В.Ю.(за довіреністю №Н-01/2814)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно ст. 77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалася перерва з 27.12.2010р. на 17.01.2011р.

У судовому засіданні 17.01.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Приватне підприємство „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Державного підприємства „Донецька залізниця”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення основного боргу в розмірі 7953536,37грн., пені в розмірі 347919,25грн., 3% річних в розмірі 77033,18грн., інфляції в розмірі 256306,23грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу №Д/Ш-072335/НЮ-265-ФЛ від 25.12.2007р. у зв'язку з чим утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційної індексації.

На  підтвердження вказаних обставин Позивач надає розрахунок заявлених до стягнення сум; договір фінансового лізингу №Д/Ш-072335/НЮ-265-ФЛ від 25.12.2007р. з додатками; додаткову угоду до договору з додатками; графік нарахування та сплати лізингових платежів; акт приймання-передачі; рішення по справі №33/187 від 22.10.2009р.; претензії з доказами направлення; банківську виписку; акт звірки розрахунків; правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 6, 524, 525, 526, 530, 533, 549, 610, 611, 625, 627, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 175, 179, 180, 189, 193, 216, 217, 218, 219, 230 Господарського кодексу України.

Позивачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.125-130 т.1) на виконання вимог суду.

Заявою №2/03-07/11 від 05.11.2011р. (а.с.а.с.1-3 т.2) Позивач зменшив  загальну суму позовних вимоги у зв'язку із врахуванням проведених 30.11.2010р. Відповідачем платежів та відповідного перерахунку (а.с.а.с.4-9 т.2), остаточно вимагаючи стягнення основного боргу у розмірі 7292488,73грн., пені в розмірі 371653,61грн., 3% річних в розмірі 64645,22грн., інфляції в розмірі 203654,52грн. На обґрунтування своєї позиції Позивач також надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.10-30 т.2).

Відповідач надав відзив на позовну заяву від 27.12.2010р. (а.с.а.с.131-133 т.1), яким проти позову заперечив, посилаючись на: застосування за умовами договору  коефіцієнту коригування, виходячи із валютного  курсу НБУ на дату фактичного здійснення платежу, а не на дату, коли він мав бути здійснений;  незаконність застосування коефіцієнту коригування з огляду на можливість встановлення цін виключно в національній валюті України.

Відповідачем також надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.135-148 т.1, а.с.а.с.33, 34 т.2).

Представники сторін у судовому засіданні 17.01.2011р. підтримали позицію, викладену письмово, на вказували про відсутність будь-яких додаткових доказів по суті спору і можливість вирішення спору за наявними матеріалами.  Крім того, Відповідач подав клопотання №2005/61 від 14.01.2011р. (а.с.35 т.2) про зменшення розміру пені, вмотивоване важким фінансовим становище, проти якого Позивач категорично заперечував.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

25.12.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Євротранслізинг” (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізінгоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №Д/Ш-072335/НЮ-265-ФЛ (а.с.а.с.15-26 т.1), згідно умов п.п. 2.1., 2.2., 4.1. якого Лізингодавець набуває у власність у Виробника (Продавця) предмет лізингу, визначений Лiзингоодержувачем (а.с. 27), технічні параметри, гарантія якості, необхідний склад документації яких задовольняють потреби Лiзингоодержувача, і передає їх Лiзингоодержувачу за плату в тимчасове володіння і користування на умовах, передбачених цим договором, строком на 84 місяці з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу. Кількість, Виробник товару, модель і термін поставки (Предмета лізингу) в лізинг визначені додатком №2 (а.с.28 т.1).

Пунктом 3.3. договору фінансового лізингу №Д/Ш-072335/НЮ-265-ФЛ передбачено, що його загальна ціна визначається виходячи з підписаних сторонами графіків лізингових платежів, величин платежів за якими розраховуються згідно із пунктами 1.8. і 1.9. цього договору, що разом із п. 1.7. передбачають: винагороду Лізингодавця в розмірі 17% річних; застосування розрахунку за принципом ануїтету згідно П(С)БУ №14 „Оренда”; включення до лізингового платежу сум, скоригованих на коефіцієнт коригування (К= курс 2/ курс1, де курс 1 – курс, встановлений НБУ для одного долару США на дату підписання договору, а курс 2- курс, встановлений НБУ для одного долару США на день, коли фактично здійснюється лізинговий платіж) і еквівалентні відшкодуванню вартості предмета лізингу, а також винагороди Лізингодавця, включаючи відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання предмета лізингу, податків, сплачуваних відносно предмету лізингу, інші витрати тощо.

