Рішення

від 19.01.2011 по справі 40/256

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

40/256

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

19.01.11 р.                                                                                    Справа № 40/256                               

Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів:

Головуючого судді                                             Підченко Ю.О.

Суддів                                                                      Богатиря К.В.

                                                                      Мєзєнцева Є.І.

За участю секретаря судового засідання  Данилкіной П.М.

Розглянув у відкритому судовому засіданні спарву за позовом товариства з обмеженою відповідальністю   „Лідія – К”, м. Горлівка

до відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державного казначейства України у Донецькій області, м. Донецьк

про стягнення 13 460 грн.

за участю:

представників сторін:

від позивача: Федун П.С. – представник за довіреністю вих. № 12 від 17.11.10р.

від відповідача: Горожанкін В.Ю. – спеціаліст-юрисконсульт відділу правового забезпечення

від третьої особи: Вертел М.В. - юрисконсульт

                 Відповідно до вимог ст. 129 Конституції України та статті 4-4 ГПК України судом забезпечено гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, що знайшло своє відображення у протоколі судового засідання згідно вимог статті 81-1 ГПК України.

                З урахуванням складності справи, на підставі ст. 4-6 ГПК України, було призначено її колегіальний розгляд, у складі трьох суддів.

        З метою усунення суперечностей у доводах та доказах сторін, у судовому засіданні  з  14 год. 20 хвил. 18.01.11р. до 13 год. 10 хвил. 19.01.11р. згідно вимог  частини четвертої  статті 77 ГПК України  було оголошено перерву без винесення процесуального документа, що знайшло своє відображення у протоколі судового засідання від 19.01.11р.

               Підчас слухання  справи  коллегією суддів  відповдіно до вимог статті 20 ГПК України було розглянуто клопотання позивача про відвід  головуючого судді по данній справі. Після перебування  колегії суддів у нарадчій кімнаті у задоволені клопотання позивача про відвід головуючого судді  було відмовлено.

СУТЬ СПОРУ: товариство з обмеженою відповідальністю „Лідія – К” звернулось до господарського суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області про стягнення з останнього безпідставно отриманих грошових коштів  в сумі 13 460 грн.

           З метою дослідження порядку повернення коштів,  у тому числі помилково або надмірно зарахованих до державного бюджету, з'ясування  умов стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, судом згідно приписів статті 27 ГПК України  було задоволено клопотання відповідача про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державного казначейства України у Донецькій області, про що свідчить ухвала суду від 16.12.10р.

За змістом наданих  письмових пояснень, відповідач позовні вимоги визнав частково, мотивуючи це наступними обставинами:

·          позивачем порушені  вимоги статті 785 ЦК України та приписи  пункту 4.1.4 договору оренди  № 202/97 від 06.06.97р., предметом якого є нежитлове приміщення загальною площею 1203,6 кв.м., що розташоване за адресою: Донецька  область, м. Горлівка, вул. Інтернаціональна, 3 у частині негайного повернення майна за актом прийому-передачі;

·          пунктом 16  „ Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду  державного майна”, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України  №786 від 04.10.95р., із змінами та доповненнями, далі  Методика, передбачено, що суми орендної плати, зайво перераховані до бюджету або Орендодавцеві, зараховуються в рахунок наступних платежів або повертаються платникові у 5 - денний  термін від дня одержання його письмової заяви;

·          оскільки позивач тривалий час не повертав державне майно з оренди, такі платежі відразу  ж після надходження були зараховані відповідачем у вигляді неустойки  за невиконання обов'язку сторони повернути  майно із оренди;

·          так, у рахунок неустойки за період з 07.06.07р. ( договір припинив свою дію 06.06.07р.)  до 05.10.07р. - дата підписання акту прийому-передачі майна між балансоутримувачем та новим власником включно, відповідачем було зараховано 8 172 грн. 20 коп.  згідно довідки нарахування неустойки за час прострочення повернення об'єкту оренди;

·          таким чином, поверненню  на адресу позивача підлягає сума у розмірі 8 566 грн. 54 коп., як зайво перерахована відповідно до довідки про стан надходження орендної плати за договором оренди від 06.06.97р. за №202/1997 від 16.11.10р.;

·          листом від 05.08.09р. за № 11-06-03-08492 відповідач повідомив позивача про те, що сплачені грошові кошти після припинення договору оренди частково зараховані як неустойка за  прострочення  повернення майна балансоутримувачу, а решта сплачених  ним коштів підлягало поверненню платнику;

·          позивач не звертався до відповідача із письмовою заявою про повернення  зайво сплачених  грошових коштів відповідно до вимог пункту 1 абзацу 5 Порядку-1, а тому правових підстав для задоволення позову не існує за законом.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державного казначейства України у Донецькій області, надала суду письмові пояснення з змістом яких вбачається, що порядок повернення помилково  або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів здійснюється за заявою платника та поданням органів, які повинні забезпечувати надходження платежів до бюджету, та за якими згідно із законом закріплено контроль за справлянням ( стягненням) платежів до бюджету.

