Рішення

від 31.01.2011 по справі 29/225-10-5397

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

29/225-10-5397

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" січня 2011 р.Справа  № 29/225-10-5397

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬТА-КАПІТАЛ»

до відповідачів: 1. Державного підприємства «Пансіонат «Борей»Національної академії наук України,

2. Відкритого акціонерного товариства «Туристично –виробнича фірма «Чорне море»,

за участю 3-ї особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору : Національної академії наук України,

про визнання недійсним договору оренди

Суддя Аленін О.Ю.

В судове засідання з'явилися представники сторін:

від позивача: Макаров В.П. - за довіреністю

від відповідача 1: Мєшкова Є.П. –за довіреністю

від відповідача 2: Новікова Т.О. –за довіреністю

від 3-ї особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: ТОВ «АЛЬТА-КАПІТАЛ»звернулось, до господарського суду Одеської області із позовною заявою до відкритого акціонерного товариства «Туристично –виробнича фірма «Чорне море», державного підприємства «Пансіонат «Борей»Національної академії наук України, за участю 3-ї особи на стороні відповідача: Національної академії наук України, про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 30.12.2006 р., укладеного між відповідачами, щодо оренди нерухомого майна (комплексу приміщень) площею 704,6 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 115.

Позивач вважає, що дії відповідачів з укладання Договору оренди нерухомого майна від 30.12.2006 р. порушують інтереси позивача, як акціонера відповідача-2, а в цілому договір оренди нерухомого майна від 30.12.2006 р. не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує нормами ст. 203, 205, 209, 215, 793, 794 ЦК України, а саме вимагає визнання укладеного відповідачами договору оренди недійсним у зв'язку з недотриманням відповідачами у момент укладання договору встановленої законом належної форми договору.

Позивач на позовних вимогах наполягає та просить суд задовольнити їх в повному об'ємі.

Відповідач-1 проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, про що зазначив у наданому до суду відзиві на позовну заяву від 17.01.2011 р. за № 2/01.

Відповідач-2 проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, про що зазначив у наданому до суду відзиві на позовну заяву від 25.01.2011 р. за № 17.

До матеріалів справи залучені пояснення позивача від 27.01.2011 р. за № 27/01 надані на відзив відповідача-1.

Третя особа заперечує проти позову з підстав викладених у письмових поясненнях.

Представником відповідача - 1 в судовому засіданні заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовувалось необхідністю новому представнику відповідача -1 ознайомитись із матеріалами справи. В задоволенні клопотання судом відмовлено з огляду на невідповідність такого клопотання положеннями ст. 77 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне:

30.12.2006 р. між відповідачами був укладений договір оренди нерухомого майна (комплексу приміщень), площею 704,6 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 115. Договір оренди  укладений на підставі Постанови Бюро Президії Національної академії наук України «Про передачу майна НАН України в оренду»від 26.12.2006 р. № 356.

Договір оренди укладений в простій письмовій формі.

На момент укладання договору оренди нерухомого майна від 30.12.2006 р., об'єкт оренди знаходився в користуванні  відповідача-2 за аналогічними договорами оренди від 31.12.2005 р., 30.06.2004 р.

Судом встановлено, що відбулося повне виконання спірного договору, окремо ні відповідачі, ні позивач не заперечують тих фактів, що об'єкт оренди знаходився у користуванні відповідача-2.

Загальні засади регулювання цивільних правовідносин визначаються Цивільним кодексом України, ч. 1 ст. 1 якого встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Правовідносини щодо оренди державного та комунального майна регулюються нормами чинного законодавства України та спеціальним Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Закон України «Про оренду державного та комунального майна»не містить приписів щодо форми договору оренди державного та комунального майна, у тому числі щодо дотримання вимог про державну реєстрацію та нотаріальне посвідчення правочинів. Статтею 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначається загальна процедура оформлення та порядок погодження договорів оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування. Стаття 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначає перелік істотних умов договору оренди, але, знов ж таки, не містить вимог щодо форми договору.

Таким чином, при вирішенні  питань щодо форми договору та визнання його недійсним з підстав недотримання сторонами вимог закону щодо форми правочину, необхідно керуватися основним актом цивільного законодавства України, яким є Цивільний кодекс України.

Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ст. 793 ЦК України (в редакції що діяла на момент укладання відповідачами спірного договору оренди нерухомого майна) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівлі»від 20.12.2006 р. № 501-V були внесені зміни до ст. 793 ЦК України, а саме ч. 2 ст. 793 ЦК України викладена в наступній редакції: «Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню».

Відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України, закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Згідно з п. 2 Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівлі»від 20.12.2006 р., цей Закон набрав чинності з дня його опублікування.

Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівлі»від 20.12.2006 р. № 501-V був офіційно опублікований у газеті «Урядовий кур'єр»10.01.2007 р. № 3.

Газета «Урядовий кур'єр»є щоденним виданням центральних органів виконавчої влади України, засновником газети є Кабінет Міністрів України. А таким чином, Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівлі»набрав чинності 10.01.2007р.

Таким чином судом встановлено, що на момент укладання відповідачами спірного договору оренди нерухомого майна (30.12.2006 р.) діяли норми ЦК України, згідно з якими договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п. 6.1. договору оренди нерухомого майна від 30.12.2006 р.: «договір укладено строком на 2 роки. Договір діє з «01»січня 2007 р. по «31»грудня 2008 р. включно».

Відповідно до ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 794 ЦК України, в редакції що діяла на момент укладання відповідачами спірного договору оренди, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівлі»від 20.12.2006 р. № 501-V були внесені зміни до ст. 794 ЦК України, а саме ч. 1 ст. 794 ЦК України викладена в наступній редакції: «Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації».

Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівлі»від 20.12.2006 р. № 501-V, який, як вже зазначено вище, набрав чинності 10.01.2010 р.

Згідно з п. 1 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 26.05.2004 р. № 671, державна реєстрація правочинів проводиться відповідно до вимог Цивільного кодексу України шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів.

Згідно з п. 2 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, державний реєстр правочинів - єдина комп'ютерна база даних, яка містить інформацію про правочини, що підлягають державній реєстрації, забезпечує її зберігання, видачу та захист від несанкціонованого доступу. Реєстраторами є державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені Тимчасовим порядком державної реєстрації правочинів.

Згідно з п. 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.

Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності й нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Таким чином, згідно із статтями 210 та 640 ЦК правочин, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, не є вчиненим у разі нездійснення нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Як встановлено судом, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору оренди нерухомого майна від 31.12.2006 р., відповідно до вимог ст. 203, 209, 793, 794 ЦК України, згідно з Тимчасовим порядком державної реєстрації правочинів, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 26.05.2004 р. № 671, не була здійснена.

У зв'язку з цим, договір оренди нерухомого майна від 31.12.2006 р. відповідно до ст. 210 та 640 ЦК України не є вчиненим. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Зазначені висновки суду збігаються з висновками Пленуму Верховного суду України, викладеними у Постанові від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Судом не встановлено фактів того, що один з відповідачів ухилився від нотаріального посвідчення договору оренди нерухомого майна від 30.12.2006 р., або відповідачі здійснили передбачені чинним законодавством юридичні та фактичні дії щодо приведення договору оренди нерухомого майна від 30.12.2006 р. у належну форму, тобто дії щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Навпаки, відповідачі у судовому засіданні підтвердили факт того, що договір оренди нерухомого майна від 30.12.2006 р. був укладений саме у письмовій формі, та заперечували проти необхідності у нотаріальному посвідченні договору.

Між тим,  згідно ч.1 ст. 220 ЦК України  у  разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За приписами ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, закон не вимагає визнавати недійсними правочини, при укладені яких, сторони не дотримались законодавчих вимог про нотаріальне посвідчення договору, оскільки недійсність цих правочинів встановлена законом.

Суд не погоджується з точкою зору відповідача-1, викладеної у відзиві на позов, відносно того, що спірний договір оренди за своєю правовою природою є пролонгацією раніш укладеного між сторонами договору оренди, а саме договору оренди від 30.06.2004р.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 760 ЦК України, особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», однією із істотних умов договору оренди є термін, на який укладається договір оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Згідно з ч. 3 цієї ж статті Закону, після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.

Судом встановлено, що 30.06.20.2004 р. відповідачами був укладений Договір оренди нежитлових приміщень НАН України, щодо оренди комплексу приміщень, розташованих за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 115, площею 532,6 кв.м. та підсобних приміщень площею 172 кв.м.

Відповідно до п. 5.1. цього договору оренди нежитлових приміщень 30.06.20.04 р., а також відповідно до додаткової угоди від 01.06.2005 р. до цього договору, договір діяв до 31.12.2005 р.

