Рішення

від 25.01.2011 по справі 37/224-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/224-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2011 р.                                                            Справа № 37/224-10

вх. № 9902/5-37

Суддя господарського суду Доленчук Д. О. 

при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.

за участю представників сторін:

позивача - Грязнова О.І. за довіреністю № б/н від 22.11.2010 р.

 відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом ТОВ "Хардекс", м. Київ  

до  ЗАТ "Техноімпекс", м. Харків  

про стягнення 129780,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю  "Хардекс" (позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Закритого акціонерного товариства  "Техноімпекс" (відповідач) про стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції в розмірі 117521,37 грн., процентів річних в розмірі 5394,61 грн. та пені в розмірі 6864,28 грн., всього 129780,26 грн., у зв'язку з неповною оплатою відповідачем позивачу поставленого товару за Договором поставки № 12-06/ВП від 01.07.2006 р.

Представник позивача до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 25.01.2011 р. за вх. № Д 142, надав заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Відповідач про судове засідання був повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву до суду не надав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

01 липня 2006 р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір поставки № 12-06/ВП (надалі - Договір), згідно із яким позивач зобов'язувався поставити товар відповідачу, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити товар (п.1.1. Договору).

Відповідно до Додаткової угоди до договору від 01.01.2007 р., його дія була продовжена на невизначений строк.

Судом встановлено, що в період з 01.07.2006 р. по 09.08.2010 р. позивач, відповідно до умов договору, поставляв відповідачеві товар на підставі залучених до матеріалів справи первинних документів, а саме, на підставі відповідних накладних за якими відбувалася поставка товару.

Відповідно до пункту 2.3 договору, відповідач зобов'язувався здійснювати оплату за поставлений товар шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача щотижнево за товар, реалізований на попередньому тижні, з наданням щотижневого звіту з продаж.

При цьому позивач посилається на те, що в порушення вимог Договору, відповідач не надавав звіти про реалізовану продукцію, та не оплатив вартість поставленого товару.

Так, відповідачем залишився неоплаченим отриманий від позивача товар на суму 86967,00 грн., що підтверджується складеним між сторонами актом звірки взаємних розрахунків станом на 17.09.2010 р.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей  строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки  продавець (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов'язується  передати  у встановлений   строк   (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692  Цивільного кодексу України передбачено, що покупець  зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття  товаророзпорядчих  документів   на   нього,   якщо договором  або  актами  цивільного  законодавства  не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов'язок по оплаті в термін встановлений договором, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції в розмірі 117521,37 грн. та процентів річних в розмірі 5394,61 грн. відповідають вимогам Договору та діючому законодавству України  тому підлягають задоволенню.

Пунктом 7.3. Договору було передбачено, що при порушенні строків оплати отриманого товару, відповідач сплачує на користь позивача пеню за несвоєчасну оплату товару  за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.  

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищевикладені норми діючого законодавства, умови п. 7.3. Договору, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на свою користь 6864,28 грн. пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у разі задоволення позовних вимог, покладаються на відповідача. Отже, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму державного мита у розмірі 1297,80 грн. та суму витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 230, 231, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 530, 549, 611, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Техноімпекс" (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, кв. 914, код ЄДРПОУ 31799372, п/р 260003223 в ВАТ "Мегабанк", МФО 351629) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю  "Хардекс" (юридична адреса: 01021, м. Київ, вул. М.Грушевського, 28/2, оф. 43; фактична адреса: 02660, м. Київ, вул. Автопаркова, 7, код ЄДРПОУ 33598178, р/р № 26000001306909 в ЗАТ "ОТП Банк" МФО 300528) - 117521,37 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції; 5394,61 грн. процентів річних; 6864,28 грн. пені; 1297,80 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                 Доленчук Д. О.

Рішення підписано 31.01.2011 р.