Постанова

від 31.01.2011 по справі 2а-9985/10/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31 січня 2011 року

                                               № 2а-9985/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                     Журавля В.О.,

при секретарі                              Горбуновій К.С.,

представник позивача          -   не прибув,          

представник відповідача       -  не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

     до

про

Управління Пенсійного фонду України у Переяслав - Хмельницькому районі

Київської області

Товариства з обмеженою відповідальністю «Експерт-АО»

стягнення заборгованості,

                                ВСТАНОВИВ:

14.12.2010   до суду надійшов позов Управління Пенсійного фонду України у Переяслав - Хмельницькому районі Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експерт-АО»  про стягнення заборгованості по страхових внесках на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, фінансових санкціях та пені у сумі 3489 грн 60 коп.

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем самостійно визначено розмір страхових внесків, але не сплачено їх у повному обсязі у визначений законом строк. Внаслідок цього у відповідача утворилася заборгованість за цими обов’язковими платежами.

Територіальні органи Пенсійного фонду України в силу закону здійснюють функції з контролю за правильністю, повнотою нарахування і своєчасністю сплати страхувальниками внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а також стягнення заборгованості за страховими внесками.

Ухвалою від 17.12.2010 судом відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено на 11.01.2011 та у зв’язку з неявкою сторін був відкладений на 18.01.2011, 31.01.2011.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. У призначений день і час представники сторін до суду не прибули. Позивач подав до суду заяву від 25.01.2011 № 296/7 про розгляд справи за відсутності його представника, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач до суду повторно не прибув, явку представника у судове засідання не забезпечив, про причини неприбуття суд не повідомив. Судові повідомлення надсилалися відповідачу за адресою його місцезнаходження згідно з даними Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи.

Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (стаття 93 Цивільного кодексу України, стаття 1 Закону України від 15.05.2003 №755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”).

Відповідно до статті 16 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 № 755-IV єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. В Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зокрема про адресу місцезнаходження юридичної особи чи адресу місця проживання фізичної особи. Згідно зі статтею 18 вказаного Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними. Відповідно до частини восьмої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру.

За таких обставин суд вважає відповідача повідомленим належним чином, а його неприбуття в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, у зв’язку з чим ухвалив здійснювати розгляд справи за відсутності відповідача (частина друга статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслав. За таких обставин справа розглядалась судом за наявними в ній матеріалами і доказами.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідач є юридичною особою, зареєстрованою Переяслав - Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області 19.07.2007 згідно з витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ідентифікаційний код 35226047. Відповідач зареєстрований як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в Управління Пенсійного фонду України у Переяслав – Хмельницькому районі Київської області, де заведено картку особового рахунку страхувальника.

Відповідачем до позивача були подані розрахунки сум страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування із самостійно визначеними ним сумами страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за жовтень та листопад 2009 року у розмірах, відповідно, 1595 грн 32 коп та 1608 грн 80 коп, але добровільно зазначені кошти не сплатив.

14.10.2009 позивачем прийнято рішення № 278 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, яке отримано керівником відповідача 14.10.2009.

На час розгляду справи у відповідача наявна заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, фінансових санкцій та пені на загальну суму 3489 грн 60 коп., що підтверджується копією розрахунку сум страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за жовтень та листопад 2009 року та рішенням про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків від 14.10.2009 № 278.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 5 Закону України від 09.06.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі Закону України № 1058-ІV) сфера дії цього Закону поширюється на відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, за які йому підлягають; перелік платників страхових внесків, їх права та обов’язки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 14 Закону України № 1058-ІV страхувальниками є роботодавці - підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об’єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Судом встановлено, що відповідач зареєстрований як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а тому є страхувальником в розумінні положень Закону України № 1058-IV.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 17 Закону України № 1058-IV страхувальник зобов’язаний нараховувати,  обчислювати  і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Згідно з частиною третьою статті 18 цього ж Закону страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 19 Закону України № 1058-IV встановлено, що страхові внески до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Частиною другою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальником на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Частиною шостою статті 20 Закону України № 1058-IV передбачено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески. Для страхувальників, що мають найманих працівників, базовим звітним періодом є календарний місяць. Згідно з частиною дванадцятою статті 20 зазначеного Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Законом України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страхувальники повинні сплачувати внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 33,2 % від фонду оплати праці підприємства, та здійснювати відрахування збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за фізичних осіб, які працюють на підприємстві страхувальника за трудовим договором в розмірах, установлених цим Законом (від 1 до 5 % сукупного оподатковуваного доходу фізичних осіб).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 106 Закону № 1058-IV суми страхових внесків своєчасно не нараховані та /або не сплачені страхувальником у строки, визначені ст. 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю зі сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються із нарахуванням пені та застосуванням штрафних санкцій.