Відповідно до п. 5.2. договору оренди нежитлових приміщень 30.06.2004 р., у разі, якщо не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору, орендар не заявить про намір розірвати договір, договір вважається продовжений на той самий строк на тих самих умовах.

Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

31.12.2005 р., на підставі дозволу (Постанови) Бюро президії НАН України від 30.12.2005 р. № 294) відповідачами був укладений новий типовий договір оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі, організацій, які віднесені до відання НАН України, згідно з умовами якого в оренду відповідачу -2 було передано нерухоме майно (комплекс приміщень), що розміщено за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 115, площею 704, 6 кв.м.

Даний типовий договір оренди від 31.12.2005 р. укладений з дотриманням усіх істотних умов, які повинні бути визначені сторонами при укладанні договору, відповідно до ст. 180 ГК України, ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», з урахуванням процедури укладення договорів оренди відповідно Закону, в тому числі відповідно до ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». А тому типовий договір оренди від 31.12.2005 р. не можна розглядати як пролонгацію договору оренди від 30.06.2004 р.

Строк дії типового договору оренди від 31.12.2005 р. згідно з п. 6.1. договору, додаткової угоди від 30.11.2006 р. визначений до 31.12.2006 р.

Згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», за згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Пунктом 6.2. типового договору оренди від 31.12.2005 р., встановлено, що: «Строк дії договору не може бути продовжений автоматично. Фактичне використання майна після закінчення дії договору не є продовженням договору на новий строк. Продовження строку дії даного договору оформляється в порядок, встановленому в НАН України на підставі відповідного дозволу Бюро Президії НАН України».

А таким чином, строк дії типового договору оренди від 31.12.2005 р. закінчився 31.12.2006 р.

30.12.2006 р. відповідачами, на підставі окремого дозволу (Постанови) Бюро Президії НАН України від 26.12.2006 р. № 356, був укладений новий договір оренди нерухомого майна (комплексу приміщень), що розміщено за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 115, площею 704, 6 кв.м.

Таким чином, у випадку, що розглядається, пролонгація договору оренди не відбувалася, а укладався новий договір оренди нерухомого майна від 30.12.2006 р., який є окремим господарським договором, та не може носити характер угоди щодо продовження строку (пролонгації) раніш укладених договорів оренди.   

Також суд не погоджується з твердженням відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву, згідно з яким, спірний договір укладений в належній формі, оскільки погоджений у встановленому порядку Національною академією наук України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», майновий комплекс Національної академії наук України та майновий комплекс галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи, що обліковуються на балансах Національної академії наук України та на балансах відповідних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання Національної академії наук України та галузевих академій наук, і які закріплені державою за Національною академією наук України та за галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом.

Об'єкти майнового комплексу Національної академії наук України та об'єкти майнового комплексу галузевих академій наук належать відповідно Національній академії наук України та галузевим академіям наук на праві господарського відання і передаються ними організаціям, що віднесені до відання Національної академії наук України та до відання галузевих академій наук, на праві оперативного управління з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.  

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу»,  Національна академія наук України, здійснюючи повноваження з управління об'єктами майнового комплексу Національної академії наук України, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об'єктів, пов'язаних з ефективним їх використанням та розпорядженням у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до абз. 9 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу»,  Національна академія наук України надає дозвіл організаціям, що віднесені до відання Національної академії наук України, на укладення договорів оренди майна, у тому числі нерухомого, що обліковується на балансах їх організацій.

Закон України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу»,  встановлює обов'язковість отримання дозволу НАН України на передачу в оренду майна, що знаходиться на балансі НАН України, але аж ніяким чином не скасовує норми Цивільного кодексу  України щодо викладення договору у певній формі, у випадку, що розглядається  - в письмовій формі, нотаріально посвідчений та зареєстрований.

Окремо умова щодо дотримання форми укладання договору оренди, також закріплена в дозволі на укладання Договору оренди, наданого Бюро Президії НАН України. Так в п. 2 Постанови Бюро Президії НАН України № 356 від 26.12.2006 р. «Про передачу майна НАН України в оренду», закріплено «передачу майна в оренду здійснювати з суворим дотриманням вимог чинного законодавства».

