Рішення

від 17.01.2011 по справі 27/275-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

27/275-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2011 р.                                                            Справа № 27/275-10

вх. № 9600/2-27

Суддя господарського суду Мамалуй О.О. 

при секретарі судового засідання Яновська А.С.

за участю представників сторін:

позивача - 1 - Скоркіна І.С. - дов.;

позивача -2 - Скоркіна І.С. - дов.;

відповідача – Писаренко В.І. – дов.;

третьої особи – Кот Т.В. - дов.   

розглянувши справу за позовом ТОВ фірма "Пранк", м. Харків

та ПП "ПАП-Сервіс", м. Харків  

до  Публічного АТ "АКБ "Базис" м. Харків 3-я особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача - ТОВ "Буллет"

про визнання правочинів недійсним

ВСТАНОВИВ:

Позивачі, ТОВ фірма "Пранк" та ПП "ПАП-Сервіс", звернулися з позовом до Публічного АТ "АКБ "Базис" про визнання правочинів недійсними.

До участі у справі було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача - ТОВ "Буллет".

В судовому засіданні 12.01.2011р. представник позивачів позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, наданому через канцелярію суду 18.11.2010р.

Представник третьої особи проти задоволення позову також заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, наданому через канцелярію суду 18.11.2010р.

В судовому засіданні 12.01.2010р. оголошувалась перерва до 17.01.2010р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд встановив наступне:

05.02.2008р. між відповідачем та ПП «ПАП-Сервіс» було укладено кредитний договір № 07/08, відповідно до якого ПАТ «АКБ «Базис» відкриває ПП «ПАП-Сервіс» кредитну лінію в сумі 27 млн. грн. строком до 03.02.2010р.

Також, 22.02.2008р. між відповідачем та ТОВ фірма «Пранк» було укладено кредитний договір № 12/08, згідно якого позичальнику відкрито кредитну лінію в сумі 25 млн. грн. строком до 19.02.2010р.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вказаних договорів відповідачем – Акціонерним комерційним банком «Базис» було передано позивачам грошові кошти у відповідних сумах. Судом встановлено, що на момент подання позову та за час розгляду справи заборгованість за кредитними договорами позивачами не погашена.

Позовні вимоги про визнання кредитних договорів недійсними позивачі обґрунтовують невідповідністю зазначених договорів актам цивільного законодавства.

Зокрема, посилаючись на п.п. 1.2, 1.8, 2.1 розділу 6 Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001р. № 368, позивачі зазначають, що під час укладення кредитних договорів із ними ПАТ АКБ «Базис» допустився порушень нормативів кредитного ризику, встановлених НБУ, що на думку позивачів є підставою для визнання спірних кредитних договорів недійсними.

Крім того, позивачі посилаються на ст. 345 Господарського кодексу України як на підставу для визнання недійсними кредитних договорів, зазначаючи, що спірними договорами не передбачено умови щодо відповідальності банку за порушення зобов'язань.

Надаючи правову оцінку зазначеному, господарський суд виходить з наступного.

Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001р. № 368, встановлено вимоги щодо здійснення банками кредитних операцій. Зокрема, економічні нормативи щодо концентрації кредитних ризиків, розміру регулятивного капіталу банку, на розрахунок яких і посилаються позивачі.

Так, відповідно до п. 1.8 глави 1 розділу 6 Інструкції, під час розрахунку нормативів кредитного ризику два або більше  контрагентів уважаються одним  контрагентом і такими, що несуть спільний економічний ризик,  за наявності, зокрема, такої умови: два або більше контрагентів мають хоча б одного спільного власника  їх  істотних часток (незалежно від того, чи він є також клієнтом банку).

Пунктом 2.1 того ж розділу Інструкції передбачено, що норматив  максимального  розміру  кредитного  ризику  на одного контрагента встановлюється  з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань.

Таким чином, на думку позивачів, оскільки власником обох позичальників є одна особа – Протас Владислав Миколайович, банк при укладенні спірних договорів перевищив встановлений норматив економічного ризику на одного контрагента, чим порушив вимоги Інструкції щодо встановленого розміру регулятивного капіталу, що, відповідно, може бути підставою для визнання кредитних договорів недійсними.

Проте, позивачами не прийнято до уваги той факт, що зазначеною Інструкцією встановлено також порядок контролю за дотриманням банками вказаних нормативів (розділ 9 Інструкції) і відповідальність банків за їх порушення.

