Рішення

від 20.01.2011 по справі 10/13пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

10/13пн

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

20.01.11 р.                                                                                    Справа № 10/13пн                               

за позовом: Христианського духовно-благодійного товариства, м.Донецьк, ЄДРПОУ 23421247

до відповідача: Донецької міської ради, м.Донецьк, ЄДРПОУ 26502957

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій області, м.Донецьк, ЄДРПОУ 35637119

про визнання права власності

Суддя  Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Соколова К.В. – по дов.

від відповідача: Снєгірьов О.М. – по дов.

від третьої особи: Степанова В.П. – голов. спец.

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Христианське духовно-благодійне товариство, м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Донецької міської ради, м.Донецьк про визнання права власності на будівлю христианського духовно-благодійного центру (літера А-3) загальною площею 895 кв.м зі збудованими спорудами: сарай (літера Б), яма вигрібна (літера В), огорожа №1, ворота №2, які розташовані за адресою: м.Донецьк, вул.Петровського, 136г.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність у нього права користування земельною ділянкою, на якій Христианським духовно-благодійним товариством самовільно збудовано спірне нерухоме майно, а також на відсутність з його боку будь-яких порушень прав інших осіб.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву не надав. У судовому засіданні 20.01.2011р. Донецькою міською радою зазначено, що позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання в судовому порядку права власності на самовільно збудоване нерухоме майно.

Ухвалою суду від 17.12.2010р. до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій області, м.Донецьк.

Третя особа письмових пояснень по суті спору не надала. У судовому засіданні 20.01.2011р. проти позовних вимог заперечила з огляду на те, що позивачем будівництво спірного майна проведено без відповідних дозвільних документів.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин та прийняття повного і обґрунтованого рішення. При цьому, за висновками суду, відсутність письмової позиції відповідача та третьої особи не перешкоджає вирішенню справи, оскільки представниками Донецької міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій області доведено до відома суду свою позицію  у судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та третьої особи, господарський суд встановив:

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого   самоврядування, крім інших об'єктів,   належить   земля,   управління   якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

За змістом ст.3 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. (приймаючи до уваги, що правовідносини стосовно надання у користування земельної ділянки між позивачем та відповідачем склалися під час дії цього Кодексу) розпорядження землею віднесено до повноважень рад народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Статтею 19 зазначеного Кодексу встановлено, що для будь-яких потреб у межах міста земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) надає міська рада народних депутатів.

За змістом ст.7 вказаного вище нормативно-правового акту, користування землею може бути постійним або тимчасовим. Тимчасове користування землею може бути довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років. У тимчасове користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям.

Відповідно до ст.24 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. право тимчасового користування землею, в тому числі, на умовах оренди, оформляється договором.

Як встановлено судом,  виконавчим комітетом Донецької міської ради було прийнято рішення №483/1 від 15.11.2000р. про надання позивачу на умовах тимчасового користування земельної ділянки загальною площею 0,16 га для будівництва духовно-благодійного центру.

27.12.2000р. між позивачем та відповідачем було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі, на умовах оренди), який зареєстровано 27.12.2000р. в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею за №5-342.

За змістом п.п.1.1, 1.2 вказаного договору Донецька міська рада  надала, а Христианське духовно-благодійне товариство прийняло у тимчасове довгострокове користування строком до 15.11.2025р. земельну ділянку площею 0,16 га в мікрорайоні „Текстильщик” в Кіровському районі  м.Донецька.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що внаслідок укладання зазначеного договору позивач став законним користувачем у розумінні норм ст.ст.7, 24 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. земельної ділянки в мікрорайоні „Текстильщик” в Кіровському районі  м.Донецька.

За змістом п.п.1, 5 ч.1 ст.39 Земельного кодексу України від 18.12.1990р., ст.95 Земельного кодексу України власники земельних ділянок і землекористувачі мають право самостійно господарювати на землі, зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди за погодженням з сільською, селищною, міською Радою народних депутатів.

Одночасно, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 Земельного кодексу України від 18.12.1990р., ст.96 Земельного кодексу України власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані, в тому числі, забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання.

Приймаючи до уваги, що відповідно до п.1.2 договору на право тимчасового користування землею (в тому числі, на умовах оренди) від 27.12.2000р. земельна ділянка надавалась позивачу для будівництва  духовно-благодійного центру, враховуючи положення п.п.1, 5 ч.1 ст.39, п.1 ч.1 ст.40 Земельного кодексу України від 18.12.1990р., ст.95, ст.96 Земельного кодексу України суд дійшов висновку, що внаслідок укладання вказаного договору позивач набув право на  використання  зазначеної земельної ділянки для будівництва вказаного об'єкту нерухомого майна.

Як свідчать матеріали справи, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м.Донецька позивачу надані дозволи №02/70 від 01.03.2002р., №02/70 від 07.07.2003р., №02/70 від 20.08.2004р. на будівництво христианського духовно-благодійного центру.

Як вказує позивач, на наданій у тимчасове користування земельній ділянці, для здійснення статутних завдань, Христианським духовно-благодійним товариством було проведено будівництво будівлі христианського духовно-благодійного центру (літера А-3) загальною площею 895 кв.м зі збудованими спорудами: сарай (літера Б), яма вигрібна (літера В), огорожа №1, ворота №2.

За результатами технічної інвентаризації, Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації м.Донецька” складена інвентаризаційна справа №6/26122, в якій відображено конструктивні елементи та технічні характеристики збудованого позивачем майна.

Рішенням №257/2 від 10.05.2007р. виконавчого комітету Кіровської районної ради  будівлі христианського духовно-благодійного центру присвоєно поштову адресу: 83117, м.Донецьк, вул.Петровського, 136г.

Відповідно до ст.30-1 Закону України „Про планування і забудову територій” прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, який видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Як вбачається зі змісту наявного в матеріалах справи листа №728 від 29.09.2010р., Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області було відмовлено позивачу у видачі сертифікату відповідності на закінчений будівництвом христианський духовно-благодійний центр.

При цьому, третьою особою вказано, що при здійсненні будівництва спірного об'єкту позивачем було порушено вимоги п.п.3 п.14 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, який затверджено постановою №923 від 08.10.2008р. Кабінету Міністрів України, а саме встановлено факт невідповідності закінченого будівництвом об'єкта погодженій і затвердженій проектній документації на будівництво такого об'єкта.

Частиною 17 ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій” встановлено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Таким чином, за висновками суду, враховуючи приписи ч.17 ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій” проведене позивачем будівництво христианського духовно-благодійного центру (літера А-3) загальною площею 895 кв.м зі збудованими спорудами: сарай (літера Б), яма вигрібна (літера В), огорожа №1, ворота №2, які розташовані за адресою: м.Донецьк, вул.Петровського, 136г, є самочинним будівництвом.

Згідно з вимогами ч.1, 2 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому, відповідно до ч.5 ст.376 вказаного Кодексу на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Виходячи зі змісту положень ст.376 Цивільного кодексу України, загальне правило ч.2 ст. 376 вказаного Кодексу встановлює, що сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.

З урахуванням вимог ч.5 ст.376 Цивільного кодексу України необхідними умовами для визнання у судовому порядку права власності на самочинно збудоване майно є наявність у позивача права власності (користування) на земельну ділянку, на якій розташоване спірне майно, а також встановлення того факту, що самочинне будівництво не порушує прав інших осіб.

Як було встановлено судом, позивач в період здійснення будівельних робіт був користувачем земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт. При цьому, на теперішній час у матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про припинення  права користування позивача земельною ділянкою загальною площею 0,16 га, яка розташована у Кіровському районі м.Донецька.

Одночасно, згідно з ч.4 ст.376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідних доказів, які б підтверджували наявність заперечень Донецької міської ради (яка здійснює повноваження власника земельної ділянки) проти права власності позивача  на будівлю христианського духовно-благодійного центру (літера А-3) загальною площею 895 кв.м зі збудованими спорудами: сарай (літера Б), яма вигрібна (літера В), огорожа №1, ворота №2, які розташовані за адресою: м.Донецьк, вул.Петровського, 136г, до матеріалів справи не надано.

Зокрема, у матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності звернень відповідача до позивача, до суду з вимогою щодо знесення самочинного будівництва, усунення припущених порушень прав інших осіб внаслідок здійснення цього будівництва.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності порушень прав інших осіб під час проведення спірного самочинного будівництва Христианським духовно-благодійним товариством.

Крім того, згідно з наданим до матеріалів справи висновком експертного дослідження №14/23/11/10 від 09.11.2010р., який складено експертом Приватного підприємства „ЕКСПЕРТ – ОЦІНКА” Жуковим В.І. (свідоцтво №322 на право проведення будівельно-технічних експертиз, видане Міністерством юстиції України), будівля христианського духовно-благодійного центру (літера А-3) загальною площею 895 кв.м є нерухомим майном, відноситься до об'єктів першої групи капітальності, має 100% ступінь готовності для введення об'єкту в експлуатацію, відповідає діючим будівельним нормативним правилам, не містить недоліків конструктивно-технічного характеру. За змістом вказаного висновку, конструктивні елементи  будівлі виконані  із  матеріалів, які відповідають будівельним нормам, згідно з технологією,  яка забезпечує правильне з'єднання елементів. Будівництво центру проведено з дотриманням вимог пожежної безпеки та санітарних правил. Сарай (літера Б), яма вигрібна (літера В), огорожа №1, ворота №2 також відповідають діючим будівельним нормативним правилам.

За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з того, що згідно з свідоцтвом №322,  яке видано Міністерством юстиції України, експерту Приватного підприємства „ЕКСПЕРТ – ОЦІНКА” Жукову В.І. надано право проводити будівельно-технічні експертизи, суд приймає до уваги вказаний вище висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил при будівництві спірних об'єктів.  

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства,  установи,  організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.

Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов'язаних з позбавленням володіння.

За висновками суду, виходячи зі змісту ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України, звернення до суду  з вимогами про визнання права власності визнано законодавцем як єдиний можливий спосіб узаконення самочинного будівництва. При цьому, у такому випадку рішення суду опосередковує не захист вже наявного у особи права власності, а виступає саме правостворюючим чинником, що випливає із ч.5 ст.11 цього Кодексу, та  направлено на захист майнових, охоронюваних законом інтересів Христианського духовно-благодійного товариства, як особи, яка на наданій у користування земельній ділянці провела будівництво спірного майна.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що спірні об'єкти збудовані на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи відповідність спірної будівлі та зазначених вище об'єктів діючим будівельним нормативним правилам, позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно – будівлю христианського духовно-благодійного центру (літера А-3) загальною площею 895 кв.м зі збудованими спорудами: сарай (літера Б), яма вигрібна (літера В), огорожа №1, ворота №2, які розташовані за адресою: м.Донецьк, вул.Петровського, 136г, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Заява №01/15-129 від 19.01.2011р. відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю явки у судове засідання 20.01.2011р. та необхідністю ознайомлення з представленими позивачем доказами, судом до уваги не приймається, враховуючи, що відповідно до протоколу судового засідання від 20.01.2011р. представник Донецької міської ради був присутнім у відповідному засіданні суду. Одночасно, виходячи зі змісту напису, який міститься на зворотній сторінці обкладинки, представник відповідача 19.01.2011р. ознайомився з матеріалами справи, тобто, був обізнаний зі змістом наявних у матеріалах справи документів. Крім того, у судовому засіданні представником відповідача повідомлено суд про наявні у Донецької міської ради заперечення проти заявлених позовних вимог.

Враховуючи, що на момент звернення позивача до суду у останнього були відсутні правоустановчі документи на спірне майно, за висновками суду, з боку відповідача не було припущено будь-яких неправильних дій, внаслідок яких виник спір по цій справі. Таким чином, у відповідності із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

                                                         ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Христианського духовно-благодійного товариства, м.Донецьк до Донецької міської ради, м.Донецьк задовольнити повністю.

Визнати право власності Христианського духовно-благодійного товариства, м.Донецьк на нерухоме майно - будівлю христианського духовно-благодійного центру (літера А-3) загальною площею 895 кв.м зі збудованими спорудами: сарай (літера Б), яма вигрібна (літера В), огорожа №1, ворота №2, які розташовані за адресою: м.Донецьк, вул.Петровського, 136г.

У судовому засіданні 20.01.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя                                                               Любченко М.О.                               

Повне рішення складено 24.01.2011р.