Згідно положення п.3.4. цього договору всі наступні (після першого) лізингові платежі за користування предметом лізингу по кожному Графіку здійснюються Лізингоодержувачем до закінчення Лізингового періоду не пізніше 20 числа поточного місяця відповідно до графіка і мають бути скоригованими на коефіцієнт коригування (К) сумами Лізингових платежів, та за змістом п. 3.13. договору їх здійснення не залежить від фактичного користування предметом лізингу.  

Пунктом 5.6. договору передбачено, що Лiзингоодержувач набуває право користування предметом лізингу на умовах цього договір з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі предмета лізингу в лізинг (а.с.48 т.1). Доставка Предмету лізингу здійснюється до Станції Красний Лиман, код станції 9774 (п.5.1.).

Положеннями розділу 9 договору сторони дійшли згоди щодо заходів відповідальності за порушення зобов'язань, визначених умовами договору, встановивши, зокрема,  в п. 9.2., що у разі порушення Лізингоодержувачем передбачених цим договором термінів перерахування лізингових платежів та інших сум, що підлягають сплаті згідно умов цього договору, на суму простроченої заборгованості Лізингодавець має право нараховувати пеню, починаючи з наступного дня з дати настання терміну виконання зобов'язання, встановленого цим договором, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, у відсотках від суми невиконаних зобов'язань за кожний день прострочення виконання зобов'язань.

На момент укладання договору фінансового лізингу сторонами був складений графік нарахування лізингових платежів (а.с.а.с.29, 30 т.1), який був укладений в новій редакції (а.с.а.с.59,60 т.1)  додатковою угодою № 1 від 17.12.2008р. (а.с.58 т.1), враховуючим передачу предмета лізингу 29.12.2008р., яка і відбулася в цей день (а.с.а.с. 61-72 т.1). цією угодою сторони визначили, що попередні графіки втрачають чинність.

Рішенням Господарського суду Донецької області у справі №33/187 від 22.10.2009р. (а.с.а.с. 73-80 т.1) первісний позов Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”  до Державного підприємства „Донецька залізниця” про стягнення пені в розмірі 105934,16грн. задоволений частково – в розмірі 83805,34грн., тоді як у задоволені зустрічного позову Державного підприємства „Донецька залізниця” про визнання недійсною частини договору фінансового лізингу №Д/Ш-072335/НЮ-265-ФЛ від 25.12.2007р., що передбачає застосування коефіцієнту коригування до лізингових платежів, та який визначений в договорі як розрахункова величина, одержана з відношення К= курс 2/ курс1, де курс 1 – курс, встановлений НБУ для одного долару США на дату підписання договору, а курс 2- курс, встановлений НБУ для одного долару США на день, коли фактично здійснюється лізинговий платіж, відмовлено.

Позивачем була надіслана претензія №34/03-05/10 від 08.02.2010р. (а.с.а.с.81,82 т.1), яка була отримана Відповідачем 11.02.2010р. (а.с.83 т.1), з вимогою про перерахування на визначений розрахунковий рахунок лізингових платежів за період з червня по грудень 2009р. в сумі 3983023,99грн. з урахуванням коефіцієнту коригування на дату здійснення платежу. В подальшому Позивачем надсилалися (а.с.а.с.84, 87, 90, 94, 98, 102, 106, 110, 114 т.1 ) претензії №130/03-05/10 від 03.03.2010р. (а.с.а.с.85, 86 т.1), №400/03-05/10 від 07.04.2010р.  (а.с.а.с.88, 89 т.1), №711/03-05/10 від 18.05.2010р. (а.с.а.с.91, 92 т.1), №994/03-05/10 від 11.06.2010р. (а.с.а.с.95, 96 т.1), №1199/03-05/10 від 08.07.2010р. (а.с.а.с.99, 100 т.1), №1442/03-05/10 від 09.08.2010р. (а.с.а.с.103, 104 т.1), №1729/03-05/10 від 10.09.2010р. (а.с.а.с.107, 108 т.1), №1818/03-05/10 від 06.10.2010р. (а.с.а.с.111, 112 т.1) з вимогами щодо наступних лізингових періодів, востаннє – з листопада 2009р. по вересень 2010р. в сумі 6656521,40грн.

Актом звірення розрахунків (а.с.117 т.1) за період з 01.04.2009р. по 31.12.2009р., підписаним сторонами без зауважень, підтверджується наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем за договором фінансового лізингу №Д/Ш-072335/НЮ-265-ФЛ від 25.12.2007р. у сумі 1682090,77грн. станом 31.12.2009р.

