Постанова

від 23.12.2010 по справі 17/62-10(32/8/43-08(32/207-07))

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

17/62-10(32/8/43-08(32/207-07))

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2010 року                                    Справа №  17/62-10(32/8/43-08(32/207-07))

        Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А.(доповідача)          

суддів: Білецької Л.М., Тищик І.В.

при секретарі: Ковзикові В.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача:  Шевченко В.В., представник, довіреність № б/н  від 26.08.10;

від відповідача:  Кулик С.В., представник, довіреність № 341  від 23.12.10;

розглянувши апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Свемон-Дніпро” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2010 року  у  справі № 17/62-10(32/8/43-08(32/207-07))

за позовом приватного підприємства “Прогрес” (вул. Замполіта Бєляєва, 18/24,                  м. Дніпропетровськ, 49080)

до відкритого акціонерного товариства “Свемон-Дніпро” (вул. Козакова, 7,                           м. Дніпропетровськ, 49000)

про стягнення 108 020 грн. 67 коп.

                                                          ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2010 року у справі № 17/62-10(32/8/43-08(32/207-07)) (суддя Суховаров А.В.) позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто з відкритого акціонерного товариства “Свемон-Дніпро” на користь приватного підприємства “Прогрес” суму 78 596 грн. 20 коп. основного боргу, 8 074 грн. 96 коп. 3% річних, 51 067 грн. 86 коп. індексу інфляції, 1 377 грн. 39 коп. державного мита, 102 грн. 33 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

         Стягнуто з приватного підприємства “Прогрес” на користь відкритого акціонерного товариства “Свемон-Дніпро” суму 1 218 грн. 79 коп. витрат по відшкодуванню проведеної судової економічної експертизи.

  Рішення   мотивовано  тим,  що  в  порушення  вимог  ст.526, ч. 1 ст. 530,

ст. 837 Цивільного кодексу України, ч. 1 та ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, умов договору № 2-09 від 02.09.2004 року відповідач не провів повний розрахунок за виконані позивачем роботи та має заборгованість в розмірі 78 596,20 грн.

        Враховуючи, що в акті форми КБ-2в, який підписаний сторонами, відсутня календарна дата його підписання, тобто не має можливості встановити належний та відповідний фактичним обставинам момент настання у відповідача зобов'язань по сплаті залишкової вартості виконаних позивачем підрядних робіт, суд при розрахунку остаточно уточненого та нарахованого на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України розміру індексу інфляції та 3% дотримувався визначених ст. 530 ЦК України положень та виходив з дати отримання  вимоги  про сплату заборгованості - 28.03.2007 року, тобто розрахував зазначені суми з 04.04.2007 року.

        Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2010 року  у  справі № 17/62-10(32/8/43-08(32/207-07)) в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором №2-09 від 02.09.2004 року в розмірі 135 057,34 грн. та державного мита в розмірі 1 275,39 грн. Посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

        Вказує на те, що:

-          позивачем не надано доказів того, що заборгованість виникла саме за договором №2-09 від 02.09.2004 року, акт звірки розрахунків щодо такого розміру заборгованості в матеріалах справи відсутній та відповідачем не підписувався;

-          рішення суду не містить розрахунку стягнутих частково сум;

-          суд, всупереч висновку судової експертизи про те, що заборгованість відповідача перед позивачем в сумі позовних вимог документально не підтверджується, провів необґрунтований розрахунок та самостійно визначив об'єм позовних вимог;

-          заява позивача про збільшення позовних вимог, яку розглянув суд, подана з порушенням ст.22 ГПК України.

-          відповідач визнає позовні вимоги в сумі 2 681,68 грн., тому вважає необхідним провести перерозподіл витрат на проведення експертизи та державного мита.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

       Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши представників сторін, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга  задоволенню не підлягає з наступних підстав:        

        Сторони по даній справі є суб'єктами господарювання, тому відповідно до положень ст.ст. 4, 173-175 і 193 ГК України, до прав і обов'язків сторін, що виникли на підставі договору і є господарськими зобов'язаннями, мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

        Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо виконання зобов'язання  - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

       Аналогічні положення передбачено і  ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

       Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем - приватним підприємством  “Прогрес” (підрядником) та відкритим акціонерним товариством  “Свемон-Дніпро”  (замовником) 02.09.2004 року було укладено договір підряду № 2-09 (далі - Договір), згідно з умовами якого підрядник на замовлення відповідача зобов'язався виконати підрядні роботи з улаштування приміщень, монтажу пожежної та охоронної сигналізації , електропостачання, кондиціонування приміщень НРП ЦЕЗ Новоайдар, НРП АТС “Щастя”, НРП Стаханов  по об'єкту ВОЛЗ “Вуглик” (том 1 а.с.9).

