Рішення

від 25.01.2011 по справі 37/228-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/228-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2011 р.                                                            Справа № 37/228-10

вх. № 9933/5-37

Суддя господарського суду Доленчук Д. О. 

при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

 відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом ТОВ "Егерзунд Україна", с. Щасливе, Київська область  

до  ТОВ "ХДК", м. Харків  

про стягнення 251650,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Егерзунд Україна" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХДК" (відповідач) про стягнення з відповідача на свою користь суми основного боргу в сумі 236000,00 грн., суми боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 11011,98 грн., 3% річних від простроченої суми 4638,74 грн., а всього - 251650,00 грн. у зв'язку з неповною оплатою відповідачем позивачу поставленого товару за Договором купівлі - продажу від 04.01.2010 р.

Позивач про судове засідання був повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився.

Відповідач про судове засідання був повідомлений належним чином, його представник в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву до суду не надав.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

04 січня 2010 року між сторонами було укладено Договір купівлі-продажу (надалі - Договір).

Пунктом 1.1 Договору було передбачено, що позивач зобов'язується постачати, а відповідач приймати та сплачувати продовольчі товари (риба, рибопродукти та інше), в подальшому "Товар".

Згідно п.3.4. Договору оплата за Товар здійснюється на умовах попередньої оплати або оплати з відтермінуванням двадцяти одного календарного дня.

У відповідності з п. 2.7 Договору сторони домовились, що транспортування товару - самовивіз.

Судом встановлено, що на виконання вказаного Договору позивачем відповідачу був відпущений Товар на суму 190700,00 грн. (видаткова накладна № 1540 від 10 березня 2010 року), 20400,00 грн. (видаткова накладна № 1865 від 19 березня 2010 року) та 99600,00 грн. (видаткова накладна № 1988 від 24 березня 2010 року), всього - 310700,00 грн., що підтверджується відповідними видатковими та податковим накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.

При цьому суд зазначає, що представниками позивача під час розгляду справи вказувалося, що товар за видатковою накладною № 1540 від 10 березня 2010 року був отриманий безпосередньо водієм відповідача, який здійснював його вивіз від позивача.

Також, позивачем у позові вказувалося, що відповідачем отриманий товар був сплачений частково в сумі 74700,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 24-45).

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що сума основного боргу відповідача перед позивачем за Договором становить 236000,00 грн.

Разом з цим суд зазначає, що в матеріалах справи доказів сплати відповідачем позивачу суми основного боргу у розмірі 236000,00 грн. не міститься.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей  строк (термін).

Частина  1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст  договору  становлять  умови (пункти),  визначені на розсуд сторін і погоджені ними,  та  умови,  які  є  обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар)  у  власність другій стороні (покупцеві),  а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692  Цивільного кодексу України передбачено, що покупець  зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або  прийняття  товаророзпорядчих  документів   на   нього,   якщо договором  або  актами  цивільного  законодавства  не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується наявність основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на свою користь 236000,00 грн. основного боргу підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з викладеним, перевіривши нарахування позивачем 3% річних та інфляційних, господарський суд визнає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на свою користь інфляційних в сумі 11011,98 грн. та 3% річних в сумі 4638,74 грн.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у разі задоволення позовних вимог, покладаються на відповідача. Отже, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму державного мита у розмірі 2516,50 грн. та суму витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 625, 628, 629, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХДК" (61115, м. Харків, просп. Косіора, 71, код ЄДРПОУ 33205727, р/р 26006835596040 в ХОВ АКБ "Укрсоцбанк" м. Харків, МФО 351016) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Егерзунд Україна" (08325, Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Леніна, 20-Г, код ЄДРПОУ 36230096, р/р 26004194195911 у банку АППБ "Райффазен банк Аваль" м. Київ, МФО 322904) - 236000,00 грн. основного боргу; 11011,98 грн. інфляційних; 4638,74 грн. 3% річних; 2516,50 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                 Доленчук Д. О.

Рішення підписано 31.01.2011 р.