В свою чергу, згідно банківської виписки (а.с.116 т.1), наданої на запит Позивача, станом на 11.11.2010р. загальний розмір здійснених у 2010р. (після виведеного за згаданим вище актом звірення розрахунків сальдо) платежів за договором №Д/Ш-072335/НЮ-265-ФЛ від 25.12.2007р. становить 3020033,54грн., тоді як станом на 30.11.2010р. несплачена різниця лише за базовим графіком становила 5059883,93грн., а разом із  сумою коригування, визначеної  аналогічно формулі, вказаній в п. 1.9. договору фінансового лізингу,  але на дату здійснення розрахунку позовних вимог, становила 7953536,37грн.

За таких обставин, застосувавши до заборгованості за базовим графіком коефіцієнт коригування за курсами валюти, визначеними станом на 30.11.2010р., Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом про стягнення заборгованості в сумі 7953536,37грн., нарахувавши додатково  пеню в сумі 347919,25грн., 3% річних в розмірі 77033,18грн. та інфляційну індексацію в сумі 256306,23грн.

30.11.2010р. платіжними дорученнями №1450 та 1449 (а.с.а.с.147 т.1) Відповідач перерахував Позивачеві за договором фінансового лізингу Д/Ш-072335/НЮ-265-ФЛ від 25.12.2007р. грошові кошти в сумі 282239,47грн. та 378808,17грн. (усього 661047,64грн.), які не були враховані в первісному розрахунку позовних вимог.

Заявою №2/03-07/11 від 05.11.2011р. (а.с.а.с.1-3 т.2) Позивач зменшив  загальну суму позовних вимоги у зв'язку із врахуванням проведених 30.11.2010р. Відповідачем платежів та відповідного перерахунку (а.с.а.с.4-9 т.2), остаточно вимагаючи стягнення основного боргу у розмірі 7292488,73грн., пені в розмірі 371653,61грн., 3% річних в розмірі 64645,22грн., інфляції в розмірі 203654,52грн.

Відповідач  проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 27.12.2010р. (а.с.а.с.131-133 т.1), підписавши, при цьому, акт звіреня розрахунків, наданий Позивачем (а.с.а.с.33,34 т.1).

Суд розглядає справу в контексті всіх позовних вимог в редакції заяви №2/03-07/11 від 05.11.2011р., оскільки вони пов'язані підставами виникнення та наданими доказами (порушення грошових зобов'язань за одним договором фінансового лізингу), а отже їх об'єднання відповідає вимогами ст. 58 Господарського процесуального кодексу України та не призводить до утруднення вирішення спору, а навпаки – сприяє реалізації гарантованого ст. 13 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. права на ефективний судовий захист.

Водночас, до прийняття рішення по справі позивач  в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України управнений           зменшувати  загальний розмір  вимог (збільшуючи, при цьому, вимоги за певними складовими) і таке зменшення судом приймається, оскільки зумовлено усуненням недоліків у розрахунку та врахування всіх здійснених до подання розглядуваного позову платежів з боку Відповідача.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов'язань за договором фінансового Лізингу та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені, 3% річних та інфляційної індексації.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору №Д/Ш-072335/НЮ-265-ФЛ від 25.12.2007р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Отже, в контексті зазначених норм діючий між Позивачем та Відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Приймаючи до уваги, що положення ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України передбачають можливість застосування до договору лізингу загальних положень про найм (оренду), суд зазначає, що у світлі  ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України лізингові платежі мають здійснюватися незалежно від результатів господарської діяльності.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно визначеного договором графіку (в редакції на момент здійснення відповідного платежу) не пізніше 20 числа кожного поточного місяця з відповідним валютним коригуванням на дату здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599  Цивільного кодексу України зобов'язання за загальним привалом припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, і жодних доказів на підтвердження іншого Відповідачем згідно ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надав, останнім відносно лізингового  періоду з 20.11.2009р. по 20.11.2010р. допускалась неповнота сплати лізингових платежів, що дозволяє  стверджувати про наявність порушення грошового зобов'язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України та вважати Відповідача таким, що прострочив у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.   При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що з представлених Позивачем розрахунків та облікових документів  вбачається, що всі здійснені Відповідачем у продовж означеного періоду часткові платежі автоматично були розподілені в рахунок погашення суми за базовим графіком та відповідного розміру валютного коригування.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, не звільняється від відповідальності за неможливість його виконання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу з урахуванням інфляційної індексації та 3% річних за весь період прострочення.