Згідно з приписами частини третьої ст.106 Закону України № 1058-ІV вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти  робочих  днів  із  дня  одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов’язаний сплатити суми  недоїмки та суми фінансових санкцій. Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку (стаття 106 Закону України №1058- IV). Згідно з ч. 3 ст. 106 зазначеного Закону у разі звернення органа Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.

Станом на день розгляду спору та винесення рішення по суті доказів щодо оскарження вказаної вимоги, її узгодження або про сплату суми заборгованості, яка в ній зазначена, суду не надано.

Ураховуючи, що зобов’язання зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування самостійно визначено відповідачем у розрахунках суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за жовтень та листопад 2009 року, що підлягають сплаті, суд дійшов висновку, що сума зобов’язань є узгодженою. Цю суму заборгованості, зазначену ним у вказаному розрахунку, відповідач фактично визнає, але добровільно не сплачує.

Право органу Пенсійного фонду на звернення до суду з вимогами про сплату недоїмки, передбачено абзацом 8 частини третьої статті 106 Закону України № 1058- IV. Зазначено, що у разі,  якщо страхувальник,  який  одержав вимогу територіального  органу Пенсійного  фонду  про  сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену  у  вимозі  суму  недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним  органом  Пенсійного  фонду,  або не оскаржив вимогу в судовому порядку,  а  також  у  разі  якщо  страхувальник  узгодив вимогу, але не сплатив  узгоджену  суму  недоїмки  протягом  десяти  робочих  днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається  в  установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених  випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися  до суду чи господарського  суду  з  позовом про  стягнення недоїмки.

Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI суми внесків,  нарахованих  на  загальнообов'язкове  державне соціальне страхування на випадок  безробіття,  загальнообов'язкове державне  соціальне  страхування  у  зв'язку  з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове  державне  соціальне страхування від нещасного випадку  на  виробництві та професійного   захворювання, які спричинили втрату  працездатності,  строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, та суми нарахованого збору на  обов'язкове державне  пенсійне страхування до 1 січня 2004 року,  строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011 року,  підлягають  сплаті  в  порядку,  що  діяв  до 1 січня 2011 року. Стягнення заборгованості  із  сплати  страхових  внесків за діючими   видами   загальнообов'язкового   державного  соціального страхування  та  сум  штрафних  санкцій,  нарахованих  та/або не сплачених  у  період до 1 січня 2011 року,  в тому числі страхових внесків,  строк сплати яких  на  1  січня  2011  року  не  настав, здійснюється  фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування  відповідно  до  законодавства,  що  діяло  на  момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів,  що  надходять  у

рахунок сплати єдиного внеску, забороняється. На період до повного стягнення  заборгованості  із  сплати страхових  внесків   за   діючими   видами   загальнообов'язкового

державного   соціального  страхування  та  сум  штрафних  санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011  року, в тому числі  нарахованих  внесків,  строк  сплати  яких  на 1 січня 2011 року не настав,  та відповідних штрафних санкцій  за  фондами загальнообов'язкового державного соціального  страхування зберігаються  повноваження   щодо   контролю  за   правильністю нарахування,  своєчасністю сплати страхових внесків,  застосування фінансових санкцій,  якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Приписами статті 67 Конституції України визначений обов’язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень. Суб’єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідач на пропозицію суду надати заперечення проти позову та докази, що їх підтверджують, викладену в ухвалах про відкриття провадження в адміністративній справі та про закінчення підготовчого провадження, жодних заперечень проти позову або доказів, що спростовують твердження позивача, не надав.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи, що спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача – суб’єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ч.6 ст.12, ч.1 ст.41, статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254  Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                              ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний  позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експерт-АО»  (08454, Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Циблі, вул. Шевченка, 41, ідентифікаційний код 35226047) на користь Управління Пенсійного фонду України у Переяслав - Хмельницькому районі Київської області заборгованість по сплаті страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та фінансових санкцій і пені у сумі  3489 (три тисячі чотириста вісімдесят дев’ять) грн 60 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.  

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.  

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                                             Журавель В.О.