   Підставою для такого стягнення є – наказ Державного казначейства України від 10.12.02 за № 226 „Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів”, із змінами та доповненнями, далі Порядок – 1, та Постанова Кабінету Міністрів України від 09.07.08р. за № 609 „ Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ”, далі Порядок – 2.

З'ясувавши  фактичні  обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію  відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, вислухавши доводи представника позивача та заперечення відповідача, пояснення третьої особи, суд встановив:

       Позов мотивовано тим, що 06.06.1997 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Донецькій області, далі Орендодавець, та товариством з обмеженою відповідальністю „Лідія –К”, далі Орендар, був укладений договір №202/97 оренди нежитлового приміщення загальною площею 1203,6 кв. м., яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Горлівка, вул. Інтернаціональна і знаходиться на балансі ДП "Управління по гасінню, профілактиці териконів та рекультивації земель" ВО "Артемвугілля".

 Мета та предмет договору –  підвищення ефективності щодо використання державного майна та досягнення, з цього приводу, певних результатів господарювання, на час використання нежитлового приміщення, що знайшло своє відображення у пункті 1.1 договору.

Відповідно до вимог пункту 2.2 договору вступ Орендаря  у володіння та користування майном відбувається  одночасно зі підписанням сторонами договору оренди та акту прийому-передачі.  Пунктом 6.1 договору сторони встановили строк дії договору з 06.06.97р. по 06.06.2002р., а у пункті 6.4 договору, сторони також передбачили, що після закінчення його строку, Орендар має переважне право на його продовження. За відсутністю заяв з боку сторін про зупинення або внесення до нього змін, після його закінчення на протязі місяця, він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені ним раніше.  Докази у справі свідчать про те, що 6 червня 2007 року  договір №202/97 оренди нежитлового приміщення припинив свою дію.

Через два дні після закінчення строку договору, відповідач листом № 06-03-6872 від 08.06.07р.  повідомив позивача про закінчення строку дії договору та поверненням з  цих обставин на підставі акту прийому – передачі нерухомого державного майна – нежитлового приміщення загальною площею 1230,6 кв.м., яке розташоване за адресою: Донецьк область, м. Горлівка, вул. Інтернаціональна, 3.

Втім, процедуру повернення майна не було чітко визначено у договорі, а тому сторони повинні були керуватися приписами частини другої статті 795 ЦК України, як передбачає,  що повернення наймачем предмету договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. Всупереч  вказаній нормі права відповідач переклав повноваження сторони за договором оренди на третю  особу – Державне підприємство „Артемвугілля”, яке не було стороною  за договором оренди державного майна  №202/97 від 06.06.97р.

Оскільки тривалий час позивач не був належним чином повідомлений про вказані вище обставини, а до наступного часу акт на повернення майна між сторонами не складено,  він продовжував щомісячно вносити у повному обсязі орендні платежі за  договором до грудня 2008 року, який припинив свою  дію. Долучені до матеріалів справи розрахункові документи у вигляді  платіжних доручень у кількості 15 ( п'ятнадцяти)  штук містять посилання на  позначку №202/97 від 06.06.97р., та слова  за наступним змістом:...” оренда приміщення  за ( вказано місяць та рік)...”.

 Втім, законодавець передбачає, що у випадку неможливості ідентифікувати платіж у правовідносинах, у зв'язку з його невірним або помилковим зазначенням, слід звернутися до законодавства, яке регулює дані відносини.

    Так, згідно статті 6 Указу Президента України від 16.03.95р. №227/95 „ Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України”, визначено, що за наявністю встановлених підстав – відповідно до статті 35 Закону України „ Про платіжні  системи та переказ коштів в Україні” від 05.04.01р. № 2346 –III у випадку помилкового перерахування коштів на рахунок отримувача в установі банку, без вказівки призначення платежу або неправильним його визначенням, грошові кошти у встановлений законом строк підлягають поверненню на рахунок платника.