Перевіривши представлені Позивачем розрахунки заявлених вимог (а.с.а.с.4-9 т.2), враховуючи результати звірення розрахунків (а.с.а.с.33, 34 т.1), суд дійшов висновку про можливість задоволення вимог щодо стягнення:

·          заборгованості частково в сумі 4639338,88грн. - не сплаченої суми за базовим графіком, оскільки  через несплату інша складова заборгованості – сумі валютного коригування – ще не може бути встановлена в порядку  п. 1.9. договору, а отже вимоги про її стягнення є передчасними. Визначення розміру коригування Позивачем виходячи із значення валютного курсу НБУ на довільно визначену дату розрахунку  суперечить ст. 525 Цивільного кодексу України і не може прийматися до уваги, а посилання на позицію інших судів в аналогічних питаннях не впливає на правильність висновків суду, адже виконуватися мають умови договору, і несвоєчасність здійснення Лізингоодержувачем платежів за графіком на дає підстави Лізингодавцю змінювати встановлену формулу розрахунку валютного коригування. Лише після сплати Відповідачем цієї визначеної судом суми заборгованості за базовим графіком у Позивача виникне право (як об'єкт судового захисту) на отримання суми валютного коригування, розмір якого і буде визначатися в порядку п. 1.9. договору за курсом на дату фактичного погашення стягнутої цим рішенням заборгованості за графіком;

·          3% річних повністю в сумі 64645,22грн.;

·          інфляційної індексації повністю в сумі 203654,52грн.

Заперечення Відповідача щодо незаконності умов договору фінансово лізингу про застосування валютного коригування судом відхиляється, оскільки це питання вже було вирішено судом в межах справи №33/187. Більш того,  із ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України  вбачається, що ціна в договорі може встановлюватися, а може і визначатися його умовами, що,  за висновком суду, дозволяє стверджувати про правомірність використання формули розрахунку лізингового платежу, адже сторонами чітко і однозначно встановлений  порядок визначення всіх її складових.  

Водночас, застосування у вказаній формулі коефіцієнту, що визначається за відповідним відношенням офіційних валютних курсів долару США, встановлених  НБУ на дату підписання договору і дату здійснення платежу не свідчить про незаконність цієї частини договору з огляду на приписи ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, оскільки:

- по-перше, лізингові платежі у розглядуваному договорі відносяться до вільних цін у розумінні ст. 190 Господарського кодексу України, а отже згідно ст. 627,  ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України визначається сторонами договору самостійно;

- по-друге, за умовами договору платежі виражені та фактично здійснювалися у національній валюті, що повністю відповідає ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати лізингових та інших платежів сформульована безпосередньо у п. 9.2 договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Приймаючи до уваги висновок щодо розміру належної до стягнення заборгованості  Відповідача, яка сформувалась протягом вказаного періоду, суд, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені (а.с.7 т.2)  за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, дійшов висновку про можливість часткового задоволення відповідної вимоги – в сумі 318814,18грн. Недоліки у розрахунку зумовлені використанням спрощеного розміру відсотку пені за 1 день прострочення платежу та безпідставного нарахування  пені за період з 21.12.2009р. по 20.06.2010р. на суму заборгованості за графіком, збільшену на валютне коригування, розмір якого міг бути визначений лише 30.11.2010р. (після здійснення останнього платежу) – тобто за межами зазначеного періоду нарахування, в межах якого такого платежу, а отже і підстави для збільшення бази нарахування (заборгованості) на суму коригування, не було.

Відмова у задоволені клопотання Відповідача про зменшення розміру пені зумовлена недоведеністю останнім винятковості випадку (у розумінні п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), ненаданням жодних доказів покладених в основу клопотання обставин (важкого фінансового становища на залізниці), тривалістю прострочення платежів, а також – запереченням позовних вимог, що вказує на відсутність намірів добровільно усувати наявне порушення зобов'язань.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно відношенню задоволених вимог до первісної суми позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ (ідентифікаційний код 34356910) до Державного підприємства „Донецька залізниця”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 01074957) про стягнення основного боргу в розмірі 7292488,73грн., пені в розмірі 371653,61грн., 3% річних в розмірі 64645,22грн., інфляції в розмірі 203654,52грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства „Донецька залізниця”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 01074957) на користь Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ (ідентифікаційний код 34356910) суму основного боргу в розмірі 4639338,88грн., пеню в розмірі 318814,18грн., 3% річних в розмірі 64645,22грн. та  інфляційну індексацію  в розмірі 203654,52грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволені решти вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного підприємства „Донецька залізниця”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 01074957) на користь Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ (ідентифікаційний код 34356910) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 15434,59грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 142,85грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 17.01.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст  рішення складено та підписано 19.01.2011р.

Суддя                                                               Попков Д.О.