Відповідно до пункту 1.1 розділу 9 Інструкції, контроль за дотриманням банками встановлених економічних нормативів здійснюється відповідними територіальними управліннями та підрозділами центрального апарату банківського нагляду Національного банку на постійній основі.

Згідно пункту 1.3 того ж розділу, якщо за результатами безвиїзного нагляду або інспекційної перевірки встановлено факти невиконання банками економічних нормативів, то до банків мають застосовуватися заходи впливу згідно зі статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку з питань застосування заходів впливу.

Статтею 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено наступні заходи впливу за недодержання банками економічних нормативів: письмове  застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для   виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження  невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи  відчуження неефективних інвестицій; скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку; укладення  письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо; видати розпорядження щодо: зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу  в будь-якій іншій формі; встановлення для банку підвищених економічних нормативів; підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику; заборони надавати бланкові кредити; накладення штрафів на керівників банків або банки відповідно до   положень, затверджених Правлінням Національного банку України; тимчасової, до  усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку використовувати  право голосу придбаних акцій (паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України; тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог цього Закону або нормативно-правових актів НБУ; примусової реорганізації банку; призначення тимчасової адміністрації.

Таким чином, з аналізу норм діючих нормативних актів, що регулюють банківську діяльність, вбачається, що недодержання банком тих чи інших нормативів НБУ при здійсненні ним своєї діяльності може бути підставою для застосування до нього санкцій (заходів впливу) з боку контролюючого органу, але не підставою для визнання недійсними договорів, укладених з третіми особами.

Крім того, судом під час розгляду справи було встановлено, що Національним банком України в особі його територіальних органів проводились відповідні перевірки діяльності ПАТ АКБ «Базис» за періоди, в які були укладені спірні кредитні договори. Відповідачем надано витяги з актів вказаних перевірок, які долучені судом до матеріалів справи. Оригінали актів перевірок надавалися суду для дослідження в судових засіданнях.

Як вбачається із зазначених письмових доказів, порушень економічних нормативів відповідачем під час проведення перевірок не виявлено. Отже, викладені у позові доводи позивачів про порушення банком під час укладення договорів економічних нормативів не підтверджуються наявними у справі матеріалами.

Стосовно відповідності спірних договорів вимогам статті 345 Господарського кодексу України суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Банківське кредитування здійснюється на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.

Позивачі зазначають, що спірні договори не передбачають умов щодо відповідальності банку за порушення встановлених договором умов, що на думку позивачів є підставою для визнання договору недійсним.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що, укладаючи договори про видачу кредиту, позичальники підписали їх без протоколів розбіжностей до відповідних розділів договорів, та погодилися на зміст пунктів, якими передбачено відповідальність сторін. Отже, підписавши договір, кожна зі сторін підтвердила свою згоду з умовами такого договору.

Позивачами не надано суду жодних доказів внесення ними при укладенні договорів будь-яких пропозицій щодо передбачення у договорах додаткових умов про відповідальність банку.

Натомість, суд зазначає, що згідно ст. 611 ЦК України  у разі порушення сторонами зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, у зв'язку з чим відсутність узгодженого в договорі розміру неустойки щодо виконання зобов'язань по видачі кредиту, не може впливати на дійсність договору, оскільки відсутність договірної неустойки не обмежує сторін у застосуванні розміру неустойки, що визначена законом.

Таким чином, зазначене не може бути підставою для визнання спірних договорів недійсними.

Згідно ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 629 вказаного Кодексу, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 215 ЦК України визначено вичерпний перелік підстав недійсності правочину, зокрема, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, суд зазначає, що визнання правочину недійсним у судовому порядку є способом захисту порушеного (невизнаного, оспорюваного) суб'єктивного права особи відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Звертаючись із позовною заявою про визнання недійсним договору, позивач повинен зазначити, яким чином умови спірного договору порушують його права та охоронювані законом інтереси.

Проте, позовна заява не містить посилань на те, яким чином спірні договори порушують права або охоронювані законом інтереси позичальників. А отже, підстави для судового захисту прав ТОВ фірма «Пранк» та ПП «ПАП-Сервіс» відсутні.

Викладене означає, що позовні вимоги є необґрунтованими, не відповідають нормам чинного законодавства і тому не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями  1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82–85 ГПК України, суд –    

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суддя                                                                                 Мамалуй О.О.

Повний текст підписано 24.01.2011 р.