 Однак, за наявністю у платника заборгованості перед особою, на рахунок якого до банку надійшли грошові кошти без вказівки призначення платежу або з неправильним його визначенням, а також помилково перераховані грошові кошти, отримувач платежу має право на свій розсуд вибрати заборгованість вказаного платника та заявити про припинення саме цієї суми боргу  в порядку заліку зустрічних вимог (вимога платника щодо повернення суми, перерахованої їм без вказівки платежу або з невірним його призначенням, і зустрічної вимоги щодо погашення заборгованості по оплаті товарів наданих послуг та виконаних робіт). Це може бути остання за строком заборгованість платника, яка утворилася перед отримувачем платежу.

  Коли отримувач платежу не заявить  та не поверне грошові кошти, отримані без призначення платежу, платник на свій розсуд як власник грошових коштів у будь-який час може визначити раніше зроблений платіж. Тобто припинено може бути саме те зобов'язання, яке вказано платником. Платник має право вказати „зобов'язання”, яке ним вказано. Платник має право вказати те „зобов'язання” яке є давнім за строком виникнення, сподіваючись при цьому на пропуск отримувачем платежу та строку позовної давності на стягнення заборгованості. Відсутність акту прийому-передачі на повернення  спірного майна,  у тому числі інформації щодо передачі  орендованого майна новому власнику, примусило позивача за період  з 05.10.07р. по 31.01.09р. вносити на адресу відповідача грошові кошти в сумі 13 460 грн.

 Таким чином, відповідач був належним чином проінформований про події продажу орендованого майна, але довгий час продовжував отримувати грошові кошти від позивача  за оренду  державного майна, на яке втратив будь-яке право ще 05.10.07р. Оскільки відповідач безпідставно одержав ці гроші, то повинен негайно повернути їх на адресу позивача.

 Обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать, що відповідач листом №11-06-03-08492 від 05.08.09р. визнав правомірність повернення суми грошових коштів у розмірі 9 126 грн. 12 коп., що склало лише частку надмірно сплаченої орендної плати за період з  червня 2007 року по січень 2009 року, а суму в розмірі 7 612 грн. 62 коп., вважаючи їх неустойкою, за нібито неповернення орендованого майна повертати позивачеві   відмовився.

Позивачем помилково перераховано на адресу відповідача   грошові кошти, які до наступного часу йому не повернуті. Тому, позивач наполягає на стягненні з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 13 460 грн.

           Судом надана належна кваліфікація правовідносин сторін. Так, у спірних відносинах обов'язковому застосуванню підлягають вимоги статті 1212 ЦК України де вказано, що особа, яка набула майно чи грошові кошти або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно чи грошові кошти. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Зазначене положення застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Законодавець неодноразово звертав увагу на застосування правил інституту безпідставного отримання майна чи грошових коштів, зокрема на те, що норми інституту набуття або збереження майна або грошових коштів без достатньої правової підстави підлягають застосуванню коли передання майна, в тому числі перерахування грошової суми, здійснено на виконання правочину, який відповідно до закону не може бути визначений вчиненим, або на виконання договору, який згідно з законом не може бути визначений укладеним як це передбачено у пункті 1 частини третьої ст. 1212 ЦК України 2003р.

               У статті 1212 ЦК України встановлено, що положення цієї статті застосовуються також   до вимог про:

Ш          повернення виконаного за недійсним правочином (угодою);

Ш          витребування майна власником із чужого незаконного володіння (віндикація);

Ш          повернення виконаного однією зі сторін у зобов'язанні;

Ш          відшкодування шкоди особою, яка незаконно придбала майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи;

Ш           коли передання майна, в тому числі перерахування грошової суми, здійснено на виконання правочину, який відповідно до закону не може бути визначений вчиненим, або на виконання договору, який згідно з законом не може бути визначений укладеним, також на час закінчення строку дії договору ;

Ш           у разі отримання безготівкових коштів  на  рахунок особи в установі банку ( казначейство) за відсутності правової підстави для перерахування коштів або без зазначення в платіжному дорученні на таку підставу.

                        Цивільний кодекс України 2003 року припускає можливість двох видів зобов'язань з безпідставного збагачення: перший вид – зобов'язання, що виникли внаслідок безпідставного придбання (майно набувача збільшується, майно потерпілого зменшується); другий вид - зобов'язання, що виникли внаслідок безпідставного збереження (збереження майна з боку набувача і зменшення  або не збільшення майна з боку потерпілого).

              За своїми ознаками факт придбання або зберігання майна (цінності) без відповідних правових підстав одним суб'єктом правовідносин за рахунок інших суб'єктів правовідносин передбачає виникнення зобов'язань особливого виду, які мають назву кондиційні, які відносяться до позадоговірних правовідносин і мають мету поновлення майнового положення того суб'єкту, за рахунок котрого інший суб'єкт безпідставно збагатився. Тому наявність або відсутність вини відповідача  судом.