        Загальна вартість робіт сторонами визначена в сумі 146 756, 40 грн.

 Згідно ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

        Відповідно п. 2 Договору  замовник повинен оплатити вартість виконаних підрядних робіт протягом 5 (п'яти) днів на підставі акту форми КБ-2в.

       Наявний у справі акт приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2004 року на суму 141 303 грн.60 коп. та довідка про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2004 року підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств (том 1 а.с.49-53). За вказаних обставин у відповідача виникли підстави для оплати виконаних робіт.

 З наявних у справі доказів - платіжного доручення №282  від 21.09.2004 року на суму 30 000 грн. (том 1 а.с. 114), банківських виписок (том 1 а.с.110,112), пояснень позивача про проведений взаємозалік, пояснень  відповідача про наявність боргу, вбачається, що виконані позивачем роботи оплачені частково.

        З метою встановлення реального розміру заборгованості відповідача перед позивачем за договором № 2-09 від 02.09.2004 року, на виконання Постанови Вищого господарського суду України від 12.01.2010 року у даній справі, ухвалою господарського суду від 16.03.2010 року призначено судову економічну експертизу.  

       Згідно висновку експертизи від 20.07.2010 року, проведеної фахівцями Дніпропетровського НДІСЕ документально підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем за договором підряду № 2-09 від 02.09.2004 року в розмірі 78 596,20 грн. При цьому експертом враховано проведені відповідачем  часткові оплати, а саме: 30 000,00 грн., сплачені  21.09.2004 року; 23 468,29 грн., сплачені 04.02.2005 року; 5 000,00 грн., сплачені 18.02.2005 року (том 3 а.с.131 -147). Також експертизою визначено заборгованість відповідача за іншими договорами - №15/11 від 15.11.2004 року та №12/05 від 12.05.2004 року.

        Відповідно до ч.5 ст.42 ГПК України висновок експерта є лише одним із доказів по справі та не має для суду обов'язкової сили. Однак вважаючи його саме тим доказом, який слід покласти в основу вирішення спору, колегія суддів зазначає, що факт оплати відповідачем 30 000,00 грн., 23 468,29 грн. та 5 000,00 грн. підтверджується первинними документами (том 1 а.с.110, 112, 114) і доказів оплати інших сум, які б підтверджували заборгованість у вказаному відповідачем розмірі, ним не надано. Відсутні належні та допустимі доказі і з боку позивача про проведення сторонами взаємозаліку на суму 1 463,80 грн.

        В зв'язку з наявністю висновку експерта, посилання скаржника на недоведеність позивачем розміру заборгованості є безпідставним. Щодо акту звірки взаємних розрахунків, який зазначено скаржником як доказ наявності заборгованості лише в розмірі 2 681,68 грн., то такий акт підлягає оцінці наряду з іншими доказами по справі. Враховуючи, що  заборгованість підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які спростовують вказані в акті відомості, він не може бути прийнятий як належний та допустимий доказ по даній справі.

       Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.

       Оскільки наявними у справи доказами доведено, що відповідачем порушено приписи ст.ст.525, 526 ЦК  України, ст.193 ГК України щодо належного виконання умов договору, стягнення господарським судом на користь позивача розміру заборгованості є правомірним.

       Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми.

Господарським судом  зазначено, що в акті форми КБ-2в  (том 1а.с. 11-14) відсутня календарна дата його підписання, тобто не має можливості встановити належний та відповідний фактичним обставинам момент настання у відповідача зобов'язань по сплаті залишкової вартості виконаних позивачем підрядних робіт.

Тому при розрахунку передбачених ст.625 ЦК України сум, господарський суд врахував дату отримання відповідачем претензії № 21/03 ( том 1 а.с. 18), положення ст. 530 ЦК України щодо семиденного строку на виконання вимог претензії, встановлений індекс інфляції за весь час прострочення, розмір заборгованості.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Скаржником висновки оскаржуваного рішення не спростовано. Воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому  підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

       Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

                                                 П О С Т А Н О В И В :

                 Апеляційну скаргу залишити без  задоволення.

                 Рішення господарського суду Дніпропетровської області від                   06.09.2010 року у справі №17/62-10(32/8/43-08(32/207-07))  залишити без змін.

         Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

 Головуючий  суддя:                                                           Т.А. Верхогляд

 Суддя:                                                                                   І.В. Тищик

 Суддя:                                                                                   Л.М. Білецька

Підписано в повному обсязі 24.01.2011 року.