Постанова

від 29.01.2008 по справі 12/346-06 (2/2550)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 29 січня 2008 р.                                                                                   

№ 12/346-06 (2/2550) 

Вищий

господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. -головуючого

Волковицької Н.О.  Рогач Л.І.

за участю представників сторін:

позивача

ОСОБА_1 дов. від 28.01.2008 року

ОСОБА_2.

відповідача

не з'явився, про час і місце

слухання справи повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому

засіданні касаційну скаргу

Приватного підприємця ОСОБА_2

на постанову

від 25.06.2007 року

Дніпропетровського апеляційного господарського суду 

у справі

№ 12/346-06 (2/2550)

господарського суду Дніпропетровської області

за позовом

Приватного підприємця ОСОБА_2

до

Закритого акціонерного товариства

"Приватбанк"

про

стягнення 17117,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватний підприємець ОСОБА_2

звернулася до господарського суду Житомирської області з позовом до Закритого

акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про

відшкодування матеріальної та моральної шкоди у розмірі 17117,00 грн.

Ухвалою господарського суду

Житомирської області, від 07.11.2006 року матеріали справи були направлені за

підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області.

Рішенням господарського суду

Дніпропетровської області від 22.12.2006 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського

апеляційного господарського суду від 28.02.2007 року апеляційна скарга

Приватного підприємця ОСОБА_2 на вказане рішення повернута на підставі статті

93 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Вищого господарського

суду України від 15.05.2007 року вказана ухвала апеляційного суду скасована,

справа направлена до Дніпропетровського апеляційного господарського суду для

здійснення апеляційного провадження.

Постановою Дніпропетровського

апеляційного господарського суду від 25.06.2007 року рішення господарського

суду Дніпропетровської області від 22.12.2006 року залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими

судовими актами, Приватний підприємець ОСОБА_2 звернулася до Вищого

господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати

рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2006 року та

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.06.2007

року і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог з огляду на

порушення судами норм матеріального права. Заявник також посилається на те, що

судами неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Заслухавши суддю -доповідача та

присутніх у судовому засіданні позивача та його представника, перевіривши

наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин

справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі,

колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з

наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117

Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення

місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду

переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених

фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної

інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи

предметом спору є відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Судами встановлено, що позивач,

маючи намір купити приміщення магазину за адресою: м. Житомир, вул. Ватутіна,

100 загальною площею 264,3 кв.м. звернулася до відповідача з проханням про

надання кредитних коштів у розмірі 69000 євро для придбання вказаного

приміщення.

За результатами проведених банком

дій щодо встановлення ринкової вартості об'єкту нерухомості на ім'я продавця

приміщення магазину ОСОБА_3 відповідачем була надана довідка (повідомлення) від

02.06.2005 року №1041, зі змісту якої вбачається, що відповідач повідомив

продавця про згоду надати кредитні кошти у сумі 69000 євро покупцю (позивачу у

справі), які будуть направлені для оплати за договором купівлі -продажу від

02.06.2005 року нерухомості загальною площею 264,3 кв.м. за адресою: м.

Житомир, вул. Ватутіна, 100 за умови переоформлення технічної документації в

БТІ на ОСОБА_2.

02.06.2005 року між фізичною особою

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (позивачем) було укладено договір купівлі -продажу

приміщення магазину, літ. "А" загальною площею 264,3 кв.м., що

знаходиться у м. Житомирі по вул. Ватутіна, 100 та згідно пункту 2.1 цього

договору позивач зобов'язувався сплатити ОСОБА_3 за магазин грошові кошти в

сумі 605000,00 грн., з яких 182000,00 грн. - до підписання договору купівлі

-продажу, а решту у сумі 423000,00 грн. до 07.06.2005 року.

02.06.2005 року позивач звернулася

до відповідача щодо визначення порядку та способу отримання кредитних коштів

для оплати за договором купівлі -продажу і отримала відмову у наданні кредиту.

04.08.2005 року між ОСОБА_3 та

ОСОБА_2 було укладено договір про розірвання договору купівлі -продажу від

02.06.2005 року приміщення магазину, розташованого у м. Житомирі по вул. Ватутіна,

100 загальною площею 264,3 кв.м.

Відмовляючи у задоволенні позову

місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції,

виходили із того, що повідомлення (довідка) від 02.06.2005 року №1041 надане

відповідачем на ім'я ОСОБА_3 не є угодою у розумінні статті 173 Господарського

кодексу України та із того, що з рішення Богунського районного суду міста

Житомира вбачається невиконання позивачем раніше взятих на себе зобов'язань за

кредитом, у зв'язку з чим банк відмовив у наданні кредиту у даній справі.

Апеляційна інстанція, залишаючи

рішення без змін, також зазначила, що заявивши позов на підставі статей 1166,

1167 Цивільного кодексу України  позивач

визнала той факт, що між нею і відповідачем відсутні договірні відносини. В

позовній заяві відсутнє посилання на те, що в порушення якого закону або інших

нормативних актів діяв відповідач.

Проте, з такими висновками судів

погодитися не можна.

Як вбачається із матеріалів справи

свої вимоги позивач обґрунтував посиланням на статті 1166, 1167 Цивільного

кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті

1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними

рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або

юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи,

відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала

шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не

з її вини.

Стаття 1166 Цивільного кодексу

України унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках

позадоговірних (деліктних)зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним

правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною

підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення.

При цьому, як для виникнення зобов'язання з відшкодування збитків, так і

деліктного зобов'язання необхідна наявність сукупності умов, які формують склад

правопорушення, що є підставою для цивільно -правової відповідальності, а саме:

шкоди, протиправної поведінки, причинного зв'язку між шкодою та протиправною

поведінкою заподіювача, а також вини.

Згідно статті 1167 Цивільного

кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі

неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка

її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою

цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної

влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування,

фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом,

іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела

підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її

незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної

відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під

вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення

адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших

випадках, встановлених законом.

Статтею 22 Цивільного кодексу

України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її

цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа

зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які

особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права

(реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних

обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки

відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено

відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право,

одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має

відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів,

одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та

відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший

спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі

(передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі

тощо).

Зазначені приписи залишилися поза

увагою судів, проте це має суттєве значення для правильного застосування норм

матеріального права та вирішення даного спору по суті.

На підставі викладеного, колегія

суддів вважає, що спір не був розглянутий судами по суті, що є порушенням

принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі

обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття необґрунтованих

рішення та постанови.

Відповідно до роз'яснень Пленуму

Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року №

11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши

всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини

справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що

підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Неповне з'ясування всіх обставин

справи, які  мають значення для справи,

дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі

справи на новий розгляд.

Оскільки передбачені процесуальним

законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права

встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені

попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про

достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,

збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у

справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до

господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи

господарському суду необхідно  врахувати

викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини

справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і

вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити

норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин,

та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 1117,

пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111,

11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий

господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду

Дніпропетровської області від 22.12.2006 року та постанову Дніпропетровського

апеляційного господарського суду від 25.06.2007 року у справі №12/346-06

(2/2550) господарського суду Дніпропетровської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд

до господарського суду Дніпропетровської області.

Касаційну скаргу Приватного

підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Головуючий суддя                                                 

Т. Дроботова

С у д д і         

Н. Волковицька

Л. Рогач