Рішення

від 10.02.2011 по справі 27/2-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

27/2-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.02.11р.

Справа № 27/2-11

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля»(м. Павлоград, Дніпропетровська область)  

до Петропавлівської районної державної адміністрації (смт Петропавлівка, Дніпропетровська область) 

про визнання недійсним пункту договору

                                                                                                                                                                            Суддя Татарчук В.О.

                                                                                                           Секретар Дякун А.І.

Представники:

від позивача –не з'явився        

від відповідача –не з'явився   

Суть спору:

Відкрите акціонерне товариство «Павлоградвугілля»звернулося з позовом до Петропавлівської районної державної адміністрації про визнання недійсним з моменту вчинення правочину п.7 договору оренди землі №07-0/4097-А.

Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю пункту 7 договору оренди землі №07-0/4097-А від 23.10.2007р. положенням Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №220 від 03.03.2004р. (в редакції постанови Кабінету Міністрів України  №1724 від 13.12.2006р.).

Відповідач визнав позов в повному обсязі та звернувся з клопотанням про вирішення спору за відсутності представника адміністрації.  

Сторони не забезпечили явку представників. Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача, який був належним чином повідомлений в судовому засіданні 18.01.11р. про час та місце наступного судового засідання.

В судовому засіданні 03.02.11р. були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

встановив:

23.10.2007р. між Петропавлівською райдержадміністрацією (орендодавець) і ВАТ «Павлоградвугілля»(Орендар) був укладений договір оренди землі №07-0/4097-А.

Відповідно до п.1 договору орендодавець надає на підставі розпорядження голови Петропавлівської РДА №430-р-907 від 31.07.2007 року, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку не сільськогосподарського призначення –землі промисловості, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради за межами населеного пункту.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,5720га, забудованих земель промисловості (п.2 договору).

Пунктом 7 договору встановлено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.     

Суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не виконані наведені вимоги та не доведена взагалі наявність спору між сторонами щодо положень пункту 7 договору. В позові відсутні посилання на обставини, що свідчать про існування відповідного спору з Петропавлівською райдержадміністрацією.

Крім того, аналіз матеріалів справи свідчить про відсутність підстав для визнання недійсним пункту 7 договору оренди землі №07-0/4097-А від 23.10.2007р.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Суд вважає безпідставним твердження позивача про обов'язкову відповідність договору оренди землі типовому договору згідно ст.14 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до вказаної норми, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, статті 14 Закону України «Про оренду землі»не містить вимоги щодо обов'язкової відповідності договору оренди типовому договору.

Відсутні вимоги щодо вказаної обов'язкової відповідності угоди типовому договору і в статті 630 ЦК України та статті 179 ГК України.

Так, відповідно до ст.630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 4 ст.179 ГК України Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Отже, наведені норми встановлюють лише можливість визначення сторонами змісту договору на підставі типового договору.

Сторони не позбавлені права самостійно викласти пункт 7 договору оренди землі №07-0/4097-А від 23.10.2007р. у відповідності до п.10 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №220 від 03.03.2004р. (в редакції постанови Кабінету Міністрів України  №1724 від 13.12.2006р.).

Викладені обставини свідчать про необґрунтованість вимог ВАТ «Павлоградвугілля», що є підставою для відмови в позові.  

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати у справі відносяться на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

вирішив:

           В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

          Суддя                                                                                                          В.О. Татарчук

Дата підписання рішення, оформленого у відповідності до ст.84 ГПК України –08.02.2011р.