Постанова

від 02.02.2011 по справі 2-а-5375/10/0270

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

02 лютого 2011 р.           Справа № 2-а-5375/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи:

за позовом: Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття в особі Чернівецького районного центру зайнятості - робочого органу Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття   

до:   ОСОБА_1  

про: стягнення допомоги по безробіттю, отриману обманним шляхом, в сумі 1438грн.86коп.

ВСТАНОВИВ :

30 грудня 2010 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся Чернівецький районний центр зайнятості –робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття  з позовом до ОСОБА_1 про стягнення  допомоги по безробіттю в сумі 1438 грн. 86 коп.

Позов мотивовано тим, що 03.11.2006р. та 15.02.2007р. ОСОБА_1 був зареєстрований в Чернівецькому районному центрі зайнятості, як такий, що шукає роботу. В зв`язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи та згідно поданих на ім`я директора центу зайнятості заяв йому було надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю. Внаслідок проведеної перевірки виявлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 28.04.2004р. Дана інформація умисно була прихована від центру зайнятості під час реєстрації так, як ОСОБА_1 підписано заяву про те, що на час звернення до служби зайнятості він не був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності. ОСОБА_1 під час перебування у статусі безробітного отримав допомогу по безробіттю на суму 2817,86 грн. Відповідачем добровільно було повернуто на рахунок центру зайнятості 1379,00 грн. Оскільки, станом на 28.12.2010р. кошти в сумі 1438,86 грн. ОСОБА_1 не повернуті, позивач просить стягнути з нього дану суму.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, 02.02.2011 р. до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі та підтримання позовних вимог в повному обсязі (а.с. 29).

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, 31.01.2011р. до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі та визнання позовних вимог у повному обсязі (а.с. 28).

Суд, вважає, що за даних обставин можливо та доцільно розглянути дану адміністративну справу без участі сторін на підставі наявних в ній доказів в порядку письмового провадження, що відповідає положенням ч. 4 ст. 122  Кодексу адміністративного судочинства України.  

Дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

У пункті 1 частини 1 статті 3 цього Кодексу справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 5 частини 2 статті 17 КАС встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

За змістом частини 4 статті 50 КАС суб'єкт владних повноважень може звернутись з адміністративним позовом до фізичної особи у випадках, установлених законом.

Частиною 1 статті 18 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-ХІІ "Про зайнятість населення" встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

У статті 19 цього Закону визначено обов'язки та права державної служби зайнятості, до яких, зокрема відносяться: розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати.

Відповідно до частини 3 статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-Ш "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Названа норма Закону є бланкетною та передбачає врегулювання відповідних правовідносин іншим нормативно-правовим актом, до якого, в даному випадку, слід віднести постанову Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 року № 357, якою затверджено Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", за правилами пункту 7 якого, у разі відмови особи повернути суми незаконно виплачених коштів, а також у разі неповернення (невідшкодування) їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що вирішуваний спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державної політики зайнятості населення.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був зареєстрований  у Чернівецькому районному центрі зайнятості як такий, що шукає роботу, у зв'язку із чим йому було надано статус безробітного, про що свідчать відповідна заява (а.с. 6).

За період з 10.11.2006 року по 15.02.2007р. ОСОБА_1., який перебував на обліку у Чернівецькому районному центрі зайнятості як безробітній, було призначено допомогу по безробіттю.

З Акту № 42 від 13.08.2010р. (а.с. 9-10) розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” вбачається, що матеріальна допомога по безробіттю виплачувалася відповідачеві відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” в період одночасного перебування його на обліку в центрі зайнятості та реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності, а саме: з 10.11.2006 року по 15.02.2007р. йому нараховано та виплачено допомогу по безробіттю в сумі 2817,86 грн. (а.с. 7).

Факт реєстрації відповідача як суб`єкта підприємницької діяльності підтверджується Довідкою державного реєстратора Чернівецької районної державної адміністрації (а.с. 8).

Відповідно ст. 2 Закону України “Про зайнятість населення” безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Згідно із ч. 2 ст. 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. У разі виїзду особи, зареєстрованої в установленому порядку як безробітна, за межі України з метою працевлаштування чи здійснення іншої діяльності, спрямованої на отримання прибутку, така особа   зобов'язана   повідомити про це державну службу зайнятості.

А абз. 1 ч. 3 цієї статті Закону передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Наказом директора Чернівецького районного центру зайнятості № 159 від 01.10.2010р. (а.с. 11) зобов`язано ОСОБА_1 протягом 15-ти календарних днів повернути допомогу по безробіттю. Відповідачем добровільно було повернуто на рахунок центру зайнятості 1379,00 грн. (а.с. 13-14). Проте, станом на 28.12.2010 року, кошти в сумі 1438,86 грн. ОСОБА_1 повернуті так і не були.

У зв’язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку про те, що Чернівецькому районному центру зайнятості підлягає поверненню сума матеріального забезпечення у зв’язку зі встановленням центром недостовірних даних або неподання даних, які впливають на умови виплати допомоги по безробіттю по ОСОБА_1 в розмірі 1438,86 грн.

Оцінюючи визнання позову відповідачем  суд виходить з наступного.

Частиною третьою статті 136 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення у зв’язку з визнанням адміністративного позову ухвалюється за правилами, встановленими статтею 112 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач може визнати адміністративний позов повністю або частково. Згідно з частиною 4 цієї статті суд не приймає визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази,  дійшов висновку, що визнання позову не суперечить закону, не порушує нічиї права, свободи або інтереси.

В силу ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює  докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.     

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1  (24106, Вінницька область, Чернівецький район, АДРЕСА_1, ід. код НОМЕР_1) на користь Чернівецького районного центру зайнятості (24100, Вінницька область, Чернівецький район, смт. Чернівці, вул. Лісова, 19, р/р 37175001000911, МФО 802015, УДК у Вінницькій області, інд.код 21723033) допомогу по безробіттю в сумі 1438 грн. 86 коп. (одна тисяча чотириста тридцять вісім гривень 86 копійок).

Судові витрати віднести на рахунок Державного бюджету України.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                         /підпис/                                                       Поліщук Ірина Миколаївна

З оригіналом згідно:

Суддя:

Секретар: