Рішення

від 20.01.2011 по справі 40/344-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

40/344-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2011 р.                                                            Справа № 40/344-10

вх. № 11158/4-40

Суддя господарського суду Хотенець П.В. 

при секретарі судового засідання Гаврильєв О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Загребельний М.С., дов. від 12.02.1010 року  відповідача - не з*явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА МОТОРЗ", м. Харків  

до  Приватного підприємства  "ЛСВ "МОНОЛІТ", м. Харків  

про визнання недійсним правочину

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА МОТОРЗ", звернувся до суду з позовом про визнання правочину за договором комісії на продаж товару від 25 січня 2010 року за 25/1-11/10 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА МОТОРЗ" та Приватним підприємством "ЛСВ "МОНОЛІТ" недійсним. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА МОТОРЗ" та Приватним підприємством "ЛСВ "МОНОЛІТ" було укладено договір комісії на продаж товару. Позивач вказує, що від ДПІ, йому стало відомо про те, що було порушено кримінальну справу відносно відповідача. В ході розгляду кримінальної справи було встановлено, що  підприємство позивача мало фінансово – господарські взаємовідносини з Приватним підприємством "ЛСВ "МОНОЛІТ". В ході слідства посадовими особами відповідача були надані пояснення відносно взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА МОТОРЗ". Позивач вказує, що в поясненнях було зазначено, що всі операції які були укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА МОТОРЗ" та відповідачем були безтоварні. Позивач зазначає, що дії  відповідача негативно вплинули на ділову репутацію його підприємства. Крім цього, у зв‘язку з діями відповідача ДПІ намагається провести позапланову перевірку фінансово-господарської діяльності позивача та нарахувати штрафні та фінансові санкції.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з‘явився, витребуваних судом документів не надав.

Справу розглянуто за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступне.

25 січня 2010 року між Приватним підприємством "ЛСВ "МОНОЛІТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА МОТОРЗ" був укладений договір комісії на продаж товару за №25/1-11/10.

Предметом спірного Договору є те, що комісіонер – Приватне підприємство "ЛСВ "МОНОЛІТ" зобов'язується за дорученням і за рахунок комітента – Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА МОТОРЗ" здійснити в інтересах останнього від свого імені та за винагороду угоду з продажу на експорт товару комітента.

Загальна вартість переданого товару комітентом на продаж комісіонеру, що є предметом даного Договору, становить 2 086 744,62 грн., та складається із вартості усіх товарів, вказаних у Специфікаціях.

Комісіонером було продано отриманого товару на загальну суму 1 354 515,02 грн., решту комісіонером було повернуто нашому підприємству у відповідності до актів прийому-передачі повернутого товару по договору комісії №25/1-11/10 від 25 січня 2010 року.

Судом було встановлено, що були підписані акти прийому - передачі товару на комісію, якими обумовлено кількість, найменування та вартість товару. Факт прийому - передачі товару, підтверджено підписами відповідальних осіб позивача та відповідача.

Якість товару, як того вимагають умови договору, повністю відповідають чинним в Україні державним стандартам або затвердженим в установленому порядку технічними умовами для такого роду товару і підтверджується документами, передбаченими чинним законодавством.

Судом було встановлено, що у відповідності з приписами діючого законодавства України та на виконання вимог статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в підтвердження поставки товару були виписані податкові.

Судом встановлено, що між підприємствами було проведено розрахунки,  позивач сплатив комісіонеру винагороду за виконання доручення у розмірі 23 322,40 грн. у відповідності до додаткової угоди до договору комісії №25/1-11/10 на продаж товару від 25 січня 2010 року.

Проаналізувавши приписи діючого законодавства України та надані до матеріалів справи документи суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а спірний Договір був укладений у відповідності до вимог діючого законодавства України до вимог Цивільного та Господарського кодексів України з наступних підстав:

У відповідності до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України - "Договором є   домовленість   двох   або  більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків".

Також у відповідності до пункту 1 статті 629 Цивільного кодексу України - "Договір є обов'язковим для виконання сторонами".

Суд зазначає, що у відповідності до статті 173 Господарського кодексу України, - "Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав,  передбачених  цим  Кодексом,  в силу  якого  один  суб'єкт  (зобов'язана сторона,  у  тому  числі боржник)  зобов'язаний  вчинити  певну   дію   господарського чи управлінсько-господарського  характеру  на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити  гроші,  надати інформацію тощо),  або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона,  у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку".

У відповідності до пункту 1  статті 193 Господарського кодексу України - "суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності  конкретних   вимог  щодо  виконання зобов'язання  - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться".

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 94 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа має право на недоторканість її ділової репутації.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є , зокрема, гідність і ділова репутація юридичної особи (стаття 201 Цивільного кодексу України).

У відповідності до пункту 1 статті 1011 Цивільного кодексу України, - "За договором комісії" одна сторона (комісіонер) зобов'язується за доручення другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Статтею 179 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між  суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів,  є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених законодавством України.

Суд зазначає, що пунктом 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 207 Господарського кодексу України, також передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виходячи із вищевикладеного, суд зазначає, що правочин, якій був вчинений між позивачем та відповідачем та підтверджений відповідними документами, є правомірним та відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Надані до матеріалів справи документи, а саме податкові накладні, виписані з додержанням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, які надані до суду, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість, що підтверджується матеріалами справи. Надані податкові накладні були належним чином здані до органів Державної податкової служби.

Норми цивільного законодавства встановлюють свободу сторін в укладанні договорів, що підтверджує вільність волевиявлення сторін.

Таким чином, Приватне підприємство "ЛСВ "МОНОЛІТ", виконало свої обов'язки перед Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА МОТОРЗ" за цивільно-правовим договором належним чином, що підтверджено даними бухгалтерського та податкового обліку та первинною документацією. Підприємством були видані податкові накладні, які були належним чином оформлені та відображені у звітності підприємств.

Таким чином, суд зазначає, що договір комісії на продаж товару від 25 січня 2010 року за №25/1-11/10 укладений між Приватним підприємством "ЛСВ "МОНОЛІТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА МОТОРЗ" є дійсним та таким, що відповідає статтям 509, 526, 532, 626, 627, 629 Цивільного кодексу України, статтям 173, 193 Господарського кодексу України,  статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положенням міністерства фінансів України про документальне забезпечення записів у Бухгалтерському обліку від 24 травня 1995 року.

За таких підстав, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Посилання позивача на порушену кримінальну справу відносно посадових осіб відповідача Приватного підприємства "ЛСВ "МОНОЛІТ" та твердження щодо безтоварних операцій за договором комісії на продаж товару укладеним між Приватним підприємством "ЛСВ "МОНОЛІТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА МОТОРЗ" від 25 січня 2010 року за №25/1-11/10, не підтверджуються матеріалами справи та не можуть бути прийняті судом, оскільки до матеріалів справи не було надано обвинуваченого вироку суду про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Приватного підприємства "ЛСВ "МОНОЛІТ".

          У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Справа розглядається за наявними в ній матеріалами.  

За таких підстав, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно задоволенню позовних вимог. Тобто суд зазначає, оскільки позивачу у задоволенні позовних вимог відмовляється у повному обсязі то судові витрати необхідним покласти на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -   

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повний текст рішення підписаний 20.01.2011 року

Суддя                                                                                 Хотенець П.В.