Щодо не оформлення сторонами після закінчення строку дії договорів від 30.06.2004 р. і 31.12.2005 р. нових актів приймання-передачі орендованого майна, зазначене, на думку суду, не має значення для вирішення справи по суті. Неукладання актів приймання-передачі орендованого майна, є порушенням укладених договорів оренди, але не впливає згідно зі ст. 203, 215 ЦК України на вирішення питання щодо  визнання правочину недійсним.

Відносно права позивача звернутися до суду за захистом своїх прав, суд зазначає наступне:

Відповідно до п. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ч. 4 ст. 13 Конституції України).

Згідно з п. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пп. «б» ч. 1 ст. 10 Закону України «Про господарські товариства»від 19.09.1991 р. № 1576-XII, учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ГК України, ч. 1 ст. 116 ЦК України, учасники господарського товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди).

Згідно з визначенням терміну «дивіденди», наданим в Правилах бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 р. № 255, дивіденди - частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства.

Відповідно до п. 9.4. статуту відповідача-2 (в редакції 2008 р.), дивіденди по акціях виплачуються за підсумками календарного року один раз на рік за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні товариства, після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківських кредит в строки та порядку, визначеними Загальними зборами.

Відповідно до п. 9.1. статуту відповідача-2 (в редакції 2008 р.), прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а атож вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі по бюджету.

Відповідно до п. 9.5. Статуту відповідача-2 (в редакції 2008 р.), фонд сплати дивідендів створюється за рахунок чистого прибутку товариства.

З доданих до матеріалів справи, судом встановлено наступне:

Відповідно до п. 9.1. договору оренди нерухомого майна від 30.12.2006 р., відповідач 2 зобов'язався здійснити капітальні вкладення на ремонт орендованого майна, згідно з погодженим сторонами кошторисом та графіком виконання робіт.

21.12.2006 р. відповідачами підписано зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва (капітальний ремонт комплексу по пр. Свободи, 115) на загальну суму 1 186 133 (один мільйон сто вісімдесят шість тисяч сто тридцять три) гривні.

Окремо господарським судом Одеської області відкрито провадження у справі № 6/24-10-414 за позовом заступника прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Міністерства освіти України та науки, Національної академії наук України, Державного підприємства «Пансіонат Борей «Національної академії наук України»до ВАТ ТПФ «Чорне море»про стягнення суми боргу в розмірі 935 974 грн. 39 коп. та виселення з нежитлового приміщення. Позовні вимоги Заступника прокурора Київського району м. Одеси стосуються виконання відповідачем-2 умов договору оренди нерухомого майна від 30.12.2006 р.

Позивач вважає, що виконання відповідачами спірного договору оренди порушить його права акціонера на отримання дивідендів.

Посилання відповідача-1 у своєму відзиві на п. 4 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»№ 02-5/225 від 02.04.1994 р., суд не приймає до уваги, оскільки абзац п. 4 є виключеним з тексту Роз'яснень згідно з п. 20  Роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»№ 02-5/111  від 12.03.1999 р.

У суду, відповідно до норм чинного законодавства, не було підстав для відмови позивачеві в прийнятті позовної заяви та відкритті провадження у справі, а прийняття позовної заяви в провадження не є автоматично визнанням порушених прав  позивача та визнанням права на оскарження договору згідно із ст. 16 ЦК України.

З огляду на викладене, враховуючи висновки суду щодо недотримання сторонами при укладенні спірного договору обов'язкових вимог щодо форми цього договору, та приймаючи до уваги визначені законом наслідки недотримання таких вимог, позовні вимоги не підлягають задоволенню оскільки відповідно до ст.ст.. 210, 640 ЦК України  спірний договір не є вчиненим, та не може бути визнаним недійсним, а відповідно до приписів ст.ст.. 215 та 220 ЦК України спірний договір вважається нікчемним та визнання його недійсним законом не вимагається.

Керуючись ст.ст. 44,49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬТА-КАПІТАЛ»до Відкритого акціонерного товариства «Туристично –виробнича фірма «Чорне море», Державного підприємства «Пансіонат «Борей»Національної академії наук України, за участю 3-ї особи на стороні відповідача: Національної академії наук України про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 30.12.2006 р., укладеного між відповідачами, щодо оренди нерухомого майна (комплексу приміщень) площею 704,6 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 115., відмовити.  

Рішення суду набуває законної сили в порядку ст.85 ГПК України.

           Повний текст складено 07.02.2011 року.

Суддя                                                                                       Аленін О.Ю.