Поняття „за рахунок іншої особи" означає, що одночасно відбувається два моменти: придбання або збереження майна однією особою та втрата майна іншою особою. Тобто, ця стаття передбачає позадоговірні зобов'язання, які виникають внаслідок придбання або зберігання майна чи грошових коштів за рахунок іншої особи без достатніх підстав.

Факт набуття або збереження майна чи грошових коштів без належних правових підстав одним суб'єктом правовідносин за рахунок іншого суб'єкта правовідносин зумовлює виникнення зобов'язань особливого виду, які мають назву кондикційних. Кондикційні зобов'язання відносяться до позадоговірних зобов'язань. Головною метою кондикційних зобов'язань є відновлення майнового положення того суб'єкта, за рахунок котрого інший суб'єкт безпідставно збагати.

             Відповідно до частини 3 статті 43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими. Отже, таке визнання не є підставою звільнення від доказування, тобто незалежно від того, що одна сторона визнає певні обставини, які наводяться іншою стороною, остання повинна надати відповідні докази.

             Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Належність і допустимість доказів визначається господарським судом, з урахуванням необхідності їх  значення для справи, як це  зазначено у статті 34 ГПК України.

Позивачем надано суду  розрахункові документи про перерахування на адресу відповідача грошових коштів в сумі 13460 грн., які  він вважає коштами отриманими останнім без достатньої правової підстави. Перерахування спірних сум підтверджено платіжними дорученнями,  у тому числі доведено момент придбання та збереження відповідачем майна,  яке за родовими ознаками є грошовими коштами. Дані правовідносини є позадоговірними, а тому  позивач обґрунтовано застосовує до спірних відносин сторін   приписи статті 1212 ЦК України.

   Посилання відповідача на можливість зарахування  грошових коштів за рахунок неустойки неправомірно, оскільки Методика розрахована на суми орендної плати, зайво перераховані до бюджету або Орендодавцеві, які зараховуються в рахунок наступних платежів. Втім, неустойка передбачена статтею 785 ЦК України  має певний статус відповідальності на час припинення  зобов'язань, і нараховується у розмірі подвійної плати за користуванням річчю за час прострочення,  зарахування якої за законом неможливо. Окрім того, слід зазначити, що  зарахування  надмірно внесених платежів  за рахунок неустойки під час прострочення повернення річчі неможливо за законом, у тому числі на час закінчення строку договору  оренди нерухомого  майна.

Посилання  відповідача та третьої особи на наказ Державного казначейства України від 10.12.02 за № 226 „Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів”, із змінами та доповненнями є некоректним, оскільки дія вказаного Порядку не поширюється на операції з відшкодування податку на додану вартість та повернення з бюджету коштів за рішенням суду.

             За таких обставин, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю  „Лідія - К”  щодо стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області  грошових коштів в сумі 13 460 грн., отриманих  останнім без достатньої правової підстави, слід визнати обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.  Відповідно до вимог статті 49 ГПК України  передбачено, що стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.

               З урахуванням викладеного, витрати по державному миту в сумі 134 грн. 60 коп. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн. покладаються на відповідача у справі – Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області.

             У судовому засіданні, яке відбулося 19.01.11р. згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.

 На підставі викладеного, керуючись  ст.ст. 19, 129 Конституції України, 1212  ЦК України,  ст. ст. 4-2, 4-3, 4-4, 4-6, 22, 27, 33, 34, ч.3 ст. 43, ст.ст. 44, 49, ч. 4 ст. 77, 81-1, 82,  82-1, 84, ч.ч. 2, 3  ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

   1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю „Лідія – К” до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецької області  задовольнити.

            2.  Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецької області, 83000, м. Донецьк, вул. Артема, 97, (р/р 31119094700021, код бюджетної класифікації 22080300,  отримувач ГУДКУ у Донецькій області, ЄДРПОУ 34686448, МФО 834016), на користь:

         -  товариства з обмеженою відповідальністю „Лідія – К”, 84634, Донецька область, м. Горлівка, вул. Інтернаціональна, 3, ід. код 24812286, безпідставно отримані грошові кошти в сумі 13 460 грн., витрати по державному миту в сумі  134 грн. 60 коп. та забезпеченню судового процесу  в сумі 236 грн., видавши наказ.

           3.  Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.     

Головуючий суддя                                                               Підченко Ю.О.                               

Судді                                                                                          К.В. Богатир

                                                                                                    Є.І. Мєзєнцев

Повний текст рішення складено 24.01.11р.